Сучасна масоїш-ілформаційііа ситуація 4 страница

За даними Всесвітньої газетної асоціації (ВГА) у 1998 році в багатьох країнах збільшився продаж: газет з одночасним зростанням рекламних надхо-

⁵² Dovifat Emil. Zeitungslehere. — Berlin, 1955. — S. 50.

⁵³ Чапек Карел.-Як робиться газета// Чапек Карел. Вибрані твори. —Ужгород,
1950. — С. 94.

⁵⁴ Hagemann Walter. Die Zeitung als Organismus. — Heidelberg, 1950. — 260 s.

джень. Наслідки досліджень, що були подані більш ніж 1100 видавцями й ре­ дакторами з 88 країн світу на 52-му Всесвітньому конгресі газет і Шостому всесвітньому форумі редакторів (1999) у Цюріху (Швейцарія) засвідчили, що

- після тривалого періоду занепаду в багатьох країнах тиражі південних га­
зет знову зростають;

-у всіх країнах, де здійснювались дослідження ВІЛ, спостерігається помітне, а в деяких випадках навіть вражаюче зростання річного прибутку від рекла­ми в газетах;

- загальні надходження від газетної реклами відновилися після кількох літ
падіння і зараз перевищують найбільш високі показники 80-х років у Європі,
Північній Америці п азійсько-тихоокеанському реґіоні;

- частка газет у рекламному ринкові Західної Європи в 199Н році зросла;

- дослідження читацької аудиторії свідчать, що молоді люди багато чита­
ють газети, і в деяких країнах вони читають більше, ніж: їхні батьки.

За словами генерального директора ВГА Тімоті Болдінга, що представ­ляв щорічний огляд газетної продукції, упродовж: минулого десятиліття газе­ти страждали від економічного спаду, кризи з цінами на газетний папір, зрос­таючої конкуренції, подальшого роздрібнення ринку ЗМІ і відтоку рекламних коштів в Інтернет. У цілому газетна індустрія пережчівача кризу. "Однак, — відзначив він, — зараз видно, що газети в багатьох країнах впорались з цими проблемами, скористалися новими можливостями і зараз відроджуються. У кінцевому рахунку, незалежно від сьогоднішніх тенденцій слід підкреслити, що газети запишаються надзвичайно могутнім засобам масової інформації з не­звично широким охопленням аудиторії і ступенем вігчиву на неї"¹⁵.

Лідерство в аїрові споживання газет стійко утримують норвежці і японці. На одну тисячу мешканців тут припадає відповідно 588 і 577 щоден­ного продажу газет. Третє місце займає Фінляндія (455). Дані йдуть Швеція (430), Коста-Ріка (412), Швейцарія (377).

Праобразами газет були інформаційні бюлетені, що випускалися в Римі в 1 cm. до р. Хр. — 4 cm. після р. Хр. Перші газети з 'явилися в Китаї у 8 cm. У Європі — с 17 сіп.: у Німеччині в 1609, у Голландії в 1616, у Англії в 1622 ро­ках. Єлово "газета" пішло від назви рукописного аркуша новин у Венеції, який купували за монету такої ж назви. Термін увійшов до широкого вжитку з по­явою v Франції видання Теофраста Ренодо "Ля газет' (1631). Першою що­денною газетою була "Ляипціґер цаишуні" ("Ляйпцігська газета"), що вида­валася в Німеччині в 1661-1663 роках. Однією з найстаріших газет світу, що видається й сьогодні є газета "Тайме, заснована у Лондоні (Велика Бри­танія) за одними даними в 1785, а за іншими -у 1786 році.

Перші газети в Україні з 'явилися польською мовою ("Кур 'єр Львівсь­кі", 1749), французькою ("Газетт де Леополь", 1776) та російською ("Харь-ковский еженедельник", 1812; "Харьковские известия", 1817—1823) мовами. Перша газета українською мовою — "Зоря Галицька " видавалася у Львові в 1848-1857 роках.

⁵⁵ Газети возвращаютея с трнумфом // Журналів (Харків). -- 2000. № 12. — С. 19.

