Науково-кваліфікаційні роботи

Дисертація (від латинського "dissertatio" — міркування, досліджен­ня) — є кваліфікаційною науковою працею, виконаною дослідником осо­бисто у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої наукової монографії. Вона містить висунуті автором для прилюдного за­хисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результа­ти, наукові положення, характеризується єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здобувача в науку.

Теми дисертацій пов'язують, як правило, з напрямами основних нау­ково-дослідних робіт наукових установ і організацій, затверджують уче­ними радами для кожного здобувача персонально з одночасним призна­ченням наукового керівника.

Метою виконання і захисту дисертації є отримання вченого ступеня кандидата або доктора наук з певного фаху. Відповідно до цього вста­новлені дисертаційні роботи двох типів — кандидатські й докторські.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук є кваліфі­каційною науковою працею обсягом основного тексту 4,5-7 авторських аркушів, а для суспільних і гуманітарних наук — 6,5-9 авторських ар­кушів. Вона повинна містити результати проведених автором досліджень та отримані автором нові наукові обґрунтовані результати, які в сукуп­ності розв'язують конкретне наукове завдання, що має істотне значення для певної галузі науки.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук є кваліфікацій­ною науковою працею обсягом основного тексту 11-13 авторських аркушів, для суспільних і гуманітарних наук — 15-17 авторських аркушів. Вона по­винна містити раніше не захищені наукові положення та отримані автором нові науково обґрунтовані результати в певній галузі науки, які в сукуп­ності вирішують важливу наукову або науково-прикладну проблему.

Дисертація готується автором особисто. Нові наукові результати і положення, вміщені в ній, мають витримати своєрідний іспит під час пуб­лічного захисту. Як наукова праця вона повинна мати внутрішню єдність і свідчити про власний внесок її автора в науку. Тому наукову інформа­цію в дисертації необхідно викладати в найповнішому вигляді, обов'яз­ково розкриваючи хід та результати дослідження, з детальним описом методики дослідження. Повнота наукової інформації повинна відбива­тися в деталізованому фактичному матеріалі з обґрунтуваннями, гіпоте­зами, широкими історичними екскурсами і паралелями.

Основу змісту дисертації має складати принципово новий матеріал: опис відкритих фактів, явищ і закономірностей, а також узагальнення вже відомих даних з інших наукових позицій або аспектів. З огляду на це матеріал може містити дискусійні питання, пов'язані з переглядом існу­ючих поглядів та уявлень. Зміст дисертації має відповідати вимогам оригі­нальності, унікальності і неповторності наведених положень.

Характерними ознаками форми викладу змісту дисертації є високий ступінь абстрагування, активне застосування математичного апарату і засобів логічного мислення, а також арґументованість суджень і точність наведених даних. Орієнтуючись на професійно підготовлених читачів, здобувач мусить ввести в текст весь наявний знаковий апарат (формули, графіки, діаграми, схеми, таблиці, латинські та грецькі позначення і т. ін.), тобто все те, що складає "мову науки", зрозумілу лише фахівцям. У мовно­стилістичному оформленні матеріалу слід враховувати особливості нау­кового стилю мови, головною рисою якого є об'єктивність, яка випливає із специфіки наукового пізнання. Необхідно стисло, логічно й аргументо­вано викладати зміст і результати наукових досліджень, уникати загаль­них слів, бездоказових тверджень, тавтології. Нові рішення, запропоновані здобувачем, повинні бути добре аргументованими і критично оціненими порівняно з уже відомими. У дисертаціях, які мають прикладне значення, наводяться відомості щодо практичного застосування отриманих автором наукових результатів, а в дисертаціях теоретичного спрямування — реко­мендації щодо використання наукових висновків.

Основні вимоги до дисертацій наведені в додатку 9.

Магістерська робота — це узагальнення самостійної науково-прак­тичної роботи провізора-інтерна (лікаря-інтерна), викладене на 40-50 сто­рінках друкованого тексту згідно з вимогами до звіту про наукову роботу. Вона є випускною кваліфікаційною роботою наукового змісту, яка має внутрішню єдність і відтворює хід і результати розробки обраної теми. Вона повинна відповідати сучасному рівню розвитку науки, а її тема — бути актуальною.

Структурними елементами магістерської роботи є:

• титульний аркуш;

• реферат;

• зміст;

• вступ;

• основна частина;

• висновки;

• бібліографічний список;

• додатки;

• допоміжні показники.

