Тема 9. Функциональні форми капіталу і доходу

Програмна анотація

1. Торговельний капітал і його структура. Торговельний прибуток.

2. Позичковий капітал і позичковий відсоток.

3. Кредит: сутність і форми.

4. Земельна рента. Сутність і форми. Ціна землі.

Основні терміни та поняття: торговельний капітал і прибуток, позичковий капітал, лихварський капітал, реальна та номінальна ставка позичкового відсотку, іпотечний кредит, комерційний кредит, банківський кредит, економічна рента, диференціальна рента, ціна землі, оренда.

Торговельний капітал є історично першою формою існування капіталу (у вигляді купецького капіталу). Купецький капітал виник задовго до промислового капіталу і зіграв значну роль в становленні капіталізму.

При цьому слід розрізняти торговельний (купецький) капітал до капіталістичної епохи і капітал періоду капіталізму. Перший (купецький) капітал був відносно самостійною формою капіталу і джерелом свого прибутку мав нееквівалентний обмін. Другий (торговельний) капітал став породженням промислового капіталу.

Торговельний капітал– частина промислового капіталу, що відокремилася, функціонує у сфері обігу, оскільки виконує функції реалізації товару і функції перетворення товарного капіталу в грошовий. Іншими словами він виконує функцію зміни вартості з товарної на грошову. Не створюючи товару і додаткового продукту, він реалізує їх.

Торговельний капітал існує у двох формах:

- товарної;

- грошової.

Рух товарного капіталу можна описати наступною формулою:

Г - Т - Г’

Роль торговельного капіталу зводиться до скорочення періоду обертання і прискорення обороту капіталу.

Торговельний прибуток– різниця між роздрібною і оптовою ціною, по якій промисловий капіталіст реалізує товар торговому капіталісту, щоб не відволікати частину капіталу зі сфери виробництва для організації торгівлі.

Норма прибутку визначається як співвідношення прибутку і авансованого капіталу, тобто витрат.

Нпр. = прибуток / авансований капітал * 100 %

Нторг.прибутку = торговий прибуток / торгові витрати * 100%

Торговельний прибуток є джерелом формування доходів торгового підприємства і відшкодування витрат обігу.

Витрати обігу– це витрати пов’язані з реалізацією товару, з доведенням його до споживача.

Витрати обігу поділяються на:

Чисті витрати– це витрати пов’язані зі зміною форм вартості, тобто безпосередньо з продажем (витрати на рекламу, облік, заробітну платню працівникам).

Додаткові витрати (витрати обігу) – це витрати пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу. Ці витрати збільшують вартість товару і додаються до вартості (ціні), раніше втіленої в товарі, оскільки мають виробничий зміст (витрати на упаковку, розфасовку, сортування, транспортування, тощо).

Позичковий капітал – це грошовий капітал, що надається в тимчасове користування і приносить його власнику дохід у формі відсотка.

Рух позичкового капіталу: Г – Г’ (Г+%) – це Г’ (гроші + відсотки).

У позичкового капіталу є попередник – лихварський капітал. Лихварський капітал, як і купецький, зіграв значну роль в становленні капіталізму. Лихварський капітал носить споживчий характер і за призначенням і по джерелу повернення боргу, тобто грошові позики у лихварів брали на споживчі потреби. При виникненні капіталізму кредит стали використовувати для отримання прибутку.

Лихварський капітал мав високий відсоток і стримував економічний розвиток виробництва.

Відмінність капіталістичного позичкового капіталу від лихварського капіталу:

- позика стає капіталом, витрачається на придбання чинників виробництва, тобто носить виробничий характер;

- кредитор одержує тільки частину прибутку від позичкового капіталу, що використається;

- позичковий капітал сприяє розвитку капіталізму.

Джерела позичкового капіталу:

- амортизаційні відрахування які з різних причин протягом певного часу не використовуються;

- тимчасово вільні грошові кошти із-за неспівпадіння між моментом продажу готового продукту і моментом закупівлі предметів праці;

- грошові кошти що утворюються через тимчасовий розрив між отриманням виручки і виплатою зарплати;

- частина прибутку (не розподілений прибуток), призначений для нагромадження;

- грошові кошти населення що йдуть на заощадження;

- грошові кошти держави, громадських організацій, добродійних фондів.

