Сучасна масоїш-ілформаційііа ситуація 9 страница

Журналістика завжди балансує між творчістю й ремеслом. Вона ремесло тому, що має ужитковий характер, спрямована на досягнення очікуваного результату, пов'язаного з формуванням громадської думки в певному напрямку, із службовим характером діяльності журналіста. Журналістика — це творчість тому, що пов'язана з народженням нових духовних сутностей, із створенням раніше неіснуючих, невідомих, суспільно-корисних цінностей.

Сучасна газета чи журнал, радіопрограма чи телепередача — продукт колективної творчості, але це не знімає проблему таланту, творчої індивідуальності в журналістській праці. Яскрава особистість, що має глибокі знання, уміння викладати інформацію просто й зро­зуміло, гарну мову, загальнолюдську привабливість, потрібна в будь-якій галузі журналістики.

Професійні обов'язки журналіста в справі виготовлення інфор­мації можуть бути зведені до такого:

1. Участь у плануванні, поточному й перспективному, що вклю­
чає висунення своїх оригінальних ідей, пошук інформації, жанрового
розв'язання матеріалу, проведення інформаційних кампаній, відкриття
нових рубрик, оновлення оформлення видання.

2. Організаторська робота передбачає налагодження контактів з
усіма, хто може поставляти новини, інформувати про майбутні події,
брати участь у виявленні проблем та пошуку шляхів їхнього розв'язан­
ня. Іншими словами, до цього виду обов'язків журналіста відноситься
створення ним міцної джерельної бази для своєї масово-інформаційної
діяльності та постійне її поповнення й вдосконалення. Сюди ж нале­
жить робота з авторами, та утворення каналів зворотного зв'язку (тоб­
то від читачів до газети).

Джерельна мережа — основа професійної діяльності журналіста, до неї він звертається щодня для збирання новин або перевірки справжності вже віднайдених фактів.

3. Участь у підготовці до випуску інформації; створення власних
інформаційних текстів. Звернімо увагу майбутнього журналіста, що роз­
починається цей етап після завершення збирання інформації, тоді, коли
джерела інформації випорожнені, журналіст познайомився з усіма мож­
ливими версіями подій, витлумаченнями фактів спеціалістами. Лише тоді
він має право взятися за створення власного журналістського твору.

4. Аналіз власної діяльності, що може мати індивідуальний і ко­
лективний характер, здійснюватися на самоті чи на різного роду "ле­
тючках", нарадах. Журналіст кожну свою публікацію мусить сприйма­
ти як маленьке чудо, цінувати кожне слово, що з'являється за його
підписом. Нову публікацію він повинен уважно перечитати, про­
аналізувати редакторські виправлення, якщо такі мали місце, ще раз за­
мислитися над тим, чи всі інформаційні джерела він використав для
створення цього матеріалу, чи правильно побудував композиційно свій
текст, чи всі аргументи навів для доведення своєї позиції.

5. Індивідуальна літературна творчість. Цей пункт нібито
містить вимогу, нездійсненну для певної частини працівників пера, які
літературною творчістю не займаються. Але сучасна практика вироб­
ництва інформації (в тому числі в зарубіжних країнах) будується на то­
му, що журналіст не мусить бути просто емпіричним переказувачем по­
чутого чи описувачем побаченого, але здійснювати свою творчу
аналітичну діяльність, провадити самостійні журналістські розслідуван­
ня, бути фахівцем з певної теми, писати не лише інформаційні замітки,

але й аналітичні статті, документальні книжки. Зрозуміло, що це вищий рівень журналістської діяльності, але прагнути піднятися на нього по­винен мріяти й початківець.

