Покарання, які застосовуються до неповнолітніх, та їх особливо­сті

З усіх видів покарань, передбачених КК, до непов­нолітніх можуть бути застосовані лише ті, які прямо вказані у ст. 98 КК.

У тих випадках, коли покарання, які за законом не можуть бути призна­чені неповнолітньому, передба­чені санкцією статті Особливої частини КК про зло­чин, за який засуджується така особа, суд їх не при­значає, а натомість обирає покарання з інших, які на­звані уст. 98 КК.

Основні види покарання у ст. 98 КК вказані у від­повідному порядку - від менш тяжких до більш тяж­ких. З цього слід виходити, зокрема, при вирі­шенні питань, що випливають із ст. 69 КК.

Зміст покарань, які застосовуються до неповноліт­ніх, визначено у ст. 53, ст.ст. 55-57 та ст.ст. 60 і 63 КК. Особливості застосування щодо непов­нолітніх окремих видів покарань вказані у ст.ст. 99-102 КК.

Зокрема, при застосуванні щодо неповнолітніх штрафу потрібно вихо­дити з того, що кримінальне по­карання носить особистісний характер. Тому закон пе­редбачає певні заходи проти того, щоб штраф, призна­чений непов­нолітньому, - сплачувався за нього батьками чи іншими особами. Саме тому штраф застосовується лише щодо неповнолітніх, які самі можуть його спла­тити - за рахунок самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення.

Штраф до неповнолітніх може застосуватися і як основне, і як додат­кове покарання. Як додаткове пока­рання штраф може призначатися лише в сукупності з іншим видом основного покарання. Інакше кажучи, штраф як основне покарання (призначений, напри­клад, замість іншого, більш тяжкого основного пока­рання) не може бути призначений одночасно з таким же дода­тковим покаранням.

Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, такий само, як і щодо дорослих засу­джених, - 30 неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян (ч. 2 ст. 53 КК). Штраф у меншому розмірі не може признача­тися і відповідно до ст. 69 КК - при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбаче­но законом.

Максимальний розмір штрафу для неповнолітнього визначається санк­цією статті Особливої частини КК, але не може перевищувати 500 неоподат­ковуваних мі­німумів доходів громадян (ч. 2 ст. 99 КК), що значно менше, ніж для повнолітніх осіб.

У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч. 4 ст. 53 КК, може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських ро­біт із розра­хунку: десять годин громадських робіт за один вста­новлений за­конодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розра­хунку один місяць виправних робіт за чотири встанов­лених законодавством неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Однак три­валість громадських робіт для неповнолітнього і в цьому випадку не може пере­вищувати 120 годин, а виправних робіт - одного року (див. ч. 1 та ч. 2 ст. 100 КК).

Громадські роботи можуть бути призначені непо­внолітньому з враху­ванням обмежень, встановлених у ч. 1 ст. 100 КК. Вони стосуються віку особи, якій при­значається таке покарання, мінімальної і максимальної зага­льної тривалості громадських робіт для неповнолі­тніх, їх щоденної тривало­сті.

Виправні роботи можуть бути призначені непов­нолітньому, який на момент призначення покарання з дотриманням вимог глави ХШ КЗпП при­йнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимча­сово на строк, який відповідає, принаймні, тривалості призначеного пока­рання. У той же час не може призначатися таке покарання непрацюючим не­повнолітнім, тим, при прийнятті яких на роботу не до­тримані вимоги трудо­вого законодавства, які викону­ють роботуза цивільно-трудовим договором, а також працюють тимчасово на термін, менший від тривалос­ті виправних ро­біт.

Виправні роботи призначаються неповнолітнім, які досягли 16-річного віку.

Суворість обмежень, якими супроводжуються ви­правні роботи, для непо­внолітніх менша, ніж для до­рослих: до одного року зменшений макси­мальний строк такого покарання; менші розміри відрахування із заробітку засудженого в дохід держави (від п'яти до десяти відсотків).

Особливості відбування виправних робіт неповно­літніми встановлю­ються кримінально-виконавчим за­конодавством України. Однак при цьому мають дотримуватися пільги, встановлені для неповнолітніх законодавством про працю.

Арешт - це одне з покарань, пов'язане з ізоляцією засудженого неповно­літнього від суспільства. Непов­нолітні повинні відбувати арешт окремо від дорослих засуджених. Умови відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодавст­вом України.

Порівняно з дорослими засудженими тривалість арешту для неповноліт­ніх істотно скорочена - вдвоє мінімальний термін і в чотири рази - максимальний.

Арешт відповідно до ст. 101 КК призначається не­повнолітнім, які на момент постановлення вироку досягли 16-річного віку, але яким не виповни­лося 18 ро­ків. Сам же злочин, за який призначається арешт, мо­же бути вчи­нений і до досягнення 16-річного віку. На­стання повноліття в період відбу­вання арешту не є підставою для зміни тривалості арешту, порівняно з тією, яка обмежена ст. 101 КК.

Неповнолітні-військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті (ч. 2 ст. 60 КК).

Позбавлення волі на певний строк - це найбільш су­воре покарання в системі покарань, які застосовуються до неповнолітніх. Воно має признача­тися тоді, коли, на пе­реконання суду, всі інші більш м'які покарання не дозво­лять досягти мети кримінального покарання.

Неповнолітньому, який уперше вчинив злочин не­великої тяжкості, пока­рання у вигляді позбавлення во­лі не призначається. Таким засудженим мають бути призначені інші покарання із вказаних у санкції статті Особливої частини КК - штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт.

Тривалість позбавлення волі для неповнолітніх ви­значається із врахуван­ням положень, викладених у ст. 63 та ст. 102 КК, а також санкції статті Особливої частини КК. Мінімальний строк позбавлення волі для непо­внолі­тнього, як і для дорослого засудженого становить 1 рік. Максимальна тривалість такого покарання визначається санкцією статті Особливої частини КК, однак вона не може перевищувати строків, вказаних в ч. З ст. 102 КК. Ці строки диференційовані залежно від ступеня тяжкості злочину. Окремо виді­лено, що за особливо тяжкий зло­чин, пов'язаний з умисним позбавленням життя людини, неповнолітньому може бути призначене позбавлення волі строком до 15 років.

Положення, які викладені у ст. 102 КК, стосуються покарання у вигляді позбавлення волі, яке признача­ється за окремий злочин особі, яка не досягла до вчи­нення злочину 18-річного віку. При призначенні пока­рання за сукупні­стю вироків або сукупністю злочинів слід керуватися ч. 2 ст. 103 КК, відпо­відно до якої не­повнолітнім може бути призначене позбавлення волі і на три­валіший строк - до 15 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, який пом'якшує кримінальну відпо­відальність, має зворотну дію у часі. Тому, відповідно до ст. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних поло­жень, особи, які засуджені за КК 1960 р. і відбувають покарання, що призначені в розмірах, більших, ніж встановлені новим КК, чи відбувають покарання, які не можуть бути призначені за КК 2001 р., підлягають звільненню від покарання. Ця но­рма повністю поши­рюється і на осіб, засуджених за злочини, вчинені у віці до 18 років.

Дата добавления: 2014-11-20