Відсутність відеоряду не відволікає уваги реципієнтай дає можливість

Носій інформації в радіомовленні лише звук, що передається на будь-які відстані і сприймається негайно, практично в момент пере­ дачі сигналу з передавального пристрою.

2. Радіомовлення для свого сприйняття потребує мінімального
технічного обладнання: радіоприймачів, які в сучасних технічних умо­
вах мають кишенькові портативні розміри і невелику ціну.

3. Сучасні технологічні вирішення дозволяють зробити прослухо­
вування радіопрограми максимально зручним: за допомогою навуш­
ників передачу можна сприймати, не заважаючи навколишнім, у гро­
мадському місці: у транспорті, в установі, просто на вулиці.

4. Унаслідок дії вищеперехарованих атрибутивних ознак радіо
висунулося на роль найбільш проникного засобу масової інформації:
його слухають кухарки на кухнях, водії в автомобілях, пасажири у ваго­
нах електричок тощо. Радіосигнали сприймаються скрізь, у будь-яких
умовах, розносячи по всьому світові негайну інформацію. Радіожу-
ралістика володіє найбільшою аудиторією.

5. Радіо на повну потужність спирається на силу мовленого сло­
ва. Як відомо, власне у семантиці слів міститься 20% з передаваної
інформації. Решта припадає на інтонацію, міміку, жест, які супроводжу­
ють наше мовлення. Якрач властивості усного мовлення (інтонацію,
тембр голосу, темп і мелодаїку висловлювання) й використовує радіо,
домагаючись особливої переконливості своїх повідомлень, використо­
вуючи прийоми усного слова як емоційний аргумент у своїх доказах.

а) цілком зосередитись на змісті звукової інформації і

б) активізує уяву слухача, який самостійно створює у своїй свідо­
мості образи, то супроводжують звукове повідомлення.

7. Радіомовлення уперше падало можливості подавати інфор­мацію про подію в момент самої події (наприклад, вести репортажі зі спортивних змагань, пленарних засідань Верховної Ради, демонстрацій чи мітингів), довівши оперативність повідомлень до одночасності з са­мим фактом. Таким чином, саме в радіожурналістиці був опанований ідеал масово-інформаційної діяльності: максимально стиснути хроно­логічну відстань між подією і повідомленням про неї.

Наступні ознаки радіомовлення фіксують його негативні сторони:

1. Радіомовлення характеризується неможливістю відкласти про-
слуховування на більш зручний час, зробити його швидшим чи
повільнішим, позбавляє слухача вибірковості, прив'язує до запланова­
них програм і передач. Слухач не вільний у виборі, мусить слухати те,
що в цю мить транслюють радіостанції, а у випадку зайнятості — уза­
галі пропустити цікаву програму.

2. Радіомовлення потребує попередньої інформації про свої пере­
дачі, а відтак виникає проблема його планування і створення програми
передач. Як правило, в усьому світі електронні ЗМІ розв'язали цю про­
блему шляхом потижневого планування своїх передач. Це дозволило
слухачам і глядачам з великою мірою вірогідності очікувати, що у пев­
ний день тижня о певній годині відбудеться така-то передача. Але
навіть напрацьована вже десятиліттями система інформування ре­
ципієнтів електронних ЗМІ про програми радіо й телебачення лише ви-
яскравила неможливість обійтися без попереднього інформування. З
цим познайомився кожен з нас, отінившись у певний момент без теле-
програми і відчуваючи відчупгу незручність від неможливості зорієнту­
ватися у виборі найбільш цікавої передачі.

3. Газети й журнали слід передплачувати (один або кілька разів
на рік) або купувати щодня, радіоприймач купують один раз, щоб слу­
хати різні програми, але (тут починаються незручності) не можна слу­
хати кілька передач чи програм одночасно, тоді, як газети, що прийш­
ли одночасно, можна читати в зручний час.

