Капіталу у сфері виробництва

ТЕМА 8. СТРУКТУРА І ФУНКЦІОНУВАННЯ

Програмна анотація

1. Індивідуальне відтворення капіталу. Загальна формула руху капіталу.

2. Нагромадження капіталу і його форми.

3. Витрати виробництва.

4. Прибуток як економічна категорія

Основні терміни та поняття: кругооборот, оборот капіталу, час обороту, основний, оборотний капітал, амортизація, нагромадження капіталу, концентрація, централізація капіталу, необхідний, додатковий продукт, необхідна, додаткова праця, витрати виробництва, прибуток, дохід.

Національне господарство будь-якої країни представляє собою сукупність, з одного боку, відокремлених, з іншого – взаємозалежних фірм, які здійснюють індивідуальне відтворення.

Індивідуальне відтворення – це процес виробничого з’єднання факторів виробництва, який безперервно повторюється, з ціллю створення товарів і отримання доходу.

Вихідним моментом відтворення є кругообіг капіталу.

Кругообіг капіталу – це рух вартості факторів виробництва через сфери виробництва і обігу, у результаті чого вона проходить три стадії і послідовно приймає виробничу, грошову і товарну форми.

Стадії виробничого циклу:

2. Перша стадія руху капіталу відбувається у сфері обігу і полягає у тому, що грошовий капітал перетворюється у виробничий (підприємець купує на ринку засоби виробництва і робочу силу).

Схематично це можна представити наступним чином:

ЗВ

Г – Т …… В

РС

2. Друга стадія руху капіталу відбувається одразу за першою і полягає у перетворенні виробничого капіталу у товарний.

В ……. Т’

У процесі виробництва отримано новий товар (Т’), який принципово відрізняється від попереднього (Т).

Третя стадія руху капіталу відбувається одразу за другою і полягає у перетворенні товарного капіталу у грошовий.

Т’ …….. Г’

В умовах нормального процесу виробництва Г’ завжди більше Г (авансованого капіталу) на величину додаткової вартості.

На цій стадії підприємець отримає за реалізований товар (Т’) гроші (Г’) та знов закупає товар у вигляді засобів виробництва і робочої сили з ціллю подальшого розширення виробництва і збільшення маси додаткової вартості.

Кожна із трьох стадій виконує визначену функцію:

- на першій формуються умови виробництва;

- на другій здійснюється виробництво товарів і послуг;

- на третій відбувається реалізація товарів та послуг і отримання прибутку.

Затримка руху на одній із стадій кругообігу призводить до порушення процесу зростання капіталу, тривала затримка - до його гибелі.

Кругообіг, який розглядається як процес, що безперервне поновлюється, називається оборотом капіталу.

Між кругообігом і оборотом капіталу є різниця: протягом одного кругообігу фірма повертає лише частину первісно авансованої вартості; упродовж одного обороту до фірми повертається уся первісно авансована вартість.

Розрізняють наступні обороти капіталу:

а) реальний оборот – він означає повернення капіталу як по вартості, так і в натуральній формі.

б) загальний оборот капіталу – оборот, який розраховується як середня величина з обороту його складових частин.

Оборот вимірюється часом і швидкістю.

Час обороту – це період протягом якого ресурси пройшовши сфери виробництва і обігу повертаються до первісної (грошової) форми.

Час обороту розпадається на час виробництва (робочий період, час простою, час зберігання запасів) і час обігу (час купівлі товарів, час реалізації продукції).

Швидкість обороту вимірюється кількістю оборотів ресурсів, що здійснюються протягом року. Кількість оборотів визначається за формулою:

n = O/t

де, n – кількість оборотів на рік;

O – прийнята одиниця часу (1 рік);

t – швидкість обороту цих ресурсів.

Згідно зі способом переносу вартості факторів виробництва на вартість створеного товару у виробничій формі, розрізняють основний і оборотний капітал.

Основний капітал – частина виробничого капіталу, вартість якого переноситься на створений продукт частинами протягом ряду виробничих періодів (будови, устаткування, тощо).

Оборотний капітал – частина виробничого капіталу, вартість якого переноситься на створений продукт протягом одного кругообороту повністю і цілком повертається після його реалізації (сировина, матеріали, робоча сила).

Процес переносу вартості основного капіталу протягом строку його служби на вартість виробленого товару і акумулювання його в амортизаційному фонді називається амортизацією.

Амортизаційний фонд використовується для оновлення елементів основного капіталу, який вибув із виробничого процесу у силу фізичного або морального зносу.

Капітал як самозростаюча вартість реалізується у процесі розширеного відтворення, матеріальною основою якого є нагромадження.

Нагромадження капіталу – це приріст грошових і матеріальних коштів, необхідних для розширення масштабів виробництва.

Згідно з марксистською політекономією джерелом нагромадження є додатковий продукт, в основі якого лежить неоплачена праця найманого робітника, або додаткова вартість (m): «Джерелом нагромадження є додаткова вартість». Отже нагромадження – це капіталізація додаткової вартості.

Результатом суспільного виробництва є сукупний суспільний продукт (ССП) – сукупність усіх матеріальний і духовних благ, що вироблені у суспільстві за визначений період часу (рік, місяць).