ВИКЛАД ДЕВ'ЯТИЙ

Загальні та спеціальні функції журналістики

Тлумачення проблеми в сучасній теорії журналістики. Загальні та спеціальні функції. Загальні: інформаційна функція та функція формування громадської думки. Спеціальні функції: ор­ганізаційна функція, функція "сторожового собаки" (соціальноїкрити­ки), ідеологічна функція журналістики, культурна функція, розважаль­на функція журналістики, рекламна функція

Лише на перший погляд бездіяльному розумові може здатися на­думаним і штучним питання про функції журналістики. Насправді ж во­но є архіважливим і давно увійшло в предмет теорії журналістики як на­уки про її найзагальніші властивості й найголовніші закономірності розвитку. І це зрозуміло: адже функції журналістики — це сукупність її обов'язків перед суспільством і характер їх виконання, це та роль, яку відіграє журналістика як соціальний інститут щодо соціуму як цілого. У відповідності з функціями журналістики стають зрозумілими місце й призначення органів масової інформації в суспільстві, а відтак, — і ха­рактер діяльності фахівців мас-медіа.

У радянській теорії журналістики дане питання розглядалося спрощено. Найважливішим методологічним орієнтиром тут оголошу­валося ленінське визначення газети як колективного пропагандиста, ко­лективного агітатора й колективного організатора, а, отже, й функції журналістики зводилися до трьох: пропагандистської, агітаційної та ор­ганізаторської. Сьогодні ж цілком очевидно, що такий підхід не тільки не вичерпує всього розмаїття даної проблеми, але більше того — обме­жує її лише політичною сферою.

У новітній українській теорії журналістики це питання жваво об­говорюється. Висловлюються різні точки зору, як це й належить у порівняно молодій науковій галузі. Обмін думками, з одного боку, по­винен привести до більш-менш усталених уявлень з цієї проблеми, а, з другого боку, сприяти народженню обгрунтованих якісних авторських концепцій, адже ми давно розпрощалися з радянськими часами, коли гуманітарна наука могла мати тільки колективний характер, і знову по­вернулися до пошанівку персональних надбань. Оглянемо стисло на­явні теоретичні погляди.

У світовій журналістикології питання про функції журналістики традиційно входить до числа найважливіших наукових проблем. Валь-тер Гагеманн у праці "Газета як організм" (1950) описав п'ять функцій преси: 1) інформувати, 2) впливати на публіку, 3) рекламувати товари,

4) розважати читача, 5) повчати його⁵⁶.

Автори знаменитого дослідження "Чотири теорії преси" (1956) американські дослідники Фред Сіберт, Теодор Петерсон та Уїлбур Шрамм вважають, що у сучасному світі преса виконує сім функцій. Во­на мусить 1) служити політичній системі, забезпечуючи її інформацією, 2) обговорювати громадські справи, 3) просвіщати публіку, аби зроби­ти її здатною до самоуправління, 4) захищати права особи перед уря­дом, 5) служити економічній системі, з'єднуючи покупця й продавця то­варів за допомогою реклами, 6) забезпечувати розваги читачів, 7) підтримувати свою власну фінансову незалежність, щоб уникнути тис­ку на інформаційну діяльність будь-яких приватних інтересів⁵⁷.

Автор дослідження "Вступ до журналістики. Дослідження "чет­вертого стану" в усіх його проявах" (1961) Фразер Бонд нараховує чо­тири функції журналістики: 1) інформувати, 2) пояснювати й витлума­чувати події, 3) керувати читачем, 4) розважати публіку. Додатковою функцією цей науковець вважає рекламу⁵⁸.

А.З. Москаленко в підручнику "Теорія журналістики" (К., 1998) виділяє п'ять функцій преси: організаторську, виховну, пропагандистсь­ку, контрпропаґандистську і соціологічну⁵⁹. Звернімо увагу на те, що дві з п'яти функцій журналістики видатний науковець пов'язував із здійсненням нею пропагандистської діяльності.