Творча робота журналіста досягає найбільшого ефекту за умови його спеціалізації. Сучасна масово-інформаційна діяльність передбачає різні види спеціалізації: галузеву (газетна, фото, радіо й тележур­налістка, публік рилейшнз), тематичну (політика, соціум, економіка, культура і т. д.) та рольову (репортер, кореспондент, оглядач, ведучий телепрограми, редактор напрямку, головний редактор та ін.). Оскільки в основу підготовки журналіста в українських вищих навчальних закла­дах покладена газетна журналістика, а інші галузеві спеціалізації мусять реалізовуватися на її базі, то далі викладемо закони тематичної спеціалізації. Вона передбачає:

1) вивчення своєї теми, глибоке оволодіння наявними знаннями і
способами ознайомлення з новинками в даній галузі; журналіст мусить
бувати в наукових бібліотеках, що дозволить на професійну основу по­
ставити його тематичну спеціалізацію;

2) створення власного досьє з висвітлюваної теми, а можливо, й
архіву; у систематизовані за певними рубриками папки він складає га­
зетні та журнальні вирізки, виписки з книжок, власні публікації та блок­
ноти з матеріалами інтерв'ю, бібліографію наукових праць, які регуляр­
но поповнює;

3) створення бібліотеки за своєю темою, підбір спеціальної літера­
тури, яка править журналістові за щоденний довідковий апарат, з якою
він систематично ознайомлюється й звіряється у своїй інформаційній
діяльності; сюди ж маємо віднести передплату на загальні й фахові ви­
дання, що правлять для автора за джерело оперативної інформації;

4) вивчення кола науковців та службових осіб, що можуть дати
інформацію з даного напрямку спеціалізації; з ними слід познайомити­
ся особисто, час від часу підтримувати контакти й нагадувати про себе,
цікавитися їхньою діяльністю й писати не тільки про проблеми, аче й
про людей, які ними займаються й вирішують їх; такі люди не лише
ваші стабільні постачальники інформації, але й консультанти, за допо­
могою яких ви можете завжди розібратися в новому для себе матеріалі,
зрозуміти проблеми та шляхи їх найкращого розв'язання;

5) організацію навколо себе кола позаштатних авторів, спромож­
них створювати журналістські тексти з вашої тематики; у цьому сенсі
вже журналіст виступає вихователем і педагогом, навчає молодих колег
масово-інформаційній діяльності в своєму тематичному напрямкові,
консультує й пояснює; занедбання роботи з позаштатними авторами в

сучасній масово-інформаційній ситуації навряд чи виправдане, навколо редакцій, як правило, скупчується чимало обдарованих осіб, які не про­ти спробувати себе в журналістиці; навряд чи варто їх відштовхувати з огляду на все ту ж відкритість нашої професії, її творчий характер і можливість працювати в її межах дія всіх, хто має нахил і обдаро­ваність для того.

Проблеми творчості журналіста сьогодні розглядаються в трьох аспектах:

1) семантичному; тобто змістовно-значеннєвому, передбачає роз­
гляд питань, що в творі відібрано й відображено з мільйонногранної
дійсності, які епізоди зображено, який сюжет побудовано, що за про­
блеми піднято;

2) синтаксичному, тобто композиційно-текстовому, передбачає
розгляд питань, пов'язаних з побудовою журналістського тексту, вико­
ристанням у ньому образно-художніх і науково-понятійних частин, май­
стерністю заголовків і лідів, пропорційністю вступної і заключної частин;

3) прагматичному, ужитковому, передбачає розгляд питань, як
сприйнято текст аудиторією, які відгуки надходять із поштою, що особ­
ливо зачепило читачів і т. ін.

1. Семантичний аспект покликаний розглянути змістовий бік жур­налістського твору. На відміну від художньої літератури, що заґрунтова­на на істотності формальних чеснот, соціальне функціонування жур­налістського тексту підтримується його власне змістовим дискурсом.

Як і будь-який наслідок духовної діяльності людини, жур­налістський твір складає змістово-формальну єдність. Як зміст, так і форма, — явища складні, такі, що мають внутрішню структуру.

Зміст журналістського твору має щонайменше дві складові:

1) предмет відображення і

2) оцінка відображеного.

Наявність цих двох частин відбиває співвідношення в творі двох типів інформації: зовнішньої, що надходить зі світу (програма об'єкта), і внутрішньої, що виробляється самим автором на підставі його спосте­режень над дійсністю (програма суб'єкта).

