Персональні покажчики

Значну частину бібліографічної продукції України ста­новлять персональні покажчики. Актуальність цього виду посібників зумовлена тим, що вони дають можливість виокре­мити найзначніші постаті, які впливали і впливають на роз­виток політичного, культурного, наукового життя суспільства.

Свій внесок у "персоніфікацію" історичного процесу зробила і Книжкова палата. За роки її існування співробіт­ники підготували ряд персональних покажчиків, що стали невід'ємною складовою джерелознавчої бази української науки. Ці видання можна умовно поділити на дві групи. Пер­ша представлена такими посібниками: Ленин: Опыт анноти­рованного систематического указателя произведений; Титаренко В.П. В.І.Ленін про Україну; Видання творів К.Маркса і Ф.Енгельса на Україні; Видання творів В.І.Леніна на Ук­раїні (1894-1965); Видання творів В.І. Леніна на Україні (1894-1970).

Зазначені покажчики, що несуть ідеологічне наванта­ження відповідної історичної епохи, досить ґрунтовно про­аналізовані в джерелознавчих та бібліографічних оглядах, статтях, монографіях, отримали велику кількість відгуків і рецензій. Зупинимося лише на одній з перелічених праць. Цей покажчик певний час знахо­дився у списку заборонених видань, через що не став пред­метом детального аналізу фахівців-бібліографів. Мова йде про посібник "Ленин: Опыт аннотированного систематичес­кого указателя произведений", що побачив світ 1925 року (за іншими джерелами 1924), укладачами якого були директор Української книжкової палати М.Годкевич та співробітник М.Штернман.

Видання випущено Всеукраїнським державним видавництвом і "поєднувало в собі анотований систематич­ний покажчик ленінських праць, уміщених в першому видан­ні... творів, з покажчиком друкованих видань творів В.І. Леніна...". Автори називають видання "первым опытом охвата в систематической классификации литературного материала, опубликованного до роковой даты 27(?) января 1924 г. и в первые месяцы после неё".

Укладачі провели ґрунтовну роботу з формування структури покажчика, про що зазначено в передмові. Він складається з 13 основних розділів, додатків ("Произведения, не вошедшие в указатель" та "Издания, не отмеченные в указателе"), а також алфавітного переліку творів. Бібліографічні записи супроводжуються анотаціями у вигляді цитат з творів В.Леніна та невеликими уточнюючими коментарями від укладачів. Застосування об'єднаного опису дозволило пода­ти в одному записі відомості про всі перевидання творів В.Леніна та публікації в періодиці.

Зауважимо, що цей посібник відрізняється від подібних творчим підходом укладачів до розкриття змісту публікацій, встановленням авторства анонімних документів, відображен­ням псевдонімів, криптонімів В.Леніна, а також прізвищ соратників-співавторів (Л.Каменев, Г.Зінов'єв, Л.Троцький), які вилучено з пізніших передруків. Тому і на сьогоднішній день це видання становить інтерес для дослідників.

До другої, не менш значної, групи можна віднести пер­сональні посібники, що бібліографують матеріали, присвячені творчості українських письменників. Першим персональним по­кажчиком, виданим Книжковою палатою (на той час Централь­ним бібліографічним відділом при Всеукраїнському Державному видавництві) був посібник Миколи Яшека "Т.Шевченко: Мате­ріали до бібліографії (1903-1921). Вип.1". Це — хро­нологічне і тематичне продовження праці М.Комарова "Т.Шевченко в литературе и искусстве: Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т.Шевченко". Покажчик М.Яшека не раз привертав до себе увагу вчених. Найгрунтовніший аналіз видання зроблено в монографії Н.Королевич. Сам Микола Яшек у післямові зазначає, що "велике бажання внести "лепту" в справу вивчення життя та творчості великого Кобзаря" спонукало його продовжити роботу попе­редника.

До посібника ввійшли відомості про окремі видання, присвячені Т.Шевченку, описи статей з газет, журналів, збір­ників (усього 1684 записи). Матеріали систематизовано за чотирнадцятьма розділами, відповідно до тематики забібліографованих публікацій. Укладач добре розумів недоскона­лість та неповноту виданої праці, тому планував продовжити роботу з підготовки наступних випусків, в яких було б відоб­ражено всі зібрані ним матеріали. На жаль, цим планам не судилося здійснитися. Посібник, на думку рецензентів (Ю.Меженка, О.Багрія), дійсно мав ряд серйозних недоліків, та не зважаючи на це, він став помітним надбанням бібліографічної шевченкіани.

У 1939 році світ побачив посібник "Т.Г.Шевченко, 1814-1861: До 125-річчя з дня народження великого ук­раїнського поета-революціонера: Бібліографічний покажчик статей та рецензій, вміщених у періодичній пресі УРСР за 1938-39 рр.". Видання здійснено в двох випусках. До першого ввели описи статей та рецензій за 1938 рік і з 1 січ­ня по 10 лютого 1939-го. У другому подано відомості про публікації за 1939 рік.

