Вплив порушень мови на лікувальний процес

Лікувальний процес хворих з порушеннями мови має свої особливості.

Лікар повинен більш уважно слухати таких хворих та мати певний досвід у спілкуванні з ними. Необхідно весь час пам’ятати, що людина може образитись на постійні уточнюючі питання та на питання, пов’язані з її патологією мови. Лікар має по змозі перекласти опитування хворого в письмову форму. Якщо порушення мови виникли у дитячому віці та супроводжуються порушенням читання та письма, лікар повинен дізнатися про це заздалегідь та не ставити пацієнта у скрутне становище. Тому, треба пам’ятати, що при прослуховуванні пацієнта лікар має задавати додаткові питання, бо пацієнт з-за мовного дефекту може не розказувати про деякі деталі, якщо вважає їх не досить важливими. Це може ускладнити постановку вірного діагнозу. Краще було б розпитати й родичів пацієнта, та розповісти їм про призначене лікування. Але тут треба бути обережним у відношенні зберігання лікарської таємниці й обов’язково спитати у хворого інформовану згоду на надання такої інформації іншим людям.

У лікувальному процесі можуть зустрічатися такі форми розладів мовлення:

а) дизартрія (від грецьк. dys – приставка, що означає розлад, arthroo– членороздільно вимовляю) — порушення вимови, обумовлене недостатньої іннервації мовної апарат при поразках лобних і підкіркових відділів мозку. При цьому через обмеження рухливості органів мови (м’якого ньоба, мови, губ) утруднена артикуляція, але при виникненні в дорослому віці, як правило, не супроводжується розпадом мовної системи. У дитячому ж віці можуть порушуватися читання і лист, а також і загальний розвиток мови.

б) заїкуватість

Заїкуватість визначається як порушення темпу, ритму і плавності усного мовлення, обумовлене судорожним станом м’язів мовного апарату. Початок цього розладу мови падає звичайно на період інтенсивного формування мовної функції. Заїкуватість, що почалася в дітей у дошкільному віці, розглядається як самостійна мовна патологія, на відміну від так називаного симптоматичної чи "вторинної" заїкуватості, що спостерігається при патології головного мозку органічного генезу чи нервово-психічних розладах.

У великої кількості дорослих заїкуватих, на відміну від дітей дошкільного віку, спостерігається логофобія. Логофобія містить у собі нав’язливі переживання і страх виникнення мовних судорог.

в) мутизм

Мутизм (mutism) - органічна чи функціональна відсутність здатності говорити; утрата дарунка мови. Уроджена відсутність здатності говорити найчастіше спостерігається в зовсім глухих з народження людей (глухонімота (deafmutism)). Утрата здатності говорити також може бути зв’язана з яким-небудь ушкодженням мозку. Іноді причиною мутизма є депресія, психічна травма, після чого хворий або зовсім не може вимовити ні слова, або веде розмова тільки з обраним колом людей і тільки у визначених ситуаціях. Останній стан називається виборчим мутизмом (elective mutism).

Дата добавления: 2014-11-20