Особливості позичкового капіталу:

- позичковий капітал виступає як капітал – власність на відміну від промислового і торгового, які виступають як капітал – функція;

- позичковий капітал має своєрідну форму відчуження (тобто перестає бути моїм), звичайний товар відчужується шляхом реалізації, а позичковий капітал шляхом позики;

- позичковий капітал існує виключно в грошовій формі.

Прибуток, що одержується в результаті позичкового капіталу ділиться на дві частини:

- позичковий відсоток – це свого роду «ціна» позичкового капіталу, платня за користування його споживчою вартістю (здатність приносити прибуток), яка передається його власнику.

- підприємницький дохід – це друга частина прибутку, що привласнюється функціонуючим підприємцем.

Норма позичкового відсотку – це відношення доходу, одержаного на позичковий капітал до величини капіталу наданого в позику (виражений у відсотках).

Норма % = маса відсотка / позичковий капітал * 100 %

На норму відсотка впливають чинники:

- співвідношення попиту і пропозиції на позичковий капітал;

- термін позики;

- категорія позичальника;

- наявність і відсутність гаранта;

- розмір позики;

- характер забезпечення позики;

- ступінь монополізації;

- норма прибутку: оскільки відсоток складає частину прибутку, при нормальному ході економічного розвитку середня ставка відсотка не може бути вище середньої норми прибутку.

В умовах інфляції виникає відмінність між номінальною і реальною ставками або нормами відсотка.

Номінальна ставка відсотка – це рівень відсотка, виражений в грошах по їх поточному курсу.

Реальна ставка відсотка – це рівень відсотка, виражений в незмінних грошах, тобто з поправкою на інфляцію.

Реальна ставка відсотка = номінальна ставка відсотка – темп інфляції.

Формою руху позичкового капіталу є кредит.

Кредит – це система економічних відносин, яка виражається у русі майна або грошового капіталу, що надається в позику на умовах поворотності, терміновості, матеріальної забезпеченості і, як правило, за платню у вигляді відсотка.

Необхідність кредиту обумовлена закономірностями кругообороту і обороту капіталу в процесі відтворення: на одних ділянках з’являються тимчасово вільні кошти, які виступають джерелом кредиту, на інших виникає потреба в них.

До основних властивостей кредиту належить його строковість, зворотність, платність, тобто сплата позичкового відсотка за право тимчасового користування позикою.

В умовах ринкової економіки кредит виконує наступні функції:

1. перерозподільчу (за допомогою кредиту грошові, матеріальні ресурси перерозподіляються на умовах їх наступного повернення між підприємствами, галузями, регіонами країни);

2. заміщення готівки кредитними грошами і операціями (безготівкові розрахунки);

3. емісійна функція (в процесі кредитування створюються платіжні засоби);

4. контрольна функція реалізується в процесі спостереження за діяльністю позичальників і кредиторів при оцінці кредитоспроможності і платоспроможності клієнтів, при контролі за дотриманням принципів кредитування.

Форми кредиту:

1. Комерційний кредит – кредит що надається одними функціонуючими підприємцями іншим у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Він оформляється векселем. Вексель – боргове зобов’язання згідно якому позичальник зобов’язаний виплатити вартість одержаного кредиту к певному моменту часу. Його об’єкт – товарний капітал.

2. Банківський кредит надається банками, спеціальними кредитно-фінансовими установами функціонуючим підприємцям у вигляді грошових позик. Це основний вид кредиту в сучасних умовах. Об’єктом банківського кредиту служить грошовий капітал.

3. Споживчий кредит надається споживачам у формі комерційного (продаж товарів з відстроченням платежу) і банківського кредиту (позики на споживчі цілі).

4. Іпотечний кредит – це довгострокові позики під заставу нерухомості (землі, виробничих, житлових будівель);

5. Лізинг-кредит – представлення у довгострокову оренду машин і устаткування, транспортних засобів, тощо, при схороненні права власності на них за орендодавцем.

