Звільнення від кримінальної відповідальності неповноліт­ніх

За загальним правилом, будь-яка особа, яка вчини­ла злочин, у тому чи­слі й до досягнення вісімнадцяти­річного віку, повинна понести кримінальну відповіда­льність і бути підданою покаранню. Звільнення від кримінальної відповідальності допускається лише то­ді, коли завдання, які стоять перед КК, можуть бути досягнуті і без застосування найбільш суворих кримі­нально-правових заходів.

До неповнолітніх можуть бути застосовані як зага­льні види звільнення від кримінальної відповідальнос­ті (передбачені ст.ст. 45-49 КК та законами про амніс­тію), так і звільнення від кримінальної відповідальнос­ті неповнолі­тніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру, що регламе­нтується ст. 97 КК.

Такі заходи не є кримінальним покаранням, яке іс­тотно відрізняється від них за своєю суворістю. Разом із тим вони пов'язані з певними обмежен­нями та по­збавленнями для особи, щодо якої застосовані. При­мусові заходи виховного характеру є мірою державно­го примусу, який застосовується неза­лежно від бажан­ня винного. Їх покладення, крім іншого, покликане по­зба­вити неповнолітнього, який вчинив злочин, ілюзії про безкарність його дій, нібито повне прощення ско­єного у зв'язку із звільненням від кримінальної відпо­відальності. Тому при виборі виду звільнення від кри­мінальної відпові­дальності нормі, передбаченій ст. 97 КК, слід віддавати пріоритет.

Примусові заходи виховного характеру до неповно­літніх можуть застосо­вуватися і як один із специфіч­них видів звільнення від кримінальної відповідальнос­ті і в порядку звільнення таких осіб від кримінального пока­рання. Види цих заходів однакові, вони передба­чені ч. 2 ст. 105 КК. Умови ж їх застосування відріз­няються щодо кожного з цих кримінально-правових ін­ститутів. У ст. 97 КК встановлені умови звільнення від кримінальної відпові­дальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру та під­стави їх скасування, а в ч. 1 ст. 105 КК - умови звільнення від покарання із застосуванням таких заходів.

Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням приму­сових заходів виховного хара­ктеру можливе із дотриманням компле­ксу умов, які відносяться до особи винного, вчиненого ним злочину, про­гнозу його подальшої поведінки. Відповідно до ч. 1 ст. 97 КК умовами та­кого звільнення є:

1) неповноліття особи. У КК чітко не визначено, чи має бути така особа неповнолітньою на момент вчинення злочину (тобто, діяння, передба­ченого зако­ном про кримінальну відповідальність - ч. З ст. 4 КК), чи на мо­мент прийняття щодо неї рішення судом про звільнення від кримінальної відповідальності із засто­суванням примусових заходів виховного характеру. Здається, застосування примусових заходів виховного характеру щодо особи, яка вже досягла повноліття, недоцільне, оскільки вони не в змозі справити на неї очікуваний вплив, а в ряді випадків і взагалі неможли­ві. Тому звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів ви­ховного хара­ктеру повинно застосовуватися лише щодо осіб, які є неповнолі­тніми під час розгляду справи;

2) вчинення вперше злочину невеликої тяжкості, тобто злочину, за який законом передбачене покаран­ня у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання (ч. 2 ст. 12 КК). Неповно­літнього слід вважати таким, що вчинив за­значений злочин вперше, якщо він не має непогашеної чи незнятої судимості за будь-який злочин. Не може за­стосовуватися ст. 97 КК щодо неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, але раніше чи пізніше вчинив ще й інший злочин.

Разом із тим неповнолітній, судимість якого за ра­ніше вчинений злочин погашена або знята, повинен вважатися таким, що вчинив злочин вперше. Таким чином, до уваги має прийматися не фактичне вчинен­ня злочину неве­ликої тяжкості вперше, а відсутність факту вчинення іншого злочину та від­сутність суди­мості у особи, яка звільняється від кримінальної від­повідально­сті;

3) можливість виправлення неповнолітнього без застосування пока­рання. Визначається із врахуван­ням особи винного, його поведінки після вчинення злочину. Про наявність такої можливості може, зокре­ма, свідчити фактичне вчинення злочину вперше, щи­ре каяття, добровільне відшкоду­вання завданої шкоди, бездоганна поведінка після посягання, втрата зв'язків із попереднім оточенням, яке негативно впливало на неповнолітнього.

Звільнення від кримінальної відповідальності із за­стосуванням примусо­вих заходів виховного характеру застосовується тільки судом. Засто­сування розгляду­ваного виду звільнення від кримінальної відповідаль­ності є правом суду, а не його обов'язком. При цьому суд може застосувати таке зві­льнення, лише встанови­вши наявність умов, вказаних у ч. 1 ст. 97 КК. Пози­ція самого неповнолітнього, його законних представників не має вирішаль­ного значення для суду. Однак засто­сування такого примусового заходу ви­ховного харак­теру як передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють (п. З ч. 2 ст. 105 КК), як ви­пливає із самого його характеру, можливе лише за згоди осіб, що будуть здійснювати нагляд.

Загальні засади застосування примусових заходів виховного харак­теру, на відміну від загальних засад призначення покарання, в КК прямо не визначені. То­му вид примусових заходів виховного характеру, три­валість за­стосування тих із них, які мають строковий характер, зміст обмежень обира­ється судом із враху­ванням тих же обставин, які виступають загальними за­садами призначення покарання.