Внутрішньо полемізує з А.З. Москаленком автор навчального посібника "Основи журналістики в поняттях і коментарях" (рос. мо­вою; Луганськ, 1998) В.М. Владимиров. Він категорично відкидає з те­оретичного набутку функції пропаганди і агітації, відзначаючи при цьо­му: "У світовій громадській думці, як і в наукових колах, слово "про­паганда" давно вже протилежне слову "об'єктивність" і означає не що інше, як приховування від масової аудиторії неприємних, незручних для кого-небудь фактів"⁶⁰. Так само кваліфікується й агітація: "Що стосу­ється функції агітації, то на неї також поширюється правило напівправ­ди, з якої, як відомо, виготовляють найвищі гатунки брехні"⁶¹.

⁵⁶ Hagemann Walter. Die Zeitung als Organismus. — Heidelberg, 1950. — 260 s.

⁵⁷ Siebert R, Peterson T., Schramm W. Four Theories of the Press. — Urbana, 1956. — 153 s.

⁵⁸ Bond F. Fraser. An introduction to jornalism. A survey of the Fourth Estate inall its
forms. 2^nd ed. The Macmillan company. — New York, 1961. — 359 s.

⁵⁹ Москаленко A. 3. Теорія журналістики: Підручник — K.: Експрес-об'ява,
1998. — С. 172-173.

⁶⁰ Владимнров В. М. Основи журналистики в понятиях и комментариях: Учеб-
ное пособие. — Луганск: Изд-во ВУГУ, 1998. — С. 30.

⁶¹ Там само.

Власну ж концепцію функцій преси В.М. Владимиров виклав так. Він об'єднує їх у певні рубрики, аби упорядкувати їх множинність. До загальних (основних) соціальних функцій преси він відносить пізна­вальну, комунікативну і конструктивну, розуміючи під ними здійснення журналістикою всієї своєї масово-інформаційної діяльності, тобто виго­товлення інформації (пізнавальна функція), її поширення (комунікатив­на) і запровадження в суспільну свідомість (конструктивна функція).

На другому рівні розташовані спеціальні (більш конкретні, особ­ливі) функції. Серед них виділяються групи об'єктних і суб'єктних фун­кцій. До складу першої групи увіходять функції артикуляції, соціалізації та кореляції. У другій групі виділено функції соціально-педагогочна, соціального контролю і корекції, а також просування ("promotion").

Після цього виділяється ршень індивідуальних функцій, до числа яких належать функції виховна, популяризаторська, рекреативно-ге-доністична та масово-емоційна.

У концепції В.М. Владимирова спостерігаємо тенденцію до мно­ження функцій і спробу усунути їх дублювання (наприклад, соціально-педагогічна і виховна) за рахунок утворення для них окремих рубрик. Питання заплутується через спробу кілька разів повернутися до загаль­них функцій, назвавши спочатку їх пізнавальною, комунікативною і конструктивною, а потім, ніби згадавши, що ніде не вжите слово "інформація", заговорити про загальну функцію преси — інфор­маційну. Виникає також запитання: як функції соціально-педагогічна, виховна, артикуляції, соціалізації і кореляції можуть здійснюватися по­за пропагандою певних ідей і життєвих прикладів. У навчальному посібнику В.М. Владимирова маємо продуктивну, хоч і не в усьому до­сконалу, спробу розв'язання проблеми функцій журналістики.

Цікавий досвід застосування теорії до практики знаходимо в праці СІ. Горевалова "Військова журналістика України: історія та су­часність" (Львів, 1998). Це праця переважно з історії журналістики. Але цілком слушно автор досліджує в ній і функції української військової журналістики в Галичині міжвоєнного періоду. Він також іде по шляху множинності, намагаючись вичерпно врахувати все, що було сказане з цієї теми різними науковцями.

Умовно він об'єднує увесь наявний матеріал у чотири рубрики, виділяючи соціальну, економічну, соціально-психологічну та психо­логічну групи функцій.

До соціальної групи він відносить комунікативну, інформаційну, консервативну, деструктивно-інтегративну, сбціально-регулятивну, контролюючу, управління, реалізації соціальної активності, розповсю-

дження культури, рекреативну, ідеологічну, політичну і науково-пізна-вальну функції.

До економічної групи зараховуються регулятивно-економічна, економічно-контролююча, знову інформаційна, економічно-консерва­тивна, економічно-управлінська, рекламна функції.

До соціально-психологічної групи увійшли такі функції: соціаль­ного орієнтування, участі у формуванні громадської думки, афіліації, контакту, самозатвердження, парасоціальна.

