Редактор Лінге

R

Г

сіна, порнографії, зневаги до людини, силових методів розв'язання міжперсонажних суперечок — усе це розтиражоване на весь світ кана­лами масової комунікації призводить до трансформації людського мис­лення її порушення адекватного сприйняття світу. )

Іншими словами, людина сьогодні стоїть перед такими пробле­мами, що, не розв'язавшії їх, вона не зможе зберегти в ближчому до нас часі свою самототожність. Футурологи прийшли до висновку: людство перебуває на роздоріжжі; воно може рухатися в бік поглиблення кризи й самознищення або, навпаки, здійснити рішучі кроки задля власного порятунку. Цей останній варіант найбільш бажаний для кожної окремої людини, наділеної інстинктом самозбереження, але його запроваджен­ня можливе лише за умов суспільного контролю, об'єднання зусиль усіх людей, що розуміють масштаби загрози. Найчастіше науковці говорять про необхідність народження навіть нового типу людини. М. М. Моїсеєв уводить понятгя колективного інтелекту, Е..В. Гирусов визна­чає нову якість як Homo ecologus¹¹⁸³.

Але так чи інакше, головна ідея, яка закладається в концепцію порятунку, — об'єднання зусиль свідомих небезпеки науковців, політиків, письменників, журналістів навколо завдань подолання кри­зи. Таке об'єднання можливе лише за допомогою масово-комунікацій­них каналів, а якщо вживати традиційний термін, — то журналістики. її роль — і не лише електронного варіанту, а всіх різновидів — буде дедаш посилюватися, вона мусить працювати під знаком соціальної відповідальності за долю людства і стати головним чинником у вироб­ленні нової свідомості, політичної, екологічної, культурної.

Але повернімося в Україну. Акщо у світі за журналістикою давно визнано статус "четвертої влади", то в нашій країні їй ще належить пройти складніш шлях еволюції, головний напрямок якої можна вклас­ти у формулу: від ЗМІ керованих - - до ОМІ керуючих.

На думку авторитетного дослідника професора В. І. Шкляра, "Україна в значній мірі поки що випадає із світового інформаційного процесу. У країни немає стратегії вигідної і систематичної інтеграції у світовій телекомунікаційний і інформаційний простори"¹¹⁸⁴.

У сучасній українській масовій інформації діє загальний соціать- ний закон, згідно з яким журналістика відбиває характер соціачьних і

⁸³ Гирусов 3. В. Основні соціїальшмї зкологии: Учсб. Пособне. — М.: Изд-во РУДН, 1998. — ПО.

¹⁸⁴ Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра (за sar. ред. проф. В. І. Шкляра). — К., 1998. — Вип. 3. — С. 100.

політичних відносин, у рамках яких функціонує; вона є своєрідним дзеркалом, що в нього заглядає суспільство. Від політичної системи держави залежить і структура журналістики.

Становище сучасної української журналістики визначається та­кими ознаками:

1) недостатністю історичних традицій публічного н політичного
життя, досвіду існування вільної, незалежної від державних органів преси;

2) домінуючою роллю держави та окремих політичних угрупо­
вань в інформаційному просторі України і породженою цим небезпекою
однобічної ідеологічної орієнтації громадської думки; з другого боку,
спостерігається тенденція до перехоплення ініціативи й монополізації
ринку преси великим банківським капіталом, що також посилює загро­
зу використання журналістики для маніпулятивної пропаганди;

3) низьким рівнем дієвості та ефективності української жур­
налістки; відсутністю адекватної суспільної реакції на викривальні
кампанії, які в інших соціальних умовах призвели б до політичної кри­
зи; дана обставина є ознакою соціальної апатії громадянства, його
зневірою у власні сили, можливість змінювати життя на краще;

4) стійким перетворенням українських газет на "пресу катаст­
роф", тобто таких видань, що здебільшого в негативному світлі відоб­
ражають соціальну дійсність; різко скоротилася частка нарисів, статей,
репортажів з позитивним змістом, а коли вони н з'являються, то сприй­
маються здебільшого як рекламні трюки; натомість відсоток негативної
інформації на шпальтах газет сягає 75-80%;

5) зниженням аналітичного рівня української преси та посилен­
ням її символічності, особливо при висвітленні політичних тем; запро­
вадженням у журналістику численних підтекстових мотивів, зрозумілих
обмеженій кількості осіб; це ускладнює для журналістики виконання її
первинної функції бути масовою комунікацією;

6) відсутністю комплексу стабільних правових, політичних та
економічних рамкових умов діяльності мас-медіа (тут ідеться про
діяльність редакцій як юридичних осіб);

7) браком високого професіоналізму в діяльності журналістсько-
і о корпусу країни;

8) незахищеністю професійної діяльності журналістів.
Сучасна масово-інформаційна ситуація в Україні характери­
зується істотними відмінностями в столиці і провінції.

У столичному інформаційному просторі ОМІ надзвичайно по-

літизовані, що спричинюється розташуванням тут центральних органів

- головних гілок влади (парламенту, уряду, адміністрації Презй-

дента), кожна з яких прагне підпорядкувати собі частину ОМІ і через них поширювати корисну для себе інформацію;

- партій, кожна з яких прагне створити свій ЗМІ або навіть сис­тему ЗМІ і через неї вести агітацію і пропаганду своєї програми.