Предмет відображення — це подієво-фактичні й тематичні решгії твору; це саме описуване явище, подія як цілісність, факт чи система фактів, відбитих у матеріалі, це сюжет і конфлікт реачьної дійсності, які автор зобов'язаний відтворити адекватно й достовірно.

Оцінка відображуваного — це проблематичний, ідейно-концеп­туальний рівень твору, це магістршіьна проблема та її відгалуження, по­становочне питання і множинність різнопланових його поворотів, це

погляд автора на предмет, аргументи іі докази на користь його соціаль­ної позиції, його принципова концепція, яка може зводитися до керівних директив, висновків, праі матичних рекомендацій, але може містиш в собі чагальнофілософські роздуми, етичні настанови.

Співвідношення предмета іі оцінки істотно коливається аж до можливості витіснення першого другим і навпаки. Це залежить від об­раного жанру та поставленої мети. В інформаційній замітці на 10-20 рядків, завдання якої повідомити про факт чи подію, не передбачене висвітлення авторської оцінки відображуваного. Тут матиме місце ли­ше констатація факту, — і все. Предмет відображення цілком витіснить оцінку. У жанрі репортажу, який передбачає розповідь про подію поба­чену очевидцем, уже знайдеться місце й дня оцінки (чи оцінок), яка не буде займати переважаючого місця. У жанрі статті міститиметься вели­кий за обсягом фактичний матеріал, який "вимагатиме" авторського упорядкування, узагальнення, пояснення, а відтак предмет і оцінка в ній зрівноважаться. У рецензії оцінка художнього твору власне передба­чається жанровими вимогами, отже, її питома вага зросте, а предмет займе місце причини, збудника цієї оцінки. І нарешті, в жанрі есе погля­ди журналіста пануватимуть, а факти будуть скорятися ілюстративній меті. Предмет тут зовсім поступиться місцем оцінці.

Відстоюючи право на життя в журншгістиці внутрішньої інфор­мації, коментування й оцінок, необхідно все ж визнати, що душею ма­сово-інформаційної діяльності є факт, який постає як окреме явище чи їх сукупність. Він повноцінний володар не лише багатьох жанрів, але й багатьох шпальт у газетах, програм радіо й телебачення. Мільйони чи­тачів у світі щодня розгортають газету, сподіваючись дізнатися за її до­помогою про події сучасності, а не про думку з їх приводу якогось жвурналіста. Усвідомлення цього спонукає теоретиків виробити сталі вимоїн до роботи з фактами. Ці вимоги можуть бути окреслені гак:

1. Об'єктивність передбачає потребу сприймати факти такими, якими вони є в реальній дійсності, умисне не прикрашати їх і не спотво­рювати. Ця засада протилежна засаді суб'єктивності, яка включається в дію завжди, коли йдеться про оцінки, коментарі, вироблення аналітич­ної картини системи подій. Об'єктивність передбачає незалежність від суб'єктивних смаків, уподобань, симпатій. Це надпартійна категорія, яку складають у свого чергу вимоги

а) науковості як достовірності у викладі й описуванні фактів,

б) правдивосіі, яка передбачає відсутність навмисної брехні,

в) точності, яка вимагає подавати лише перевірену інформацію,

г) всебічності й вичерпності, що означають потребу з різних боків

висвітлювати факт, не замовчувати його неприємні чи незручні складові.

2. Причиново-наслідкове сприйняття налаштовує журналіста на
пошук джерел фактів, прихованих механізмів їх народження, розста­
новку їх у такій хронологічній послідовності, яка відповідала об'єктив­
ному перебігові подій.

