ДО ПИТАННЯ № 1. Тема. Роди й жанри літератури

Тема. Роди й жанри літератури.

УВАГА! Матеріал, викладений у посібнику, не є вичерпним для відповіді на семінарі: відповідний розділ призначений лише зорієнтувати у пошуку інформації, полегшити виконання практичних завдань та допомогти у з’ясуванні складних теоретичних питань.

Модульний контроль проводиться після теми „Персонаж” та на останньому занятті.

ДОПОМІЖНИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Для отримання високого балу на занятті необхідно звернутися до кількох довідкових джерел (енциклопедій, словників), інших підручників з тим, щоб акцентувати визначення використаних дефініцій, закріпити прочитане, виділивши кілька опорних термінів, категорій, тез, виписати основні поняття до індивідуального словника, використати додаткову літературу з теми.

Знак * вказує на доцільність отримання додаткової інформації з довідника.

Вся література поділяється на роди *. Існує три літературних роди: епос, лірика, драма. Аналіз художнього твору слід починати з визначення його роду.

Одними з найперших здійснили спроби класифікації родів літератури Платон* та Арістотель*.

Про роди поезії розмірковує Сократ* в третій книзі трактату Платона „Держава”. Поет, за Сократом, може, по-перше, прямо говорити від себе, що має місце „переважно у дифірамбах *” (це найважливіша властивість лірики); по-друге — будувати твір у вигляді „обміну промовами” героїв, до якого не додаються слова поета, що є характерною ознакою трагедій і комедій (драма як рід поезії); по-третє — поєднувати свої слова із словами чужими, тими, що належать дійовим особам (це властивість епосу): „І коли поет наводить чужі репліки, і коли він в проміжках між ними виступає від своєї особи, це буде оповідання”. Виділення Сократом і Платоном третього, епічного роду поезії (як змішаного) засноване на розмежуванні розповіді про те, що відбулося без залучення мови дійових осіб (гр. дієгесис) і наслідування за допомогою вчинків, дій, слів персонажів (гр. мімесис).

Отже, Платон поклав в основу родового розподілу форму вираження авторської свідомості:

- лірика – „поет говорить від себе”;

- драма – протилежна ліриці, носіями авторської свідомості виступають герої, а не сам письменник;

- епос – змішаний рід, має ознаки епосу і драми.

Арістотель взяв за основу спосіб наслідування дійсності:

- епос – автор оповідає про події, „як про щось відокремлене від себе”;

- лірика (термін не вживає) – автор наслідує дійсність, „залишаючись сам собою”;

- драма – автор показує всіх осіб як реально діючих [10, с. 252-253].

Ф.В. Шеллінг* „співвідносив лірику з категоріями безкінечності та духом свободи, епос – із чистою необхідністю”, а у драмі вбачав боротьбу свободи та необхідності [10, с. 254].

Г.В.Ф. Гегель* розмежовував роди літератури за принципом об’єктивності / суб’єктивності та за предметом зображення:

- епос – об'єктивний (безсторонній, неупереджений), предметом його зображення є події;

- лірика – суб'єктивна (упереджена, виражає особисті почуття, емоції, оцінку), предметом зображення є душевний стан, настрої, почуття особистості;

- драма – синтез об'єктивного і суб'єктивного, зображує вольову активність, дії особистості.

В.Г. Бєлінський* наслідує Гегеля, але багато чого вніс і свого у питання про літературні роди. Вважав, що на практиці часто складно, неможливо чітко визначити рід художнього твору, оскільки риси різних родів (об’єктивне та суб’єктивне) поєднуються у межах одного твору, форма та зміст можуть не співпадати. Так, фінал трагедії (драматичний рід) Шекспіра „Гамлет”, за словами Бєлінського, має епічний характер.

О.М. Веселовському* належить теорія походження родів (праця „Історична поетика”). Усі три роди виникають у давнину з обрядової дії, що мала синкретичний характер. Синкретизм – „єдність”. Обрядова дія поєднувала ембріональні (початкові) форми різних видів мистецтва (пісню, танок тощо). Епос виникає із заспіву корифея (соліста хору), лірика – з відповіді хору, що передає його емоційну реакцію на заспів корифея. Драма – з обрядового танцю (дії) і діалогу корифея з хором.

В. Халізєв зазначає, що теорія походження літературних родів, висунута О. Веселовським, підтверджується безліччю відомих сучасній науці даних про життя первісних народів. Так, не викликає сумнівів походження драми з обрядових дійств: танок і пантоміма поступово все активніше супроводжувалися словами учасників обрядового дійства. Разом з тим теорія О. Веселовського не враховує, що епос і лірика могли формуватися і незалежно від обрядових дій. Так, міфологічні оповіді, на основі яких згодом зміцнювалися прозаїчні легенди (саги) і казки, виникли поза хором. Вони не співалися учасниками масового обряду, а розповідалися кимсь з представників племені (і, ймовірно, далеко не у всіх випадках подібна розповідь була звернена до великої кількості людей). Лірика теж могла формуватися поза обрядом. Ліричне самовираження виникало у виробничих (трудових) і побутових відносинах первісних народів. Існували, таким чином, різні шляхи формування літературних родів. І обрядовий хор був одним з них [34, с. 205].

Розвиваючи й уточнюючи теорію О. Веселовського, дослідники вважають сьогодні, що безпосереднім попередником літератури був не тільки міф, але й обряд. Причому їхнє призначення в житті первісної людини було різне. Міф, відображаючи уявлення про світ, прагнув його пояснити; обряд, відображаючи світ, намагався на нього вплинути, підкорити собі. У міфі домінувало раціонально-логічне мислення, в обряді – художнє, образне. Отже, міф мав більше значення для епічного роду словесності, обряд – для лірики.

Надалі питання про літературні роди продовжувало хвилювати дослідників літератури, кожен з яких пропонував власне вирішення відповідної проблеми.

Б. Корче цілком заперечував можливість та необхідність поділу літератури на роди.

Е. Штейгер відокремив категорії ліричного, епічного тадраматичного відпонять лірики, епосу та драми, а такожспіввідніс ліричне із спогадами, епічне – з уявленнями, драматичне – з напруженістю.

Ю. Борєв виділяв такі літературні роди як епос, лірику, драму, а також сатиру, патетику, гумор.

В. Днєпров виділяв епос, лірику, драму та роман.

К. Бюлер стверджував, що вислови (акти мовлення) мають три аспекти. Вони включають, по-перше, повідомлення про предмет мовлення (репрезентація); по-друге, експресію (демонстрацію емоцій того, хто говорить); по-третє, апеляцію (звернення того, хто говорить до співрозмовника, що робить вислів власне дією). Ці три аспекти мовленнєвої діяльності взаємопов'язані і виявляють себе в різного типу висловлюваннях (зокрема — художніх) по-різному. У ліричному творі організуючим началом і домінантою стає мовна експресія. Драма акцентує апелятивний, власне дійовий бік мовлення, і слово постає як свого роду вчинок, що здійснюється в певний момент розгортання подій. Епос також спирається на апелятивні ознаки мовлення (оскільки до складу творів входять висловлювання героїв, що знаменують їхні дії). Проте домінують в цьому літературному роді повідомлення про щось, що є зовнішнім для того, хто говорить [34, с. 204].

У сучасному літературознавстві поняття „літературний рід” продовжує активно функціонувати та зберігати актуальність.

Дата добавления: 2014-12-08