Це призводить до того, що в столиці практично відсутні загальні безпартійні ОМІ. Часто декларована незалежність лише маскує справжню політичну зачежність, тобто перебування ОМІ у полі безпо­середніх політичних вказівок і політичного тиску. Політична за­лежність є головним видом залежності у столичному інформаційному просторі. Вона ж унеможливлює для ОМІ бути в опозиції до репрезен­тованих ними органів влади.

В Україні штучно створюється навмисна відірваність друкованих столичних ОМІ від провінційного, найбільш масового читача, для яко­го його убоге становище й висока передплатна ціна спричинюють не­можливість передплати столичних газет і журналів. Згідно з статистич­ними даними, 70% населення України не передплачує жодної газети. А решта 30% передплачують свої регіональні видання з програмами теле­бачення місцевих каналів і місцевою інформацією. Причому міністерст­во зв'язку й далі підвищує ціни на доставку, що остаточно нищить старі передплатні видання й розчищає дорогу молодим місцевим, як правило розважальним, друкованим ОМІ, які поширюються вроздріб — на роз­кладках і рознощиками в транспорті — і на тиражі яких, а відтак і на прибутки, передплата не впливає.

У цих умовах головним каналом поширення інформації стають електронні ОМІ, контрольовані спеціально створеною Національною Радою з питань радіомовлення і телебачення. Переважна більшість на­селення України опиняється в полі дії офіційної державної (про урядо­вої) інформації.

У провінції ОМІ значно менше політизовані, але це є наслідком меншої активності та інтенсивності тут політичного життя. Послаблен­ня політичного тиску на журналістику не приводить до пом'якшення умов її існування, тому що чим далі в провінцію посилюється еко­номічний тиск.

Районні газети просто неспроможні існувати без дотацій райдер- жадміністрацій, а відтак, вони цілком залежні від позиції господаря. Фактором величезної вага є та обставина, що більшість районних газет очолюють журналіста старої генерації, які опинилися на посадах голо­вних редакторів 20-30 років тому, входили до найвищої районної но­менклатури, а відтак звикли до утримання преси коштом держави та правлячої партії. Такі журналісти не здатні пристосуватися до нових

ринкових умов, вважають за краще залишатися в економічній (і політичній) залежності, аніж шукати шляхів розвитку власної госпо­дарської діяльносії, спроможної забезпечиш їхню свободу і неза­лежність. Ситуація тут зміниться не раніше, ніж на зміну редакторам старого гатунку прийде молоде покоління журналістів, виховане в на­вчальних закладах України, де вже викладаються такі дисцишііни, які покликані підготувати журналіста до праці в ринкових умовах.

Помітною ознакою нашого часу є розширення спектру ОМІ. Як­що раніше існували лише партійні й фахові видання, то тепер, окрім, зрозуміло, загальних ОМІ, маємо розважальні, рекламні, жіночі, бізне­сові, сільськогосподарські, молодіжні, еротичні і т. д. газети й журнали.

Мовна ситуація в інформаційному просторі України відзна­чається перевагою російськомовних ОМІ, які економічно поки що витісняють українські. У східних і південних регіонах нашої держави ук­раїнськими за мовою залишаються районні, деякі міські й обласні ОМІ, які перебувають на дотаціях держбюджету. Традиційно сильні позиції української мови в західних областях держави. По-українськи видають­ся друковані органи партій і громадських організацій, програма яких спрямована на підтримку й розбудову української державності.

Причини цьому історичні — наслідки сучасні. Мовна ситуація в українській журналістиці — спадщина тоталітарного минулого. Витис­кування української мови з усіх сфер ужитку, переслідування її носіїв і патріотично налаштованих українців, що тривало впродовж багатьох поколінь, спричинило те, що кількість читачів російськомовної преси на сьогодні реально більша, ніж української, особливо в східних та південних регіонах нашої країни.

Таке становище створене багатолітньою кадровою політикою, що в СРСР зводилася до відкачування найбільш талановитих умів (між ними й журналістів) з України до Росії і в заповнюванні вакантних місць випускниками з журфаків університетів Росії. Якщо навіть відки­нути імперське мислення, вироблене в росіян впродовж багатьох по­колінь їхнього панівного становища в Росії й Радянському Союзі, і уя­вити, що людина прибуває на Україну з найкращими намірами вивчи­те мову, літературу й культуру, це неможливо зробити, в 22 роки почи­наючи з нуля по закінченні вузу, мало що до того знаючи про Шевчен­ка, Франка, Лесю Українку, М. Лисенка, Марію Заньковецьку та інших діячів нашої історії і культури. Але почасти саме в руках таких осіб опи­нилася українська журналістика.