Іноді студенти, вислухавши пояснення до цього пункт)', жартома сповіщають, що мають два радіоприймачі чи два телевізори і можуть вмикати і слухати їх одночасно. Але справа полягає не в економічній можливості придбати стільки радіо- й телеапаратури, скільки існує ра­діостанцій чи телеканалів у даному регіоні, а в такій організації психіки людини, яка не дозволяє з однаковою увагою сприймати кілька (хоча б два) паралельних інформаційних потоків. Людська психіка налаштова­на на послідовне їх розташування. Тому технічне розв'язання цієї про­блеми не вирішує справи по суті, бо її джерела — не у зовнішньому по

відношенню до людини світі, а у внутрішній її сприйняттєвій природі. Атрибутивні ознаки тележурналістики можуть бути представлені так:

1. Телебачення поєднує переваги радіо й преси, звукову й
відеоінформацію, досягає синтетичності, діючи на два головні людські
відчуття: зору й слуху. Людина як біологічний індивід наділена лише
п'ятьма відчуттями: зору, слуху, нюху, дотику й смаку. Але природа
сприйняття людиною довкілля організована так, що на перші два
відчуття припадає 95% інформації, отримуваної із зовнішнього світу, а
на решту три відчуття — лише 5%. Таким чином, синтезувавши зір і
слух, телебачення домоглося максимальної мобілізації інформативних
можливостей людини. На цьому ґрунтується й величезний вплив теле­
бачення на глядацьку аудиторію.

2. Телебачення досягає могутнього ефекту присутності глядача
на місці події. Недарма існує приказка: краще один раз побачити, ніж
сто разів почути. В її основі думка про те, що жоден словесний опис не
може передати автентичної картини дійсності, у ньому завжди містити­
меться велика частка авторської суб'єктивності. Створюючи ефект при­
сутності глядача на місці події, тележурналістка виступає тим самим
найбільш об'єктивним інформаційним джерелом. За допомогою теле­
екрана індивід ніби сам бере участь у події, спостерігає за фактами і яви­
щами, із власних спостережень черпає висновки, а тому й довіряє
найбільше телебаченню.

3. Окрім семантики виголошуваного в ефір тексту та його інто­
наційного забарвлення (дані можливості надає й радіомовлення), теле-
журналістика використовує й такі засоби донесення змісту висловлю­
вання, як міміка, жест, погляд, поза, розташування тележурналіста в
кадрі. Глядач бачить на екрані живу особу, яка розмовляє з бага­
томільйонною аудиторією, але звертається до кожного конкретного
індивіда, приходить у його власний дім. Учасники телепередачі пере­
творюються таким чином на присутніх перед глядачем його співроз­
мовників, використовуючи для аргументації своїх положень усі наявні
аспекти логічного й психологічного впливу: семантику висловлювання,
інтонацію, міміку, жест і т. д. Це також одна з причин особливої ефек­
тивності тележурналістики.

4. Сила телебачення — в аудіовізуальному синтезі, під яким ро­
зуміється ішкорнстапня майстерного монтажу, чергування близького й
далекого планів, темпоритмічної організації матеріалів, змістовного
текстового ряду, вмілого коментування зорових образів ведучим. Су­
часна тележурналістка — це не розтягнугі пейзажі чи голови мовців у
нерухомому карді, а динамічне чергування картин дійсності з роз'яснен-

нями журналіста, виголошуваного ним енергійного тексту і музичного й шумового супроводу, яскравих виразних репортажних зйомок на місцях і влучного коментаря спеціаліста зі студії.

5. Сприяє глибокому впливу телебачення на глядачів сприйман­
ня телепрограм у малому колективі, в родині, у домашніх умовах, де
люди почувають себе цілком вільно, часто не переривають розмови біля
екрана телевізора, можуть дозволити собі безбоязно обмінюватися
репліками з приводу побаченого, коментувати картинку оператора й
текст ведучого телепрограми.

6. Особливістю цього виду електронних ЗМІ є й те, що кількість
глядачів його істотно коливається, масова аудиторія з'являється в теле­
бачення тільки увечері, коли після робочого дня люди повернулися до­
дому. Але це по-справжньому масова аудиторія. У цьому відношенні те­
лебачення цілком справедливо називають зброєю масового ураження.
Преса позбавлена відчутних коливань у розмірі аудиторії, вона завжди
має аудиторію, що виміряється тиражем видання. З тележурналісткою
справа виглядає інакше: тут існує поняття особливо престижного
ефірного часу: це вечірні години, коли переважна більшість громадян
опиняється біля телеекранів, шукаючи хто поважної інформації, хто
відпочинку, хто розваг.

