Середня кількість слів, які запам’ятовуються мимовільно, при навчальному та ігровому мотивах 2 страница

При алфавітно-хронологічному групуванні бібліографічного списку можна простежити хронологічну послідовність опублікування наукових робіт одного автора, написаних ним як поодинці, так і в співавторстві, якщо він виступає першим автором. Відсутність нумерації позицій у алфавітно-хронологічному списку дозволяє, за необхідністю, включати в список або вилучати з нього будь-які бібліографічні описи, при цьому не виникає не­обхідності правки інших позицій списку і посилань до них у тексті.

Нумераційні бібліографічні списки

Бібліографічні списки або їх розділи розміщують у порядку першої появи посилання в основному тексті. При такому групуванні списку знач­но простішим, ніж при інших варіантах розміщення, є здійснення зворот­ного пошуку — посилання в тексті за номерами позицій: нумерація поси­лань у цьому випадку є первинною по відношенню до нумерації позицій. При цьому ефективність зворотного пошуку тим більша, чим менше в тексті повторних посилань до одних і тих же позицій списку. Але після нумерації позицій у списку і посилань важко виключити будь-який опис із списку в рукописі. Включення в нумераційний список кількох додаткових описів, навпаки, не викличе особливих труднощів, якщо навести ці позиції у кінці списку, надавши їм наступні порядкові номери. Чим більшим є обсяг ну­мераційного списку, тим складніше в ньому орієнтуватися у відриві від основного тексту. Тому він є незручним для довідок.

Нумераційний варіант групування джерел рекомендується при на­писанні дисертацій і є обов'язковим для списків використаних джерел у звітах про НДР.

Систематичні бібліографічні списки

При систематичному групуванні бібліографічні описи розміщують з урахуванням змісту і характеру твору в систематичному порядку за те­матичними рубриками.

Такий список використовується, коли потрібно відобразити велику кількість бібліографічних описів. Це дозволяє швидко навести довідку про книгу з певної тематики, тоді як при алфавітній або хронологічній структурі для цього необхідно було б перечитати весь список. Розміщення описів у такому списку може бути різним:

• за темами глав твору з виділенням в окрему рубрику загальних дже­рел, які стосуються до всіх глав;

• за рубриками того чи іншого розділу тематичної класифікації літе­ратури, який відповідає загальній темі наукового твору.

У систематичному бібліографічному списку розміщення опису в се­редині рубрик може бути:

• за алфавітом прізвищ авторів або перших слів назви (при описі під заголовком);

• за характером змісту (від загальних за змістом джерел до поодиноких);

• за видом видання і алфавітом прізвищ авторів або перших слів назви. Форма зв'язку опису з основним текстом здійснюється за номерами

записів у списку.

Систематичне групування є найскладнішим варіантом створення бібліографічних списків.

У наукових творах зустрічаються і бібліографічні списки змішаної структури, коли в середині головних розділів списку використовуються інші види розміщення.

4.7 Використання і оформлення цитат

Для підтвердження власних доказів посиланням на авторитетне дже­рело або для критичного аналізу того чи іншого наукового твору варто наводити цитати.

При цитуванні кожна цитата повинна супроводжуватися посилан­ням на джерело, бібліографічний опис якого наводять згідно з вимогами до бібліографічних стандартів. Академічний етикет вимагає точного відтворення цитованого тексту, бо найменше перекручування наведеної фрази може перекрутити зміст, закладений автором. Припустимими є лише наступні відхилення:

модернізація орфографії і пунктуації відповідно до сучасних пра­вил, якщо написання слів і розміщення розділових знаків не є інди­відуальною особливістю стилю автора;

розгортання довільно скорочених слів до повних із виділенням до­даткової частини слова в квадратні дужки.

Наприклад:

С[казати], т[ак];

• пропуск окремих слів і фраз у цитаті за умов, що, по-перше, думка автора цитати не буде перекручена пропуском, і, по-друге, цей про­пуск буде позначений крапками;

• зміна відмінка цитованих слів і словосполучень для підпорядку­вання їх синтаксичному ладу фрази, в яку вони включені.

Цитування автора робиться тільки за його творами. Лише тоді, коли джерело є недоступним або важко доступним, дозволяється скористатися цитатою цього автора, опублікованою в якомусь виданні. У цьому ви­падку бібліографічне посилання на джерело супроводжується словами "Цитується за..." або в скороченому варіанті "Цит. за...".

