Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі

1. Злочинність і караність діяння визначаються законом про кри­мінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК). Чин­ним визнається закон, що вже набрав чинності. У зв'язку з цим принципове значення мають питання про час прий­няття, оприлюднення та набрання зако­ном чинності і про час при­пинення його чинності. Встановлення цих меж є ва­жливим для вирі­шення питань, що можуть виникнути при зіткненні (колізії) за­конів у зв'язку з їх застосуванням до конкретного суспільне небезпечного ді­яння, коли, наприклад, під час вчинення такого діяння діяв один закон про кримінальну відповідальність, а під час розгляду справи в суді діє вже інший закон.

2. Після прийняття Верховною Радою України кримінального за­кону (дата прийняття обов'язково супроводжує офіційний текст зако­ну) він підпису­ється Головою Верховної Ради України і направляєть­ся Президентові України для підпису і оприлюднення. Згідно з ст. 94 Конституції України Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, бе­ручи до виконання, та офі­ційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі, якщо Президент України протягом вста­новле­ного строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюд­нений. Якщо при повторному розгляді закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома трети­нами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити про­тягом десяти днів.

3. Оприлюднення закону — самостійна стадія процесу набран­ня законом чин­ності. Воно має велике юридичне значення і полягає у доведенні до відома громадян і державних органів від імені Пре­зидента України повного і точного тексту закону державною мовою шляхом його поміщення в офіційному ви­данні. Згідно з Указом Пре­зидента України від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чин­ності» такими виданнями є «Офіційній вісник Україні», «Відомості Верховної Ради Україні» і газета «Урядовий кур'єр». Регламент Верховної Ради передба­чає як офіційну також публікацію закону в газеті «Голос України». В окремих випадках закон може бути оприлюднений через телебачення та радіо. Офіційне оприлюднен­ня закону здійснюється після включення його в Єдиний державний реєстр нормативних актів із вказівкою присвоєного йому реєстра­ційного коду.

Закони України можуть бути опубліковані і в інших виданнях, але лише після їх офіційного оприлюднення. Публікація закону в інших виданнях носить інформаційний характер і не може бути викорис­тана для офіційного застосу­вання.

4. Питання про час набрання законом чинності врегульоване в ч. 1 ст. 4 КК: «Закон про кримінальну відповідальність набирає чин­ності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим за­коном, але не раніше дня його опуб­лікування». Це положення включено в КК відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України. На підставі цього можливі три строки набрання новим законом чинності:

1) після десяти днів з дня його офіційного оприлюднення, але не раніше дня його опублікування. Практично строки оприлюднення та опублікування за­кону збігаються. При розрахунку десяти днів сам день опублікування закону до їх числа не входить. Тому, якщо закон був опублікований, наприклад, 1 вере­сня, то він набирає чинності з нуля годин 12 вересня;

2) з дня його опублікування в офіційному виданні. Формулюван­ня «закон набирає чинності з дня його опублікування» досить часто зустрічається у текс­тах кримінальних законів. Наприклад, таке фор­мулювання було дано у розділі II Закону України від 7 жовтня 1997 р. «Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуаль­ного кодексів України щодо посилення боротьби з порушеннями бюджетного законодавства»;

3) з того строку, який в ньому зазначений. Наприклад, КК Укра­їни 1960 р. був прийнятий 28 грудня, а набрав чинності (уведений в дію) з 1 квітня 1961 р.; КК 2001 р. був прийнятий 5 квітня, а набрав чинності з 1 вересня 2001 р.

