Чеська Республіка

Президенти Угорської Республіки

Президент	Термін перебування на посаді	Політична сила, що номінувала кандидата
Спреш Матяш	23.10.1989-2.05.1990	Угорська соціалістична робітнича партія
Ґьонц Арпад	2.05.1990-4.08.2000	Альянс вільних демократів
Мадл Ференц	4.08.2000-5.08.2005	безпартійний
Шойом Ласло	5.08.2005-5.08.2010	безпартійний
Шмідт Пал	6.08.2010-2.08.2012	безпартійний
Кьовер Ласло	2.04.2012-9.05.2012	Фідес
Адер Янош	10.05.2012

Угорська судова система складається з чотирьох рівнів, які побудовані наступним чином[62]:

Найнижчий рівень складають районні, трудові й адміністративні суди, і зважаючи на те, що це найменша ланка ієрархії, найбільше справ починаються на цьому рівні.

Суди першої інстанції діють у випадках передбачених законом, на другому рівні оскаржують рішення районних, трудових та адміністративних судів.

На наступній сходинці ієрархії стоять апеляційні суди, які оскаржують рішення районних і адміністративних судів, і вирішують інші питання в межах своєї компетенції. У даний час у державі діє п’ять апеляційних судів: Будапештський, Дебреценський, Дьорський, Пийчський і Сегедський апеляційний суди.

На вершині організації судової системи стоїть Курія, основний обов’язок котрого — вести належну судову практику і слідкувати за тим, щоб судовий закон всюди виконувався однаково. Оскаржує рішення адміністративних судів і рішення висунені проти апеляційних судів.

Конституційний суд — найвищий орган охорони Конституції. Конституційний суд здійснює аналіз прийнятих, але ще не оголошених законів, для того, щоб виявити сумісність законів з Конституцією, якщо аналізований закон або його частина порушує Основний закон, Конституційний суд може скасувати цей закон або його нормативну частину.

Конституційний суд складається з п’ятнадцяти членів, котрих обирає парламент шляхом голосування 2/3 депутатських голосів на 12 років. Парламент обирає серед членів Конституційного суду більшістю у дві третини голову, котрий перебуває на посаді до закінчення терміну повноважень Конституційного суду. Члени Конституційного суду не можуть бути членами партій і не можуть продовжувати займатися політичною діяльністю.

Політичний процес в Чеській Республіці на початку 1990-х років вступив у нову фазу – демократизацію, основним завданням якої стало формування демократичного конституційного ладу. Слід зауважити, що вибір конституційних норм є критичним для держав, які здійснюють перехід до демократії, оскільки вони визначають змістовне наповнення основних політико-публічних інститутів суспільства. Інтенсивність та результативність демократичних перетворень дозволяє виокремити кілька етапів розвитку системи органів державної влади в Чеській Республіці.

Перший етап охоплює період з 1989 по 1992 р. Нова політико-правова ситуація в Чехословаччині після подій „оксамитової революції” створювала сприятливі умови для реформування системи владних інституцій. Програму першочергових перетворень конституційної системи ЧССР в загальних рисах було узгоджено між федеральним урядом і провідними опозиційними силами. У цей період відбулося реформування державно-політичних структур, що залишилися в спадок від комуністичного режиму, були закладені основи плюралістичної системи партій і парламентської демократії. Так, зокрема передбачалося скасування провідної ролі КПЧ, формування нового складу уряду, а також проведення позачергових виборів до представницьких органів влади.

Результати загальнодержавних і республіканських виборів 1992 року підтвердили принципово різну соціально-економічну і політичну орієнтацію громадян Чехії і Словаччини. Населення Словаччини підтримало лівоорієнтовані партії, що обіцяли пом'якшити негативні наслідки економічних реформ шляхом надання ширших соціальних гарантій, та націоналістичні організації. Прибічники ж радикальних економічних реформ, що виступали за збереження єдиної держави у формі федерації, перемогли у Чехії. Мирне, конституційно-договірне припинення чехословацької федерації в 1992 році відіграло важливу роль у прискоренні демократизаційних процесів, завершені перехідного періоду та перетворенні Чехії та Словаччини в стандартні європейські держави.