"Із сумом треба констатувати, —пише з цього привову видатний журналістикознавець В. Й. Здоровега, — що сьогодні, на сьомому році

незалежності, (текст створений у 1998 році. — І. М.) нам в Україні, у се­редовищі журналістів бракує патріотично настроєних журналістів. Є досить кваліфіковані, талановиті працівники мас-медіа, які так і не пройнялись дієвою любов'ю до батьківської землі, заражені певним скепсисом, відчуттям меншовартості, непевності"¹¹⁸⁵.

Але за роки незалежності в мовній ситуації України намітилися певні зрушення. Від 1991 року припинена практика звільнення від вив­чення української мови в середніх школах, що було звичайною справою в СРСР, а також припинена примусова масова міграція, тобто пе­ремішування народів, найперше інтелігенції, з метою її поросійщення або використання російської інтелігенції для денаціоналізації нашого краю; нарешті, можна все ж говорити про держави}' політику підтрим­ки українського слова. Існує й опір політиці підтримки української мо­ви. Проте історичною реальністю стало нове покоління громадян Ук­раїни, яке хоч і не є ще україномовним в цілому, але вже позбавлене ук­раїнофобства, нігілістичного ставлення до українського слова й ство­рюваних на його фунті духовних цінностей.

На концертах українських естрадних співаків головний глядач — молодь 14-17 років, тобто та, що прожила свідоме життя в незалежній Україні. Соціологічні дослідження засвідчують, що гасне хвиля антиук-раїнізму, з кожним роком росте кількість проукрашськи налаштованих громадян, а відтак скоро за діалектичним законом кількість перейде в якість. З'явиться нове покоління, що потребуватиме задоволення своїх духовних потреб на теренах української мови й культури, а відтак і жур­налістики, яка, зрозуміло, є й мусить бути складовою частиною і факто­ром творення української культури.

Хотілося б думати, що останню крапку в мовній проблемі поста­вив своїм рішенням від 16 грудня 1999 року Конституційний суд Ук­раїни, давши офіційне тлумачення положень статгі 10 Конституції Ук­раїни щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах країни.

Конституційний суд вирішив: положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є ук­раїнська мова", треба розуміти так. що українська мова як державна є

¹¹⁸⁵ Здоровега В. II. Професіоналізм українського журналіста у контексті істо­ричного жосвіду та сучасних економіко-політичних реалій // Українська періо­дика: історія і сучасність. Доповіді та повідомлення п'ятої Всеукраїнської на­уково-теоретичної конференції 27-28 листопада 1998 р. Львів. 1999. — С. 17.

обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місце­вого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації то­що), а також в інших суспільних сферах суспільного життя, які визнача­ються законом. Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Рес­публіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть викорис­товуватися російська та інші мови національних меншин у межах і по­рядку, що визначаються законодавством України. Мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих дер­жавних і комунальних навчальних закладах України є українська мова. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим"¹¹⁸⁶.

Журналіст, що випускається будь-яким вищим навчальним за­кладом України, мусить добре володіти письмовою і усною ук­раїнською мовою, що є одним із Гарантів успішного здійснення ним йо­го професійної масово-інформаційної діяльності.

Цензурна ситуація в Україні залишається все ще складною. За Конституцією, цензура в нашій державі заборонена, тобто заборонено попередній перегляд творів, п'єс, телепередач, кореспонденції з метою нагляду й контролю.

Але поза цим використовуються найрізноманітніші способи тис­ку на редакції в цілому і окремих журналістів, аби домогтися відповідних коректив у їхній позиції. їм нічого не забороняють, але ви­разно натякають, закликаючи до послуху.

^Гиск буває за силою грубий і оксамитовий.

Грубий тиск (метод батога) — теж реалія нашого життя. Його смисл — у прямій боротьбі з журналістами, застосуванні проти них адміністративної й фізичної сили.

Оксамитовий тиск (метод пряника) полягає в тому, що жур­налістові чи редакції ніхто не диктує відкрито бажану для певних кіл по­зицію, але за принципом "розумному — досить" дають можливість са­мим здогадатися, чого від них хочуть.

За способом дії тиск буває політичний, ідеологічний, еко­номічний, моральний і фізичний.

1. Політичний тиск виявляється в прямому чи непрямому втру­чанні гілок влади в діяльність журналістів. Окрім безпосередніх

1186 Чикирисов Ю. Здається, українска мова нарешті стане державною // Літе­ратурна Україна. — 1999. — 23 грудня.

вказівок і вимог, можуть існувати інші способи надання переваг тим чи іншим виданням, як-от: узяти чи не взяти редактора чи журналіста з га-ієти в закордонну поїздку Президента чи Прем'єра, надати в першу чи в другу чергу оперативну офіційну інформацію тощо.

2. Ідеологічний тиск виявляється в приховуванні з ідеологічних
міркувань опозиційних думок і поглядів. Григорій Мусієнко, редактор
відділу політики газети "Вечірній Київ" розповідає, що в 1989 році він
виступив на установчому з'їзді НРУ з критичними міркуваннями про
ідеологічні засади та напрямки практичної діяльності організації. "До
сьогоднішнього дня в Україні той мій виступ неопублікований, незвя
жаіочи на те, — свідчить журнатіст, — що всі матеріали Руху давно над­
руковані в закордонних ЗМІ, незважаючи на те, що я звертався /і о пер­
шого голови НРУ_Н і до співголів, і до нинішнього голови".

