Сучасна масоїш-ілформаційііа ситуація 1 страница

І

І

Публіцистика як серцевина, стрижень журналістики. Об'єкт і предмет публіцистики. Виявлення проблемної ситуації в публіцистиці Вимисел у публіцистиці. Головні елементи структури публіцистичного твору: оповідач, публіцистична ідея, публіцистичний конфлікт

«95

ВІЙНА

Оперативність— своєчасність, швидка робота журналіста, його здібність готуватиіі передавати інформацію в стислі терміни. ЧитачаОМІ цікавлять новини, останніновини, аналітичні матеріали з приводуостанніх подій. Застарілі повніш — оксиморон, нонсенс. Новини переста­ють бутиновинами, як тільки стають застарілими.Тому оперативність, здатність підготувати інформацію про сьогоднішню подію всьо­годнішній номер визначаєміру професійної майстерності журналіста.

Г

Г

/2

У 1848 році засноване в Нью-Йорку інформаційне агентство США Ассошіейтед Пресе (АП), яке є кооперативним об'єднанням газет­них видавців. Зараз АП нараховує біля дев'яти тисяч абонентів. Серед них 1400 щоденних газет, 350 тижневих газет та інших видань, а також 466 радіо- й телестанцій у США і 4500 різних видань і радіостанцій за межами ЗДА. У З'єднаних Державах членами Ассошіейтед Пресе є при­близно дві третини всіх щоденних газет. У 100 найбільших містах краї­ни агентство має свої інформаційні бюро (найбільше у Вашингтоні); во­лодіє власною комп'ютерною мережею, що зв'язує його штаб-квартиру з 750 містами США. За кордоном діяльність АП поширена на 73 країни, воно має більш як три тисячі зарубіжні кореспонденти. Річні прибутки цього інформаційного агентства становлять 100 млн. доларів США.

Одне з найбільших і найстаріших інформаційних агентств Європи Рейтер засноване в Адені в 1849 році німцем Паулем Юліусом Рейтером. У 1851 році Рейтер перейшов в англійське підданство і переніс до Лон­дона свою контору "Рейтер оффіс", яка інформувала про рівень котиру­вання акцій на біржах західноєвропейських країн. З розвитком телегра-фа контора Рейтера почала подавати й політичну інформацію. З розши­ренням Британської імперії розширювалася й діяльність агентства.

У 1915 році агентство Рейтер перестало бути родинною влас­ністю, виникло акціонерне товариство "Рейтер, лімітед". Зараз акції то­вариства належать: Асоціації газетних підприємців (власникам лон­донських газет), агентству Пресе Ассоішейшн (власникам провіїщійних газет), австралійському агентству Остреліен Ассошіейтед Пресе і ново­зеландському агентству Нью-Зіланд Пресе Ассошіейшн.

Агентство володіє широкою мережею власних кореспондентів, що працюють майже в усіх країнах світу, і широко використовує послу­ги так званих "стрингерів" — позаштатних репортерів, які передають інформацію тільки у випадку дуже важливих подій у країнах їхнього пе­ребування. Усі повідомлення стікаються до штаб-квартири агентства в Лондоні, де вони відбираються, редагуються й відправляються числен­ним клієнтам в Англії й за кордоном.

У своїй структурі Рейтер має також фотоагентство ("ПА — Рей­тер фотос"), бюро комерційної інформації ("Комтельбюро") і відділ статей і оглядів ("ПА — Рейтер фічерс").

Агентство Рейтер у значній мірі виконує роль офіційного органу британського уряду, поширюючи по всьому світові його повідомлення, заяви міністерств. Іноземна клієнтура Рейтер нараховує біля трьох ти­сяч газет і велике число радіостанцій. Щоденно Рейтер передає 30-40 тис. слів міжнародної інформації. Річні прибутки агентства орієнтовно

складають 84 млн. ам. доларів.

У 1940—1950-ті роки з розвитком телебачення виникають нові ін­формаційні агентства, які згодом увійшли до числа найбільших у світі.