Група загальнопсихологічних функцій складається з функцій емоційної розрядки (релаксації), утилітарної, самоізоляції, стимуляції⁶². У концепції СІ. Горевалова переважає прагнення до вичерп­ності, що призводить до перерахування великого числа функцій, їх ча­сткового дублювання в різних рубриках (наприклад, виділення інфор­маційної функції в групі соціальній та економічній) та відсутності їхньої ієрархії (наприклад, розташування ідеологічної й політичної функцій після рекреативної).

Очевидно, українській теорії журналістики ще доведеться докла­сти немало зусиль для розв'язання наукової проблеми функцій жур­налістики.

На підставі використання позитивного досвіду праць вітчизня­них та зарубіжних теоретиків спробуємо побудувати свою концепцію.

Передусім відзначимо очевидну доцільність виділяти загальні й спеціальні функції.

Загальні функції належать до числа основних, пов'язані з атрибу­тивними ознаками журналістики, виконуються кожним виданням чи ТРК без виключення, незалежно від його розміру, накладу чи адресної спрямованості.

Спеціальні функції мають локальний характер, характеризують журналістику з того чи іншого конкретного боку, їх виконання не є кон­че обов'язковим для кожного видання. Так, розважальна газета може не містити ідеологічних матеріалів і аж ніяк не здійснювати функції соціа­льної критики ("сторожового собаки"), так само як партійна газета не займатися розважанням та відпочинком своїх читачів. Але в цілому спеціальні функції у своїй сукупності є важливим чинником діяльності преси та характеристики журналістики в цілому, а відтак мусять бути осмислені теоретико-журналістською наукою.

⁶² Горевалов С. І. Військова журналістика України: історія та сучасність. — Львів: Вид-во Військового інституту при ДУ "Львівська політехніка", 1998. — С. 157-163.

Про загальні функції журналістики ми розпочали мову тоді, ко­ли заговорили про неї як про масово-інформаційну діяльність, адже найважливіша функція журналістики — збирання, обробка й поширен­ня інформації. Лише в межах цієї найголовнішої функції можуть ре­алізуватися інші її завдання. Інформаційну функцію виконують усі періодичні видання, радіостанції й телестудії. Навіть розважальні газе­ти чи радіо й телепередачі інформують свою аудиторію в галузі певним чином окресленої тематики.

Журналістика, будучи для людини вікном у світ, є важливим ка­налом надходження до читача необхідних для його орієнтації у світі знань, теорій, концепцій. Вона подає щодня громадянам необхідні повідомлення, без яких вони неспроможна зрозуміти навколишній світ, а відтак обрати правильний варіант поведінки. Є безліч людей, які після завершення своєї' освіти (вищої чи середньої) поповнюють свій інфор­маційний багаж лише за рахунок журналістики. Узагалі, слід виходити з того, що в сучасній соціальній дійсності читачів книжок у десять разів менше, ніж читачів газет. Періодична преса, радіо, телебачення стають для переважної більшості громадян єдиним каналом поповнення знань, створення ними в своїй свідомості картини світу.

Високоосвічений читач-фахівец виробляє в себе стабільну звичку знайомитися через ОМІ з новими фактами і явищами політичного й суспільного життя, науковими поглядами й гіпотезами зі своєї та суміжної галузей спеціалізації. Читання загальних та фахових газет і журналів стає його щоденною потребою, адже на сторінках ОМІ здійснюються публікації про наукові новинки, відкриття, дається хроніка наукового життя.

Друга загальна функція журналістики полягає у формуванні нею громадської думки. Суспільно-політична роль мас-медіа була предме­том нашого розгляду в минулій лекції, адже творення за допомогою інформації громадської думки й суспільної свідомості є також щонай­важливішим завданням журналістики. Сутність навіть не в тому, що ін­формація ніколи не буває безсторонньою, а в тому, що в сучасному світі вона є будівельним матеріалом для громадської думки і ця остання не може бути сформована й виявлена інакше, ніж через соціальний інститут масової інформації. Усі інші способи її виявлення мусять розглядатися як факультативні у порівнянні з головним способом — журналістикою.