3. Економічний тиск полягає в розширенні чи скороченні фінансу­
вання ОМІ їхніми очевидними чи прихованими господарями. Хто пла­
тить, той і замовляє музику. Проте тут слід мати на увазі дві обставини:

а) практично всім зрозуміло, що за нинішньої економічної ситу­ації (в основному через низьку купівельну спроможність громадян) дер­жавна підтримка інформаційної сфери незалежної України і конче не­обхідна й вкрай корисна; і економічна допомога виданням від імені дер­жави фактично надається; на практиці це означає, що така допомога надається за рахунок держави, з державних коштів, але не державою, а вищими й нижчими державними посадовцями, які мають доступ до роз­поділу державних коштів і за власними уподобаннями, у міру свого ро­зуміння ситуації, прагнень власного іміджу й кар'єри фінансують ті чи інші видання;

б) твір журналіста є товар і як такий потрапляє на інтелектуаль­ний ринок; продаючи свій твір, журналіст однак повинен ставити перед собою завдання служити істині, загальнолюдським ідеалам, а не "золо­тому тільцю"; треба бути зшіежним від передплатника, чт^ача, а не від господаря; залежність від передплатника й рекламодавця є свобода журналіста.

"Кажуть, після проституції наша професія на другому місці", — сказав Віталій Карпенко, головний редактор газети "Вечірній Київ", маючи на увазі саме товарні відносини, що складаються навколо жур­налістської творчості.

"Журналісти продажні — це нормально, бо журналіст має бути продажним, — вважає політичний оглядач Володимир Скачко. — Жур­наліст, який не продажний, — то не журналіст, бо ефективність жур­наліста визначається в тому, скільки матеріалів він написав і скільки газет

захотіли ці матеріали купити. Найвища "продажність" журналіста, найви­ща оцінка його кваліфікації — коли він може бути надрукований скрізь і коли його однаково лають як комуністи, так і націонал-демократи".

4. Моральний тиск здійснюється через суди. Недосконалість на­
шого законодавства дозволяє будь-яку критику владних структур, пев­
них кланів чи неґативну інформацію про їх діяльність розглядати як об­
разу честі і гідності громадян. Причому закон дає можливість оцінюва­
ти моральні збитки будь-якою сумою, нічим її не підтверджуючи кон­
кретно. Практика розгляду позовів проти преси поки що засвідчує, що
суди, як правило, стають на бік органів влади. Третя влада служить
двом першим. Позови економічно розоряють видання, власне, знищу­
ють їх. З'явилися адвокати, які спеціалізуються на процесах протії пре­
си; вони нічого не роблять, а тільки читають газети і, знаходячії там
критику на урядовців, телефонують їм і пропонують подати позов, за
умови поділити виграну суму навпіл. В умовах такого тиску працювати
важко, журналісти ходять по судах, замість робити газету.

5. Фізичний тиск особливо жахливий. Це розбійні напади, погра­
бування на вулицях і в квартирах, побиття й навіть убивства. Звістки
про терористичні акти проти журналістів час від часу струшують Ук­
раїну. Журналісти навіть висунули ідею створення Білої книги, де б
висвітлювалися факти фізичної боротьби з представниками цієї про­
фесії. Як правило, слідства в таких випадках ведуться мляво, і справжні
зловмисники не віднаходяться.

Урізноманітнення форм і способів тиску на журналістику, зреш­тою, лише засвідчує відсутність головного чинника придушення пре­си — попередньої цензури. Власне, ці способи й віднаходять різні закла­ди й організації для встановлення свого контролю над інформаційною сферою країни. Боротьба за журналістику ведеться тому, що вона вже здобула певну самостійність, незалежність від влади, а відтак і завоюва­ла авторитет серед народу, стала чинником формування суспільної свідомості, а не просто знаряддям агітації і пропаганди. За свідченням уже згадуваного Віталія Карпенка, "незважаючи на складну обстанов­ку, ЗМІ в Україні потихеньку стають четвертою владою".

Жанрово-стильова картина сучасної української журналістики відзначається теж істотними прикметами, що відрізняють її від поперед­нього радянського етапу.

Передусім впадає в око тенденція до посилення інформаційності. Тоді як у світовій журналістиці в 1990-х роках намітилося зростання пи­томої ваги аналітичних жанрів, а в США виникла навіть школа аналітичної журналістики, на пострадянських просторах ОМІ,

звільнені від обов'язку тенденційної, пропаґандивної аналітики, кину­лися в іншу крайність, максимально розширивши рівень оголеної інформаційності. Зникли найбільш впливові аналітичні та художньо-публіцистичні жанри — передові статті, фельстони, нариси. їх витісни­ли матеріали із загостреним інформаційним началом. Журналістику за­топила хвиля дрібних тем і дрібних жанрів.

Поруч із зростанням питомої ваги інформаційної журналістики в ній посилюється потяг до оціночності.