У листопаді 1945 року засноване з центром у Токіо інформаційне агентство Японії — Кіодо Цусін, яке є об'єднанням японських газет і те-лерадіомовної корпорації "Ен-Ейч-Кей". Агентство постачає інфор­мацію японською й англійською мовами, а також фото, кінофільми, радіозаписи, щоденно надає японським газетам інформацію обсягом 10-12 газетних поліс японського тексту, а зарубіжним клієнтам — до 45 тис. слів англійською мовою.

1958 року в Нью-Йорку засноване ще одне інформаційне агентст­во США — Юнайтед Пресе Інтернешнл (ЮШ), яке також є ко­мерційним підприємством. Утворене шляхом об'єднання двох великих американських агентств: Юнайтед Пресе Ассошіейшн, що належало тресту "Скріппс-Говард" і хрестового "Інтернешнл Ньюс Сервіс". Кон­трольний пакет акцій залишився за компанією "Скріппс компані оф Цинциннаті". Загальна чисельність персоналу агентства ЮШ переви­щує 10 тис. чоловік. З них біля шести тисяч працюють за межами США.

Поруч із звичайними телеграфними повідомленнями ЮПІ поста­чає на інформаційний ринок статті, коментарі й огляди з найрізно­манітнішої тематики, передається також багато біржової та еко­номічної інформації. Радіоінформаційна й телевізійна служби ЮПІ по­стачають споживачів спеціально адаптованими для передачі по радіо й телебаченню сюжетами, текстами й фото дня.

Число клієнтів ЮПІ досягає семи тисяч, з яких дві тисячі знаходять­ся за межами США. ЮПІ має річні прибутки біля 64 млн. ам. доларів.

До числа найбільших світових інформаційних агентств належало й Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС). Воно постало як наслідок тривалого розвитку інформаційної мережі Росії, де першими телеграфними інформаційними агентствами були: Російське телеграфне агентство (РТА), засноване в 1866 році, Міжнародне телеграфне агент­ство (МТА), засноване в 1872 році, Північне телеграфне агентство, за­сноване в 1882 році. Усі вони діяли як приватні підприємства.

У 1904 році засноване перше урядове Санкт-петербурзьке теле­графне агентство (з 1915 року — Петроградське телеграфне агентство — ПАТ). Із ПАТу бере свій початок Російське телеграфне агентство (РосТА, 1918), реорганізоване в 1925 році в Телеграфне агентство Ра­дянського Союзу (ТАРС), що створювшіося як центральний інфор­маційний орган при Раді Міністрів СРСР. До ТАРС входили телеграфні агентства союзних республік (в Україні — РАТАУ — Радіо-телеграфне

агентство України, утворене в 1918), а також закордонні представ­ництва чи кореспондентські пункти в 110 країнах світу.

РАТАУ було засноване як центральний інформаційний орган Ук­раїни в 1918 році на правах державного комітету за постановою Всеук­раїнського Центрального Виконавчого Комітету. З 1921 року дістало назву РАТАУ. З 1971 року влите до складу єдиної державної інфор­маційної системи СРСР-ТАРС. Головним завданням РАТАУ було зби­рання інформації про життя України для органів преси, радіо й телеба­чення своєї та зарубіжних країн, а також поширення на території Ук­раїни всесоюзної та міжнародної інформації, що надходила каналами ТАРС. В усіх областях України РАТАУ має власних кореспондентів, а в Харкові, Донецьку, Одесі та Львові — відділення.

Із розпадом СРСР в 1991 році в незалежних країнах на базі струк­тур ТАРС створено свої державні інформаційні агентства. В Росії воно дістало назву Російське інформаційне агентство (РІА), в Україні — Дер­жавне інформаційне агентство України (ДІНАУ) "Укрінформ". ДІНАУ "Укрінформ" забезпечує формування інформаційного простору нашої країни.

У формуванні українського національного інформаційного про­стору, крім традиційних ЗМІ, сьогодні активну роль відіграють новітні електронні ЗМІ, серед яких, на думку сучасних дослідників³⁴, найваж­ливішими є такі.