5. У літературі виділяють три обставини, внаслідок яких закон про криміна­льну відповідальність втрачає чинність:

1) коли він був скасований або змінений іншим законом про кри­мінальну відповідальність. У тексті нового закону міститься в цьо­му разі пряма вказівка на скасування закону, що існував раніше, або на зміну окремих норм закону, що в цілому продовжує діяти. Напри­клад, Законом України від 17 червня 1992 р. із КК 1960 р. були ви­ключені ст. 61 («Шкідництво»), ст. 62 («Антирадянська агітація і пропаганда»), ст. 64 («Організаційна діяльність, спрямована на вчи­нення особливо небезпечних державних злочинів»). Законом Укра­їни від 11 липня 1995 р. була змінена редакція глави VII Особливої частини КК 1960 р. «Посадові злочини»;

2) коли він замінений повністю чи частково іншим законом без будь-якої вказівки про те в новому законі. Наприклад, Законом Укра­їни від 28 січня 1994 р. була дана нова редакція ст. 148 КК 1960 р. «Заняття забороненими видами підприємницької діяльності»;

3) у зв'язку із закінченням строку дії або із зміною (усуненням) умов чи обставин, на які закон був розрахований. Наприклад, таким нормативним актом був Указ Президії Верховної Ради України від 26 грудня 1990 р. «Про відпові­дальність за порушення правил кори­стування картками споживача на право придбання товарів».

6. Для правильного застосування закону про кримінальну відпо­відаль­ність нерідко вирішальне значення має визначення часу вчи­нення злочину. Ви­рішення цього питання багато в чому залежить від характеру вчиненого зло­чину, його специфіки. Так, залежно від про­тяжності злочинів у часі розрізня­ють продовжувані і триваючі зло­чини'. Часом вчинення триваючого злочину вважається час вчинен­ня суб'єктом дії або бездіяльності, з якої починається так званий «злочинний стан» (залишення в небезпеці, втеча з місць позбавлен­ня волі, зберігання зброї тощо). Часом вчинення продовжуваного зло­чину вважа­ється час вчинення останньої дії з числа декількох тотож­них діянь, об'єднаних єдиним наміром (наприклад, крадіжка остан­ньої деталі комп'ютера, який ви­крадається по частинах). Часом

' Докладніше про це див. розділ XIII цього підручника.

чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі вчинення злочину в співучасті вважається час виконання суспільне небезпечного діяння виконавцем.

Вчинення багатьох злочинів пов'язане не тільки з виконанням суб'єктом суспільне небезпечного діяння (дії або бездіяльності), а й з настанням певних суспільне небезпечних наслідків, встановлюва­ти які вимагає закон. У теорії кримінального права немає єдності щодо питання про час вчинення таких зло­чинів. Одні юристи визначають час вчинення злочину настанням зазначених в законі наслідків, інші вважають, що часом вчинення злочину треба визнавати час вчинення дії (бездіяльності), незалежно від часу настання суспільне небез­печ­них наслідків. Остання точка зору виявилася найбільш обґрунтованою і знайшла закріплення у ч. З ст. 4 КК, де сказано: «Часом вчинення злочину ви­знається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відпові­дальність дії або бездіяльності».

7. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі. Як загальне правило у ч. 2 ст. 4 КК закріплено положення про те, що злочинність і караність діяння визначаються законом про кри­мінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Однак часто мають місце ситуації, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час розслідування або розгляду справи в суді — вже інший. Ці ситуації раз у раз виникатимуть у зв'язку з на­бранням чин­ності 1 вересня 2001 р. новим КК. Поставатиме питання, який ко­декс застосовувати до злочину, вчиненого до 1 вересня, — КК 1960 р. або КК 2001 р. Це і є питання про зворотну дію закону, тобто про можли­вість поши­рення нового закону на діяння, вчинені до набрання цим законом чинності. Його регулює ст. 5 нового КК, згідно з якою закон про кримінальну відповіда­льність має зворотну дію, якщо він: 1) ска­совує злочинність діяння; 2) пом'як­шує кримінальну відповідальність. Разом з тим закон, що встановлює злочин­ність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК).