Цю функцію журналістика виконує в демократичному суспільстві, організовуючи на своїх сторінках обговорення важливих соціальних про­блем, надаючи можливість виступу для всіх зацікавлених громадян з ши­рокого кола актуачьних питань. У силу цього громадяни дістають змогу 114

сформувати свою соціально-політичну позицію, а владні структури отри­мують безкоштовну консультацію про громадську думку, напрямки роз­витку суспільної свідомості, а відтак, ті урядовці та державні органи, від яких залежить прийняття реальних рішень, мають можливість вибрати найбільш прийнятний варіант розвитку політичних подій.

Інформаційна функція та функція формування громадської дум­ки такі вагомі і всеосяжні, що через них пізнається сутність журналісти­ки, тому вони й розглядаються нами окремо.

Спеціальні функції журналістики є по-своєму важливими й істот­ними, але позбавлені все ж тієї загальності, що відзначала попередні ас­пекти цієї проблеми.

1. Організаційна функція журналістики виявляється в тому, що суспільство само організовується й структурується завдяки жур­налістиці. Через журналістику суспільство здійснює управління держав­ними, господарськими та громадськими установами й організаціями, домагається розробки й прийняття необхідних рішень, здійснює роз'яс­нення прийнятих державних ухвал і постанов. Журналістика згруповує людей за інтересами: політичними, економічними, фаховими, ху­дожніми. Структура ОМІ відображає політичну, фахову, економічну, вікову тощо структуру суспільства.

Організаційна функція журналістики виявляється й у тому, що кожна партія має сьогодні партійну пресу, через яку веде пропаганду своєї програми, вербує у свої ряди нових членів, бореться за громадсь­ке визнання, місця у виборних органах державної влади. Суспільство створює журналістику як важливий свій інформаційний орган, який сприяє глибшому його самопізнанню, самовдосконаленню й самоос-мисленню, а в свою чергу журналістика служить знаряддям структурної організації самого суспільства.

На думку сучасних соціологів, якщо порівняти суспільство з людським організмом, то журналістика відіграє в ньому роль нервової системи, постачаючи особу інформацією й підказуючи їй відповіді на головні епістемологічні питання: хто вона, чого вона хоче, що для до­сягнення її мети слід зробити.

Згідно з сучасними уявленнями, інформація не є щось другоряд­не, пасивне по відношенню до вже сформованих суб'єктів, а, навпаки, вона сама конструює їх і їхнє буття. У глибинному розумінні справжня сутшсть людини реалізується лише за допомогою поширюваної різно­манітними каналами (стихійної чи організованої комунікації) інфор­мації, бо лише вона здатна породити людське суспільство. Поза ко­мунікативними процесами кожний окремий індивід лишається річчю в

собі, не здатний заявити про себе. І лише в процесі комунікації опри­люднюється, перетворюється на суспільну особу, громадянина. А відтак складається суспільство.

Журналістика виступає каналом універсального зв'язку між гро­мадянами й органами влади і громадянами (чи їх групами) між собою, здійснює комунікативні зв'язки по горизонталі й по вертикалі всього суспільства; вона забезпечує гласну взаємодію між усіма складовими частинами загальнодержавного механізму.

Функції артикуляції (озвучення для органів влади думки народу) та кореляції (узгодження за допомогою журналістики різних точок зо­ру на певне питання) є ні що інше, як виконання журналістикою своєї безпосередньої організаційної функції.

ОМІ відкриті для виступів будь-яких авторів, часто друкують ли­сти читачів чи знайомлять з їхніми телефонними дзвінками. Через ОМІ відбувається постійний обмін думок у суспільстві, до читачів надходить інформація про події в їхньому та сусідніх регіонах, міжнародні новини. Журналістика сьогодні об'єднує нас у єдиний суспільний організм, створює умови для пошуку однодумців, вияскравлює різні погляди і підходи до розв'язання тих чи інших проблем.

У сучасному світі поза журналістикою неможливе будівництво держави, особливо такої молодої, як Україна. А відтак можемо говори­ти про виконання українською журналістикою в межах організаційної функції держав о будівних завдань. Це таке завдання, виконувати яке не потребує журналістика країн із розвинутими традиціями державного будівництва, але в Україні функція державотворення щодня вико­нується нашими ОМІ. Вони зцементовують українську спільноту в ук­раїнський народ, виробляють звичку жити в українському інфор­маційному просторі, цінувати й захищати свою державу, дорожити нею, її надбаннями, працювати задля покращання життя в ній.