1. Кабельне телебачення, що забезпечується підключенням те­
левізорів певного району (регіону) до якогось передавального центру за
допомогою дротового зв'язку. Кабельне телебачення розраховане в ос­
новному на поширення розважальних програм, але може мати й
суспільно-політичні за характером передачі.

2. Відеомагнітофони — апарати, призначені для записування та
відтворення аудіовізуальних програм та інших журналістських ма­
теріалів. Інформація для них поширюється на касетах і має переважно
культурно-розважальний характер, що не виключає поширення через
цей спосіб ЗМІ всіх інших типів інформації. Різке зростання продажу
відеомагнітофонів у світі розпочалося у 1983 році. У нас — у 1990-х ро­
ках. Відеомагнітофони широко використовуються для реклами.

³⁴ Див.: Москаленко А.З. Теорія журналістики. — К.: Експрес-об'ява, 1998. — С. 270-271: Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник /А.З. Моска­ленко, Л.В. Губерський, В.Ф. Іванов. — К..: Б. в., 1999. - С. 422-423; ці автори у свою чергу беруть опис новітніх інформаційних технологій з кн.: Вачнадзе Г.Н. Всемирное телевидение. Новьіе ередства массовой информации — их ауди-тория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Ганатлеба, 1989. — С. 231-238.

3. Телеконференції (телемости, телепереклички тощо) — встанов­
лення зв'язку за допомогою супутниковоі техніки між двома точками
землі незалежно від відстані та регіону з метою спілкування між група­
ми людей, участі їх в обговоренні важливих суспільних проблем тощо.

Сьогодні мало не в кожній інформаційній програмі можна спос­терігати використання прийому телемосту. Про нього може йти мова тоді, коли використовується пряме включення кореспондента, що веде репортаж або дає свій коментар з місця події для свога телевізійного ка­налу. Таке явище стало звичним і пересічним у нашому інформаційно­му просторі. І мало хто сьогодні вже замислюється над тим, що в дано­му випадку справді маємо справу з колосальним пришвидшенням над­ходження інформації від її джерела до споживачів, що й дозволяє гово­рити про революційний вплив даного новітнього виду ЗМІ на інфор­маційний простір у цілому.

Останнім часом термін "телеконференція" вживається й в іншому значенні. Так називають спосіб колективного спілкування в системі Інтернет. У цьому сенсі телеконференція — це своєрідні "дошки об'яв", де кожен суб'єкт інформаційних відносин може прочитати потрібну йо­му інформацію, або розмістити для зацікавлених осіб своє повідомлен­ня. У світі на сьогодні існує кілька тисяч телеконференцій, присвячених найрізноманітнішим питанням, починаючи від політики і закінчуючи клубами за інтересами. Для того, щоб стати учасником певної телекон­ференції, необхідно її передплатити. Після цього на адресу користувача будуть автоматично надходити матеріали конференції і він сам дістане право голосу на ній.

4. Електронна пошта (e-mail) — спосіб передачі кореспонденції
між двома віддаленими точками негайно за допомогою міжнародної си­
стеми комп'ютерного зв'язку. Надає можливість зберігати повідомлен­
ня в пам'яті комп'ютера, аж поки адресат не ознайомиться з текстом і
не віддасть команду на знищення його. Даний спосіб передавання
інформації вигідний не тільки швидкістю надходження повідомлень,
але й тим, що не потребує хронологічної синхронізації учасників ко­
мунікативного процесу. Адресат може бути відсутнім у момент прийо­
му повідомлення. Це дуже зручно за умов, коли суб'єкти кореспонду­
ють через великі відставні, розташовані у віддалених годинникових по­
ясах, і розклад дня в них різний. За допомогою електронної пошти мож­
на здійснювати майже негайну пересилку великих за обсягом повідо­
млень, її широко використовують для спілкування з своїми базовими
редакціями кореспонденти, що знаходяться в інших містах і країнах.

5. Електронні банки даних — це великі комп'ютери, у якихнагро-

маджують і зберігають найрізноманітнішу інформацію, що доступна для підключених до них через систему ЕОМ абонентів. Банки політич­них (економічних, фахових тощо) даних утворюються внаслідок розміщення певного типу інформації в пам'яті комп'ютера, де вона зберігається і поширюється за запитами осіб чи організацій.