Усі забібліографовані матеріали систематизовано за детально розробленою відповідно до тематики документів схемою. Довідковий апарат складається зі списку газет, використаних для зазначеного покажчика, списку журналів та абеткового покажчика авторів статей і журналів. Його подано в другому випуску посібника.

Найвагомішим внеском у бібліографію шевченкіани став посібник "Т.Г.Шевченко: Бібліографічний покажчик (1917-1963)". Видання підготував до 150-річчя з дня народження українського поета співробітник Книжкової па­лати М.Багрич. Посібник "являє собою реєстрацію окремих книжкових видань творів Шевченка, здійснених у радянські часи і розшуканих упорядником за різними джерелами, тоб­то лише відбиває, як поширювались і розповсюджувались твори великого Кобзаря...". У покажчику з можливою пов­нотою забібліографовано збірки творів Т.Шевченка, що вийш­ли друком в Україні і Росії, та вперше подано попередній список видань іноземними мовами.

Отже, не зважаючи на закиди рецензентів щодо фор­мального підходу до подання інформації, нездатності зви­чайного переліку публікацій задовольнити потреби науков­ців, покажчик став на той час однією з найгрунтовніших праць літературознавчої бібліографії, а також джерелознав­чою базою підготовки наступних науково-допоміжних посіб­ників.

Не можна оминути увагою і внутрішньокнижковий бібліографічний посібник М.Багрича "Література про життя і творчість І.Я. Франка: Бібліографія творів, опублікованих до 100-річчя з дня народження в 1956 році", який є складовою частиною збірника "Вінок Івану Франкові", що вийшов дру­ком у видавництві "Радянський письменник" 1957 року.

До посібника введено бібліографічні описи як окремих літературознавчих праць, так і статей з періодики. В основ­ному опрацьовано українські джерела. Подано також описи найзначніших публікацій з центральних газет, журналів, збірників, періодичних та продовжуваних видань респуб­лік СРСР.

Матеріали систематизовано за такими розділами: Біогра­фічні матеріали; Суспільно-політичні погляди І.Я. Франка; Творчість І.Я. Франка; Іван Франко і українська література; Іван Франко і російська література; Іван Франко і світова література; Іван Франко в художній літературі і мистецтві. Бібліографія.

Розташування записів у межах рубрик — алфавітне. За методом бібліографування посібник є вибірковим і стано­вить невід'ємну частину збірника, інформаційно доповнюю­чи зміст поданих у збірнику публікацій. На жаль, покажчик має ряд суттєвих недоліків. Тому, на думку рецензентів, "ценный материал о классике украинской литературы, необходи­мый для повседневной работы, во многом проигрывает от грубых ошибок и неточностей, допущенных составителем".

Ще одне помітне видання Книжкової палати України — "Володимир Сосюра: Бібліографічний покажчик" — здійснено 1966 року.

В.Боянович у передмові до посібника зазначає: " Бібліографічний покажчик, укладений М.Багричем та В.Скачковим... перша найбільш повна бібліографія його (В.М. Сосюри)творів — віршів, поем, публіцистич­них статей, перекладів, а також художньої і критичної літе­ратури, присвяченої поету".

Посібник має сім розділів: Поезії В.М.Сосюри; В.М.Сосюра перекладач, редактор; Публіцистичні твори В.М.Сосюри; Твори В.М.Сосюри в перекладі російською та іншими мовами; Поезії В.М.Сосюри, покладені на музику; Література про життя і творчість В.М.Сосюри; Поезії, присвячені В.М.Сосюрі.

До довідкового апарату ввійшли: алфавітний покажчик поезій В.Сосюри, покажчик назв видань творів В.Сосюри, іменний покажчик. Основним недоліком видання можна вважати відмову від розкриття змісту збірок поезій, на що вказували і самі укладачі, пояснюючи прийняття такого методичного рішення обмеженням обсягу покажчика.

На сьогодні цей посібник так і залишається єдиним окремо виданим бібліографічним посібником, що подає опи­си публікацій В.Сосюри, літературно-критичних матеріалів про творчість поета.

Після тривалої перерви (з 1970) Книжкова палата поно­вила роботу з підготовки персональних посібників. Поміт­ною подією став вихід у 2000 році видання "Микола Івано­вич Сенченко: Біобібліографічний покажчик", де подано матеріали про життя і діяльність директора Книжкової палати України.

До нього ввійшли описи публікацій за період 1971-2000 років. Укладачі відійшли від хронологічного принципу розташування матеріалу, що застосований у виданні "Николай Иванович Сенченко: Биобиблиографический ука­затель", підготовлений Національною бібліотекою України ім. В.Вернадського в 1990 році, використавши тематичний принцип подання матеріалу.

Покажчик, виданий Книжковою палатою, складається з трьох розділів: Матеріали про науково-дослідну, науково-організаційну, педагогічну та суспільну діяльність; Творчий доробок ученого; Роботи за редакцією М.І.Сенченка.