Одним з шляхів посилення оціночності є зростання ролі літератур­ного прийому в обробці матеріалу. Журналістський текст все відчутніше набуває ознак літературності: змінюється його стилістика в напрямку до есеїзації, слово стає більш емоційним, образно виразним, дотепним.

Другий шлях реалізації оціночності виявляється тоді, коли, не маю­чи змоги вийти на рівень повноцінної аналітичності, знаходить для себе реалізацію в іронії як в одному з найголовніших способів непрямої оцінки. Останнім часом у журналістських колах поширилося професійне слово "стеб", яким і позначають нову, окреслену вище, якість журналістики.

Стеб — це блазнювально-блюзнірські, шшіапутно-агресивні, по­части пародоксальні поведінка, мислення, спілкування, відношення до чого-небудь, а, можливо, й ширше — цілий спосіб життя, а також відповідний стиль у журналістиці, літературі, живописі, кіно.

Така манера нав'язує читачам агресивно-нігілістичне ставлення до всіх явищ дійсності і є не лише стилем висловлюватися, але й світо­глядною позицією, зміст якої у висміюванні всього і всіх, у негативному сприйнятті, а то й запереченні всього життя.

Посилення іронічності все ж не є єдиним способом реалізації оціночності. В усій, а не лише в "стебовій", журналістиці намітилося по­силення позиції авторського "Я", яке раніше було приглушене, розми­валося в обов'язковій партійності, необхідності демонструвати пере­дусім свою класово-соціальну сутність. Сьогодні на черзі дня демонст­рація особистіших рис характеру журналіста. Авторське "Я" стає більш м'яким, толерантним, розкутим, людяніш. Відходить у минуле однолінійне, чорно-біле бачення світу, натомість запроваджується плю­ралістична модель дійсності, багатокольорове сприйняття проблем і явищ. Не викриття ворогів, а пошук друзів і однодумців, консолідація населення України в український народ стають актуальними завдання­ми для такого авторського "Я". Це позиція людини-спостерігача, аналітика, мислителя, але не судді, інспектора чи наглядача.

"Зрозуміло, що кожен виступ журналіста, — наголошує В. В. Ли-занчук, — які б ідеї він не сповідував, має бути спрямований не на роз-

межування, роз'єднання українського суспільства на Схід, Захід, Південь, Північ, на червоних і білих, а на зіуртування, міцну інтеграцію різних областей в єдиний український державний організм"¹¹⁸⁷.

Посилення авторського "Я" відбивається не лише в конкретних журналістських матеріалах, але й у праці цілих редакційних колективів. Якщо всі радянські газети були більш-менш схожі одна на одну, то за­раз йдуть інтенсивні пошуки свого обличчя для кожного видання, сво­го текстового стилю й зорового образу. Наш час — це період дифе­ренціації газет та й усіх ОМІ за стильовими ознаками, період бурхливих шукань на теренах газетно-публіцистичних стилів.

Стильове розкріпачення, звільнення від навмисної одно­манітності призвело до своєрідної мовної революції на шпальтах наших періодичних видань. Широким потоком до газет і журналів ринула раніше пасивна лексика, що практично не допускалася в літературну мову: просторіччя, жаргонізми. Літературна мова виявилася під ударом мови майданів і вулиць, розмовної стихії.

Змінилася й стилістика заголовків. Вони все більше набувають характеру розповідних двоскладових речень, дієслівні конструкції витісняють називні. Підраховано, що в деяких газетах дієслівні заголов­ки складають часом 90% від усієї кількості і відіграють роль своєрідних лідів. У поширенні таких заголовків-речень виявляється також посилен­ня інформаційної функції сучасної журналістики.

Такою виглядає масово-інформаційна ситуація в Україні сьогодні. Можливо, створена нами картина є неповною, багато що бачиться недо­статньо виразно зблизька, на невеликій віддалі часу, але цілком очевид­но, що в 1990-х роках розпочався новий етап в історії української жур­налістики, остаточну оцінку якому дадуть науковці, а не його учасники.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ГАЗЕТНА КАЧКА — іпсевдоінформація, фальшива, вигадана сен­сація, іноді явна брехня, очевидна своєю безглуздістю й неправдивістю.

Існує три версії походження цього виразу.

Згідно з першим його авторство приписується засновнику протес­тантизму (лютеранства), видатному діячеві Реформації Мартіну Лютеру (1483-1546). Якось у промові він помилився і замість слова "леґенда" ска­зав "люґенда". Німецькою мовою "люте" — "брехня", а "енте" — "качка". Сприйняте на слух слово трансформувалося в "люґенте", що буквально оз­начало "брехлива качка ". Відтоді так почали говорити про помилкові дані, неправдиву інформацію.

Друга версія така. Виникнення виразу знову сталося в Німеччині й пов 'язується з німецькою мовою, але пересувається в XVII століття, коли вже існували перші газети. Після сумнівних, але спокусливих для росту ти­ражу, повідомлень журналісти, щоб лишитися в межах добропорядності, ставили помітку з двох літер: "NT" — ен-те, що являло собою скорочення латинського виразу "поп testatur" — не перевірено. Умовний знак звучав як "енте", що по-німецьки означало "качка". З часом це слово все частіше стало вживатися для позначення безсоромних журналістських вигадок.