6. Лазерна преса — виготовлення газети чи журналу (чи іншої
друкованої інформації) за допомогою лазерних принтерів. Має дуже
високу швидкість роботи і друкує тексти з швидкістю фотокопіюваль­
ного пристрою. Поскільки прискорення виготовлення друкованої жур­
налістики за допомогою лазерного принтера значно скоротило час ру­
ху інформації від джерела до споживача, це теж істотно вплинуло на
стан інформаційного простору в напрямку його активізації, більш по­
вного задоволення інформаційних потреб населення.

7. Відеогазети. У цьому випадку газета виготовляється, але не
віддруковується, а лишається в комп'ютері і стає доступною підключе­
ним до нього абонентам, які зчитують її з екрана, а потрібні статті мо­
жуть самі віддрукувати на принтері. Усе більше поширюється практика
розміщення електронного варіанту газети чи журналу в системі Інтер­
нет. Це дає можливість мільйонам користувачів переглянути (часто ще
до виходу друкованого варіанту) свіжий номер "The Guardian" чи "New
York Times", "Daily Telegraph" чи "Der Spiegel". Окрім того, що відео­
газети максимально підвищують оперативність поширення інформації,
вони виконують ще й активну рекламну функцію, пропагують свої дру­
ковані видання через їх електронні версії. Унаслідок цього тиражі дру­
кованої продукції не скорочуються, а зростають.

Має свій електронний варіант на сторінці Харківського націо­нального університету ім. В.Н. Каразіна і газета "Харківськийуніверси­тет", що сприяє зростанню авторитету (в тому числі й міжнародного) нашого навчального закладу.

На особливе місце в сучасному світовому інформаційному про­сторі висунулася комп'ютерна мережа Інтернет. Власне, кілька вже роз­глянутих новітніх засобів масової інформації (телеконференції, елек­тронна пошта, відеогазети) діють лише завдяки налагодженій системі світового комп'ютерного зв'язку. Це спонукає говорити про Інтернет окремо, вбачаючи в ньому новий тип журналізму в цілому. Тут доцільно навести думки авторів підручника "Основи масово-інфор­маційної діяльності" (К., 1999). "Саме за допомогою "всесвітньої паву­тини", — пишуть вони. світ стає свідком народження нового виду за­собів масової комунікації, який посяде у XXI ст. особливе місце серед традиційних ЗМІ як телебачення, преса, радіо та який з розвитком тех-

пологій відкриє для них нові небачені досі можливості"³⁵.

Інтернет — найбільша в світі комп'ютерна мережа, утворена з метою нагромадження, обміну і швидкісного поширення інформації.

До склад}' світової системи Інтернет входять національні мережі багатьох країн світу, регіональні, локальні мережі та персональні комп'ютери приватних користувачів.

Далеко не вся інформація, розміщена в Інтернеті, призначена для масового користування. Тут міститься велика кількість фахових, науко­вих, особнетісних повідомлень, розміщена ділова документація міністерств, банків, організацій та установ. Правильною є думка, що всі матеріали, які містяться на файлах підключених до Інтернету комп'ютерів, є інформаційним надбанням цієї системи. Але соціальна інформація, збирання, обробка й поширення якої складає зміст жур­налістики, займає в системі Інтернет левину частку. Це й дозволяє гово­рити про Інтернет як про новий тип журналізму.

На відміну від традиційних ЗМІ, Інтернет має цілий ряд особли­востей, які можуть бути зведені до такого:

1. Інтернет — децентралізована система, що не має єдиного керів­
ництва та управлінської вертикалі. Стратегічні питання розвитку ко­
мунікаційної мережі розв'язує "Товариство "Інтернет" ("1SOC" — "In­
ternet society"), яке діє на громадських засадах. Воно ж створює спеці­
альну "Раду з структури Інтернет", що забезпечує технічне керівництво
та орієнтацію мережі. Рада ("ІАВ — Internet Architecture Board") скла­
дається з осіб, що спеціально запрошені або виявили добровільне ба­
жання брати участь у її роботі. "ІАВ" затверджує стандарти та роз­
поділяє адреси і більше ніяких керівних функцій не виконує.