Загальні вимоги до цитування:

• текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоно­вані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовуєть­ся вираз "так званий";

• цитування повинно бути повним, без довільного скорочення ав­торського тексту і без перекручень думки автора. Пропуск слів, ре­чень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення автор­ського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

• кожна цитата повинна супроводжуватися посиланням на джерело, бібліографічний опис якого наводиться згідно з вимогами до бібліо­графічних стандартів;

• при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, варто бути точ-' ним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

• цитування не повинне бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те й інше знижує рівень наукової праці. Надмірне цитування створює враження компілятивності роботи, а недостатнє (за умов необхід­ності приведення цитат із використаних джерел або хоча б поси­лання на них) — знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

• якщо необхідно висловити ставлення автора наукової роботи до ок­ремих слів або думок із цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

• якщо автор наукової роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора наукової праці, а весь текст застереження вміщується в круглі дужки.

Варіанти таких застережень є:

(розрядка наша — Т. К.), (підкреслено мною — Т. К), (курсив наш — Т. К.)

Ініціали автора ставляться також і після пояснення, введеного в текс цитати, якщо без цього пояснення, цитата взята поза контекстом, є не зрозумілою.

У наведеному нижче прикладі це виглядає так:

"Вона (рекомендаційна бібліографія.— Т. К.), на противагу іншим ос новним видам бібліографії, відрізняється яскраво вираженим педагогіч­ним характером".

Для якісного оформлення наукової роботи важливо звернути увагу на точне відтворення джерел цитат, тобто бібліографічне посилання.

Бібліографічне посилання — сукупність бібліографічних відомостей про інший документ (його складову частину або групу документів), який цитується, розглядається або згадується в тексті основного документа, коли ці відомості необхідні і достатні для його загальної характеристики, ідентифікації і пошуку.

У залежності від місця розміщення по відношенню до основного тек­сту бібліографічні посилання поділяються на:

• внутрішньотекстові, які виступають частиною основного тексту;

• підрядкові, які винесені з тексту вниз сторінки;

• затекстові, які винесені поза текст всього твору або його частини.

Внутрішньотекстові посилання використовуються, коли значна час­тина посилання увійшла в основний текст наукової праці так органічно, що вилучити її з тексту неможливо без заміни цього тексту іншим. Такі посилання зручні тим, що не відривають читача від тексту, але вони ство­рюють враження громіздкості і утруднюють повторний пошук джерела, особливо в таких великих за обсягом наукових працях, як дисертація.

Опис в подібних посиланнях починається з ініціалів і прізвища авто­ра, у лапках вказується назва видання або статті, а вихідні дані, як прави­ло, наводяться в дужках.

Наприклад:

Взаємозв'язок і взаємозумовленість аналізу і синтезу в дослідженні характеризується в підручнику видатного українського педагога Г. Ва-щенко "Загальні методи навчання" (К.: Укр. вид. спілка, 1997): "Через аналіз людина проходить школу абстрактного мислення: тільки тоді, коли аналіз дасть достатній матеріал для поєднання, починаються ті процеси, що їх можна назвати синтетичним мисленням у повному ро­зумінні" (С. 152).

Посилання може бути і неповним.

Наприклад:

У виданому в 1997р. підручнику Т. В. Корнілової "Введение в психолого-педагогический експеримент" надається сучасна систематика методів дослідження.

Підрядкові посилання на джерела використовують у текстах тоді, коли посилання є необхідними при читанні, а розмістити їх в середині тексту неможливо або небажано, бо це ускладнює читання і утруднює пошук при наведенні довідки. Такі посилання найчастіше використову­ються в статтях, науково-популярних роботах, доповідях.

Якщо посилання наводяться в кінці кожної сторінки у вигляді підряд­кових посилань, для зв'язку їх з текстом використовуються знаки вино­сок у вигляді зірочки або цифри. Якщо посилань більше чотирьох, то використовувати зірочки недоцільно. Знак посилання необхідно розміс­тити в тому місці тексту, де за смислом закінчується думка автора.

Наприклад:

В тексті:

Дослідницькі (пошукові) методи у вищій школі повною мірою виявля­ються тоді, коли студент має можливість поставити себе в становище наукового дослідника, певною мірою перебираючи на себе його функції}

В посиланні:

¹Ващенко Г. Загальні методи навчання.— К., 1997.— С. 40.

Повне описування джерела надається тільки в першій виносці. У на-' ступних виносках замість заголовка наводять умовне позначення.

Наприклад:

"Вказ. твір"

Якщо кілька посилань на одне й те ж джерело наводяться на одній сторінці книги або статті, то у виносках проставляють слова "Там же" і номер сторінки, на яку робиться посилання.