2. Функція "сторожового собаки" (соціальної критики).

Цей термін виник в американській теорії журналістики. Він спер­тий на образ сторожового собаки, що пильно охороняє спокій господа­ревого дому і голосно гавкає при наближенні небезпеки. Сутність цієї функції полягає в боротьбі журналістики з суспільними вадами чи хво­робами, у захисті законності й правопорядку від тих, хто намагається їх порушувати, від корумпованого чиновництва і т. п. Іншими словами, у межах цієї функції журналістика здійснює широкомасштабну соціальну критику, що відкриває шляхи до стабілізації чи поліпшення суспільно­го життя, стає необхідним елементом вдосконалення суспільства або за­хищає його від невиправданих соціальних експериментів.

Американська журналістика часто першою била на сполох і дома­галася розслідування кримінальних справ і судового розгляду позовів проти найвищих державних урядовців, включаючи Президента США, проводила самостійні журналістські розслідування, безжально викрива­ла негативні явища в суспільному житті, домагалася їх викорінення.

Знаменита Уотергейтська справа, ідо призвела до відставки пре­зидента США Р. Ніксона, г яскравим прикладом могутнього впливу ОМІ на суспільну свідомість, здійснення журналістикою функції охоро­ни суспільства.

Голосна справа про інтимний зв'язок президент' сША Б. Клінтона з практиканткою Білого дому М. Левінскі, шиг jko розголо­шена ОМІ цієї країни в 1998 році, засвідчила не лише ре тьну свободу американської преси, але й дійсне виконання нею функції "сторожово­го собаки демократії", здатність журналістики зробити підзвітною і~ро-мадськості першу особу в flqmaBi, зажадати від неї роз'яснень щодо її протиправних чи просто аморальних дій.

У цьому слід вбачати не тільки прагнення до сенсацій, що при­родно для журналістики, але й нагшіьну потребу працювати задля оздо­ровлення суспільства, потяг захистити його від помилок, несумлінних урядовців, загрозливих негативних тенденцій. Така функція жур­налістики властива їй як суспільному інстутиту в усіх демократичних країнах. Актуалізується вона сьогодні й в Україні.

3. Ідеологічна функція журналістики.

Ідеологія — це широке поняття, що обіймає сукупність політич­них, правових, моральних, релігійних, естетичних і філософських по­глядів та ідей, у яких усвідомлюються й оцінюються відношення людей до дійсності.

На відміну від функції формування громадської думки, в основі якої лежить інформаційна діяльність, ідеологічна функція журналістики пов'язана з пропагандою певних жипч них цінностей та агітацією на їх підтримку. Ці поняття близькі, але мають істотні відмінності. Якщо пропаганда — це діяльність журналістики в справі поширення ідей, ут­вердження певної ідеології, формування історичної свідомості та ху­дожньої картини світу, то агітація це діяльність журналістики в справі поширення оперативної інформації, що активно формує позицію читача. Від пропаганди н агітації невіддільна партійна журналістка, але п загальні ОМІ також зорієнтовані на пропаганду і агітацію певно­го способу житія, моральних та ідеологічних цінностей.

Прихильники ліберальної моделі інформаційної журналістки намагаються 'утвердили думку, згідно з якою журналістика взагалі не

повинна в своїй діяльності утверджувати певні життєві цінності, а лише безсторонньо інформувати громадян про факти і явища дійсності. Справді, така концепція існує; наприклад, вона переважає в амери­канській журналістиці. її історичні коріння — у запереченні дешевої тенденційності, у захисті від брехні численних споживачів інформації. Але й у західному світі здійснюється перехід до соціально відповідаль­ної журналістики, яка не стаьиться нейтрально до загальнолюдських цінностей і демократичних свобод, а вважає своїм обов'язком захища­ти їх і запроваджувати в суспільну свідомість.