Пошук причиново-наслідкових зв'язків є найважливішою лан­кою в пошуковій праці журналіста. Це складний і часом тривалий про­цес, що веде автора до вироблення ним його власної позиції, створення своєї концепції подій. Тому він особливо важливий. Цей процес перед­бачає такі стадії:

а) вдумливий відбір спостережуваних фактів і явищ; на цьому
етапі журналіст відокремлює факт чи групу фактів, що їх він має намір
дослідити; він ніби замикає їх в уявному колі власної уваги, аби зосере­
дитися на них, домогтися пильності;

б) встановлення істотних ознак спостережуваних фактів; розгляд
хронології подій; описування атрибутивних ознак явищ; факт ніби
розміщається під збільшувальним склом і вивчається уважно в усіх
своїх розмаїтих характеристиках;

в) гіпотетичні умовиводи про причини даного факту чи явища; на
підставі проведеного вивчення складаються припущення про причино­
во-наслідкові зв'язки в даній системі подій, які відповідають встановле­
ним в процесі вивчення фактам; факти приводяться в певну систему, ви­
струнчуються в логічній послідовності;

г) перевірка одержаних узагальнень іншими способами
здійснюється шляхом перевірки самих фактів, достовірність яких най­
краще підтвердити з трьох незалежних джерел, а також шляхом пошуку
дотичних до головної події фактів, які опосередковано висвітлюють її;
нарешті здійснюється дедуктивна (від загального до часткового) пе­
ревірка; журналіст ще раз оглядає побудовану конструкцію, з'ясовую­
чи, чи всі наявні факти вкладаються в концепцію і не суперечать їй.

3. Історизм спонукає розглядати факти в розвитку, простежувати
еволюцію явищ, бачити, якими вони були учора, виявилися сьогодні і
стануть у перспективі. Засада історизму не належить лише науці історії,
але є загальнофілософським методом підходу до з'ясування сутності
фактів і явищ. Не належить вона й до минулого етапу їх функціонуван­
ня. Навпаки, історизм передбачає розгляд факту в хронологічному зрізі
сучасності, але, виявляється, зрозуміти його можна лише прийнявши
сучасність за місток з минулого в майбутнє.

4. Діалектичність вимагає сприймати факти і явища в єдності й
боротьбі протилежностей, бачити, як нагромаджена кількість перехо-

дать у якість, як здійснюється заперечення заперечення. У цьому й по­лягає застосування до роботи з фактами головних законів діалектики. Бачення факту в контексті інших подібних або протилежних явищ, з'ясування ступеня його зрілості, досконатості, довершеності, міри на­явності в ньому позитивних і негативних первнів, — усе це складає діалектичність як засаду роботи з фактами.

Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності не лише збирає і ретранслює новини й повідомлення, але й узагальнює їх, аналізує, дає свій коментар. Як уже мовилося, існує думка, згідно з якою журналіст не повинен навіть братися за таку працю; його позиція, мов­ляв, нікому не цікава, читачі не потребують його коментарів. Подібне ставлення породжене не природним станом речей, не силою, а слабкістю нашої журналістики, відсутністю в ній по-стравжньому вели­ких, значущих імен, талановитих працівників пера й мікрофона. У нас навіть немає загальної національної газети, яка була б настільки впли­вовою, що не передплачувати її не читати її було б соромно кожній освіченій людині. Але як тільки в інформаційному просторі України з'являється достатньою мірою авторитетне журналістське ім'я, думкою цього журналіста зацікавлюються читачі, його точка зору на події сприймається як органічна частка його професійної діяльності, реально впливає на формування громадської думки й суспільної свідомості. Це стосується відомих журналістів: редактора газети "Вечірній Київ" Віталія Карпенка, редактора газети "Літературна Україна" Василя Плюща, ведучих популярних радіо й телепрограм Емми Бабчук, Мико­ли Вересня, Віталія Шховшика, Ольги Герасим'юк та деяких інших. Більш того, поява надалі яскравих імен на небосхилі української жур­налістики не може статися лише в межах ретрансляційної інформа-торської діяльності, а можлива за умов аналітичної праці журналіста, висловлення ним своїх обґрунтованих і аргументованих поглядів на ак­туальні проблеми суспільного життя.