Нумерацію посилань можна зробити суцільною або давати свою для кожної сторінки.

Затекстові посилання — це вказівка джерел цитат з відсилкою до пронумерованого списку літератури, який розміщується в кінці роботи або до кожної глави. Ці посилання бувають різними.

Посилання на джерело в цілому оформлюється у вигляді номера бібліографічного запису, що ставиться після згадування автора або ко­лективу авторів, або цитати з роботи:

Наприклад:

Л. Д. Столяренко [33] вважає, що зміст діяльності викладача внз скла дається з виконання кількох функцій: навчальної, виховної, організатор ської та дослідницької.

Посилання на певні фрагменти джерела відрізняється від попе реднього посиланням на сторінки повідомлення.

Наприклад:

Г. І. Гессен [21, с. 208, 210] підкреслював...

Комплексне посилання. При необхідності посилання на положення, яке розділяють ряд авторів, або таке, що аргументується в кількох робо­тах одного і того ж автора, відзначаються всі порядкові номери, за якими вказані роботи значаться в списку використаної літератури.

Наприклад:

Дослідженнями ряду авторів [29; 58; 73] встановлено, що...

Комбіноване посилання використовують, коли необхідно вказати сторінки робіт, що цитуються, у поєднанні із загальними номерами реш­ти джерел, згідно зі списком літератури.

Наприклад:

Як видно з робіт [8; 10, с. 15-18; 53, с. 40-68].

Незалежно від обраного способу оформлення цитат, необхідно до­тримуватись основного правила: оформлення бібліографічних посилань повинно бути однаковим по всій роботі.

Способи подання бібліографічних посилань наведені в додатку 8.

4.8 Упорядкування додатків, приміток, допоміжних покажчиків

Оформлення додатків і приміток

Додаток — це частина основного тексту, що має додаткове (як прави­ло, довідкове) значення, але є необхідною для більш повного розкриття теми. У додатках вміщують матеріал, який:

• є необхідним для повноти наукової роботи, але введення його до основної частини твору може змінити впорядкування й логічне уяв­лення про роботу;

• не може бути послідовно розміщений в основному тексті через ве­ликий обсяг або способи відтворення;

• може бутрі вилучений для широкого кола читачів, але є необхідним для фахівців певної галузі.

За змістом і формою додатки можуть бути найрізноманітнішими. У додатки можуть вводитися:

• додаткові ілюстрації або таблиці;

• матеріали, які через великий обсяг, специфіку викладу або форму подання не можуть бути внесені до основної частини роботи:

а) оригінали фотографій, мікрофіші;

б) проміжні математичні докази, формули, розрахунки;

в) протоколи і акти випробувань та впроваджень;

г) розрахунки ефективності впроваджених психолого-педагогіч-
них методик;

д) висновки метрологічної експертизи;

ж) копії технічного завдання, програми робіт, договору чи іншого
документа, що замінює технічне завдання;

з) інструкції, методики, опис програм, розроблених у процесі ви-
конання роботи;

• опріс нової апаратури і приладів, які врікористовувалися під час про­ведення психолого-педагогічного експерименту, вимірів та випро­бувань;

• копії справжніх документів;

• додатковрій перелік джерел, на які не було посилань у тексті науко­вої роботи, але які можуть виклрікати інтерес.

У додатки не можна включати бібліографічний список основної ви­користаної літератури, допоміжні покажчики всіх видів, довідкові комен­тарі та примітки, які є не додатками до основного тексту, а елементами довідково-супровідного апарата наукової роботи, що допомагають кори­стуватися її основним текстом.

Додатки оформлюються як продовження наукового твору на його наступнріх сторінках. При великому обсязі або форматі додатки оформ­люються у вигляді самостійного блоку, розміщеного в спеціальну папку (або палітурку), на лицьовому боці якої дають заголовок "Додатки" і потім повторюють усі елементи титульного аркуша наукової роботи.

Додатки розташовують у порядку появи посилань на них у тексті нау­кової роботи, якщо додатки оформлюють на наступних сторінках науко­вого твору, наприклад, звіту, дисертації: кожний такий додаток має почи­натися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. У середині рядка над заголовком малими літерами з першої великою друкується слово "Додаток" і велика літера, що позначає додаток.

Додатки можуть позначатися послідовно великими літерами українського алфавіту, за винятком літер Г, Є, І, ї, Й, О, Ч, Ь.

Наприклад:

Додаток А;

Додаток Б.

Один (єдиний) додаток позначається як додаток А.