Таким чином, при виборі примусових заходів вихов­ного характеру суд має враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання за цей злочин, якби воно насправді призначалося.

До неповнолітнього може одночасно бути застосо­вано кілька виховних заходів примусового характеру, передбачених ч. 2 ст. 105 КК, якщо застосу­вання пев­ного з них не виключає можливості застосування ін­ших. Напри­клад, направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної уста­нови для дітей і підлітків робить непотрібним встановлення обмежень до­звілля й встановлення особливих вимог до поведін­ки неповнолітнього або ж передачу неповнолітнього під нагляд батьків. І, навпаки, покладення на не­повно­літнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків може (і по­винно) супро­воджуватися застосуванням примусових заходів, пов'язаних із тривалим виховним впливом.

Можливість одночасного застосування кількох за­ходів, випливає, насам­перед, із редакції ст. 97 КК. У її назві та диспозиції йдеться про ці за­ходи у множині. Крім того, при призначенні таких само заходів при звіль­ненні від кримінального покарання відповідно до прямої вказівки закону (ч. З ст. 105 КК) може бути за­стосовано кілька з них.

Відповідно до ч. 1 ст. 97 КК примусові заходи виховного характеру при­значаються неповнолітнім, які досягли віку, із якого настає кримінальна відпо­відальність, тобто 16 -, а в ряді випадків - 14-річного віку. Застосу­вання примусових заходів виховного характеру до осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідаль­ність, регламентовано ч. 2 ст. 97 КК. Їх застосу­вання не пов'язане із звільненням таких неповнолі­тніх від кримінальної відповідальності, оскільки вони, не будучи суб'єктом зло­чину, не підлягають такій відповідальності.

Застосування примусових заходів виховного харак­теру щодо особи, яка не досягла віку, з якого може на­ставати кримінальна відповідальність, здійс­нюється із дотриманням таких умов:

1) неповнолітньому виповнилося 11 років;

2) ця особа вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особ­ливою частиною КК. Тобто, діяння, яке визнається злочином, якщо вчинене суб'єктом злочину.

Закон дозволяє застосування примусових заходів виховного характеру особам, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідаль­ність, незалежно від тяжкості вчиненого посягання та вчи­нення його не впе­рше.

Однак потрібно встановити, що такий неповноліт­ній дійсно вчинив суспі­льне небезпечне діяння, що він за станом свого розумового розвитку здатний усвідом­лювати значення своїх дій і керувати ними. Якщо ж у силу відставання у розвитку неповнолітній не розуміє значення своїх дій, то йому не можуть бути призначені примусові заходи виховного характеру.

Звільнення неповнолітнього, що вчинив злочин, від кримінальної відпо­відальності із застосуванням при­мусових заходів виховного характеру не є остаточ­ним. Можливі два наслідки застосування ст. 97 КК: позитив­ний і негативний. Позитивний має місце тоді, коли неповнолітній сприймає застосовувані до нього виховні заходи, додержується покладених на нього обмежень, виконує встановлені судом особливі вимо­ги до поведінки, обов'я­зок відшкодування заподіяних майнових збитків тощо. В такому випадку пі­сля реалі­зації виховного заходу разового характеру (проголо­шення застере­ження, відшкодування заподіяних май­нових збитків) або ж спливу терміну, на який були призначені строкові виховні заходи (обмеження до­звілля, вста­новлення особливих вимог до поведінки, завершення перебування у спеціа­льній навчально-виховній установі) звільнення неповнолітнього від криміна­льної відповідальності є остаточним і безпово­ротним. Незалежно від його подальшої поведінки він не може бути підданий відповідальності за раніше вчинений злочин. Негативний полягає у скасуванні застосованих примусо­вих заходів виховного характеру й притягненні неповнолітнього до криміна­льної відпо­відальності (ч. З ст. 97 КК).

Єдиною підставою для скасування примусових заходів виховного хара­ктеру КК називає ухилення неповнолітнього від застосування до нього таких за­ходів. Воно може полягати: у втечі неповнолітнього з дому; невико­нанні вимог батьків, педагогічного або трудового колективу, окремих грома­дян, під нагляд яким переданий неповнолітній; невиконанні покладе­ного су­дом обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки або ж недотриманні інших обмежень чи особ­ливих вимог до поведінки; втечі із спеціальної навча­льно-виховної установи чи порушенні правил поведін­ки в ній тощо.

Скасування примусових заходів виховного харак­теру означає, що віднов­люється провадження в кри­мінальній справі неповнолітнього. Він при­тягується до кримінальної відповідальності і до нього можуть бути застосо­вані всі заходи, передбачені криміналь­ним законом за вчинений злочин. Ра­зом із тим, по­вторне звільнення від кримінальної відповідальності з інших, передбачених КК, підстав (крім амністії та помилування), хоча прямо й не заборонене законом, навряд чи доцільне, враховуючи характеристику особи винного, який щиро не покаявся, своєю пове­дінкою не підтвердив, що пере­став бути суспільне небезпечним, і не виправдав виявленої щодо нього до­віри.

Якщо неповнолітній у період відбування примусо­вих заходів вихов­ного характеру вчиняє інший злочин, то це свідчить про ухилення від таких заходів, насам­перед від винесеного йому застереження. Тому вони мають бути скасовані, а винний притягається до кри­мінальної відповідальності за обидва злочини. Тобто, має місце сукупність злочинів, покарання при цьому призначається за правилами, визначеними у ст. 70 та ч. 2 ст. 103 КК.

Дата добавления: 2014-11-20