Дослідники виділяють такі етапи аналітико-інтегруючої праці журналіста:

1) зосередження уваги на тій чи іншій ситуації, стані речей, факті,
які необхідно дослідити, та виокремлення явища з мільйонногранної
дійсності;

2) встановлення складу проблеми чи явища;

3) аналіз, розгляд ситуації, стану речей, сукупності фактів, якщо
під аналізом розуміти метод дослідження, який полягає в мисленому
або практичному розчленуванні цілого на складові частини;

4) синтез або оцінка ситуації, стану речей, суми фактів в цілому; на

цьому етапі аналіз переходить у синтез, який розуміємо як метод вивчен­ня предмета чи явища в цілісної п, єдності й взаємозв'язку його частіш;

5) підсумок, практичний висновок із здійсненого аналізу та синтезу.

У вигляді схеми аналітико-інтегруючу пращо журналіста можна відобразити так:

Самі типи аналізу в журналістиці найрізноманітніші. Серед них виділяються такі головні:

1. Пряма аналітична дія полягає в лінійному, логічно послідо­вному представленні концепції автора як об'єктивної, єдино можливої в умовах оприявнених фактичних і мислительних аргументів. Читача переконують безпосередньо наведені автором факти, висловлювання авторитетних науковців чи політичних діячів, власні роздуми жур­наліста з приводу порушеної теми.

За типом прямої аналітичної дії побудовані знамениті в історії ук­раїнської публіцистики твори: "Переднє слово [до "Громади" 1878 р.]" та "Чудацькі думки про українську національну справу"(1892) Михай­ла Драгоманова, "Листи з України Наддніпрянської" (1893) Бориса Грінченка, "Що таке поступ?"(1903) Івана Франка, "Заповіт борцям за визволення" (1950) Володимира Винниченка та багато інших творів.

Наприклад, у названій праці Івана Франка, яка була вперше опублікована в тижневику "Поступ" (1903, №№ 2 26), автор пропонує широке, об'ємне розуміня соціального прогресу не ліпне як примножен­ня матеріаш.них благ, але й розвитку та нагромадження духовних на-бутків. На численних прикладах з історії автор показує, з якими зусил­лями прокладало людство шлях уперед. Із сказаного він робить висно­вок, що поступ не охоплює весь людський рід, йде не рівномірно, а хви­леподібно, і не прив'язаний до одного географічного місця.

Внутрішніми пружинами поступу Іван Франко вважає поділ праці, що веде до її прискорення, зростання продуктивності й вдоскона­лення. Примноження багатств на землі не веде, однак, до покращання життя усіх людей. Кривавою раною нашого часу є соціальна нерівність: нагр^ОМіІЛ-^жеиня багатств у малої кількості ділків і бідність мільйонів. Таке становище породило численні теорії, за допомогою яких людство шукало виходу з кризи.

Далі І. Франко полишає історичну аргументацію, якою переваж­но користувався до цього, і переходить до розгляду існуючих концепцій соціального прогресу. Ж.-Ж. Руссо, а за ним і Лев Толстой, закликають повернутися назад, до первісного суспільства, коли не було поділу праці, а кожна людина сама забезпечувала свої існування. У цій теорії 1. Франко вбачає власне заперечення поступу.

З відкриттям Ч. Дарвіним закону боротьби за існування в живо­му світі виникли й інші теорії, які намагалися пристосувати дарвінізм до суспільного життя. Анархісти розмістилися між голстовством і дарвінізмом, вимагаючи залишити всі блага цивілізації, але скасувати лише державу. На переконання І. Франка, знищення держави спричи-нить велике лихо. Він посилається на приклад старої Польщі, де шля­хетська вільність та рівність обернулися безвладдям і призвели до зане­паду цієї великої країни. Отже, ця теорія помилкова.

Комуністи визнають прогресивне значення поділу праці, але хо­чуть ліквідувати його негативні наслідки за допомогою запровадження спільності власності та спільності уживання. Прихильники ідей К. Маркса утворили цілу соціал-демократичну партію, яка прагне захопи­ти владу в державі і за допомогою держави запровадити в життя свою програму рівності. Якою ж була б та дqшaвa?

