Основні покарання

1. Громадські роботи (ст. 56 КК) полягають у виконанні засуд­женим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільне корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самовряду­вання. Це, наприклад, зби­рання сміття, озеленення вулиць і т.ін.

Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

Це покарання не застосовується до осіб, визнаних інвалідами першої або другої групи, вагітних жінок, осіб, які досягли пенсій­ного віку, а також до військовослужбовців строкової служби.

2. Виправні роботи (ст. 57 КК) застосовуються до особи за міс­цем ро­боти на строк, визначений за вироком суду, з відрахуванням у доход держави відповідного відсотка її заробітку.

Виправні роботи призначаються на строк від шести місяців до двох ро­ків і обов'язково супроводжуються відрахуванням із суми заробітку засудже­ного у доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків заробітку засудженого.

Виправні роботи — це покарання, яке широко застосовується на прак­тиці. Воно призначається, як правило, за злочини, що не є тяж­кими, і до осіб, що не становлять значної суспільної небезпечності і тому не потребують ізо­лювання від суспільства. Виправні роботи є ефективним засобом виправ­лення засуджених, особливо в поєд­нанні з впливом з боку колективу, де вони відбуватимуть покарання. Засуджений до виправних робіт зазнає і певних правообмежень. Він не тільки втрачає частину заробітку, йому, крім того, не надається чергова відпустка. Час відбування виправних робіт не включається у трудовий стаж, у стаж, що дає право на відпустку, на одержання пільг і надбавок до заробітної плати. Протягом строку покарання за­бороняється зві­льнення засудженого за власним бажанням без дозво­лу органу, що відає ви­конанням цього виду покарання. Засудження до виправних робіт тягне за со­бою судимість.

Слід, однак, мати на увазі, що за умови сумлінної роботи і зраз­кової по­ведінки час відбування виправних робіт може бути за рішен­ням суду вклю­чено в загальний трудовий стаж (ст. 103 ВТК).

Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які пере­бувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацезда­тних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, су­ддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самовря­дування.

Особам, які стали непрацездатними після винесення вироку суду, суд може замінити виправні роботи штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один мі­сяць виправних робіт.

Закон встановлює відповідальність за злісне ухилення від відбу­вання виправних робіт (ст. 389 КК).

3. Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) за своїм змістом являють виправні роботи, які застосовуються з ура­хуванням того, що засуджений є військовослужбовцем. Це покарання призначається військовос­лужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років з відра­хуванням у доход держави від десяти до два­дцяти відсотків грошо­вого забезпечення, одержуваного засудженим.

Таке покарання призначається, якщо воно прямо передбачене в санкції статті КК (наприклад, ч. 2 ст. 407), замість виправних робіт, а також тоді, коли суд, враховуючи обставини справи та особу вин­ного, вважатиме за мо­жливе замість обмеження волі або позбавлення волі на строк не більш двох років призначити службові обмеження на той же строк.

Засудження до цього покарання виключає протягом строку його відбу­вання підвищення військовослужбовця за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислу­ги років для присвоєння чергового військового звання.

Особи, що відбули покарання у вигляді службових обмежень для військо­вослужбовців, вважаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89 КК).

4. Арешт (ст. 60 КК) виражається в триманні засудженого в умо­вах ізо­ляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

Військовослужбовці відбувають це покарання на гауптвахті. Піс­ля від­буття цього покарання вони вважаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89 КК).

Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до восьми років.

5. Обмеження волі (ст. 61 КК) полягає в утриманні особи в кри­міна­льно-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від су­спільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залу­ченням засудженого до праці.

Це покарання призначається на строк від одного до п'яти років. Воно не може бути застосоване до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, вій­ськовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої груп.

6. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбов­ців (ст. 62 КК) є спеціальним покаранням і може застосовуватися лише до війсь­ковослужбовців строкової служби. Воно полягає в примусово­му направленні на встановлений у вироку суду строк в особливу війсь­кову частину — дис­циплінарний батальйон, призначений для відбуван­ня покарання військовос­лужбовцями, які вчинили злочин під час про­ходження ними строкової війсь­кової служби. Тримання в дисциплінар­ному батальйоні має за мету виправ­лення засуджених у дусі точного виконання законів, військової присяги, вій­ськових статутів, наказів на­чальників, чесного ставлення до праці і служби, правил співжиття, а також попередження вчинення ними нових злочинів.