Відповідно до третьої версії, виникнення виразу пов 'язують з анек­дотом бельгійського журналіста Корнеліссена, який одного разу опубліку­вав цілком серйозно, як нібито наукове повідомлення, анекдот про ненажер­ливість качок. Якийсь учений порубав, мовляв, качку на дрібні шматочки і віддав "на сніданок" іншим дев'ятнадцятьом качкам. Потім такий саме фарш зробив з дев ятнадцятої качки для інших вісімнадцятьох. Так були порубані решта качок, аж поки не залишилася одна. За кілька хвилин одна качка, виходило, з'їла дев'ятнадцять. Незважаючи на очевидну неправ­дивість такого повідомлення і очевидну його неймовірність, газети сприй­няли цю потішну розповідь за чистісіньку правду і передрукували її на своїх сторінках. Згодом, коли ця історія була осмислена в своїй суті, слово "кач­ка " стало символом вигадок газетярів.

Газетна качка — ознака жовтої преси. Наявність газетної качки знижує авторитет видання й журналіста. Однак вона існувала й існує як засіб боротьби заувагу читачів, збільшення тиражу, а відтак і прибутків.

П87 Лизанчук В.В. Засоби масової інформації і проблеми громадянського при­мирення в Україні // Українська періодика: історія і сучасність. Доповіді та повідомлення п'ятої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції 27-28 ли­стопада 1998р. —Львів, 1999. —С. 24.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Аналитическне жанрьі газети: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ,
1989.— 236 с.

2. Багиров 3. Г. Место теяеввдения в системе средств массовой информа-
цни и пропаганди. Учеб. пособме. — М.: Изд-во Моск. ун-та. 1976. —
119 с.

3. Бауман Юрій. Міфологія в суспільній свідомості України (аналіз ук­
раїнської преси) // Історична міфологія в сучасній українській куль­
турі. — К., 1998. — С. 5-67.

4. Богомолова Н. Н. Социальная психолопія печати, радно и телевиде-
ния. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.

5. Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби
(історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г.
Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський
інститут, 1993. — 204 с.

6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творче-
ства: Материальї спецкурса. — Свердловск: Уршіьский ун-т им. А. М.
Горького, 1976.—67 с.

7. Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение: Новьіе средства массовой ин-
формации — их аудитория, техника, бизнес, политнка. — Тбилиси: Га-
натлеба, 1989. — 672 с.

8. Введешіе в журналистику: Хрестоматия. — М.: Вьісш. шк., 1989. — 263 с.

9. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П.. Гу-
ревич С. М., Ибрагимов А.-Х.-Г. и др. — М.: Вьісш. шк., 1980. — 287 с.

10. Владимиров В. М. Основи журналистики в понятиях и комментариях:
Учебное пособие. —Луганск: Изд-во ВУГУ, 1998. — 144 с.

11. Ворошилов В. В. Журналистика: Учебник. —СПб.: Изд-во Михайлова
В. А.. 1999. —304 с.

12. Газетний мир: Краткая справочная книга. — М.: Политиздат. 1971. —
280 с.

13. Гейтс Б. Дорога в будущее. Пер. с англ. — М.: Диачог-Наука, 1997. — 315 с.

14. Гід журналіста: Збірка навчальних матеріалів, складена за французькою
методикою вдосконалення працівників ЗМІ / Адаптація та упорядку­
вання — Алла Лазарєва. — К., 1999. — 96 с.

15. Горохов В.М. Основи журналнстского мастерства. — М.: Вьісш. шк.,
1989. - 117 с.

16. Григораш Д.С. Журналістика у термінах і виразах. — Львів: Вища шко­
ла. 1974.—295 с.

17. Даниленко Сергій. Європейська журналістика: система підготовки жур­
налістів у Німеччині. // Вісник Київ, ун-ту. Серія: Журналістика. — К.,
1996.-Вий. 3. — С. 91-99.

18. Дзялошннский И.М. Творчеекая индивидуальность в журналистике. —
М.: Изд-во МГУ, 1984. — 80 с.

19. Доломан Євмен. "Випадкові свавілля", або "ЦеКа играет человеком" //
Літературна Україна. - - 1996. — 8 лютого.

20. Журналістика в умовах гласності. / А. 3. Москаленко, В. А. Качкан, І.
Г. Мащенко та інші. — К.: Либідь, 1991. — 192 с.

21. ЗасурскийЛ.Н. Роль средств массовой информациив обществе. // Вест-
ник Москов. ун-та. Серия 10: Журналистика. — 1995. — № 2. — С. 3-6.

22. Збірник праць кафедри української преси: На пошану професора Воло­
димира Здоровеги з нагоди 70-річчя від дня народження. — Львів: ЛНУ
ім. І. Франка, 2000. — Вип. 3. — 411 с.

23. Здоровега В.Й. Вступ до журналістики: Конспект лекцій. — Львів: Ви­
ща школа, 1975. — 111 с.

24. Землянова Л. М. Современная американская коммуникативистика. —
М.: Изд-во МГУ. 1995. — 271 с.