Магістерська робота має вигляд, який дозволяє робити висновок, на­скільки повно відображені і обґрунтовані положення, висновки і реко­мендації, які в ній містяться, їх новизна і значущість. Сукупність резуль­татів, отриманих у такій роботі, повинна свідчити про наявність у її авто­ра первісних навичок наукової роботи в обраній галузі професійної діяльності.

Магістерська робота має всі ознаки, які притаманні будь-якій дисер­таційній роботі, і кожен із структурних елементів магістерської роботи оформляється згідно з вимогами до аналогічних структурних елементів дисертаційної роботи.

Дипломна робота — це самостійно виконана творча робота випуск­ників вищого навчального закладу освіти. Вона виступає однією з форм випускних кваліфікаційних робіт.

Метою дипломної роботи є:

• систематизація і поглиблення теоретичних і практичних знань за вибраним фахом, їх використання при вирішенні конкретних прак­тичних завдань;

• набуття навичок самостійної роботи;

• оволодіння методикою дослідження, узагальнення і логічного ви­кладу матеріалу.

Теми дипломних робіт мають бути актуальними й важливими з нау­кової та практичної точки зору.

Основними розділами дипломної роботи є:

• вступ;

• огляд літератури;

• експериментальна частина;

• висновки;

• список використаних джерел.

Загальний обсяг дипломної роботи повинен складати 40-60 сторінок друкованого тексту.

Зміст роботи необхідно викладати лаконічно, в логічній послідовності. Не слід загромаджувати текст інформаційним, описовим матеріалом. Всі положення дипломної роботи повинні бути обґрунтованими, підтвер­джуватися фактами, цифрами, розрахунками тощо. Результати розра­хунків, якщо вони виконані в значних обсягах, заносяться в таблиці чи розміщуються в додатку.

Якщо в роботі є формули, то їх слід навести в окремих рядках.

Текст дипломної роботи повинен супроводжуватися та ілюструвати­ся графіками, таблицями, схемами, розрахунками. Кожній таблиці і ри­сунку надаються свої порядкові номери.

Всі офіційні дані, цитати, нормативні документи повинні мати обо­в'язкове посилання на літературні джерела.

Виконання дипломних і курсових робіт передбачає вміння не тільки користуватися науковими знаннями, а й певною мірою їх створювати. Це вміння складає зміст методологічної культури фахівця.

У дипломній роботі студент повинен продемонструвати:

• стійкі теоретичні знання за обраною темою і проблемний виклад теоретичного матеріалу;

• вміння вивчати й узагальнювати літературні джерела, вирішувати практичні завдання, робити висновки і пропозиції;

• навички проведення аналізу і розрахунків, експериментування і во­лодіння сучасною обчислювальною технікою;

• вміння грамотно використовувати методи оцінювання економічної і соціальної ефективності запропонованих заходів.

Звіт про науково-дослідну роботу є особливим видом науково-до­слідних робіт. Найчастіше він завершує науково-дослідну роботу за нада­ною (замовленою) темою і подається замовнику або головній науково-дослідній організації, яка здійснює загальне керівництво комплексним дослідженням. Надалі звіт про виконану науково-дослідну роботу може стати основою для монографії, наукової статті, збірника наукових праць та інших видів друкованих матеріалів завершеного дослідження. Звіт може бути підсумковим, наданим після завершення дослідження, або поетапним, коли в ньому висвітлюються результати будь-якого одного або декількох етапів роботи. Він може охоплювати всю тему досліджен­ня або тільки частину її, коли підбивається підсумок роботи одного з ви­конавців комплексного дослідження, який відповідає за наукову розроб­ку лише певного розділу даної праці.

Звіт умовно поділяють на такі структурні компоненти:

• вступну частину;

• основну частину;

• додатки;

• матеріали в кінці звіту.

Основна частина звіту, в якій викладаються сутність виконаного на­укового дослідження і його результати, включає:

• вступ;

• сутність звіту;

• висновки;

• рекомендації;

• перелік посилань.

Вступ має подавати коротку оцінку сучасного стану досліджуваної наукової проблеми або питання, вказувати на практично вирішені задачі і відсутність знань у даній предметній галузі, визначати провідні фірми, вчених та фахівців, які працюють у даній галузі. У цій частині розгляда­ються світові тенденції у вирішенні поставлених завдань. У вступі по­трібно чітко сформулювати, у чому ж полягають новизна й актуальність дослідження, що виконувалося, й обґрунтувати необхідність його прове­дення, сформулювати мету роботи, взаємозв'язок з іншими роботами.