Саме тематичне групування записів (особливо це сто­сується другого розділу) дає можливість окреслити широке коло наукових інтересів ученого, з найбільшою повнотою подати публікації про його педагогічну і громадську діяль­ність. Укладачі провели велику пошукову роботу: опрацьо­вано матеріали, що не ввійшли до попереднього видання, до­дано описи праць, опублікованих у 1990-2000 роках. Рецензенти вказували на певні “пропуски в покажчику”, але ж описи деяких робіт ученого, зокрема авторефератів дисерта­цій на здобуття вченого ступеня кандидата і доктора техніч­них наук, не подано через засекреченість тематики дослід­жень.

Випуск посібника зумовлений потребою забібліографувати документи, що вийшли друком у роки становлення незалежності України. Видання фіксує не просто збільшення вдвічі кількості публікацій за цей період (що видно з хронологічного покажчика праць), а й значні зміни дослідницьких пріоритетів ученого, участь М.Сенченка у формуванні ново­го державного підходу до організації бібліотечно-бібліогра­фічної, архівної справи, вирішення проблем книговидання.

У 2003 році відділ науково-допоміжної бібліографії за ініціативи директора Книжкової палати М.Сенченка розпо­чав роботу з підготовки праці "Б.Олійник: Біобібліографіч­ний покажчик". Актуальність цього видання беззаперечна, адже творчість Б.Олійника є видатним явищем української літератури, і тому не може лишитися поза увагою не тільки літературознавців, а й бібліографів.

Два попередні видання "Борис Олійник: Методичні і бібліографічні рекомендації на допомогу активістам та орга­нізаціям Товариства книголюбів" і "Методичні рекомен­дації по пропаганді серед юнацтва творів українського радянського поета Бориса Олійника" мають обмежене цільове і читацьке призначення і давно вже вичерпали свій інформаційний ресурс. Отже на часі підготовка ґрунтовної бібліографічної праці, де буде представлена вся багатогранна діяльність поета-академіка.

На сучасному етапі бібліографічна діяльність Книжкової палати спрямована на відображення засобами бібліографії визначних подій у суспільному, культурному житті країни. Саме такою подією є творчий доробок Б.Олійника.

Вихід посібника приурочено 70-річчю від дня народ­ження і 55-річчю початку творчої діяльності українського поета, публіциста, громадського діяча. В посібнику з можли­вою повнотою подаються відомості про публікації Б.Олій­ника, починаючи з першого поетичного твору "Краю мій", надрукованого в Новосанжарській районній газеті "Ленінсь­ким шляхом" 1948 року, подано описи літературно-критичних, публіцистичних статей, виступів, забібліографовано матеріали про життя, творчість, громадську діяльність письменника.

За задумом цим виданням розпочнеться робота зі створення серії біобібліографічних посібників, присвячених діяльності видатних особистостей сучасності.

А) “Календар знаменних і пам’ятних дат”

З 1957 року сектором рекомендаційної бібліографії тодішньою Бібліотекою ім. КПРС (нині Національна парламентська бібліотека України) розпочато підготовку "Календаря знаменних і пам'ятних дат" (далі “Календар”).

До 1960 р. "Календар" видавався Головним управлін­ням культурно-освітніх установ тиражем 12 тис. пр., а з 1960 р по 1991) р. — у Держполітвидаві УРСР (з 1964 р. Політвидав України). У цей період він розповсюджувався за перед­платою, реалізовувався через торгівельну мережу, його нак­лад сягав 60 тис. Примірників. З 1991 р. до 1997 р. "Кален­дар" видавався на поліграфічній базі НПБ України, а з 1998 р. друкується у Книжковій палаті України. Тираж упродовж останнього десятиріччя збільшився від 200 до 2 530 пр.

"Календар" мав періоди піднесення і спаду, пережив ідеологічні пертурбації тощо. Змінювались його змістове на­повнення, видавнича база і поліграфічне оформлення, зро­стали, падали і знов зростали тиражі. Постійним залишався читацький інтерес.

Хоча видання адресується насамперед працівникам бібліотек, навчальних закладів, інформаційних установ, за­собів масової інформації, книговидавничим організаціям, його читацька аудиторія значно ширша. "Календар" стає у нагоді освітянам, вихователям, організаторам дозвілля і взагалі кожному, хто цікавиться досягненнями і розвитком науки, культури, історії, літератури та мистецтва.

Вдало визначена структура видання залишалась не­змінною. Основна частина — перелік дат за місяцями містить відомості про річниці пам'ятних подій, дані про заснування міст України, наукових установ, підприємств, освітніх закладів, про видатних ювілярів (історичних осіб, діячів науки і культури, політиків і воєначальників), стосов­но свят: всесвітніх, національних, релігійних, а також державних та професійних. Інша частина менша за обсягом, але не менш важлива за змістом — це інформаційні довідки-нариси і бібліографічні списки до найважливіших подій.