Надання зворотної дії в часі закону, яким скасовується злочин­ність ді­яння чи пом'якшується покарання, є вираженням гуманізму, охорони прав лю­дини: якщо діяння згідно з новим законом перестало бути злочинним, то в та­кому разі зводяться нанівець (зникають) со­ціальні і правові підстави для пока­рання певної особи чи подальшого відбування нею покарання; якщо законода­вець, наприклад, дійде ви­сновку, що за злочини, які будуть вчинені після при­йняття нового закону, досить менш суворого покарання, ніж було передбачено по­переднім законом, то немає підстав зберігати більш суворе покарання осо­бам, які вчинили такі злочини до видання нового закону і набран­ня ним чинно­сті.

Нові кримінальні закони, що скасовують злочинність діяння або пом'якшу­ють кримінальну відповідальність за діяння, як і ті, що встановлюють злочинність діяння чи посилюють кримінальну від­повідальність, можуть бути віднесені як до Загальної, так і до Осо­бливої частини КК. Так, у ст. 22 Загальної частини КК наведено пе­релік злочинів, відповідальність за які настає з 14 років. До нього, на відміну від КК 1960 р., не включена вказівка на відповідальність за необережне вбивство. Це означає, що особа у віці від 14 до 16 ро­ків не може нести відповідальність за необережне вбивство, в тому числі за вбивство, вчи­нене до 1 вересня 2001 р., — строку набрання новим КК чинності.

Слід відмітити, що згідно з ст. 58 Конституції України закони та інші нор­мативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Поняття «відповіда­льність» передбачає різні форми держав­ного примусу, в тому числі криміна­льну відповідальність. Як вид юридичної відповідальності кримінальна відпо­відальність характе­ризується тим, що вона пов'язана з особливим видом право­порушень — злочином. «Відповідальність» як загальне поняття охоплює не тільки випадки, пов'язані з призначенням і застосуванням покаран­ня, а й випа­дки, пов'язані з правовим становищем особи, до якої від імені держави застосо­вана кримінальна відповідальність. Тому, ви­ходячи із ст. 58 Конституції Укра­їни та положень ч. 1 ст. 5 КК, зво­ротну силу мають також закони, що, напри­клад, поліпшують умови і порядок відбування покарання, розширюють види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, знижують строки по­гашення і зняття судимості та ін. У ч. 1 ст. 5 КК законодавець, у роз­виток ст. 58 Конституції України, уточнив коло осіб, на яких поши­рюється зворотна дія закону. Це особи, що вчинили відповідні діян­ня до набрання чинності законом, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, а також особи, що від­бувають покарання або відбули його, але мають суди­мість.

8. Встановлення того, пом'якшує чи, навпаки, посилює криміналь­ну відпо­відальність новий закон, нерідко є складним завданням. Вимагається до­бре знання кримінального права, щоб точно встано­вити співвідношення коли­шнього і нового кримінального закону, визначити, який із них є більш м'яким.

У теорії кримінального права вироблено деякі правила, які до­зволяють при порівнянні законів дійти висновку про більш м'який закон. Це:

1) закон, що встановлює більш м'який вид покарання порівня­но з криміна­льним законом часу вчинення злочину;

2) закон, в якому мінімальна межа покарання нижча, ніж мінімум такого ж покарання в законі, що діяв раніше;

3) при збереженні рівності мінімальних меж у новому криміналь­ному за­коні максимальна межа того ж виду покарання є більш ни­зькою, ніж максимум покарання в законі, що діяв раніше;

4) при одночасному зниженні мінімуму покарання і підвищенні його мак­симуму більш м'яким вважається закон, який знижує міні­мальну межу пока­рання. Це положення закріплено в ч. З ст. 5 КК. При цьому, однак, максимальне покарання за конкретний злочин не може бути призначено вище максимальної межі закону, який діяв раніше;

5) новий закон виключає додаткове покарання, передбачене в колиш­ньому законі;

6) у новому законі збережено додаткове покарання, що було і в колиш­ньому законі, однак це покарання передбачено факультатив­не, тоді як в колиш­ньому законі воно було обов'язковим;

7) якщо санкція в новому законі передбачає альтернативне кіль­ка основ­них покарань, а в законі, що діяв раніше, було тільки одне таке покарання'.