2. Інтернет — найбільш демократична система інформаційного
обміну. Вона не фінансується з державних джерел фінансування і ніко­
му не належить. Кожен користувач послугами Інтернет оплачує свою
ділянку цієї системи і забезпечує її безперебійне функціонування.
Унаслідок цього кожен учасник інформаційних відносин працює в умо­
вах свободи, а сама система є зразком унікальної демократичної
спільноти ітюмадян різних країн світу. Над Інтернетом неможливий
контроль з боку урядів чи фінансових структур.

3. Інтернет —- глобальна інформаційна мережа, яка має мож­
ливість негайного поширення повідомлень та встановлення рівноправ­
ного зв'язку між особами, що знаходяться в різних місцях планети.

Умова отримання повідомлення лише одна —- підключення персональ­ного комп'ютера до системи Інтернет. За домомогою мережі може бути передане як персональне повідомлення в певну точку на Земній кулі, так і розповсюджена важлива соціальна інформація для мільйонів або­нентів в усьому світі.

4. Інтернет — новий рівень журналпму як у технічному, так і в змістовому аспектах. Технічний аспект пов'язаний з швидкістю поши­рення масової інформації, використанням мультимедійних можливос­тей, що полягають у поєднанні тексту, звуку та анімації. Сучасні техно­логії дозволяють передавати комунікаційними каналами Інтернет не лише текстову інформацію, але й твори радіо- й тележурншгістики.

Змістовнії аспект пов'язаний з цілковитою відсутністю (й засад-ничою неможливістю) в Інтернеті цензури чи якого б то не було іншого нагляду. Над автором не стоїть не тільки урядовець, але й власний ре­дактор — обов'язкова рольова особа в сучасній журналістиці. Зника­ють усі опосередковуючі обставини, журналіст (чи просто громадянин, який виступає в ролі журналіста) напряму здійснює свої інформаційні функції. Ці умови гарантують масово-інформаційній діяльності макси­мальну об'єктивність повідомлень. Все складніше брехати в умовах цілковитої прозорості інформаційних відносин. Хтось обов'язково зна­тиме правду і викриє брехуна.

Існує й інша точка зору на Інтернет, згідно з якою він нічого спільного з журналістикою не має. Найбільш рішуче її сформулював ро­сійський науковець професор Борис Варецький: "У нинішньому Інтер­неті немає нічого від журналістики, — твердить він. Це швидше все- планетний інформаційний банк. Повідомлення, що містяться тут, маюіь подрібнений, стихійний характер. У силу цього необхідний не тільки професійний відбір і аналіз інтернетівських матеріалів, але й їхня пе­ревірка, уточнення, зіставлення, узагальнення. За таких обставин підви­щується роль професійних журналістів, публіцистів, репортерів. Зростає значення оглядових, аналітичних публікацій"-'⁶. Запам'ятаймо, що, хоча Інтернет автор до журналістики н не відносить, аче з розширенням ін­формаційного потоку пов'язує зростання ролі аналітиків у ж\рналістиці.

Саме розвиток новітніх комунікаційних технолої їй дає підстави говорити про настання нової інформаційної ери в історії людства. За новітніми даними, на 2000 рік комп'ютерна мережа Інтернет поширена в 100 країнах світу і охоплює 230 млн. користувачів, кількість яких щод-

³⁵ Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А.З. Москаленко, Л.В. Губерський, В.Ф. Іванов. — К.: Б. в.. 1999. — С.442.

^й Варецкиіі Борис. Имеет ли будущее печатная пресса? Кое-что о мрачньїх околонаучньїх приговорах //Журналіст: — 2000. — № 10. С. 40.

ня продовжує зростати. До десятки країн-лідерів увіходять США (ПО млн.), Японія (понад 18 млн.), Велика Британія, Канада, Німеччина, Австрія, Бразилія, Китай, Франція, Південна Корея (по 5,5 млн. в кожній країні). У Росії на 2000 рік існувало 2,5 млн. споживачів мережі Інтернет. Дані про Україну, на жаль, відсутні. За оцінками фахівців, кількість телевізорів, що забезпечують доступ до Інтернет, до 2005 року досягне п'яти мільйонів.

