Забезпечення поступового входження національної економічної системи у світову економіку, у глобальний економічний простір

Держава впливає на поведінку домашніх господарств і підприємств використовуючи досить відомі в практиці керування методи: примус (пряме регулювання) і спонукання (непряме регулювання).

Пряме регулювання економічних відносин державою (використовуються правові або адміністративні регулятори) припускає безпосереднє встановлення визначених обов’язкових норм у взаєминах економічних суб’єктів. До форм такого регулювання можна віднести визначення мінімальної заробітної плати, порядку включення тих чи інших витрат у собівартість продукції, страхових відрахувань, мінімальних розмірів статутних фондів різних підприємств, пряме визначення цін тощо.

Примус обмежує свободу дій економічних суб’єктів, воно не популярно, нерідко викликає хворобливу реакцію людей. Але об’єктивний, реалістичний погляд на речі, вимагає визнання неминучості використання примуса. Без нього неможливо організувати нормальне співробітництво людей. Проблема полягає не в самому примусі, а в масштабах його використання.

Непряме регулювання економічних відносин державою (використовуються економічні регулятори) припускає вплив на діяльність економічних суб’єктів через зміну умов, у яких вона здійснюється. Це непомітний вплив, тут використовується мотив вигідності, раціональності того чи іншого вчинку. Держава не обмежує свободу вибору економічного суб’єкта, але прагне схилити, зацікавити його до прийняття визначених рішень. Для цього воно використовує такі інструменти як податки, бюджетні витрати, кредитно-грошове регулювання, тощо.

Для вирішення численних задач економіки, що стоять перед державою, в її розпорядженні є досить широкий набір інструментів. До найважливіших з них відносяться податково-бюджетна і грошово-кредитна політика, соціальна політика і політика регулювання доходів, зовнішньоекономічна політика.

Економічна політика – це комплекс економічних засобів, що забезпечують рішення довгострокових (стратегічних) і короткострокових (тактичних) задач відповідно інтересів країни чи окремих класів і соціальних груп.

Загальна стратегія державного регулювання ринкової економіки повинна базуватися на наступних принципах:

1. За інших рівних умов перевагу варто віддавати ринковим формам організації економіки. На практиці це означає, що держава повинна фінансувати тільки ті соціально значимі галузі, що не приваблюють приватний бізнес (через малу прибутковість).

2. Державне підприємництво повинне не конкурувати, а допомагати розвитку приватного бізнесу. Ігнорування цього принципу здатне привести до штучного домінування державних підприємств над приватними.

3. Державне втручання в ринкові процеси тим ефективніше, ніж у більш «ринкову» форму воно вдягнено.

4. Особливу значимість державне регулювання здобуває в період загальногосподарських криз, а також для процесів у сфері міждержавних економічних відносин (імпортно-експортні операції, міжнародна спеціалізація, валютні відносини).

Найважливішим елементом господарського механізму сучасного суспільства є фінанси.

Фінанси – система сформованих у суспільстві економічних відносин по формуванню і використанню грошових фондів на основі розподілу, перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу.

Фінанси – історична категорія. Вони виникли в умовах товарно-грошових відносин під впливом розвитку функцій і потреб держави.

Термін «фінанси» походить від латинського «fіnansіa», що означає доход, платіж. У значенні «грошовий платіж» він почав використовуватися в XІІ-XV ст. в Італії. Надалі термін одержав міжнародне визнання і став вживатися як поняття, пов’язане з системою грошових відносин, створенням грошових ресурсів, які мобілізує держава для виконання своїх політичних і економічних функцій.

Реалізуються фінансові зв’язки через фінансову систему.

Фінансова система – це сукупність фінансових ланок, покликаних забезпечити виконання політичних і економічних функцій держави.

Вона складається з 4-х основних ланок – державного бюджету, системи фінансів місцевих органів влади, фінансів державних підприємств і спеціальних урядових фондів.

Головною ланкою фінансової системи є державний бюджет – найбільший централізований фонд фінансових ресурсів держави, призначений для фінансування виконання покладених на неї функцій, закріплених Конституцією України (утримання державного апарата, збройних сил, охорони здоров’я, освіти, виплати соціальної допомоги, тощо). В організаційному аспекті – це річний план державних витрат і джерел їх фінансового забезпечення. Дохідна частина бюджету складається в основному з податкових надходжень.

Виконання державного бюджету в ідеалі – це повне покриття витрат доходами. Перевищення витрат над доходами приводить до утворення бюджетного дефіциту, що покривається державними позиками – внутрішніми і зовнішніми. Позики здійснюються у виді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів чи через одержання кредиту в банку. Зовнішні позики здійснюються у міжнародних економічних організаціях (МВФ, МБ, у розвинутих країн і об’єднань типу ЄС, тощо). Дефіцит бюджету покривають також додатковою емісією грошей.

Другою за своїм значенням фінансовою ланкою є система фінансів місцевих органів влади. Грошові ресурси місцевих органів влади призначені для фінансування виконання покладених на них функцій як власних, так і делегованих. Основними серед них є витрати на соціальне обслуговування, навчальну і середню освіту, охорону здоров’я, будівництво і утримання доріг місцевого значення, благоустрій, житлово-комунальне господарство, тощо.