25. Информационньїе жанрьі газетной публицистики: Хрестоматия. — М.:
Изд-во МГУ, 1986 — 295 с.

26. Игнатов Н.Г., Мотков С.И. Роль СМИ в процессе формирования обще-
ственного мнения. // Вестник Москов. ун-та. Серия 10: Журналистика.

— 1997. —№1.—С.19-27.

27. Інформаційна сфера як духовне явище / За ред. проф. А. Москаленка. —
К.: Центр вільної преси, 1999. — 122 с.

28. Как ми пишем / Андрей Бельш, М. Горький, Евг. Замятин и др. — М.
Книга, 1989.— 208 с.

29. Книппинг Франц. Авантюри дома Шпрингера. Пер. с нем. Вс. Розано-
ва. — М.: Мисль, 1964. — 248 с.

30. Копиленко О.Л. Влада інформації. —К.: Україна, 1991. — 108 с.

31. Кузнецова Олена. Журншіістська етика та етикет: основи теорії, мето­
дики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулю­
вання моральних порушень: Монографія. — Львів: Світ, 1998. — 412 с.

32. Левченко Оксана. Сучасна міфотворчість в аудіовізуальному просторі
України (документальне кіно) // Історична міфологія в сучасній ук­
раїнській культурі. — К., 1998. — С. 83-119.

33. Лизанчук Василь. Протиукраїнська агресія в телерадіоефірі // Дзвін. —
1998. — №1. —С. 99-106.

34. Любосветов Д.И. Радиовещание и аудитория: некоторьіе особенностн
взаимоденствия // Вестник Московского ун-та. Серия: Журиачистика.

— 1999. — №3. — С. 3-16.

35. Манаєв О.Т. Теоретичні витоки тоталітарної моделі масової комунікації
// Філософська і соціологічна думка. — 1991. — № 5. — С. 15-20.

36. Масова інформація: Підручник /А. 3. Москаленко, Л. В. Губерський. В.
Ф. Іванов, В. А. Вергун. — К.: Либідь, 1997. — 216 с.

37. Методьі журналисткого творчества. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 151 с.

38. Моисеев Н. Н. Судьба цивилизации. Путь Разума. — М.:.Язьіки рус-
ской культури, 2000. — 224 с.

39. Москаленко А.З. Основи журналістики: Тексти лекцій. — К.: ВПЦ
"Київський університет", 1994. — 135 с.

40. Москаленко А.З. Реабілітація слова: Роздуми письменника. — К.: Рад.
письменник, 1989. — 110 с.

41. Москаленко А. 3. Теорія журналістики: Підручник. — К.: Експрес-
об'ява, 1998. — 334 с.

42. Нагорняк Майя. Імідж сучасного радіожурналіста // Слобожанщина. —
1998. — №8.—С. 210-227.

43. Нерух О. О. Першооснови журналістської творчості: Навчальний
посібник для студентів філологічного факультету, спеціальність "жур­
налістика". — X.: Світ дитинства, 2000. — 108 с.

44. Новомбергский Н. Освобождение печати во Франции, Германии, Анг-
лии и России. Лекции, читанньїе в Русской Вьісшей Школе обществен-
ньіх наук в Париже. — СПб.: Типография Ф. Вайсберга и П. Гершуни-
на, 1906.— 303 с.

45. Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А. 3. Москален­
ко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов. — К., 1999. — 634 с.

46. Основьі творческой деятельности журналиста: Учебник для студ. вузов
по спец. "Журналистика" / Ред.-сост. С. Г. Корконосенко. —СПб.: Зна-
ние, СПбИЮСЗП, 2000. — 272 с.

47. Павлюк І. 3. Митець як апологет політичної системи // Збірник праць
Науково-дослідного центру періодики / За ред. М. М. Романюка. —
Львів, 1997. — Вип 3/4. — С. 282-296.

48. Перевалов В.В. Культуроформирующие функции: состав, структура и
место в системе функцій журналистики // Вестник Московского универ-
ситета. Серия 10: Журналистика. — 1999. — № 5. — С. 3-21.

49. Периодическая печать на Западе: Сборник статей. — СПб: Типография
Н.П. Собко, 1904. — 348 с.

50. Поклад А.Б. Массовая информация: Международное общение или под-
рьівная пропаганда. — М.: Международньїе отношения, 1987. — 93 с.

51. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. — 2-е вид., доп. — К.: Вид. центр
"Київський університет", 1999. — 308 с.

52. Права человека: Сб. универс. и регион. междунар. документов. — М.:
Изд-во МГУ, 1989. — 202 с.

53. Приступенко Т. Право і журначістика: Посібник для студентів Інститу­
ту журналістики. — К., 2000. — 36 с.

54. Приступенко Т. Свобода преси: її розуміння та реалізація в країнах да­
лекого та близького зарубіжжя. // Вісник Київ, ун-ту. Серія: Жур­
налістика. — К., 1995. — Вип. 2. — С. 51-60.

55. Прохоров К. П. Введенне в журналистику: Учебник. — М.: Вьісш. шк.,
1988.— 278 с.