За мовою Інтернет-світ складається на 57% з англомовних спожи­вачів, 29% розмовляють європейськими мовами³⁷. Кількість інформації в Інтернеті зростає на 9% щомісяця³⁸, тому її використання можливе ли­ше на засадах вибірковості.

Україна лише починає освоювати для себе Інтернет і заявляти про себе в його світі. Але чим швидше зроблять крок до опанування цією універсальною комп'ютерною мережею українські працівники мас-медіа, тим більш повно будуть задовольнятися інформаційні потре­би українського народу.

Саме поширення новітніх комунікативних технологій, передусім системи Інтернет, дає підстави говорити про формування в межах зем­ної цивілізації інформаційного суспільства.

У постіндустріальному світі, що народжується зараз, втрачають актуальність звичні економічні показники, які використовувалися для характеристики попереднього етапу розвитку людства — індустріаль­ного суспільства, як-от: об'єм виробництва; кількість осіб, безпосеред­ньо зайнятих у виробництві; зростання виробництва енергоносіїв. Пе­редові позиції виявляться в тих держав, які спроможні інтенсивно за­проваджувати нові інформаційні технології, висувати й використовува­ти нові наукові й технічні ідеї, виробляти якісний і досконалий технічний продукт, необхідний суспільству. Для розв'язання вказаних технічних і організаційних завдань необхідний високий рівень освіче­ності цілого народу, країни; необхідна значна кількість осіб, які можуть бути кваліфіковані високим ім'ям МАЙСТРА.

Інформаційне суспільство несе в собі й загрозу людству: ану ж глобальна інформаційна система опиниться в руках невеликої групи людей, що переслідують свої, далеко не гуманні цілі. Перед людством стоїть завдання — впоратися з цією проблемою за допомогою Колек­тивного Розуму.

³⁷ Дані взяті з статті: Чельїшев В. Мухи в паутине // Журналист (Москва). —
2000. — №2. — С. 80.

³⁸ Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник. — К... 2000. — С. 441.

Академік Російської АН М.М. Моїсеєв, один з дослідників філо­софських аспектів майбутньої організації світу, пише так: "Я визначаю інформаційне суспільство як суспільство, у якому Колективний Інте­лект (Колективний Розум) відіграє у його функціонуванні роль, ана­логічну до тієї яку відіграє розум людини в її організмі, тобто сприяє розвиткові суспільства і подоланню зростаючих труднощів... І діє на благо всього людства, формуючи новий гомеостаз!"³⁹ Причому науко­вець розглядає виникнення Колективного Розуму (не плутати з штуч­ним інтелектом) як природне явище, наслідок складного еволюційного процесу людини й суспільства.

З появою кроманьйонця, тобто сучасного типу людини, що стало­ся 30-40 тисяч років тому, припинився розвиток мозку, а відтак і індивідуального розуму. Але зараз людство стоїть на початку нового витка антропогенезу; саме так слід розуміти процес створення Колек­тивного Розуму. Його формування нагадує історію розвитку мозку жи­вої істоти, коли збільшення числа нейронів і ускладнення зв'язків між ними призвело колись до виникнення свідомості. Зараз відбувається щось подібне: роль окремих нейронів відіграють індивідуальні уми, що зв'язані через персональні комп'ютери й інформаційні системи в гло­бальну світову інформаційну мережу. Академік М. М. Моїсеєв висуває гіпотезу, згідно з якою одного разу за законом переходу кількості в якість станеться якісна зміна рога Колективного Розуму в житті людст­ва: він посяде центральне місце у всепланетарній організації суспільства.

Головне завдання Колективного Розуму — об'єднання людства за допомогою інформаційного обміну в одну загальнолюдську спільно­ту. Найважливішу роль у цьому повинна відіграти й уже зараз відіграє журналістика. Колективний Розум призведе до якісної зміни соціальної структури суспільства, системи звичаїв, а найбільш істотне — перетво­рить "четверту владу" на складову Колективного Розуму, на найваж­ливіший механізм самоорганізації суспільства, що спрямовує його роз­виток на формування нового гомеостазу.

