Поняття та мета примусових заходів медичного харак­теру

ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИ­МУСОВЕ ЛІКУВАННЯ

КК 2001 р., на відміну від КК 1960 р., присвятив примусовим заходам медичного характеру та приму­совому лікуванню спеціальний розділ (розділ XIV За­гальної частини КК - ст. 92-96 КК України). З назви та змісту цьо­го розділу випливає, що зазначені види державного примусу мають різну пра­вову природу.

Згідно зі ст. 92 КК України примусовими заходами меди­чногохарак­теру є: 1) надання амбулаторної психіа­тричної допомоги або 2) поміщення особи, яка вчи­нила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки ді­яння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчи­ненню нею суспільне небезпечних діянь. Тобто, за­кон передбачає можливість надання певним особам не лише стаціонарної, але й амбулаторної психіат­ричної до­помоги (що є новелою у вітчизняному кримінальному законодавстві), а також визначає ме­ту примусових заходів медичного характеру. Ці за­ходи не є пока­ранням. Водночас примусові заходи медичного характеру не є видом звіль­нення від кри­мінальної відповідальності чи звільнення від пока­рання та його відбування.

Застосування до особи примусових заходів медично­го характеру мож­ливе лише за умови: 1) доведеності вчинення нею суспільне небезпечного ді­яння, що міс­тить ознаки конкретного злочину; 2) така особа за своїм психіч­ним станом є небезпечною для суспільства.

Відповідно до ст. 93 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які:

1) вчинили у стані неосудності суспільне небезпеч­ні діяння. Такі особи не підлягають кримінальній від­повідальності (ч. 2 ст. 19 КК);

2) вчинили у стані обмеженої осудності злочини. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності (ст. 20 КК);

3) вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку. Ці осо­би не підлягають покаранню. До них за при­значенням суду можуть застосовуватися примусові заходи меди­чного харак­теру, а після одужання вони можуть підля­гати покаранню (ч. З ст. 19 КК);

4) вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання. Такі особи можуть бути звільнені від подаль­шого від­бування покарання й суд вправі застосувати до них примусові за­ходи медичного характеру чи передати на піклування органів охорони здоро­в'я (п. З ст. 93 КК, ч. 2 ст. 408 КПК). У разі припинення примусових за­ходів медичного характеру такі особи можуть підляга­ти подальшому відбуванню покарання (ч. 4 ст. 95 КК).

Застосування примусових заходів медичного харак­теру є правом, а не обов'язком суду. Вони застосову­ються лише до осіб, які є суспільне небезпе­чними (ч. 2 ст. 416 КПК). У разі, коли особа страждає психічною хворобою і вчинила суспільне небезпечне діяння, але за характером вчиненого і за своїм психічним станом не являє собою небезпеки для суспільства і не потре­бує надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку чи госпіталізації до психіатрич­ного закладу, примусові заходи медичного харак­теру не застосовуються.

Примусові заходи медичного характеру є одним із видів психіатричної допомоги громадянам, які страж­дають на психічні розлади. До інших видів такої допо­моги належать: психіатричний огляд, амбулаторна пси­хіатрична допомога, госпіталізація особи до психіатри­чного закладу - добровільно чи в примусовому поряд­ку, поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання, пе­реведення особи з цього закладу до будинку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та ін­валідів (ст.ст. Закону "Про психіатричну допомогу").

Головна відмінність примусових заходів медичного характеру від ін­ших видів психіатричної допомоги по­лягає в тому, що примусові заходи ме­дичного харак­теру (і лише вони) застосовуються до осіб, які визнані судом неосудними чи обмежено осудними у зв'язку із вчиненням ними суспільно небезпечного діяння, пе­редбаченого КК.

Згідно із законом (ст. 151 КК) поміщення в психіат­ричний заклад заві­домо психічно здорової людини ви­знається злочином. Запровадження кримі­нальної від­повідальності за вказане діяння було, зокрема, обумо­влене тим, що в Радянському Союзі у 60-80 роках за­стосування примусових заходів ме­дичного характеру набуло політичного змісту: діагноз психіатричного захво­рювання й поміщення здорової людини до психі­атричної лікарні використо­вувався для розправи з опонентами правлячого режиму.

Законодавче визначення поняття примусових захо­дів медичного харак­теру видається дещо неповним. Зокрема, потребує конкретизації мета цього примусу, оскільки його застосування має за мету також охорону прав і за­конних інтересів психічно хворих (нерідко вони самі стають жертвами зло­чину). Удосконаленню визначення аналізованого поняття слугуватиме й уто­чнення положення про те, що "поміщення особи" (тоб­то госпіталізація до психіатричного закладу з відпові­дним наглядом) є психіатричною допомо­гою.

З урахуванням викладеного, примусові заходи ме­дичного характеру - це надання на підставі закону за рішенням суду психіатричної допомоги у примусово­му порядку особі, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з метою обов'язкового ліку­вання психічно хворого, охорони прав і законних інте­ресів його та інших осіб, а також запобігання вчинен­ню особою, до якої застосо­вано такі заходи, нових су­спільне небезпечних діянь.

Дата добавления: 2014-11-20