"Календар" минулих літ дає змогу простежити не тільки історію України, її проблеми упродовж піввіку, а й побачити, як змінювалась оцінка діяльності історичних осіб, ставлення до одних і тих самих подій у різні періоди існу­вання нашої держави. Національне й культурне відродження України внесло свої корективи у зміст "Календаря". Його сторінки відкривають багатогранність української історії, культури, вводять до широкого обігу відомості про макси­мальну кількість подій і персоналій нашого минулого і сучасності. Щодо добору дат автори-упорядники дотримуються принципу всеохопленості території українських земель в їхньому етнічному та державно-політичному розвитку — від витоків до сучасності, прагнуть висвітлити діяльність само­бутніх постатей, які послугувались історичній долі й сьогоденню України.

Діяння деяких неординарних особистостей оцінюва­лись в минулі роки неоднозначно, і нині часом трактуються по-різному. Тим більш цікаво розповісти про них на сторін­ках "Календаря", намагаючись висвітлити їхню діяльність в усій її складності, не обходячи "гострих кутів".

Україна мас визначних велетів духу, постатей оригі­нальних і небуденних в усіх сферах людського буття — у філософії, науці, техніці, економіці, культурі, політиці, дер­жавотворенні, військовому мистецтві тощо.

Автори-укладачі вміщували до різних випусків "Ка­лендаря" інформацію про:

• видатних державників часів Княжої доби — Во­лодимира Мономаха, Ярослава Мудрого, княгиню Ольгу;

• творців української ідеї - військових і державних діячів часів Середньовіччя: Пилипа Орлика, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Антона Голова­того, Івана Сірка;

• подвижників вітчизняної культури і просвітництва — Петра Могилу, Самійла Величка, Костянтина Острозького, Георгія Кониського, Григорія Сковороду;

• діячів, які очолювали процес державотворення і на­ціонально-визвольного руху: Михайла Грушевського, Степана Бандеру, Романа Шухевича, Дмитра Донцова, Августина Волошина;

• славетних науковців, життя і діяльність яких пов'язані з Україною, — Володимира Вернадського, Михайла Туган-Барановського, Дмитра Чижевського, Миколу Василенка, Лева Симиренка, Юрія Кондратюка, Олексія Коломійченка, Миколу Амосова:

• видатних творців мистецьких цінностей: Марію Заньковецьку, Соломію Крушельницьку, Леся Курбаса, Івана Гончара, Аллу Горську, Володимира Івасюка, Анатолія Солов'яненка, Раїсу Кириченко, Миколу Мащенка, Юрія Іллєнка, Богдана Ступку, Івана Миколайчука;

• класиків української літератури та відомих пись­менників сучасності — Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Павла Тичину, Максима Рильського, Олеся Гончара, Олену Телігу, Василя Стуса, Ліну Костенко;

• відомих діячів незалежної України - Миколу Жулинського, Івана Дзюбу, Патріарха всієї України-Руси Володимира (Романюка).

Поряд із загальновідомими іменами, автори-упорядники намагалися якнайширше подати інформацію про діячів менш відомих, призабутих, але гідних того, щоб їхні справи були знаними і гідно оціненими нащадками - Івана Брика, Тимофія і Михайла Бойчуків, Мирослава Капія, Олександра Духновича, Бориса Навроцького та інших.

За останні роки читачі "Календаря" дізналися про бага­тьох наших колишніх співвітчизників, які стали видатними зарубіжними діячами, залишившись не визнаними у себе на Батьківщині. Свого часу вони змушені буди емігрувати, а згодом їх визнав й оцінив увесь світ. Ми ж відкриваємо їхню спадщину тільки сьогодні. Це - Георгій Харпак, видатний фізик-експериментатор XX ст., Сергій Тимошенко - відомий політичний і культурно-громадський діяч, учений, Степан Куропась, співзасновник Організації Державного Відрод­ження України (ОДВУ), віце-президент Української Націо­нальної Асоціації, автор книги "Спогади з України і 60 років в Америці", Микола Бідняк, член Всесвітньої асоціації художників-інвалідів, які малюють, тримаючи олівець чи пен­зель у зубах або пальцями ніг. Йосип Гірняк, один із неперевершених акторів театру "Березіль", послідовник Леся Курбаса, співтворець його театральної системи, а також заснов­ник українського модерного Театру "Чаплініада" (США).

З метою усунення "білих" плям в історії України на сторінках "Календаря" вмішувалися матеріали про бій під Крутами, Голодомор, утворення Української повстанської армії тощо.

"Календар" не обмежений суто національними рамка­ми. Він містить змістовні довідки про особистості світовою масштабу, які своєю діяльністю збагатили досвід людства, стали причетними до епохальних подій світової цивілізації. Розповідаючи про них, автори-упорядники прагнуть розкрити їхні зв'язки з Україною, показати вилив на її культуру і науку, подати відомості про вшанування пам'яті цих діячів у нашій державі.