З огляду на грандіозні наслідки цього процесу для всієї земної цивілізації "особливе значення мусить набути контроль за його розвит­ком з боку громадянського суспільства"⁴⁰.

³⁹ Моисеев Н.Н. Судьба цивнлнзации. Путь Разума. М.: Лзьїки русской куль-
турьі, 2000. — С. 87. Гомеостаз — відносна сгалістьфізико-хімічних та
біологічних властивостей внутрішнього середовища організму людини й твари­
ни. — 1. М.

⁴⁰ Там само. — С. 90.

Уже зараз цілком очевидно вияскравлюється зростаюча роль журналістики в житті суспільства. Вона все більш чітко окреслює свою роль вертикального соціального інституту, що, здійснюючи інфор­маційну місію, забезпечуєте, що академік М.М. Моїсеєв називає гомео­стазом, тобто підтримує суспільство в стані рівновага, забезпечує його с ам о ор гаї ііз ацію.

Крім загальнодержавного інформаційного органу та незалежних приватних інформаційних кампаній, у міністерствах, відомствах, регіональних органах влади, ціомадських організаціях створюються прес-центри. У них працюють професійні журналісти, бо діяльність прес-центрів пов'язана із збиранням і поширенням інформації.

Завдання прес-центрів зводяться, головним чином, до такого:

1) інформувати органи масової інформації про події в своїй уста­
нові, використовуючи для цього найрізноманітніші канали (прес-кон­
ференції, прес-релізи, власні виступи в ЗМІ, організація виступів у ЗМ1
керівників установи та ін.);

2) збирати зовнішню інформацію про свою установу, інформува­
ти своє керівництво про висвітлення в ЗМІ роботи установи;

3) готувати для керівництва офіційні виступи з приводу поруше­
них у ЗМІ питань щодо роботи установи.

В особливо великих установах прес-центри входять до складу відділів паблік рилейшнз (зв'язків з громадськістю).

Під час роботи сесій, нарад, конференцій, з'їздів чи інших тимча­сових масових акцій в їхній мережі створюються прес-бюро - - ре­дакційний апарат чи група для обслуговування преси.

Прес-бюро називається також тимчасовий чи постійний відділ інформаційного агентства чи редакції великої газета на значному будівництві, великому підприємстві, який подає інформацію, ілюстра­тивні матеріали, статті для свого чи інших видань.

Як бачимо, структура сучасних ЗМІ складна й розгалужена, дає великі можливості для пошуку адекватної до своїх здібностей та на­хилів сфери діяльності кожному журналістові, забезпечує його саморе-алізацію.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ПАМФЛЕТ (англ. pamflet від гр. pan —■ усе, phlego — палю) — один з найголовніших жанрів соціальної критики, злободенний гостросатиричний твір, викривальний пафос якого спрямований на нещадне осміяння суспіль­но шкідливих явищ, організацій і відомих осіб. У памфлетах широко викори­стовується художньо-образне й науково-понятійне мислення, ідейно зни­щується об'єкт критики, комбінуються різноманітні вияви комічного: сар­казм, іронія, використовуються гіперболи, контрасти, принижу вальна лексика.

Термін походить від назви популярної, але анонімної, комедії XII століття "Памфіліус". Жанр памфлету особливого поширення набув в епоху Просвітництва у творчості Вольтера, Д Свіфта, Д. Дідро. Відтоді памфлет використовується як надійна зброя публіцистики. Видатними памфлетистами були В. Гюго, Г. Генне, М. Горький, Л. Толстой.

В українській журналістиці памфлети створювали І. Франко, Леся Українка ("Голос однієї російської ув'язненої"), С. Єфремов (цикл памф­летів "Під обухом: Більшовики у Києві", 1918), М. Хвильовий ("Камо гряде-ши?", "Думки проти тенії", "Апологети писаризму", "Україна чи Мало­росія?"), Я. Галан та ін.

Дата добавления: 2014-11-20