Другий етап розвитку системи органів державної влади припадає на 1993-2012 рр. Основний закон 1992 року та деякі інші нормативні акти сформували в Чеській Республіці форму правління, котра, з огляду на класичну доктрину, класифікується як парламентська республіка. Це було обумовлено, насамперед, історичними традиціями та політичною культурою суспільства. Нова політична еліта запозичила ідею парламенту, заснованого на засадах чехословакізму Т.Г.Масарика, а структурна модель була перейнята від федерального парламенту Чехословаччини періоду 1968-1992 років.

Створена в 1993 році конституційна модель влади Чеської Республіки у порівнянні з іншими країнами постсоціалістичного простору є майже ідеальною, адже в ній закладені такі норми та принципи, які сприяють раціональному та ефективному функціонуванню основних політичних інститутів. Підтверджує цей факт і незначна кількість змін до Основного закону ЧР. На протязі двадцяти років було схвалено всього п’ять законів, котрі передбачали внесення змін і доповнень до чеської Конституції: 1) 1997р. – про заснування країв як вищих самоврядних територіальних одиниць; 2) 1998 р. – про безпеку Чеської Республіки; 3) 2000 р. – про врегулювання проблем, пов’язаних з інтеграцією країни до європейських і трансатлантичних структур; 4) 2001 р. – про врегулювання проблем, пов’язаних із тією ж проблемою; 5) 2012 р. – про обрання президента Чеської Республіки.

Специфікою інституціоналізації демократії в Чеській Республіці також було те, що політико-інституційний дизайн, зроблений у 1992 році, став повністю функціональним пізніше. Адже верхня палата Парламенту – Сенат почала діяти лише у 1996 році, хоча юридично вона були зафіксована саме конституційними актами.

Перші вибори до Сенату відбулися 15-16 листопада 1996 року у першому колі, а через тиждень – у другому колі. Суттєвим є те, що незважаючи на мажоритарну систему виборів в одномандатних округах, виборці робили свій вибір в залежності від партійної приналежності кандидатів. Перша сесія Сенату розпочала свою роботу 18 грудня 1996 року. Другі вибори до верхньої палати Парламенту ЧР були призначені на 13-14 листопада 1998 року в першому колі, а тижнем пізніше – в другому. Було передбачено, що з обраних 81 сенатора у 1996 році третина буде мати термін повноважень 6 років, третина – 4 роки, інша третина – 2 роки з таким розрахунком, щоб з виборами сенаторів у листопаді 2000 року остаточно запустити конституційний механізм формування і оновлення цієї палати.

Після вступу Чехії до Європейського Союзу було проведено і реформи в системі публічного управління з метою адаптації системи державного управління та місцевого самоврядування до вимог ЄС.

Третій період трансформації органів державної влади Чеської Республіки розпочався у 2012 році. Саме в цьому році до Конституції ЧР були внесено поправку щодо введення прямих виборів Президента народом.

До цього часу Президент обирався Парламентом. Практика показала, що такий механізм обрання Президента був дієвим у Чеській Республіці упродовж 1990-х років. Це було пов’язане насамперед із перебуванням на цій посаді В.Гавела. Президент В.Гавел у Чехії виконував роль морального лідера нації і за всі ці роки виступав фактично зв’язною ланкою між державою та громадянським суспільством. Така позиція сприяла консолідації нації. Крім того, постать В.Гавел була авторитетною і в колі депутатів та сенаторів, адже на президентських виборах як 1993, так і 1998 років він отримав майже одноголосну підтримку.