Джерела доходів місцевих фінансів: податкові доходи, доходи від майна, що належать місцевої влади, доходи від господарської діяльності підприємств комунальної власності, доходи отримані на ринку позичкового капіталу, трансферти від центральних органів влади й органів влади більш високого територіального рівня.

Самостійна фінансова ланка це фінанси державних підприємств. Державні підприємства мають закріплені за ними основні й оборотні фонди, знаходяться на самостійному кошторисі, здійснюють регламентовані законом взаємовідносини з бюджетом.

Особливу фінансову ланку створюють спеціальні урядові фонди, що мають певну самостійність, відділені від держбюджету і керуються безпосередньо центральною владою. До них відносяться фонди, а також державні і напівдержавні фінансово-кредитні установи (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, тощо).

Уряд країни проводить фінансову політику.

Фінансова політика – це сукупність фінансових заходів, що здійснюються урядовими органами через ланки й елементи фінансової системи.

У цілому фінансова політика покликана здійснювати розподільчі та контрольні функції. Це передбачає активну участь державних фінансів у розподілі і перерозподілі ВВП і контролі з боку суспільства за виробництвом, розподілом, обігом сукупного продукту.

Контроль прибуткової частини бюджету забезпечується фінансовими, податковими, митними органами, державними і приватними організаціями аудиту, які організують роботу по стягуванню податків і стежать за правильним порядком їх сплати.

Основним засобом фінансової політики держави є зміна податкових ставок відповідно до цілей уряду, а також зміна державних витрат.

Податки – це обов’язкові платежі, що сплачують у доход держави юридичні і фізичні особи – підприємства, організації, громадяни.

Функції податків

1. Фіскальна - складається у формуванні грошових доходів держави. Гроші потрібні на утримання державного апарата, армії, розвиток науки і техніки, підтримку дітей, літніх і хворих людей.

2. Економічна функція передбачає використання податків як інструменту перерозподілу національного доходу. Стягування податків ґрунтується на використанні різних ставок податків. Розрізняють тверді ставки, пропорційні, прогресивні, регресивні.

Кожен податок містить обов’язкові елементи. У ньому вказуються:

- «хто» є платником, тобто суб’єктом даного податку;

- що виступає об’єктом оподаткування (доход, майно, товар, спадщина);

- з якого джерела виплачується податок (зарплата, доход, дивіденд);

- у яких одиницях вимірюється об’єкт оподатковування.

Величина податкової ставки являє собою розмір податку, що приходиться на одиницю оподатковування.

Крім того існують податкові пільги, що враховують специфічні умови господарювання.

За платоспроможністю і методом стягування податки підрозділяються на прямі і непрямі (косні).

Прямі податки стягуються державою безпосередньо з доходів і майна платників податків. Їх об’єктом виступає доход (зарплата, прибуток, відсоток, тощо) і вартість майна платників податків (землі, дачі, будинки, машини).

Непряміподатки встановлюються у вигляді надбавок до ціни товарів чи тарифів на послуги.

На відміну від прямих, непрямі податки не пов’язані з розмірами доходів чи вартістю майна платників податків.

Непрямі податки виступають у трьох видах: «акцизи», «фіскальні (монопольні) податки», «мита».

Акцизний збір – податок на високорентабельні і монопольні товари (алкогольні напої, тютюнові вироби, ювелірні вироби, тощо).

Фіскальні (монопольні) податки наповняють держбюджет за рахунок непрямого обкладання товарів масового попиту, виробництво і реалізація яких монополізовані державою.

Мита - це непрямі податки на імпортно-експортні і транзитні товари. Вони сплачуються усіма, хто здійснює торгові операції.

У залежності від того, як змінюється ставка податку відносно прибутку (доходу), розрізняють наступні види податків: прогресивний податок (коли середня ставка податку зростає по мірі росту доходу) – прикладом такого податку є прибутковий податок з населення України; регресивний податок (коли середня ставка податку знижується по мірі зростання доходів) – прикладом такого виду податків є з продажів у США – він є регресивним податком стосовно доходів населення; пропорційний податок характеризується тим, що середня ставка оподатковування не залежить від розмірів доходу і залишається постійної.

Принципи, яким повинна відповідати податкова система, були сформульовані ще А. Смітом: нейтральність, справедливість, простота розрахунку.

Нейтральність складається в забезпеченні рівних податкових стандартів для платників податків.

Справедливість передбачає можливість рівноцінного вилучення податкових засобів у різних категорій фізичних і юридичних осіб.

Принцип простоти передбачає побудову податкової системи зрозумілої збирачам і платникам податків.

Важливою умовою ефективності фіскальної системи є помірність податкових зборів.

Високі податкові ставки можуть створювати ряд проблем.

По-перше, вони здатні підірвати стимули, зацікавленість домашніх господарств і підприємств у підвищенні ступеню своєї економічної активності. Так, держава повинна дуже виважено підходити до впровадження прогресивних ставок стягування прибуткового податку.

По-друге може трапитися так, що держава, застосувавши більш високі ставки податків, одержить менший доход від податкових надходжень. Залежність, що існує між величиною податкових ставок і обсягом надходження держави, показана на рисунку 11.1.

Дата добавления: 2014-11-20