Традиція в якій "Календар" залишився вірним упродовж півстоліття, - розповіді про професійні свята: День науки, День знань, День прикордонника, День хіміка тощо. Відстежуючи зміни, що відбуваються у нашій державі, упорядники інформують про свята, які з'явилися в Україні нещодавно: День підприємця, День митної служби, День Матері, День Європи, День Прапора.

Належна увага приділяється політичному життю наро­дів багатьох держав світу. Так, опубліковані змістовні матеріали з нагоди 10-річчя возз'єднання Німеччини (1990), Дня національної незалежності Японії (День народження імператора), Дня незалежності США (до 225-річчя проголошення Американської Декларації). До речі, цей матеріал написаний безпосередньо "з місця події", оскільки співробітник "Календаря" О.Заваліна перебувала тоді на стажуванні в Спо­лучених Штатах Америки.

Не обходять своєю увагою автори-упорядники і релігійні свята — Різдво, Великдень. Трійцю Вербну неділю, Здвиження, День святого Миколая.

Своєрідні "подорожі" по місцях славнозвісних пам'яток садово-паркової архітектури України кінця XVIII першої половини XIX ст. - ще одна захоплююча сторінка "Календаря". Унікальний витвір природи й людського розуму Національний дендропарк "Софіївка" (Черкаська обл.); сповнений поезії та музики Тростянецький дендропарк; маєток Ґалаґанів у с. Сокиринці (Чернігівщина); дендрологічний парк "Олександрія" у Білоцерківській резиденції графів Браницьких (Київська обл.) - це все часточка нашої історії нашої культури, про яку й розповідає "Календар".

Незважаючи на популярність викладу підготовлених матеріалів і найширшу читацьку адресу, за обсягом і склад­ністю підготовчої роботи "Календар" є одним з найскладні­ших і найбільш трудозатратних видів бібліографічних посіб­ників. Серед відповідальних проблем, які щороку доводиться вирішувати упорядникам, - виявлення найбільш важливих дат. Ось основні джерела пошуку, які фронтально переглядаються: "Український Радянський Енциклопедичний Словник", "Українська літературна енциклопедія", "До­відник з історії України", "Митці України", "Мистецтво Ук­раїни". В останні роки до цих видань додано "Сучасну енциклопедію України", біобібліографічні довідники "Видатні по­статі України", "Видатні постаті в історії України ІХ-XIX ст.”, "Кияни", "Жінки України" та ін. Для уточнення відомостей упорядники користуються також "Енциклопедією українознавства", англомовною чотиритомною енциклопедією “Ukraine”, численними новими енциклопедичними довідниками, що вийшли останнім часом у Російській Федерації.

Крім того, у пошуках нових імен, які ще не увійшли до загальновідомих енциклопедій, укладачі переглядають нові видання, що надходять до фондів НПБ України, найбільшу увагу звертаючи на довідники, словники, наукові збірники, біографічні дослідження. Особливої ваги цей процес набув останнім часом, коли активно почали публікувати архівні матеріали, повернулись із спецсховищ заборонені книги, відкрився доступ до надбань діаспори тощо.

Одночасно вирішується найскладніше питання – визначення достовірності виявлених відомостей. Нині ця проблема постала особливо гостро, оскільки з’явився значний масив видань різного рівня редакторської підготовки, що подають відомості, які не завжди достовірні.

Крім того, не можна забувати, що в останні десятиріччя значна кількість установ змінила свій статус і назву. Київська державна консерваторія ім. П.Чайковського – тепер Національна музична Академія України ім. П.Чайковського, Київський державний інститут культури ім. О.Є.Корнійчука – Національний університет культури і мистецтв, а Рівненський державний інститут культури став – Рівненським державним гуманітарним університетом.

Для остаточного формування переліку дат і відбору подій, про які будуть написані статті, упорядники керуються передусім Указом Президента України від 02 грудня 1995 року № 1116/95 “Про впорядкування відзначення пам’ятних дат і ювілеїв” (редакція від 27.01.1999 року).

Щодо бібліографічного супроводу статей, то він залежить від багатьох факторів, передусім від бібліографічного забезпечення теми. Як правило, витримується принцип рекомендаційності, подаються відомості про найновіші і найцікавіші видання, різноманітний ілюстративний матеріал. Укладачі не перевантажують списки науковими, спеціальни­ми, вузькогалузевими виданнями. Однак, коли тема глибоко не розроблена або її трактування були тенденційними, або список є чи не єдиним джерелом даного питання, то в тако­му разі подаються видання до 1917 р., статті з наукових збірників, матеріали конференцій, література різного читаць­кого призначення, яка допомагає розкриттю теми. У перс­пективі списки будуть доповнені інформацією на електрон­них носіях та з посиланнями на Інтернет-адреси.

