Підстави та умови матеріальної відповідальності працівників

Поняття матеріальної відповідальності.

Трудових правовідносин

Тема 10. Матеріальна відповідальність сторін

Матеріальна відповідальність — це встановлений законом обов'язок однієї із сторін трудового договору (працівника та роботодавця) відшкодувати шкоду іншій стороні, спричинені їй протиправними, винними діями.

Матеріальну відповідальність, як один із видів юридичної відповідальності за неналежне виконання сторонами трудового договору своїх обов'язків передбачено гл. IX (ст.ст. 130—138) КЗпП України.

Суть матеріальної відповідальності полягає в тому, що якщо в результаті неналежного виконання чи невиконання працівником або власником (уповноваженим ним органом) встановлених обов'язків іншій стороні трудового договору спричинено матеріальну шкоду, то остання підлягає відшкодуванню.

Розрізняють матеріальну відповідальність:

· працівника перед власником (уповноваженим ним органом), який відшкодовує шкоду, спричинену ним наявному майну власника (уповноваженого ним органу),

· власника (уповноваженого ним органу) перед працівником, який відшкодовує збитки, що терпить працівник в результаті шкоди, спричиненої його здоров'ю, протиправного відібрання у нього можливості виконувати трудову функцію, обумовлену трудовим договором, і заробляти таким чином собі на життя.

Матеріальна відповідальність працівника та роботодавця різняться розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування, характером правових норм, що їх регулюють. Так, обсяг матеріальної відповідальності працівника за загальним правилом визначається розміром завданої шкоди в межах середнього заробітку працівника (зобов'язання повного відшкодування виникає у випадках, прямо зазначених у КЗпП). Роботодавець відшкодовує завдану працівнику шкоду в повному обсязі незалежно від свого фінансово-економічного стану.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.

Матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Власник або уповноважений ним орган відповідно до ст. 131 зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна, а працівники зобов'язані бережливо ставитись до майна підприємства (установи, організації) і вживати заходів до запобігання шкоді.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Отже, матеріальна відповідальність працівників наступає за наявності умов, передбачених у ст. 130 КЗпП, а саме:

· наявність прямої дійсної шкоди. В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. № 116 вказується, під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати. Згідно зі ст.130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов’язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов’язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

· протиправна дія чи бездіяльність сторони трудового договору — така її поведінка, яка є порушенням норм, встановлених законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також порушенням чи невиконанням посадових обов'язків, визначених посадовими інструкціями, розпорядженнями і наказами керівництва;

· наявність причинного зв'язку між прямою дійсною шкодою і протиправними діями (чи бездіяльністю) сторони трудового договору;

· наявність вини сторони трудового договору у виникненні чи спричиненні збитків, які підлягають відшкодуванню.

При вирішенні питання про притягнення до матеріальної відповідальності, слід зясовувати наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов’язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, слід визначити, які конкретно порушення трудових обов’язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов’язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах.

Під прямою слід розуміти шкоду, яка безпосередньо випливає з протиправної дії працівника. Непряма шкода, тобто опосередкована, працівником не відшкодовується. У свою чергу, під дійсною шкодою слід розуміти будь-які зменшення, погіршення або знецінення, втрату майна, що перебуває на балансі конкретного підприємства, організації, установи (у тому числі і грошових коштів), а також необхідність для працедавця здійснити витрати на відновлення, придбання майна або провести зайвігрошові виплати.

Дата добавления: 2014-11-20