7. Послідовне розташування програм у тележурналістиці вимагає
поєднання інформаційної насиченості, поважних аналітичних програм з
відпочинком, розважальними передачами. Свідомість окремого
індивіда не може бути постійно налаштованою лише на споживання
інформації, чи глибокі філософські теми, чи розважальні музичні пере­
дачі. Тому найкраще запропонувати людині в певних оптимальних про­
порціях поєднання на одному каналі різноманітних товарів інформа­
ційного ринку. Від задоволення різноманітних потреб глядача в інфор­
мації залежатиме в кінцевому рахунку успіх колективу тележурналістів.

8. Негативні сторони телебачення ті ж, що й у радіомовлення
(див. пп. 1-3), що дозволяє не говорити про одне й те саме двічі.

Опитування абітурієнтів і студентів першого курсу переконують у тому, що у більшості з них (часто ця цифра сягає 90%) уявлення про журналістику склалися на підставі телебачення. Загальне зубожіння на­селення України, що призвело до скорочення передплати на друковані періодичні видання і зробило газету рідкісним гостем у пересічній ук­раїнській родині, спричинилося до того, що людина з мікрофоном, що на вулицях міста розпитує громадян про якусь тему (і дуже рідко про­блему) або просто пропонує їм поспівати в ефірі чи передати привіт ро­дичам і знайомим, зафіксувалася як нормативний образ, що представ-

ляє професію журналіста.

Молодих фахівців, що сприймають журналіста лише як людину t мікрофоном, яка невимушено розмовляє перед телекамерою з різними співбесідниками, слід попередити про ілюзорність легкості праці теле­журналіста. Телебачення вимагає від співробітника органу масової інформації також уміння володіти словом, причому як усним, так і письмовим, адже жодна програма не створюється без наперед написа­ної сценарної заявки, а потім і сценарію. Робота в тележурналістиці по­требує від суб'єкта миітєвої реакції, дотепності, абсолютно вільного во­лодіння словом, глибокої ерудиції, гарної дикції й голосу. А у вищому навчальному закладі спеціалізація з тележурншіістики може бути побу­дована лише як надбудова над базовою освітою газетного журналіста. Це мусять зрозуміти ті, хто не знаючи особливостей фаху, сприймаючи лише його параді.ий бік, прагне стати (часто без достатніх на те підстав) тележурналістом.

Журналіст мусить шукати адекватну для своїх здібностей галузь у системі засобів масової інформації. При цьому слід врахувати ще й та­ке. Матеріали для преси створюються журналістом індивідуально, ма­теріали для радіо, а особливо для телебачення — наслідок колективної праці. Телебачення і радіомовлення — для тих, хто хоче відбутися, пре­са — дія тих, хто хоче відбутися й залишитися.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

РЕЦЕНЗІЯ (від лат. recensio — розгляд, оцінка) — один з основних жанрів критики, що містить оцінку, аналіз та інтерпретацію, визначення сильних сторін і вад, зауваження та пропозиції щодо поліпшення літера­турного, мистецького чи наукового твору.

Головні жанрові ознаки рецензії — хронологічна актуальність, на­уковість, виклад змісту твору, його оцінка та інтерпретація, розгляд місця твору в доробку автора, літературному процесі, невеликий розмір, стис­лість і ясність у висловленні думок, конструктивність і доброзичливість.

Внутрішньожанрові різновиди: анотацій на рецензія (передбачає малі розміри, описовість, популяризацію літературного матеріалу), відкри­тий лист (містить звернення, бесіду з адресатом), аналітична рецензія (порівняно великий розмір, витлумачення твору, оцінка його місця в літера­турному процесі).

Рецензії на нові літературні й наукові твори, театральні вистави постійно друкуються в усіх літературно-художніх і громадсько-політич­них, фахових та партійних газетах, журналах та альманахах. Книжкова палата України видає державний бібліографічний покажчик, "Літопис ре­цензій", що виходить з 1936року щомісяця (з перервою в 1942-1947роках).

ВИКЛАД ШОСТИЙ

Журналістика як інформаційний простір

Інформаційний простір — зміст поняття. Інформаційні агент­ства, специфіка їхньої діяльності. Світові інформаційні агентства. Новітні електронні ЗМІ. Інтернет як новий тип журналізму. Форму­вання Колективного Розуму на ґрунті новітніх інформаційних техно­логій. Прес-центри: де відкриваються і яку функцію виконують? Що

таке прес-бюро та його функції?