6. Державний кредит – сукупність кредитних відносин в яких позичальником або кредитором виступають держава і місцеві органи влади по відношенню до громадян і юридичних осіб.

7. Міжнародний кредит – рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності, терміновості і платності.

Мобілізацію всіх грошових коштів і їх трансформацію в позичковий капітал забезпечує банківська система, яка включає три основні групи кредитно-фінансових інститутів:

- центральний банк;

- комерційні банки;

- спеціалізовані кредитно-фінансові установи.

У центрі кредитної системи знаходиться центральний банк, який, як правило належить державі і є найважливішим засобом макроекономічного регулювання економіки.

Центральний банк монополізує випуск (емісію) кредитних грошей в готівковій формі (банкноти), акумулює і зберігає касові резерви інших кредитних установ, офіційні золотовалютні резерви держави, здійснює кредитування комерційних банків, кредитує і виконує розрахункові операції для уряду, здійснює контроль за діяльністю інших кредитних інститутів.

Другим елементом сучасної банківської системи є комерційні банки – кредитні установи універсального характеру які проводять кредитні, фондові, посередницькі операції, здійснюють розрахунки і організовують платіжний оборот в масштабі всього народного господарства.

Комерційний банк – фінансовий інститут, що акумулює тимчасово вільні грошові заощадження, який представляє їх у тимчасове використання, а також здійснює розрахунки між населенням, підприємствами і державами.

Два основних виду банківських операцій:

Активні операції – по розміщенню грошових коштів.

Пасивні – операції по залученню грошових коштів.

Валовий прибуток банку – це різниця між отриманими і виплаченими банком відсотками.

Чистий прибуток банку – валовий прибуток банку мінус банківські витрати.

Третій елемент банківської системи – спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які займаються кредитуванням певних сфер і галузей господарської діяльності. У їх діяльності можна виділити одну або дві основні операції, що домінують у відносно вузьких секторах ринку позичкових капіталів і мають специфічну клієнтуру. До їх числа відносяться інвестиційні банки, ощадні установи, страхові компанії, пенсійні фонди і інвестиційні компанії.

Економічна рента – це ціна, яка сплачується за користування землею й іншими природними ресурсами, кількість яких (їх запаси) строго обмежені.

Земля має важливу особливість: на відміну від інших факторів (труд, капітал), пропозиція землі обмежена - її кількість є величиною даною, фіксованою і не може бути збільшена.

Це вихідне положення признається усіма економічними школами; в іншому їх концептуальні підходи різняться.

Марксистська концепція земельної ренти виходить із того, що джерелом усіх доходів є додатковий продукт. Тому земельна рента також як прибуток і відсоток є перетвореною формою додаткової вартості. Маркс виділяв два види земельної ренти – диференціальну і абсолютну.

Особливість землі як унікального засобу виробництва полягає у тому, що її не можна відтворити. У сільгособорот включаються всі земельні ділянки, поза залежністю від їх якості, тобто як родючі, так і гірші, тому що суспільство має потребу в продукції сільського господарства і не може відмовитися від останніх. Через те в сільському господарстві, на відміну від інших галузей народного господарства, ринкова ціна на сільгосппродукцію формується не по середніх умовах виробництва, а за умовами виробництва на гірших ділянках землі по родючості і по місцю розташування. Отже, ціна виробництва на сільгосппродукцію забезпечує середній прибуток орендарям гірших ділянок, а орендарі середніх і кращих ділянок землі одержують додатковий прибуток - диференціальну ренту.

Дифрента – це різниця між суспільною вартістю одиниці сільгосппродукції, що формується по витратам на гірших земельних ділянках, і індивідуальними витратами виробників, що працюють на кращих і середніх земельних ділянках.

Розрізняють диференціальну ренту І та ІІ. Диференціальна рента І пов’язана з більш високою природною родючістю і зручним місцем розташування стосовно ринків збуту ділянок землі. Більш продуктивна праця на цих ділянках створює умови для утворення надлишкового чистого доходу, що у виді диференціальної ренти І привласнює орендодавець землі.