По вартісній (грошовій) формі він поділяється на матеріальні витрати і чистий продукт. До матеріальних витрат відносять витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, а також амортизацію за знос основних фондів (засобів праці). У матеріальних витратах втілені результати виробництва минулого періоду. Чистий продукт представляє собою дійсний результат виробництва даного періоду і поділяється на необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт – це частина суспільного продукту, яка створена робітниками у сфері виробництва і необхідна для нормального відтворення фізичних і духовних здатностей людини і членів його родини.

Та частина робочого дня на протязі якої робітник відтворює вартість своєї робочої сили складає необхідний робочий час, а праця, що витрачена впродовж цього часу – необхідна праця.

Додатковий продукт – це частина чистого продукту, яка виробляється понад необхідного продукту.

Матеріальні витрати

ССП

Чистий продукт Необхідний продукт (v)

Додатковий продукт (m)

Друга частина робочого дня на протязі якої робітник виробляє додаткову вартість для капіталіста є додатковим робочим часом, а праця, що витрачена впродовж цього часу – додаткова праця.

Додаткова вартість розподіляється на дві частини: фонд нагромадження і фонд споживання підприємця. Із фонду нагромадження купуються ресурси: засоби виробництва і робоча сила. Фонд споживання використовується для задоволення особистих потреб підприємця.

В західній економічній теорії існують і інші концепції створення додаткового продукту. Наприклад, Економікс трактує наново створену вартість як нагороду підприємцю за організацію виробництва, ризик, ініціативу, відмову від поточного споживання, тощо.

Нагромадження капіталу залежить від ряду факторів: розміру прибутку, пропорції розподілення прибутку на фонд споживання і фонд нагромадження, продуктивності і інтенсивності праці; величини капіталу; економії засобів виробництва, тощо.

Основними формами нагромадження капіталу є:

а) концентрація капіталу – збільшення індивідуальних капіталів шляхом перетворення частини додаткової вартості у капітал, тобто збільшення капіталу за рахунок зростання прибутку;

б) централізація капіталу – збільшення розміру капіталу шляхом добровільного або примусового об’єднання, злиття індивідуальних капіталів двох або більше підприємців, або шляхом поглинання одного капіталу іншим.

На основі концентрації і централізації капіталу відбувається процес концентрації виробництва, тобто його укрупнення. Параметрами цього процесу є кількість ресурсів, що використовують, і кількість продукції, що випускається.

У ході нагромадження змінюється органічна побудова капіталу – співвідношення між постійним і змінним капіталом. Більш швидкими темпами зростає постійний капітал (машини, побудови, тощо). У той же час більш менше зростання має та частина капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили (змінний капітал). Тобто по мірі нагромадження зменшується доля змінного і збільшується доля постійного капіталу.

Перед тим як прийняти рішення скільки товарів виробляти, фірма повинна проаналізувати свої витрати.

Витрати виробництва – це витрати, пов’язані з виробництвом товару.

К. Маркс пов’язував вивчення витрат зі прагненням дослідити особливості експлуатації найманої праці.

Щоб виробити товар, вважав Маркс, суспільство повинне витратити як живу працю (необхідну і додаткову), так і упредметнену, що виражена у вартості обладнання, сировини, палива, тощо.

Ці витрати праці створюють вартість товару, яку він назвав витратами суспільства (m+c+v).

Грошовим виторгом після реалізації товару капіталіст покриває витрати на обладнання, сировину, паливо, енергію і оплату необхідної праці.

Але додаткову працю він не оплачує.

Тому витрати, що несе капіталіст, тобто його витрати виробництва є менше витрат суспільства (вартості товару) на величину неоплаченої додаткової праці яка і є джерелом прибутку. Тому у Маркса прибуток знаходиться за межами витрат.

Окрім витрат виробництва Маркс також виділяв витрати обігу, тобто витрати що пов’язані з процесом реалізації товару.

У створенні вартості товару приймають участь не усі витрати обігу, а лише та їх частина яка являється виробничою, тобто представляє собою продовження процесу виробництва у сфері обігу (транспортування, зберігання, упаковка, тощо).

Із цього слідує, що у Маркса не всі витрати є ціноутворюючими.

На відмінність від К. Маркса сучасні западні економісти розглядають витрати з точки зору підприємця. Вони вважають, що підприємець від усіх без виключення витрат бажає отримати дохід. Тому вони включають до витрат прибуток підприємця, який оцінюють як плату за ризик.

Витрати поділяють на трансакційні та трансформаційні.

Трансакційні витрати – це витрати, що виникають у зв’язку з укладенням контрактів; витрати, що супроводжують взаємовідносини економічних агентів.

До них відносять:

- витрати збору та обробки інформації;

- витрати проведення переговорів и прийняття рішень;

- витрати контролю;

- витрати опортуністичної поведінки;

- витрати юридичного захисту виконання контракту тощо.

Трансформаційні витрати – виробничі витрати, що супроводжують процес фізичної трансформації ресурсів і отримання продукту.

Трансформаційні витрати можна класифікувати по наступним ознакам:

Дата добавления: 2014-11-20