При оформленні додатків окремою частішою (книгою) на титульному аркуші під назвою наукової роботи друкують великими літерами сло­во "ДОДАТКИ".

Текст кожного додатка за необхідністю може бути поділений на роз діли й підрозділи, пронумеровані в межах кожного додатка: перед кож ним номером ставлять позначку додатка (літеру) і крапку.

Наприклад:

A. 2 — другий розділ додатка А.

B. 3.1 — підрозділ 3.1. додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумеруються в межах кожного додатка.

Наприклад:

Рис. Д. 1.2 — другий рисунок першого розділу додатка Д. Формула (А. 1) — перша формула додатка А.

При викладі наукового матеріалу часто виникає потреба з необхід­ною повнотою зробити роз'яснення, навести додаткові факти, побічні міркування й уточнення, описати джерела і їхні особливості. У таких випадках, щоб не перевантажувати основний текст подібним матеріалом, використовують примітки.

Примітки можуть бути розміщені:

• у середині тексту в круглих дужках як вставне речення;

• у підрядковій примітці; оформлення як виноски рекомендується у випадках, коли примітка містить значний за обсягом матеріал;

• в кінці глав або розділів.

За змістом примітки є дуже різноманітними:

• смислові пояснення основного тексту або доповнення до нього;

• переклад іншомовних слів, словосполучень, речень;

• визначення термінів або пояснення значення застарілих слів;

• довідки про особи, події, твори, що згадуються або що припуска­ються в основному тексті;

• перехресні посилання, що зв'язують дане місце видання з іншими його місцями, які містять більш детальні або додаткові відомості про предмет або особу, яка тут згадується.

Примітки зв'язують з основним текстом, до якого вони належать, за допомогою виноски. Виноски позначаються надрядковими знаками у вигляді арабських цифр (порядкових номерів) з дужкою. Іноді примітки нумерують зірочками. Зірочки використовують при невеликій кількості розрізнених приміток і переважно у філологічних наукових творах.

Нумерують примітки або на кожній сторінці, якщо їх мало і вони роз­різнені, або наскрізь (по всій главі).

Знак виноски розміщають у тексті:

1) після слова або словосполучення, до якого примітка відноситься;

2) наприкінці речення, якщо примітка відноситься до нього в цілому;

3) перед крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дуж-
ками і лапками, що закриваються у випадках, якщо вона відноситься до останнього виразу перед дужками або лапками, але після крапок, знаку питання, знаків оклику і крапки як знака графічного скорочення, дужок і лапок, що закриваються, якщо відноситься цілком до виразу в дужкахабо лапках.

Оформлення допоміжних покажчиків

Часто наукові роботи супроводжуються допоміжними покажчиками, які розміщують після додатків або на їх місці, якщо додатки відсутні. Найбільш розповсюдженими з них є алфавітно-предметний та іменний.

Алфавітно-предметний покажчик — це перелік основних понять, які зустрічаються в тексті і безпосередньо відносяться до нього, з указів­кою сторінок. Такий покажчик якби стискає інформацію, що закладається в основному тексті, і представляє її в іншому порядку, збираючи воєдино однорідну інформацію, розташовану в різних місцях, або ж, навпаки, укрупнюючи логічно зв'язані між собою поняття.

Алфавітно-предметний покажчик істотно полегшує орієнтування в змісті наукової роботи, вказуючи де і що можна знайти на її сторінках. Його можна порівняти з каталогом бібліотеки. Основними елементами покажчика є рубрики, що включають у свій склад заголовки, підзаголов­ки і посилання на номери сторінок тексту. Першим словом рубрики, як правило, виступають іменники і прикметники, однак це можуть бути і будь-які інші частини мови. В одній рубриці не повинно бути більше 10 номерів сторінок, тому що при більшій їх кількості ускладнюється робота з покажчиком. Якщо кількість номерів перевищує десять, необхідно рубрику дробити на підрубрики.

Словесне формулювання заголовків і підзаголовків повинно дозволя­ти швидко знайти рубрику або підрубрику в покажчику. Це формулюван­ня повинне співпадати з тим, яке, напевне, вибере науковець для пошуку.

При оформленні покажчиків необхідно пам'ятати, що перший рядок рубрики починають з лівого краю без абзацного відступу, другі й наступні рядки — з відступом відносно місця розташування попередніх рядків по­кажчика.

Заголовки і підзаголовки наводять у формі називного відмінка (од­нак при інверсії головне слово може стояти й в непрямому відмінку) од­нини або множини.