Сутність звіту — це виклад необхідних і достатніх для розкриття сутності даної роботи відомостей про предмет (об'єкт) дослідження. Ця частина звіту включає опис методів дослідження, характеристик або вла­стивостей створеного об'єкта, принципів функціонування об'єкта. Ця найвідповідальніша і найінформативніша частина звіту може складати­ся з кількох розділів або глав, в яких послідовно й докладно викладаєть­ся зміст науково-дослідної роботи й описуються всі проміжні й остаточні результати проведених досліджень, у тому числі й негативні, тобто такі, що не збігаються з прийнятою робочою гіпотезою. Якщо звіт є заключ­ним, а до нього складалися проміжні (поетапні) звіти, то у відповідних розділах (главах) даного звіту слід лише коротко викласти найважливіші результати виконаного дослідження, що були відтворені в проміжних звітах.

Методику дослідження необхідно описувати докладно, з обґрунту­ванням її вибору. Але якщо в роботі застосовувалися загальноприйняті методи, докладно описувати їх непотрібно. Досить лише послатися на відповідні джерела документальної інформації, в яких наведено доклад­ний опис методів, що застосовуються в процесі виконання даного дослі­дження. Якщо у звіті потрібно викласти інформацію про нові аспекти роботи, інтерпретацію або коментарі про результати або причини, на ос-. нові яких зроблено висновки і рекомендації, сюди вводиться окремий розділ або підрозділи, що мають дискусійний характер. Дискусійні підроз­діли можуть вводитись у розділи, де описуються результати роботи.

У висновках оцінюються отримані результати, у тому числі негативні, роботи або її окремих етапів з урахуванням світових тенденцій вирішен­ня поставленого завдання, галузі використання результатів роботи, на­родногосподарської, наукової, соціальної значущості роботи.

У рекомендаціях визначають майбутні роботи, які вважаються необ­хідними; при цьому основна увага приділяється пропозиціям з ефектив­ного врікористання результатів дослідження.

Монографія (від грец. " монос» — один, єдиний і " графо " — пишу) — дослідницька праця, в якій всебічно досліджується якась одна проблема або тема. Вона, як правило, включає докладний джерелознавчий та істо­ріографічний огляди, результати власних спостережень і досліджень, а також докладний бібліографічний покажчик літератури з теми даної праці. Монографія може бути виконана одним автором або кількома фа­хівцями за єдиним загальним планом, що забезпечує чітке, послідовне розкриття досліджуваного питання. Поширена серед деяких наукових працівників думка, що монографію повинен писати тільки один автор, є помилковою: слово "монос" відноситься до особливостей змісту праці, а не до кількості його авторів.

Монографічний твір вимагає від автора високого ступеня підготов­ки як науковця: він має бути не лише добре ерудованим, прекрасно обіз­наним з інформаційними джерелами, які висвітлюють досліджувану про­блему, але й мати власні оригінальні дослідження в даній галузі.

Основні види друкованих науково-методичних видань наведені в додатку 2.

Рецензія (від лат. " recensio " — розглядання, обстеження) — письмо­вий відгук або стаття, в якій розглядаються і критично оцінюються будь-який один або кілька наукових творів — монографії, дисертації, збірни­ки наукових праць і т. ін.

Основним завданням кожної рецензії є всебічна оцінка праці, що ре­цензується, із зазначенням її позитивних якостей і недоліків. Рецензент повинен показати все нове, цінне, що відшукав автор у процесі дослі­дження, визначити теоретичний рівень і науково-пізнавальну цінність його праці, але водночас виявити й недоліки роботи, положення, які не­достатньо аргументовані. Кожне критичне зауваження рецензента повин­но бути обґрунтованим, а загальний висновок або оцінка — достатньо ви­разними і ясними.

Працюючи над рецензією, її автор повинен пам'ятати про те, що ре­цензія завжди має двох адресатів — читача і автора рецензованої роботи. Добра і змістовна рецензія допомагає читачеві простежити хід думок ав­тора роботи, з якою його знайомить рецензент, правильно зрозуміти її справжню цінність, побачити недоліки роботи, визначити своє відно­шення до неї. Водночас принципова, аргументована й обґрунтована кри­тика рецензента, за обов'язкової умови поважного відношення до авто­ра, сприяє його зростанню як дослідника і наукового робітника.