56. Публіцистика і тенденції розвитку світу: Збірник наук, статей. — Львів:
Львів, держ. ун-т, 1999. — 176 с.

57. Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем. — К.,

1995. —200 с.

58. Слободянюк Раїса. Докази в структурі народознавчих текстів. // Вісник
Київ, ун-ту. Серія: Журналістика. — К., 1995. — Вип. 2. — С. 140-147.

59. Слободянюк Раїса, Шкляр Володимир. Журналістський аналіз: суть і
актуалізація поняття. // Вісник Київ, ун-ту. Серія: Журншіістика. — К.,

1996. — Внп. 3. — С. 21-37.

60. Совремеїшьіе буржуазньїе теории журналистики / Сб. ст. под ред. Л. Н.
Засурского. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1967. — 192 с.

61. Солганик Г. Л. Газетньїе тексти как отражение язьіковьіх процессов в
современном обществе (1990-1994 гг.) // Журналистика и культура рус­
ской речи. — М., 1996. — Вьш. 1. — С. 13-25.

62. Стюфляева М.И. Образньїе ресурси публицистики. — М.: Мнсль.
1982.— 176 с.

63. Стюфляева М.И. Позтика публицистики. — Воронеж: Изд-во Воронеж,
ун-та, 1975.— 154 с.

64. Стюфляева М.И. Человек в публицистике (Методьі и приемьі изображе-
ния и исслед.). — Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 1989. — 143 с.

65. Теорія і практика радянської журналістики: Основи майстерності, про­
блеми жанрів. — Львів: Вид-во ЛДУ, 1989. — 323 с.

66. Теплюк В.М. Зтика журналистского творчества. — М.: Мьісль, 1980. —
172 с,

67. Тертьічньїй Александр. Пресс-релиз — сьірье для журналіста // Журна-
лист. — 2001. — № 8. — С. 75-78.

. 68. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра / За заг. Ред. проф. В. І. Шкляра. — К., 1998. — Вип. 3. — 180 с.

69. Українська журналістика — 99 / За ред. проф. А. 3. Москаленка. — К.:
Центр вільної преси, 1999. — 170 с.

70. Українське законодавство: Засоби масової інформації. — К.: IREX
ПроМедіа Україна, 2000. — 256 с.

^71. Ученова В.В. Беседьі о журналистике. — 2-е изд.. испр. и доп. — М.: Мол. гвардия.. 1985. — 205 с. (Зврика)

72. Ученова В.В. Историческпе корни современной публицистики: Лекции
по курсу 'Теория и практика иартшійно-советской печати". - М.: Изд-
во Москов. ун-та, 1972. — 74 с.

73. Цісак Войцех. Трансформація преси в Україні та Польщі в контексті
суспільних змін (1989-1999). — К.: Центр вільної преси, 2000. — 218 с.

і 74. Чиж Іван. Іванов Валерій. Законодавче регулювання діяльності комп'ютерних мас-медіа. — К..: 1 Іарламентське видавництво. 1999. — 16 с.

75. Чііановський А., Шкляр В. Інформаційний простір як глобальна про­
блема сучасності // Вісник Київ, ун-ту. Серія: Журналістика. — К.
1995.-Віт. 2,- С. 41-49.

76. Шумилина Т.В. "Не могли бьі ви рассказать...": Метод интервью в жур-
налистике. — М.; ІІзд-во Москов. ун-та. 1976. — 136 с.

77. Bond F. Fraser. An introduction to jomalism A survey of the Fourth Estate in all

its forms. 2^nd ed. The Macmillan compani. — New York, 1961. — 359 p.

78. Hagemann Walter. Die Zeitung als Oiganismus. — Heidelberg. 1950. — 260 s.

79. Siebert Fred, Peterson Theodor, Schramm Wilbur. Four theories of the press
University of Illinois press. — Urbana, 1963. — 153 p.

АНОТОВАНИЙ ПОКАЖЧИК ТВОРІВ ХУДОЖНЬОЇ

ЛІТЕРАТУРИ, У ЯКИХ ВІДОБРАЖЕНА ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЖУРНАЛІСТІВ

Твори літератури, що відображають певну професійну діяльність, завжди цікаві для представників цієї професії. Вони, ніби дзеркало, да­ють можливість побачити себе сторонніми очима, глибше збагнути особливості цього роду людської діяльності. Для майбутніх фахівців, що опановують спеціальність журналіста, буде корисним познайомити­ся з художніми творами про свою майбутню професію. А їх ие так і ма­ло, є серед них класика, є й твори призабуті, що належали своєму часо­ві. Доволі давно професія журналіста приваблює увагу письменників. Ми зібрали далеко не все, але сподіваємося, що представлені твори да дуть можливість майбутнім спеціалістам краще зрозуміти свої профе­сійні обов'язки, навчитися долати труднощі й використовувати перева-гті свого фаху, перевірити, нарешті, правильність обраного життєвого шляху. Такі завдання ставимо, вміщуючи тут цей анотований покажчик.

Ми будемо вдячні, якщо читачі висловлять нам свої поради й підказки щодо продовження покажчика.

Дата добавления: 2014-11-20