Заголовки рубрик можуть починатися як з великої, так і з малої літе­ри, підзаголовки — тільки з малої (якщо це, звичайно, не власні імена). Закінчення рубрик розділовими знаками не фіксується. Заголовок пе­ред підзаголовками закінчується двокрапкою, якщо немає посилання на текст безпосередньо після заголовка. У тих випадках, коли даються по­силання на текст після заголовка, двокрапка опускається.

Розділ V

Види науково- дослідних робіт

5.1 Загальні вимоги до науково-дослідної роботи

Усі матеріали, які отримані в процесі дослідження, систематизують і оформляють у вигляді наукової роботи.

Науково-дослідна робота — це документ, який містить вичерпні систематизовані відомості про виконане дослідження.

Науково-дослідні роботи розрізняються за своїм значенням, обсягом і змістом викладених питань.

Схема. Основні види науково-дослідиш робіт

Основними вимогами до науково-дослідної роботи є:

• чіткість побудови;

• логічна послідовність викладу матеріалу дослідження;

• переконливість аргументації;

• стислість і точність формулювань, що виключають можливість суб'єк­тивного і неоднозначного тлумачення термінів положення;

• конкретність викладу результатів роботи;

• доказовість висновків й обґрунтованість рекомендацій.

Структура будь-якої науково-дослідної роботи включає:

• титульний аркуш;

• список виконавців;

• реферат;

• зміст;

• перелік умовних позначень, символів, одиниць і термінів;

• вступ;

• основну частину;

• висновки;

• перелік використаних джерел;

• додатки.

Реферат повинен містити:

• відомості про обсяг;

• кількість ілюстрацій;

• кількість таблиць;

• кількість використаних інформаційних джерел;

• перелік ключових слів;

• текст реферату.

Перелік ключових слів повинен характеризувати зміст реферованої роботи. У залежності від виду науково-дослідної роботи перелік пови­нен включати від 5 до 15 ключових слів у називному відмінку, надруко­ваних у рядок, через коми.

Текст реферату повинен відтворювати: об'єкт дослідження, мету ро­боти, метод дослідження і апаратуру, отримані результати і їх новизну, ступінь впровадження, рекомендації з впровадження роботи, ефек­тивність, галузь використання, основні конструктивні і техніко-експлу-атаційні характеристики обладнання.

Вступ роботи повинен містити оцінку сучасного стану наукової проб­леми, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхід­ності виконаної роботи. У вступі повинні бути показані актуальність і новизна теми, зв'язок даної роботи з іншими науково-дослідними робо­тами.

Основна частина повинна включати:

• вибір напряму дослідження;

• теоретичні та (або) експериментальні дослідження;

• узагальнення і оцінку результатів дослідження.

У науково-дослідній роботі повинні бути відбиті:

• обґрунтування вибору прийнятого напряму дослідження, методи вирішення завдань і їх порівняльна оцінка, розробка загальної ме­тодики проведення дослідження, аналіз і обґрунтування існуючих результатів;

• характер і зміст виконаних теоретичних досліджень, методи дослі­джень, методи розрахунків, для експериментальних робіт — обґрун­тування необхідності проведення експериментальних досліджень, якщо в експерименті використовується або розробляється апара­тура — характеристика і принцип дії цієї апаратури, оцінка помил­ки вимірювання, отримані експериментальні дані;

• оцінка повноти рішення поставленого завдання, відповідність ви­конаних досліджень програмі, оцінка достовірності отриманих ре­зультатів, їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і закордонних робіт, обґрунтування необхідності проведення додатко­вих досліджень, негативних результатів, які призводять до необхід­ності припинення подальших досліджень.

Закінчення повинно містити короткі висновки за результатами викона­ної науково-дослідної роботи або окремих її етапів, пропозиції по їх викорис­танню, у тому числі впровадженню, оцінку техніко-економічного ефекту, вка­зують наукову, соціальну і освітянську цінність результатів дослідження.

У додатки включають звіт про патентні дослідження, якщо вони здійснювались при виконанні науково-дослідної роботи, перелік бібліо­графічних описів публікацій.

При необхідності в додатки наукової роботи включають допоміжний матеріал:

• проміжні математичні докази, формули і розрахунки;

• таблиці допоміжних цифрових даних;

• протоколи і акти досліджень;

• інструкції і методики, описи алгоритмів і програм задач, які вирі­шуються за допомогою ЕОМ;

• ілюстрації допоміжного характеру;

• акти про впровадження результатів дослідження.

Кожна науково-дослідна робота має свої особливості її підготування і оформлення; це залежить від їх характеру і призначення.

Дата добавления: 2014-11-08