Б) Бібліографічні видання з питань художньої літератури та літературознавства

Українська література — це література українського народу, яка зародилася у найдавніші часи і розвивалася від­повідно до історичних етапів становлення Української дер­жави. За допомогою словесного мистецтва створено своєрід­ний заповіт минулих поколінь прийдешнім. Набуток нашої літератури багатющий. Як у ньому зорієнтуватися, просте­жити літературний процес? Це питання допомагає вирішува­ти літературна бібліографія, яка покликана за допомогою інформації про друковані джерела сприяти популяризації ху­дожньої літератури, дослідженню історії й теорії літератури, підготовці наукових видань творів художньої літератури, вивченню літератури в навчальних закладах. Літературна бібліографія має на меті створювати інформаційне поле для тих, хто цікавиться літературою в різних аспектах. Для цього упорядковуються бібліографічні посібники — науково-допоміжні та рекомендаційні, ретроспективні й поточні, різні за читацьким призначенням, територіальними і хронологічними рамками.

Національна парламентська бібліотека України як один з провідних центрів бібліографування вносить свою лепту в розкриття скарбниці української літератури. Читачам журна­лу пропонується огляд бібліографічних посібників, що вийш­ли в останні роки.

Сучасний літературний процес подає рекомендаційний анотований бібліографічний покажчик "Художня література. Критика. Літературознавство", який виходить щорічно. У ньому подано інформацію про нові видання творів худож­ньої літератури українських письменників, національних меншин, української діаспори, письменників зарубіжних країн в українських перекладах, представлено також літературознавчі видання, що з'явилися протягом року. Посібник споряджений покажчиком авторів і назв. Надзвичайно ко­рисним і зручним є тематичний покажчик. Користуючись ним, можна швидко знайти новинки літератури з необхідної теми. До покажчика ввійшли рубрики "Історичне минуле Вітчизни", "Історичні постаті України". "Українське козацт­во", "Голодомор", "Велика Вітчизняна війна". "Викриття ко­мандно-адміністративної системи", "За національне відрод­ження", "Чорнобиль". "Морально-етичні проблеми", "Духов­не відродження", "Кохання", "Людина і природа. Проблеми еко­логії", "Біографічні та автобіографічні твори. Спогади. Дослідження", "Фантастика", "Детективи", "Сатира. Гумор" та інші

Користуються великою популярністю персональні та біобібліографічні покажчики. Одним з найкращих посібників персонального характеру є покажчик літератури "Григорій Сковорода, 1722-1794", виданий спільно з Національним музеєм літератури України до 280-річчя з дня народження українського письменника та філософа. У ньому представлено матеріали про життя великого мислителя, видані протягом 1806-2002 рр. Укладачі намагалися максимально повно по­дати інформацію про окремо видані книги, наукові статті, публіцистичні виступи, рецензії, промови, матеріали збірни­ків наукових праць, конференцій, симпозіумів українською та іноземними мовами. Покажчик репрезентує також ту час­тину сковородиністики, яка з кон'юнктурних міркувань ра­дянських ідеологів свідомо замовчувалася, а зі зняттям цен­зурних заборон погребує введення до наукового обігу.

До 190-річчя від дня народження Т.Шевченка створено покажчик творів поета та літератури про нього, що вийшли друком з 1980 по 2003 рік. У першому розділі видання вмі­щено описи творів митця як літературних, так і живописних. У другому — подано матеріали про життя і діяльність Шев­ченка. Надбання українського і світового шевченкознавства представлено у третьому розділі. В окремі розділи виділені і нори художньої літератури про поета; матеріали, присвяче­ні образам його героїв у мистецтві, місцю великого українця у світовій культурі, літературі та впливу його творчості на українських та зарубіжних письменників, про шевченківські місця, вшанування пам'яті Шевченка, роль його особистості в історії України. У покажчику також представлено бібліо­графічні матеріали та видання іноземними мовами. В резуль­таті доопрацювання цього видання і доповнення матеріалами (в основному з наукових збірників) у 2005 р. друком вийшли матеріали до бібліографії, мета яких сприяти науковій робо­ті шевченкознавців.

Відомому українському вченому, літературознавцю, справжньому подвижнику на ниві української культури при­свячено видання "Федір Погребенник". Дбайливо укладений бібліографічний покажчик — багатий та розмаїтий за своїм змістом. Специфічною мовою бібліографічного опису праця розкриває п'ятдесятилітній шлях дослідника історії українсь­кого письменства, фольклору, літературної критики, автора численних робіт про класиків української літератури та письменників української діаспори.