"Поперед усього, — встановлює І. Франко шляхом прямої аналітичної дії, — та всеможна сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кождого поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кождого чоловіка мусила би щезнути, занидіти, бо ану ж держа­ва признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті вихо­вувати не свобідшіх людей, але лише пожиточних членів держави, зро­билось би мертвою духовною муштрою, казенною. Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який те­пер у найабсолютнішнх поліційних державах нема й мови. Народна Держава сталась би величезною народною тюрмою"⁹⁴.

⁹⁴ Франко І. Я. Що таке поступ? // Франко І. Я. Зібр. тв.: У 50 т. К.. 1980. — Т. 45. — С. 341.

Дивують пророчі візії І. Франка, зроблені задовго до проведення російськими більшовиками-марксистами трагічного соціального експе­рименту на теренах величезної Російської імперії.

Який же вихід бачив І. Франко? Як подолати суспільне зло? Публіцист прийшов до висновку, що ні повернення назад, у патріар­хальну епоху, ні знищення держави, ні усуспільнення власності не мо­жуть розглядатися як способи розв'язання цієї проблеми. Але боротьба з кожним поодиноким лихом, з кожною поодинокою кривдою, знищен­ня джерел того лиха й кривди, захист кожного конкретного чоловіка і є тим шляхом, на якому надалі буде здійснюватися хода поступу.

1. Франко на протязі всього свого журналістського твору викори­
стовує як тип аналізу пряму аналітичну дію. Він пройшов канонічними
етапами аналітико-інтегруючої праці журналіста: зосередив увагу на
певній ситуації, здійснив постановку проблеми; встановив її склад,
розділив ціле на частини, розглянув її складові; перейшов до синтезу й
об'єднав частини знову в ціле; запропонував свій прагматичний висно­
вок із проведеного аналізу. Праця І. Франка "Що таке поступ?" є
взірцем журналістської майстерності.

2. Коментування використовується тоді, коли виникає потреба
розглянути певний актуальний документ, подію чи ситуацію. Найго­
ловніша властивість цього типу аналізу — сумлінніш виклад події чи
документа. У журналістській практиці, однак, бувають і такі випадки,
коли сам предмет аналізу не потребує опису, оскільки він є загаль­
новідомим. Тоді виклад може бути максимально зредукований і зведе­
ний лише до вказівки, з приводу чого висловлює свій коментар жур­
наліст. Атрибутивною ознакою цього типу аналізу є його залежність
від предмета, тісна пов'язаність з ним.

За приклад тут може правити стаття Івана Baq^Horo "Оракул чорної імперіалістичної ночі (Рефлексії з приводу нової "Проймами КПРС")", що була вперше опублікована в газеті "Українські вісті" 13 і 20 серпня 1961 року.

Розглядаючії програму КПРС, згідно з якою в СРСР за два деся­тиліття, до 1980 року, має бути побудовано комуністичний рай, публіцист робить несподівані й парадоксальні в своїй суті коментарі. При читанні програми, — зауважує він, — "впадає в око з граничною яскравістю одна особливо характерна риса: всі гіперболи про скорий прихід царства комунізму відштовхуються від чогось зовсім неко-муністичного й побудовані (...) як протиставлення чомусь, що не є ко­муністичним раєм, що має правити за чорну тінь до яскравого світла не­далекого майбутнього, яке малює московський оракул. Те "щось" є...

теперішня дійсність в СРСР. Оракул (збірний оракул, КПРС), сам того не помічаючи, видав собі якнайгірше свідоцтво, присуд, ствердження фіаско всіх його 45-літніх ентузіасгських розпинань за т. зв. "будівництво соціалізму-комунізму " в СРСР; ствердив свою безпар­донну забріханість про несамовиті обсяги того будівнищва"⁹⁵.

З таких дотепних, влучних зауважень складається вся стаття, го-товгаїм типом аналізу в якій є коментування.