Звільнення журналістики в пострадянському інформаційному просторі від обов'язкової, силоміць нав'язуваної, ідеологічності створи­ло в журналістів ілюзію про можливість цілковитої деідеологізації ма­сово-інформаційної діяльності. Насправді ж сьогодні приходить ро­зуміння того, що вона за своєю природою перманентно містить у собі жорстку ідеологічну орієнтацію, незалежно від соціально-економічного ладу, у якому створюється журналістський твір. Сукупність текстів ма­сової інформації у самому своєму змісті відбиває з певних ідеологічних позицій становище країн, соціальних сил, та розвиток подій у світі.

Перед українською журналістикою знову постає питання: як ско­ристатися цим міжнародним досвідом. Безсторонньо сповістити грома­дян України про територіальні зазіхання північного сусіда чи роз'ясни­ти їм юридичну безпідставність такої позиції і фальшивість історичних аргументів протилежної сторони? Очевидно, не перший, а саме другий варіант буде правильним в сучасному інформаційному просторі Ук­раїни. Нав'язуючи українській журналістиці протилежну інформаційну модель, такі діячі прагнуть обеззброїти ії перед двома найголовнішими загрозами нашій державності: комуністичними реваншистами, які на­магаються повернути колесо історії назад і знову втягнути Україну в ко­муністичне минуле, і відновлювачами "єдіной і недєлимой" Російської держави, яка, на їхню думку, виглядає неповноцінною без України.

Тому викликає цілковите розуміння наявність в концепції А.З. Москаленка пропагандистської і контрпропагандистської функцій журналістики. Але на нашу думку, вони реалізуються не самостійно, а в межах здійснення журналістикою своєї ідеологічної функції.

Ідеологічна функція журналістики полягає у всебічній соціальній орієнтації читацької аудиторії. Орієнтація — рухома інформаційна мо­дель дійсності, яку складає в своїй свідомості людина для виправдання своєї поведінки. Кожна людина прагне бути правильно зорієнтованою, зрозуміти себе і своє місце в соціальній структурі, уміти розбиратися в навколишньому світі, правильно оцінювати суспільні явища і у зв'язку

з цим визначати свої цілі, напрям і характер діяльності.

Журналістика як універсальна галузь духовної діяльності людини формує ії свідомість на рівні раціонально-понятійному й образно-емо­ційному, що якомога краще відповідає синкретизму суспільної й індиві­дуальної свідомості. У цьому відношенні преса і сама є суб'єктом полі­тики, формує певну систему ідеологічних та соціально-політичних цінностей, поширює соціально-цінний досвід, нова: грські починання, компетентну ініціативу.

Важливою є роль журналістики у формуванні історичної свідомо­сті. Кожна людина мусить відчувати себе часткою більшої спільноти: на­роду, нації, держави. Від історичної свідомості залежить сучасна суспільна свідомість, з усіма наслідками спонукальності й дієвості. Недарма кожна держава, партія і навіть окрема людина має свої історичні концепції, що діють в структурі їхніх ідеологічних доктрин. В історії віднаходять джере­ло для сучасних спонук, формування сучасної політичної думки.

Глибоко й точно розкрив природу історичної свідомості у сто­сунку до сучасності видатний філософ XX століття Ганс Ґеорґ Ґадамер. "Історію переписують повсякчас по-новому, бо ми повсякчас де­терміновані нашим тепер, — підкреслював він. — Тут ідеться не лише про реконструкцію, не лише про те, щоб минуле стало для нас суча­сним. Справжня загадка і проблема розуміння полягають у тому, що те, що було таким чином перетягнуте у тепер, уже стало для нас сучасним як щось, що хоче бути істиною. Те, що здавалось лише реконструкцією сенсу, який минув, сплавляється з тим, що безпосередньо промовляє до нас як істина. Самопізнання історичної свідомості має показувати цю актуальність минулого як діалектичну проблему. Пізнання історії ніко­ли не полягало виключно у її усвідомленні. Але водночас і розуміння не є лише реконструкцією якоїсь структури сенсу, свідомим тлумаченням несвідомого витвору. Розуміти один одного означає порозумітися у якійсь справі. Розуміти минуле це — аналогічно — чути його у тому, що воно хоче нам повідомити як істину"⁶³ (підкреслення автора. — І. М.).

Дата добавления: 2014-11-20