В останні роки викликають значний інтерес українські письменники, творчість яких тривалий час замовчувалась, зокрема, яскрава когорта літераторів, котрі увійшли в історію як “шістдесятники”. Не пройшли повз цього явища в літера­турі й бібліографи Національної парламентської бібліотеки, започаткувавши серію посібників "Шістдесятництво: профілі на тлі покоління". За визначенням відомого українського літературознавця Михайлини Коцюбинської, яка сама нале­жала до тієї молодої зухвалої сили, що ламала стереотипи, утверджувала нові тенденції та волелюбні настрої, — "шіст­десятництво — спонтанний вияв духовного дозрівання, нового мислення, нової системи цінностей, нового осмислення національного досвіду в надрах тоталітарної системи..." У спів­праці з науковцями інституту літератури ім. Г.Шевченка НАН України вже підготовлено дев'ять випусків з цієї серії, в яких висвітлено життя і творчість В.Шевчука, І.Жиленко, Л.Костенко, І.Світличного, Є.Сверстюка. Л.Танюка. Є.Гуцала, М.Коцюбинської. На черзі — покажчики, присвячені І.Дзюбі. В.Симоненку та М.Вінграновському.

Бібліографи не лишили поза увагою письменників пе­ріоду новітньої української літератури, чиї імена і твори тривалий час були заборонені. У чотирьох випусках серії “Повернуті імена” представлені бібліографічні матеріали присвячені В.Винниченку, М.Хвильовому, В.Підмогильному, Б.Лепкому, М.Кулішу та іншим. Окремий випуск цієї серії присвячений видатним жінкам — українським письменницям.

Не можна говорити про повноту українського літера­турного процесу, не враховуючи його надбань поза межами материкової України. Йдеться про літературу, створену в діаспорі. Цей пласт української літератури відображено у п'яти випусках видання "Українські письменники: Матеріа­ли до біобібліографічного словника".

Джерелом інформації про художню літературу та літе­ратурознавство в ретроспекції можуть слугувати бібліогра­фічні покажчики загального характеру. Серед них значний інтерес становлять три випуски "Друкованого зведеного каталогу україномовної книги державних бібліотек та музеїв України 1798-1923", а також "Україномовна книга, 1808-1923” та "Російськомовна книга, 1816-1923” - складові частини друкованого каталогу "Українська книга у фондах Національної парламентської бібліотеки України".

Для дослідників Української літератури становлять інте­рес систематичні покажчики змісту періодичних видань та збірників. Цей вид бібліографічних посібників є дуже актуаль­ним. Адже розкриття змісту періодичних видань дає можливість використати їхній зміст як матеріал для наукових іпрак­тичних цілей, звільнити користувачів від зайвих витрат часу. Передусім згадуємо систематичний бібліографічний покажчик змісту журналу "Слово і час" за 1990-1999 рр. Видання було приурочено до 10-ї річниці виходу часопису під цією наз­вою. За цей період журнал здобув авторитет і популярність се­ред вітчизняних і зарубіжних вчених, викладачів, вчителів, аспірантів і студентів завдяки органічному поєднанню науково-теоретичного й науково-популярного спрямувань. Щоб по­ставити на службу науковій, культурно-просвітницькій діяльності матеріали часопису, які друкувалися в період загально­національного піднесення, оновлення науки про літературу, бібліографи підготували покажчик змісту цього журналу. В ньому зафіксовано 3099 описів публікацій, присвячених пи­танням теорії, історії літератури, літературній критиці, окре­мим особам чи їхнім працям, зв'язкам української літератури з міжнародним літературним процесом тощо.

Певним підсумком розвитку літературної бібліографії стала бібліографія другого ступеню, підготовлена Р.Ждановою "Бібліографічні джерела українського літературознавства, мовознавства та фольклористики, (1990-2002)”. Це видання увібрало, по-можливості, вичерпно бібліографічні матеріали з українського літературознавства, які вийшли на території України за 1990-2002 роки включно. До нього увійшли при книжкові бібліографічні списки, які містять інформацію з різних аспектів літературознавчої науки.

В) Інформаційно-бібліографічні ресурси з культурології

При Національній парламентській бібліотеці України понад 20 років діє Інформцентр з питань культури і мистецтва, що інформує користувачів за тематикою: культурна політика держави, регіональна культурна політика, культурний процес, економіка культури, її правові аспекти, міжнародне співробітництво, розвиток мистецтва, культура національних меншин, культура села, передовий досвід та досягнення в галузі культури і мистецтв.

Інформцентр використовує різноманітні форми доведення інформації до споживачів: вибіркове розповсюдження інформа­ції (ВРІ), диференційоване забезпечення керівництва (ДЗК), підготовка довідок, оглядів, списків літератури.