9. Порівняння законів на предмет пом'якшення чи посилення криміналь­ної відповідальності досягається також шляхом аналізу в новому і колишньому законах усіх ознак злочину, умов криміналь­ної відповідальності тощо. Так, За­коном України від 11 липня 1995 р. (набрав чинності з 1 вересня 1995 р.) була дана нова редакція глави VII Особливої частини КК 1960 р. «Посадові зло­чини». Зокрема, в статтях 168-170 цього КК така кваліфікуюча ознака, як неод­нора­зовість, була замінена на повторність². Оскільки поняття неоднора­зовості ширше за поняття повторності (останнім не охоплюються випадки передачі ха­бара одночасно кількома особами), то в цій ча­стині відбулося пом'якшення від­повідальності за хабарництво. Тому одночасне давання хабара особі кількома особами охоплюється в КК

' Див.: Бажанов М. И. Уголовное право Украиньї. Общая часть. - Днепропе­тровск, 1992.- С. 17-18.

² Див.: Голос України. - 1995. - 11 лип.

1960 р. ознаками ч. 1 ст. 170, тоді як до набрання чинності новим законом такі дії кваліфікувалися за ч. 2 цієї статті і тягли більш тяжке покарання. Форму­люючи відповідальність за хабарництво у КК 2001 р., законодавець ознаку по­вторності передбачив як кваліфіку­ючу за одержання та давання хабара, підтри­мавши в цій частині позицію Закону від 11 липня 1995 р.

КК 2001 р. відтворив у ст. 218 відповідальність за фіктивне банк­рутство. Однак на відміну від ст. 156³ КК 1960 р. законодавець у диспозицію ст. 218 ввів вказівку на наслідки — завдання великої матеріальної шкоди кредиторам або державі як умову кримінальної відповідальності за цей злочин. Тим самим за­конодавець звузив ка­раність даного діяння порівняно з редакцією ст. 156³ КК 1960 р., оскільки тепер караність злочину має місце не за будь-яке банкрут­ство, як це було за КК 1960 р., а лише за те, яке завдало великої ма­теріальної шкоди.

10. У зв'язку з прийняттям нового КК на особливу увагу заслу­говує пи­тання про зворотну дію так званого проміжного закону. На практиці трапля­ються випадки, коли під час вчинення злочину був чинним один закон, в про­цесі розслідування справи — другий, а на час розгляду справи в суді або поста­новлення вироку — третій. У цих випадках досить часто виникає питання про те, який з цих за­конів слід застосувати до особи, що вчинила злочин.

У теорії кримінального права проблема застосування проміжного закону є спірною. Одні автори вважають, що проміжний закон може застосовуватися тільки за його «життя», тобто тільки тоді, коли він діє'. На думку інших, такий закон, якщо він більш м'який, ніж на­ступний, має застосовуватися до осіб, які вчинили злочин, незалеж­но від того, чи є чинним такий закон². Перевагу має таке рішення: проміжний закон по справі не застосовується тому, що при роз­гляді справи вже є чинним новий закон. Застосуванню підлягає закон часу вчи­нення злочину. Однак покарання, що призначається, не може перевищувати максимальної межі, яка була передбачена в проміж­ному законі³.

' Див.: Курс советского уголовного права (Часть Общая). - Л., 1968. - Т. 1. - С. 114, 115.

³ Див.: ЗайцевЛ., Тіішкевич Й., Горелик Й. Действуют ли промежуточные уголовные законы? // Сов. юстиция.- 1966. - № 1. - С. 17.

³ Див.: Бажанов М. Й. Вказ. праця. - С. 18.

Дата добавления: 2014-11-20