У структурі й змісті рецензії не може бути трафарету. Багато чого тут залежить від виду науково-дослідної роботи, яка рецензується, і мети рецензування. Одна справа, коли рецензується рукопис статті, що надій­шла до редколегії журналу, для вирішення питання про доцільність її надрукування, інша — якщо рецензент надає відгук про дисертацію як офіційний опонент.

Але в кожній рецензії потрібно розглянути наступні основні питання:

• визначити доцільність вибору теми дослідження або публікації, ступінь її актуальності, значення в теоретичному і практичному плані;

• оцінити повноту джерелознавчої бази дослідження і обґрунто­ваність автором критичного розгляду джерел інформації;

• оцінити правомірність використаних методів дослідження: на­скільки вони є сучасними і відповідають цілям здійсненої наукової роботи, а також чи забезпечує кількість спостережень вірогідність висновків;

• розібрати повноту, якість і відповідність цілям дослідження влас­них, зібраних автором, даних, а також обґрунтованість зробленого ним наукового аналізу і зіставлення усіх матеріалів дослідження;

• визначити, в якій мірі висновки дослідження є обґрунтованими усім попереднім змістом роботи і аналізом власних спостережень, зроб­лених автором;

• оцінити технічний бік оформлення роботи: якість і доказовість діаг­рам, рисунків, фотодокументації, стиль викладу.

Таким чином, рецензію можна структурно розділити на 3 основні частини:

1) увідно-документальну, в якій дається загальна характеристика ро­боти;

2)власне-рецензійну — з критичним оглядом розділів роботи, оцін­кою протоколів спостережень, рисунків, таблиць і т. ін.;

3) заключну, яка містить загальний висновок.

Наукова доповідь — це один із видів науково-дослідної роботи, що подається на публічне обговорення. Спочатку в короткій вступній час­тині доповіді викладається суть теми й обґрунтовуються основні наукові положення, які доповідач має намір запропонувати до обговорення. У заключній частині робляться висновки і пропозиції.

З метою найбільшої переконливості доповіді в основу її варто покла­сти найважливіші ідеї або положення, на обговорення або доказ яких доповідачеві слід відвести значну частину наданого йому часу. При цьому доповідь не повинна складатися з роз'єднаних положень. Всі вони по­винні мати внутрішній зв'язок і підкорятися висунутим основним ідеям. Докази, наведені в доповіді, покликані зробити її обґрунтованою і пере­конливою. Водночас у науковій доповіді обов'язково треба ставити і пи­тання для обговорювання. Варто фіксувати особливу увагу аудиторії на таких питаннях, висловлюючи свої міркування, а також інші супереч­ливі думки, якщо вони існують, з їхньою аргументацією. Оскільки на виклад доповіді або наукового повідомлення, зазвичай, виділяється обмежений час (10-20 хв), його побудова й зміст повинні бути добре розмірені за часом. У доповіді доцільно виділяти 2-3 основні питання. Збільшувати кількість питань, що розглядаються, не треба, тому що це відволікає увагу слухачів і порушує злагодженість доповіді. Більшість часу, відведеного на доповідь, необхідно використовувати для висвітлення й обґрунтування результатів власних досліджень.

Наукова доповідь як вид науково-дослідних робіт створює умови для безпосереднього спілкування дослідника з аудиторією, яка знайомиться з результатами його дослідження і міркувань з них. Тому при підготовці доповіді автору рекомендується керуватися наступними правилами:

• обсяг змісту доповіді з демонстраціями повинен точно відповідати відведеному часу;

• доповідати бажано, не вдаючись до надрукованого тексту, або вміло користуватися ним;

• для забезпечення демонстрації ілюстрацій або зазначення на екрані чи у таблиці місць, на які потрібно звернути увагу аудиторії, треба залучати помічника, який знає матеріал;

• до доповіді необхідно готуватися заздалегідь шляхом неодноразо­вих репетицій;

• доповідати необхідно повільно, голосно, ясно формулюючи свої по­ложення і висновки.

Часто для попереднього ознайомлення з основними положеннями доповіді і для опублікування в матеріалах з'їзду або конференції нада­ються тези доповідей. Правильно складені тези — це виклад найсуттєві­ших положень доповіді, які доповідач планує обґрунтувати у своєму ви­ступі. Завчасно надруковані тези доповідей повинні орієнтувати слухачів на те, про що буде говорити доповідач, але не розкривати зміст його ви­ступу за сутністю висунутих положень.

Дата добавления: 2014-11-08