Щомісячно виходять інформаційний перелік "Постанов колегії та накази Міністерства культури і мистецтва з питань основної діяльності". Фахівці центру готують оглядові довідки "Хроніка культурного життя України", "Про культурне співро­бітництво України із зарубіжними країнами", з питань бібліоте­чної справи, музики, театру, інформаційні довідки за матеріа­лами нарад, конференцій, конгресів, довідкові видання "Пра­цівники, колективи культури і мистецтва України, іноземні громадяни українського походження, удостоєні державних на­город, почесних звань України у...півріччі... року", "Лауреати державних, обласних та міських премій України в галузі куль­тури та мистецтва у...році", а також аналітичну інформацію з різних питань культури: огляди, бібліографічні списки неопублікованих документів. Щомісячно з 1989 року Інформцентр НПБУ випускає поточні бібліографічні списки "Культура", "Мистецтво", де вміщує інформацію про нові надходження до бібліотеки літератури з загальних питань культури і мистецтва, регіональної культурної політики, правових, економічних пи­тань, теорії, історії культури та окремих видів театрального, образотвор­чого, кіномистецтва тощо. З 2001 року тут видають "Інформа­ційний список статей з питань культури та мистецтва". У своїй інформаційній діяльності Центр використовує фонди НПБУ, а також інших установ, матеріали Науково-дослідного відділу Інформкультури РДБ та інших бібліотек.

Багатий і різносторонній матеріал з культурології пред­ставлено у виданні НПБУ "Україна: минуле і сучасність: Попу­лярна бібліографічна енциклопедія" (К., 1999) у розділі "Соціа­льно-культурна сфера" подано інформацію про історію культури, книги і бібліотеки, мистецтво, музику, театр, кіноми­стецтво, архітектуру. До кожного з підрозділів є вступна стаття, в якій йдеться про історію виникнення та розвитку певної галузі культури, наводяться історичні факти, конкретні події, подана їхня оцінка. Після вступної статті вміщено список найважливі­шої літератури, що дає можливість значно поглибити знання з порушених проблем.

Бібліотека підготувала ретроспективний покажчик "Куль­тура і мистецтво України, 1987-1991" (У 2 ч. К., 1995), в якому представлені матеріали з питань культурно-мистецького життя України, українського зарубіжжя, міжнародних культурно-мистецьких зв'язків.

У серії "Культура і побут народу України" вийшли реко­мендаційні бібліографічні покажчики: "Духовна культура українського народу" (К., 1994) та "Матеріальна культура українського народу" (К., 1996). Видано п'ять рекомендаційних бібліографічних покажчиків "Мистецтво... рік" — щорічники за матеріалами українських видань.

Привертає увагу фахівців, систематичний покажчик змісту - щорічника "Наука і культура. Україна" (К., 2003), підготовлений НПБУ, а це — понад 3 тис. бібліографічних записів публікацій, вміщених в 31 випуску віщання (1966-2002), присвячених різ­ним питанням науки і культури, відомим діячам України. Покаж­чик стане в нагоді не лише дослідникам з культурології, а й літе­ратурознавцям, мистецтвознавцям, журналістам, викладачам, усім, хто цікавиться розвитком культури в Україні.

Обласні універсальні наукові бібліотеки випускають по­точні бібліографічні покажчики "Література про... область за... рік", "Календар знаменних і пам'ятних дат... області на... рік", в яких, певне місце посідає література з проблем культури та мистецтва. Вони висвітлюють регіональні питання, події, розповідають про визначних діячів краю. Крім того, структурні підрозділи ОУНБ випускають поточні покажчики, списки інфо­рмації з питань культури.

Що стосується відображення культурологічної тематики у вітчизняних виданнях, то в Україні, крім видань, де цю пробле­матику висвітлювали традиційно ("Вісник НАН України", "Фі­лософська думка", "Український історичний журнал" та інші) нині виходять нові науково-практичні журнали, збірники нау­кових праць та альманахи культурологічної та філософської те­матики: "Мультиверсум", "Самватас", "Хроніка 2000", "Сілентіум", "Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності", "І: Незалежний культурологічний часопис", "Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія", "Культу­рологічний вісник", "Питання культурології", "Політична дум­ка", "Синопсис: богослов'я, філософія, культурологія", "Схід— Захід", "Філософські обрії" та інші. Важливою рисою періодич­них видань та альманахів с те, що в них регулярно друкують анотовані списки нових видань, вміщують рецензії.

Дослідження з питань культурології знаходять також своє відображення в журналах з проблем соціології, історії, народної творчості та етнографії ("Українська культура", "Народна твор­чість та етнографія" та інших). Загальні проблеми культури, бібліотечної справи, книгознавства висвітлюють науково-теоретичні та практичні журнали: "Бібліотечний вісник", "Віс­ник Книжкової палати", "Бібліотечна планета", "Вісник Харків­ської державної академії культури" та інші.

Значний інтерес для фахівців мають газети загальнодержав­ного значення, які подають значну кількість глибоких аналітичних матеріалів з культурології і є важливими джерелами оперативної інформації для українського користувача ("Культура і життя", “Лі­тературна Україна”, "Слово Просвіти", "Вісті з України". "Україн­ське слово", "Педагогічна газета", "Дзеркало тижня" та інші.).

З цього випливає, що важливим моментом у процесі інфо­рмаційно-бібліографічного забезпечення культурологічних до­сліджень в Україні є комплектування фондів бібліотек вітчиз­няними та зарубіжними періодичними виданнями, комплексно­го використання усього спектру інформаційних ресурсів.

Дата добавления: 2014-11-20