Післямова

Півторатисячолітній шлях державно-правової традиції українського народу позаду. Шлях злетів і падінь, перемог і поразок, досягнень і прикрих помилок. Головне в тому, що навіть періоди розривів в єдиному діалектичному ланцюзі державно-правового розвитку не знищили тяглості українського народу до національної державності. Особливості національного характеру державотворчого процесу прослідковуються в історичних формах правління, виборності органів влади і управління, судочинстві; пра-вотворення — в правових побудовах, структурі та мові правових норм. Ми можемо говорити про наявність таких рис державотворення, як пріоритетність колективних засад над індивідуальними, сплетіння запозичених і національних традицій, правовий нігілізм і широку ініціативу судів.

Існуючу історико-правову реальність неможливо загнати в жорсткі рамки. Ми не повинні дивитися на історію держави і права тільки очима сучасності. Потрібно враховувати, що і державно-правові реалії, і мислення минулого були зовсім іншими, ніж ті, які ми маємо нині. Історик права повинен вжитися в період, який досліджується, уникати інтерпретації подій минулого з позицій сьогодення.

Історія державності і права українського народу розвивалася і розвивається в контексті інших, не менш складних процесів — релігійного, економічного, політичного, загальнокультурного.

Позаду залишилася півторатисячолітня історія української державності. і вісім років незаіежної України. На порозі третього тисячоліття як ніколи гостро відчувається зв’язок в часі. Негаразди, які переживає сьогодні український народ, тимчасові, їх можна було б уникнути, якби державні мужі частіше зверталися до історичного минулого, вивчати його досвід і уроки. А уроки минулого свідчать:

· влада, якшо вона народна, повинна слугувати народу;

· не можна поєднати демократичний режим з тоталітарним: тоталітаризм відверто протипоказаний українській державності;

· в складному процесі державотворення слід розраховувати тільки на власні сили;

· більшість бід. шо мата і має Україна, ідуть від внутрішнього непорозуміння, від протистояння владних структур;

· неповага до селянина, його праці — одна з головних причин занепаду України;

· неповага до старшого покоління, ігнорування його інтересів — діяльність без майбутнього;

· законодавство працює тільки тоді, коли народ поважає владу.

Як мало потрібно зробити, щоб Україна мала життя, якого заслуговує її добрий, гордий, мужній, працьовитий і талановитий народ. І хіба ми не в змозі здійснити цю мрію?

Дата добавления: 2014-11-20