Після обрання у 2003 році на цю посаду „прагматика ”В.Клауса у чеському суспільстві виникла гостра дискусія з приводу введення прямих виборів глави держави. Особливого масштабу дана полеміка набула у 2008 році, коли відбулися чергові вибори Президента республіки. Така ситуація була пов’язана з довгою процедурою обрання глави держави (в три тури), яка призвела до певної дестабілізації політичного життя. В.Клаус, як у 2003, так і в 2008 роках, отримав мінімальну кількість голосів депутатів, необхідну для обрання на пост президента (просту більшість). Із 281 парламентаря у 2003 році за нього було віддано 142 голоси. У 2008 році у третьому за В.Клауса проголосував 141 представник Парламенту (на засіданні були присутніми лише 280 парламентарів) – 93 депутата ГДП, частина християнських демократів і декілька членів фракції ЧСДП та 48 сенаторів.

Однак дискусія з приводу запровадження всенародних виборів глави держави була відкладена до парламентських виборів 2010 року і лише розстановка партійно-політичних сил в оновленому Парламенті дала змогу внести відповідні поправки.

Можна стверджувати, що інституційне будівництво 1990-2000-х років у Чеській Республіці сформувало міцну основу для поширення демократичної практики. В умовах переходу до демократії в Чеській Республіці було впроваджено широкий комплекс механізмів розподілу влади на основі застосування принципів парламентаризму та децентралізації;

Діюча система органів державної влади в Чеській Республіці поділяється на три гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову (див. рис.1).

Рисунок??

Неординарним в політико-правовій практиці являється те, що в Конституції ЧР не є сформульованим, що держава має форму парламентської республіки, однак цілий ряд її положень фіксують цей політико-правовий факт. По-перше, Парламент визначається як основна ланка функціонування державної влади. Його легітимність не піддається сумніву, оскільки обидві палати обираються шляхом прямих виборів громадянами. Наслідуючи британські традиції, відповідно до якої пріоритетною за значенням гілкою влади є саме законодавча, Парламент Чеської Республіки виступає носієм одночасно законодавчих і установчих повноважень. Парламент є двопалатним, причому 200 представників Палати депутатів ( чеськ. Poslaneckà sněmovnà) обираються посередництвом виборчої системи пропорційного представництва, а Сенат ( чеськ. Senát) у складі 81 представника – за мажоритарною системою в одномандатних округах (ст.18 Конституції). По-друге, Президент ЧР до 2012 року не був наділений безпосередньою легітимністю: він обирався на спільному засіданні обох палат легіслатури терміном на п’ять років. Глава держави володіє переважно представницькими повноваженнями, частина його правових актів для набуття чинності потребують контрасигнації з боку голови Уряду чи відповідного міністра (ст. 54). По-третє, хоча Прем’єр-міністр, його заступники й міністри призначаються главою держави, але Уряд може розпочати працювати тільки після отримання довіри з боку Палати депутатів, є відповідальним перед нею і підконтрольним їй. Варто також відзначити, що Президент не має права за власною ініціативою поставити питання про відставку Уряду (ст. 68). По-четверте, у визначених Конституцією випадках Президент Чеської Республіки може розпустити нижню палату Парламенту та призначити дострокові вибори з метою уникнення конституційної кризи влади (ст. 35). Однак Сенат у жодному разі не може бути розпущено.

Детальний аналіз Основного закону Чеської Республіки дає підстави стверджувати, що чеський варіант бікамералізму характеризується певною асиметричністю на користь Палати депутатів. Палати легіслатури не володіють однаковим правовим статусом, оскільки їх компетенції є різними. У руках нижньої палати сконцентрована законодавча та контрольна функції. Сенат відіграє у законодавчому процесі другорядну роль, незважаючи на те, що володіє правом законодавчої ініціативи, має право накладати вето на закони, прийняті нижньою палатою, та вносити до них поправки. Тому можна з впевненістю стверджувати, що основною функцією Сенату є саме представницька.