Прикладом вживання цього типу аналізу стосовно події є стаття Мирослава Мариновича "Хроніка агонії" (першодрук — у газеті "Га­лицька зоря", Дрогобич, серпень 1991). Вона складається з трьох неве­ликих коментарів до серпневого заколоту ГКЧП в Москві. Події авто­ром не викладаються, оскільки вони загальновідомі й широко висвітлювалися в тодішній електронній масовій інформації. І висновки з тих подій не всі відразу осмислюються в чітких словесних формулах. Але деякі з них публіцист пропонує читачам, не вагаючись.

"Окреме слово треба сказати тим, хто потирав руки і вітав пере­ворот, — пише М. Маринович. — Не можна допустити, щоб такий пе­реконливий урок пройшов для вас безслідно. Ви сприймали ідею демо­кратії як ширму для лукавих націоналістів — тепер вся Москва зішкря-бує з себе луску старих союзних структур. Декому з вас здавалося, що він захищає святу ідею, а насправді ви захищали ницих, підлих і жа­люгідних істот. Свого часу розум не підказав вам, на якому боці прав­да, — хай же тепер вчителем вашим буде пекучий сором"⁹⁶.

Відзначимо особливу ефективність коментування як типу аналізу, оскільки розгляд злободенної політичної події чи документа завжди викликає жвавий інтерес у читачів, такий матеріал обов'язково буде прочитаний і висловлені журналістом аналітичні роздуми будуть сприйняті суспільною свідомістю сучасників.

3. Аналіз у вигляді викладу логічного чи хронологічно-послідо-вного ланцюжка подій. Цей тип анатізу використовується в тому випад­ку, коли йдеться про недостатньо відомі подію чи особу, або тоді, коли інформація про них надходить уперше. Тут замало самого лише натяку на героя чи ситуацію, необхідніш їх докладний опис. Як правило, даний тип аналізу застосовується до яскравого, самодостатньо виразного суспільного явища, самий виклад якого містить у собі авторську тен-

⁹⁵ Багряний Іван. Оракул чорної імперіалістичної ночі (Рефлексії з приводу но­
вої "Програми КПРС") // Багряний Іван. Публіцстика. — К., 1996. - - С. 715.

⁹⁶ Маринович Мирослав. Хроніка аюнії // Мариновпч Мирослав. Україна: до­
рога через пустелю: 36. статей. — X.. 1993. —С. 121.

денцію, що навіть не потребує додаткової вербалізації.

За приклад може правити стаття Мирослава Мармновнча "Не­камінна душа з Гренобля" (першодрук в газеті "Галицька зоря", 1992, 20 серпня), присвячена Галині Гнатівні Хоткевич, доньці знаменитого письменника. Тип аналізу, обраний публіцистом, полягає у хроно­логічно-послідовному викладі її біографії: "У вісім років маленька Галя дізналася, що таке "член сім'ї ворога народу", —починає авто]) і про­довжує: — Війна остаточно розкидала осиротіле родинне гніздо: гуркіт фронту гнав утікачів усіма дорогами Європи, та Галя знала від матері, що можна все загубити в дорозі, крім кількох скринь із батьковими бан­дурами, малюнками та рукописами"⁹⁷.

У вихорі війни дівчина загубила і матір, і батькові скрині. Поря­тунок прийшов у намеїі з червоним хрестом, де розмовляли по-фран-цузьки. Так Галина опинилася у Франції. Але на все життя пронесла во­на пам'ять про батька та любов до України. У далекому Грепоблі вона викладає музику і у своїй школі вчить вагітних француженок співати ук­раїнські колискові пісні. Вона доводить, що це сприяє народженню здо­рової, гармонійно зрівноваженої зі світом дитини.

Доля Галини Хоткевич у викладі М. Мариновича виглядає як питома частка української історії XX століття. Вона не потребує додат­кових пояснень, словесних пасажів про антигуманізм радянської влади, незнищенність вільного українського духу, який і в неприродних умо­вах чужини залишається вірним самому собі. Усе це читач побачить сам і зробить однозначні висновки для себе. Втручання автора зі своїми роз'яснення виглядало б у такому матеріалі примітивним і зайвим, то­му він і не вдається до нього. Самий виклад ланцюжка подій красно­мовно свідчить про тенденцію статті.

Дата добавления: 2014-11-20