Останнім часом у слововжиток міцно увійшло поняття інфор­маційного простору, під яким розуміють сукупність територій, охопле­них засобами масової інформації певної категорії (регіональними, національними, світовими). Найчастіше цей термін вживають у зна­ченні національного інформаційного простору, який потребує законо­давчого врегулювання й захисту, а його суб'єкти — і державної підтримки.

Більш докладно інформаційний простір характеризують:

1) матеріальні (технологічні) способи підготовки й поширення
інформації по горизонталі, включаючи її передачу, ретрансляцію й от­
римання;

2) соціально-економічні можливості доступу до інформації насе­
лення, включаючи усі його верстви в даній країні; забезпечення поши­
рення інформації по вертикалі;

3) існування національної системи інформації та зв'язку з її конкрет­
ними компонентами, що визначають територію поширення інформації;

4) наявність національного законодавства в галузі інформації та
зв'язку, що регулюють функціонування й використання ЗМІ в забезпе­
ченні національних і державних інтересів;

5) наявність законодавчої бази міжнародного рівня та міжнарод­
них і регіональних угод в галузі масової інформації, що забезпечують
обмін нею між державами і взаємопроникність національних інфор­
маційних просторів.

Журналістика — це система, що динамічно розвивається, маючи своєю кінцевою метою максимальне задоволення інформаційних по­треб суспільства і наповнення інформаційного простору якісними, об'єктивними повідомленнями. За чотириста років існування про­фесійної журналістики в ній відбулося багато змін. Особливої інтенсив­ності вони набули в ХІХ-ХХ століттях. Спочатку журналістика призве­ла до виникнення усередині кожної країни національних інформаційних просторів, які мало співвідносилися між собою.

Але от уже майже два століття тому почав складатися світовий інформаційний простір, а масово-інформаційна діяльність пережила перший розподіл праці: між джерелами інформації та її розповсюджува­чами з'явилися посередники — ними стали інформаційні агентства.

Кожній газеті було невигідно тримати власного кореспондента в за­рубіжних країнах, дешевше було купити інформацію в спеціалізовано­му на її постачанні агентстві. Вони тоді називалися агентствами преси і, на відміну від тодішніх газет і журналів, що мали лише національне по­ширення, здобули статус світових центрів по збиранню інформації, по-стачаючи нею передплатників (газети, журнали, а в XX столітті й радіо та телебачення) у різних державах світу.

Перше інформаційне агентство було засноване в 1835 році у Фран­ції й називалося Гавас. Під зміненою назвою воно існує до наших днів.

Восени 1940 року після захоплення Франції німецькими військами агентство Гавас опинилося в руках окупантів. У той же час лондонський відділ агентства Гавас було перетворене представниками Опору в Неза­лежне Французьке Агентство. У 1942 році в Алжирі при Французькому комітеті національного визволення виникло ще одне інформаційне агентство під назвою Аванс Франсез де Пресе (Французьке Агентство Преси), яке після реорганізації у вересні того ж року дістало своє нинішнє найменування "Франс Пресе". 1944 року в нього влито лон­донське Незалежне Французьке Агентство. Таким чином, Франс Пресе стало спадкоємцем агентства Гавас, успадкувавши його структури.

Спочатку Франс Пресе було офіційним урядовим агентством і ут­римувалось з державного бюджету. Згодом було прийняте рішення відділити його від державного апарату й надати "кооперативний ста­тус". Згідно з статутом, прийнятим 10 січня 1957 року, Франс Пресе є "автономним органом, що користується правами юридичної особи і діє на комерційній основі".

Щорічний бюджет агентства Франс Пресе складає біля 60 млн.
ч, шків. Ця сума складається з абонентної плати клієнтів ст, жур-

налів, урядових установ та інших передплатників. В атінлві працює біля двох тисяч співробітників. Воно маг більш як 150 кореспондентсь­ких пунктів у 134 країнах світу.

Попри "кооперативний сіатус" АФП фактично перебуває під ь онтролем уряду, у його повідомленнях дуже багато уваги приділяється заягчм офіційних осіб, урядовій інформації.

*•' середині XIX століття майже одночм-.іо виникають інформаційні агентства в Європі і і Америці, які існують донині і входять у число най­більших у світі. Це пов'язано з розвитком у ті часи телеграфної техніки.

Дата добавления: 2014-11-20