Утворення диференціальної ренти ІІ припускає інтенсивний характер агрокультури, яка виражається в додаткових вкладеннях капіталу (праці і коштів) на одиницю земельної площі, що забезпечує більш високу продуктивність сільськогосподарської праці. Більш ефективні витрати забезпечують надприбуток, що створює диференціальну ренту ІІ.

На відміну від диференціальної ренти І, що не є результатом більш високої якості роботи орендаря, утворення ренти ІІ – підсумок індивідуальних зусиль суб’єкта господарювання. Дифренту І привласнює землевласник, дифренту ІІ – землекористувач, орендар.

Висновок:дифрента – це різниця між суспільною і індивідуальною цінами виробництва. На гірших ділянках вона не виникає.

Абсолютна рента – це рента, яка виникає на усіх без виключення ділянках землі. Вона є різницею між вартістю виробленої продукції і її ціною виробництва: перша вище останньої.

Якщо власник землі здає землю у оренду, то орендатор платить йому орендну плату, яка включає земельну ренту та плату за користування будівлями що є на цій землі. Сам орендатор отримує середній прибуток на капітал, який він застосував у господарстві.

Оренда землі – це форма землекористування, при якій власник передає земельну ділянку на певний строк іншій особі – орендарю, з метою ведення господарства.

Орендна плата – це результат оренди землі, сума, що включає до себе:

- відсоток на капітал, вкладений у землю, амортизацію на наявні на землі будівлі, спорудження, що належать землевласнику;

- земельну ренту, тобто плату за користування землею.

Некласичний напрямок використовує інший підхід.

Розглянемо випадок, коли власник землі сам веде господарство, тобто є фермером.

Ставка

зарплати Д

і граничний

продукт

E

W₁

0 Кількість L₁

праці

Із графіку видно, що фермер (він же власник землі) буде наймати робочих до крапці L_1, тобто доки граничний продукт останнього робітника, що наймається, не зрівняється з розміром його заробітної плати. Заробітна плата усіх робітників визначається площею 0W₁Е L_1. Остання площа W₁ДЕ і є величиною земельної ренти, розмір якої визначається «остаточним методом», коли із загальної величині створеного продукту віднімають сукупну величину заробітної плати. По праву приватної власності рента дістається власнику землі (фермеру).

Рента Д S

R₁ E

0 Q₁ Кількість землі

Якщо земля не належить фермеру, він її орендує.

Неокласики виходять із того принципу, що ціна будь-якого фактору формується на тому рівні, при якому попит дорівнює пропозиції.

Відомо, що пропозиція землі незмінна. Тому пропозиція землі SQ₁ представляє собою вертикальну лінію. Д – крива попиту на землю, крапка Е – той рівень земельної ренти яка урівноважує попит і пропозицію земельних ділянок.

Якщо рівень орендної плати (ренти) збільшиться (вище крапки Е), то пропозиція землі перевищить попит на неї, земельні власники будуть мати труднощі зі здачею землі у оренду і тому понизять орендну платню.

Якщо рівень орендних ставок понизиться (нижче крапці Е), то попит на землю перевищить її пропозицію. В цих умовах власники землі будуть підвищувати орендну платню (ренту).

Тільки у крапці Е попит буде дорівнювати пропозиції землі.

У країнах, де узаконена приватна власність на землю, вона виступає об’єктом купівлі-продажу. Не маючи вартості, земля має ціну. Тому така ціна є доходом, що земля приносить власнику, у такому разі ціна землі буде залежати від розміру ренти і норми судного відсотка, тому що при продажі землі власник буде виходити із суми, які при вкладені її в банк дасть дохід який дорівнює ренті.

Ціна землі – це капіталізована земельна рента. Власник землі продає землю за такою ціною, щоб сума, отримана від її продажу, будучи покладена в банк, приносила б не менший доход, ніж одержувана їм земельна рента.

Фактори, що визначають ціну землі.

1. Розмір ренти;

2. Норма позичкового відсотка.

Ціна землі буде визначаться формулою:

де R – рента

S – норма позичкового відсотка, тобто вона буде прямо пропорційна розміру ренти і назад пропорційна нормі позичкового відсотка.

Дата добавления: 2014-11-20