Особи, що відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, не пере­стають бути військовослужбовцями. Після відбуття покаран­ня вони по­вертаються у свою частину для подальшого проходжен­ня служби. Час пере­бування в дисциплінарному батальйоні в строк служби не зараховується. Од­нак за клопотанням командування час­тини, куди прибув військовослужбо­вець після відбуття покарання, бездоганна служба в дисциплінарному бата­льйоні може бути підставою для рішення командуючого військовим округом чи флотом про зарахування її в строк служби. Особи, що відбули покарання в дис­циплінарному батальйоні, визнаються на підставі п. 4 ст. 89 КК та­кими, що не мають судимості.

Тримання у дисциплінарному батальйоні може призначатися лише як основне покарання на строк від шести місяців до двох ро­ків у випадках, прямо передбачених у санкції статті КК, за якою ква­ліфіковано злочин засу­дженого (наприклад, санкція ч. 1 ст. 404). Крім того, це покарання признача­ється тоді, коли суд, ураховуючи обста­вини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість позбавлення волі на строк до двох рок-ів за­стосувати тримання у дисциплінарному батальйоні на той же строк. Заміна покарання у виді позбавлення волі триманням в дисциплінарному батальйоні можлива при засудженні військовослужбовця строкової служби як за війсь­ковий злочин, так і за будь-який інший злочин.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, що рані­ше відбували по­карання у виді позбавлення волі.

7. Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) — це покаран­ня, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його у криміналь­но-виконавчі установи на певний строк, зазначений у вироку суду.

Позбавлення волі є основним покаранням і застосовується за вчинення злочинів, що становлять значну тяжкість, коли, виходячи із характеру і сту­пеня їх суспільної небезпечності і з урахуванням особи винного, необхідна його ізоляція від суспільства.

Позбавлення волі пов'язане з істотними правообмеженнями для засудже­ного. Він не тільки ізолюється від суспільства, а й позбав­ляється сво­боди пересування, вибору виду трудової діяльності, об­межується в розпоря­дженні своїм часом, спілкуванні з родичами і близькими йому людьми і т.ін. На засудженого до позбавлення волі справляється певний вплив: він перебу­ває в умовах відповідного режиму, залучається до праці, а у разі необхідності — до професій­ного і загальноосвітнього навчання, з ним ведеться системати­чна освітньо-виховна робота. Однак позбавлення волі не має за мету за­поді­яти засудженому фізичних страждань або принизити його люд­ську гідність. Воно спрямоване в кінцевому результаті на його ви­правлення, для того щоб він став корисним членом суспільства, а також на попередження вчинення нових злочинів з боку як засудже­них, так й інших громадян.

Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ят­надцяти років і відбувається в колоніях різного виду і режиму. Вид і режим відбу­вання позбавлення волі визначаються адміністрацією кримінально-виконав­чої установи. Позбавлення волі у виді тюрем­ного ув'язнення КК не передба­чає.

8. Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) може бути застосова­не за вчи­нення особливо тяжких злочинів, коли це спеціально перед­бачено в санкції статті Особливої частини КК і за умови, якщо суд визнає неможливим засто­сування до засудженого позбавлення волі на певний строк.

У санкціях статей Особливої частини КК довічне позбавлення волі перед­бачено як альтернативне покарання з позбавленням волі на пев­ний строк лише за злочини, пов'язані з умисним вбивством при особ­ливо обтя­жуючих обставинах (див., наприклад, ч. 2 ст. 115, ст. 348 КК).

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчини­ли зло­чин у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину чи на момент постановлення вироку.

Довічне позбавлення волі замінило собою смертну кару, засто­сування якої допускалося КК 1960 р. до 29 грудня 1999 р. Консти­туційний Суд України визнав, що норми КК 1960 р., які передбача­ють можливість застосу­вання смертної кари (розстрілу), суперечать Конституції України і тому не підлягають застосуванню. 22 лютого 2000 р. Верховна Рада України прийн­яла Закон «Про заміну смерт­ної кари довічним позбавленням волі».

Актом помилування довічне позбавлення волі може бути замінено позба­вленням волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ст. 87 КК).

Дата добавления: 2014-11-20