У залежності від обсягу продукції, що випускається

З погляду економічного підходу

Зовнішні (бухгалтерські, явні) витрати – це плата за ресурси постачальникам які не належать до числа власників даної фірми.

Сума всіх явних витрат виступає як собівартість продукції, а різниця між ринковою ціною і собівартістю – як прибуток.

Однак сума виробничих витрат, якщо в них включати тільки явні витрати може бути заниженої і прибуток, відповідно, буде завищеною. Для більш точної картини, було обґрунтованим у витрати включати не тільки зовнішні, але і внутрішні (альтернативні) витрати.

Внутрішні (альтернативні) – витрати, пов’язані з використанням ресурсів, що є власністю даного підприємства; ці витрати дорівнюють грошовим платежам, що могли б бути отримані за самостійно використовуваний ресурс при найкращому з можливих способів його застосування. Ці витрати не входять у платежі підприємства іншим організаціям чи підприємствам.

Економічні витрати – витрати фірми, здійснені в умовах прийняття найкращого господарського рішення.

Економічні витрати = зовнішні витрати+внутрішні витрати

Деякі фактори виробництва використовуються фірмою постійно, незалежно від обсягів виробництва і навіть від його тимчасового припинення. Прикладом може служити оренда приміщення, оскільки орендну плату потрібно платити в будь-якому випадку, який би обсяг продукції не виробляли. Те ж можна сказати і про відшкодування банківського кредиту, сплати страхових внесків, комунальних послугах, про амортизаційні відрахування, тощо.

Постійні витрати (FC) – це витрати фірми, пов’язані з відшкодуванням виробничих факторів, розміри яких у короткостроковому періоді не залежать від обсягу виробленої продукції.

Змінні витрати (VC) – витрати по відшкодуванню витрат на виплату заробітної плати персоналу, що нараховується в залежності від виробітку; це платежі за використовувану сировину і матеріали, паливо, електроенергію і т.д. Вони змінюються у прямій залежності від обсягу виробництва.

Якщо виробництво припиниться, то змінні витрати скоротяться майже до нуля, у той же час як постійні витрати залишаться на тому ж рівні.

Валові витрати (ТС) - сукупність постійних і змінних витрат фірми в зв’язку з виробництвом продукції в короткостроковий період.

Валові витрати є функцією від виробленої продукції (Q)

ТС = f(Q)

Валові витрати представляють суму постійних і змінних витрат.

ТС = FC + VC

- у залежності від методу обліку:

Валові витрати(ТС).

Середні витрати(АС) – це витрати на одиницю продукції, що випускається

АС = ТС / Q

Розрізняють середні постійні витрати: АFC = FC / Q

Середні змінні витрати: AVC = VC / Q

Середні валові витрати

ATC = AFC + AVC

Граничні витрати (МС) – це додаткові витрати ресурсів у випадку зміни обсягу випуску продукції на одну одиницю.

МС = ТС/ΔQ

Через те, що постійні витрати залишаються постійними при зміні обсягу виробництва, то очевидно, що рівень і динаміка граничних витрат визначаються змінними витратами. Граничні витрати показують витрати, що підприємству прийдеться понести у випадку виробництва останньої одиниці продукції, і одночасно – витрати які можуть бути «зекономлені» у випадку скорочення обсягу виробництва на цю останню одиницю.

Різні економічні школи прибуток трактують по-різному.

Меркантилісти вважали що прибуток створюється у сфері обігу і його джерелом є зовнішня торгівля.

А. Сміт і Д. Рікардо оцінювали прибуток як відрахування із продукту праці робітника.

К. Маркс розглядав прибуток як трансформовану форму додаткової вартості, яка створюється тільки найманою працею.

Визначення цієї категорії сучасними західними економістами являє собою компромісне поєднання різних варіантів, головними із яких є наступні:

- прибуток – це дохід від усіх факторів виробництва, тобто це рента, відсоток і заробітна плата;

- прибуток – це нагорода за підприємницьку діяльність і введення технічних нововведень;

- прибуток – це плата за ризик і невизначеність.

Сучасні уяви про прибуток розроблюються у руслі трьох основних напрямків: кейнсіанського, інституціонально-соціологічного і неокласичного.

Кейнсіанці висувають концепцію сукупного прибутку на рівні макроекономіки.

В інституціонально-соціологічних теоріях прибуток трактується с позицій соціальних, зовнішньоекономічних факторів: турбота о добробуті усіх членів суспільства, тощо.

У неокласичних теоріях – найбільш повних, дослідження прибутку ведеться на рівні окремої фірми, яка діє в умовах досконалої і недосконалої конкуренції що висуває в якості основної цілі максимізацію прибутку.

Підсумком діяльності фірми є її доход.

Розрізняють валовий, середній і граничний доходи.

Валовий дохід (TR) дорівнює виторгу від реалізації усієї продукції.

Середній дохід (AR) розраховується на одиницю проданої продукції.

Граничний дохід (MR) є приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці продукції.

Від розміру доходу залежить розмір прибутку фірми.

З кількісної точки зору прибуток розглядається як різниця між валовими доходами від продажу товарів і витратами виробництва.

У залежності від того, що включають до складу витрат, економісти розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між валовими доходами і бухгалтерськими витратами виробництва.

Економічний прибуток – це різниця між валовими доходами і економічними витратами.

Якщо валові доходи фірми дорівнюють її витратам, то економічний прибуток є «нульовим», або «нормальним».

Вважається що «нормальний» (у Маркса – «середній») прибуток – це дохід фірми настільки високій, щоб утримати її в цій галузі виробництва.

В умовах недосконалої конкуренції якщо фірма займає монопольне положення на ринку (газовому, залізничному, тощо) то вона отримує монопольний прибуток, що може також виникати при сприятливих природних умовах (на землях з рідкими корисними копалинами, кліматом, тощо).

Відносна величина доходів фірми характеризується нормою прибутку.

Норма прибутку – це відношення прибутку до витрат виробництва, що виражено у відсотках.

Сутність прибутку найбільше повно виявляється в її функціях: облікової, стимулюючої і розподільчої.

Суть облікової функції прибутку полягає в тому, що прибуток є найважливішим критерієм ефективності підприємницької діяльності фірми. Основні показники, які розкривають цю функцію – маса і норма прибутку.

Стимулююча функція прибутку полягає в тому, що є могутнім генератором економіки.

Суть розподільчої функції прибутку полягає у тому, що він служить джерелом нагромадження і розвитку виробництва, джерелом матеріального заохочення працівників. У ринковій економіці прибуток – основа розвитку підприємницької фірми.

Дата добавления: 2014-11-20