Попри значну кількість суб’єктів виборчого процесу (близько двох десятків), представництво в парламенті здобувають 5-6 політичних сил, що є результатом дії високого прохідного бар’єру в 5% голосів. Партійно-політичне представництво за результатами парламентських виборів в Чеській Республіці наведено в таблиці 1.

Таблиця??

Партійно-політичне представництво в Палаті депутатів Чеської Республіки за результатами парламентських виборів (1990-2010 рр.)

Рік виборів	Партійно-політичне представництво за результатами виборів
	ГФ, КПЧМ, ХДС-ЧНП
	КПЧМ, РзСД- ТМС, ХДС-ЧНП, ГДП, ЧСДП, ЛСУ, ОЗР-РПЧ, ГДА
	КПЧМ, ХДС-ЧНП, ГДП, ЧСДП, ОЗР-РПЧ, ГДА
	КПЧМ, ХДС-ЧНП, ГДП, ЧСДП, СС
	КПЧМ, ХДС-ЧНП, ГДП, ЧСДП, СС
	КПЧМ, ХДС-ЧНП, ГДП, ЧСДП, ПЗ
	КПЧМ, ГДП, ЧСДП, ТОР 09, Справи громадські

Парламент ЧР володіє обширними законодавчими, установчими, контролюючими повноваженнями, а також функціями у сфері внутрішньої та зовнішньої політики держави. Нормотворчі повноваження Парламенту охоплюють дуже широкий предмет, який може бути обмежений лише засадами демократичної правової держави, проголошеними в цій країні. Простіше кажучи Парламент може вирішувати практично будь-яке питання. Законодавчі повноваження Парламенту зосереджені в Палаті депутатів, але разом з тим Конституція передбачає й для Сенату право видавати постанови з силою закону. Щоправда, це можливо лише в разі дострокового припинення Президентом повноважень нижньої палати, причому тільки для врегулювання невідкладних суспільно-важливих питань (ст.33).

Парламент Чеської Республіки наділений також рядом установчих функцій, зокрема щодо уряду (висловлення довіри новопризначеному Уряду) та судів (дача Сенатом згоди на призначення главою держави суддів Конституційного суду). Окрім вищеназваних повноважень, Парламент наділений і контрольними функціями, котрі переважно здійснюються через депутатські запити та діяльність депутатських слідчих комісій.

Виконавчу владу представляє Уряд та Президент Чеської Республіки.

У Конституції ЧР сформульоване положення про те, що Уряд ( чеськ. Vlada) є вищим органом виконавчої влади (ст.67). Таке формулювання визначає ієрархічний характер системи органів виконавчої влади, очолюваної Урядом. У цьому сенсі можна сказати, що саме Уряд керує державою. У Чехії Основний закон не формулює переліку повноважень Уряду, оскільки вважається, що він здійснює всі функції щодо державного управління, якщо тільки їх реалізацію не закріплено Конституцією за іншими органами державної влади.

Уряд ЧР працює колегіально, приймаючи рішення на засіданнях абсолютною більшістю всіх своїх членів. Конституція у ст.77 визначає функції голови Уряду, котрого повсякденно називають „прем’єром” – він організує діяльність вищого органу виконавчої влади, керує його засіданнями, виступає від його імені, виконує іншу діяльність, передбачену законами. Прем’єр-міністр обирається парламентом і призначається Президентом. Інші члени уряду також призначаються Президентом за рекомендацією Прем’єр-міністра. Член Уряду не може одночасно володіти депутатським мандатом.

Уряд у виконанні своїх функцій відповідальний перед парламентом, який може в будь-який час висловити йому недовіру. Наслідком відставки Прем’єр-міністра є відставка всього Уряду.

Усі уряди незалежної Чеської Республіки з 1993 по 2010 рр. мали коаліційний партійний склад (див. табл. 2).

Таблиця 2.

Дата добавления: 2014-11-20