Великі епічні жанри: епопея, роман, роман-епопея

ДО ПИТАННЯ № 7.

Питання жанрової дефініції.

ДО ПИТАННЯ № 6.

Варто завжди враховувати, що БУДЬ-ЯКА КЛАСИФІКАЦІЯ УМОВНА.

Визначити жанр конкретного твору часом дуже складно. Це пояснюється різними причинами.

• У кожного народу вони свої (наприклад, фабліо* – у французькій літературі, шванки* – у німецькій тощо ).
• У різні культурно-літературні епохи „популярні” різні жанри (Середньовіччя* – житія, лицарський роман, Ренесанс* – новела, шахрайський роман тощо). Варто пам'ятати, що кожен жанр має дві складові: „відкритий бік” – з якого можуть відбуватися зміни, певні риси можуть зникати, інші з'являтися, „закритий”– незмінні риси, за якими визначається жанр.
• Існують жанри, які активно функціонують лише на певних етапах історичного розвитку суспільства, у конкретну культурну епоху (наприклад, жанри оди, епопеї, лицарського роману майже повністю залишилися у минулому. Зараз особливо популярним є відносно „молодий” жанр фентезі).
• Протягом розвитку літературного процесу не лише „народжуються” одні та „помирають” інші жанри, але й відбуваються зміни у межах одного й того ж жанру. Наприклад, новела в епоху Відродження функціонувала лише як невелика історія з цікавим, захопливим, часто анекдотичним змістом, в якій майже не приділялась увага внутрішньому світу персонажа. І лише німецькі новелісти епохи І.В. Гете сповнили цей жанр глибоким філософським змістом та психологізмом.
• У межах одного жанру може бути багато різновидів (романи бувають лицарськими, шахрайськими, історичними, соціально-психологічними, любовними, детективними тощо).
• Риси різних жанрів можуть бути поєднані у межах одного твору (див. вище).
• Письменник може сам визначати жанр свого твору (Данте назвав свою поему „Комедією”, Г.Філдінг свої романи – „комічним епосом” тощо).

В. Халізєв вважає, що ”література знає два різновиди жанрових структур. Це, по-перше, готові, завершені, тверді форми (канонічні жанри), незмінно рівні самим собі..., і, по-друге, жанрові форми неканонічні: гнучкі, відкриті трансформаціям, перебудовам, оновленням, як, наприклад, елегії або новели в літературі Нового часу. Ці вільні жанрові форми в близькі нам епохи стикаються і співіснують з позажанровими утвореннями, але без якогось мінімуму стійких структурних властивостей жанрів не буває” [33, с. 205].

Термін „епос” має два значення:

- літературний рід;

- синонім терміну „ епопея ”(грец. „epos” – слово, „poieo” – творю).

Останнє поняття використовується для визначення цілої низки творів, які виникли в епоху переходу від міфо-фольклорної творчості* до власне літератури і відтворювали народне уявлення про світ в цілому, пам’ять про його минуле, війни, героїчні подвиги.

Епопеї також часто називають епічними поемами.

Вони спочатку функціонували в усній формі, а пізніше були записані.

Цей жанр існував ще в стародавній Греції (антична епопея). Наприклад, „Іліада”, „Одіссея” Гомера.

Специфіка:

- це великі за обсягом цикли переказів, пісень і легенд, пов’язаних між собою якоюсь вагомою подією („Іліада” – Троянською війною) чи героєм („Одіссея” – особистістю Одіссея);

- показують значущі події народного життя на широкому епічному фоні;

- відображають міфологічну свідомість народу;

- герой епопеї усвідомлюється не як окрема особистість, а як, у першу чергу, член соціуму, він втілює тогочасне уявлення про ідеал (сильний, сміливий, захисник інтересів свого народу);

- в епопеї багато подій, колективних сцен, дійових осіб;

- епопеї притаманні урочистість, спокійний, величний стиль оповіді, віршована форма, використання традиційних форм народної поетики (велика кількість метафор, постійних, складних епітетів, значна увага приділяється описам, які уповільнюють дію – прийом ретардації тощо).

В дещо інших формах епос функціонує також в епоху Середньовіччя: розрізняють архаїчний (ранній, міфологічний, додержавний) та власне героїчний (державний) епос – героїчні поеми.

Архаїчний епос: скандинавська „Старша Едда”, кельтські саги* тощо.

Він тісно пов’язаний із міфом та обрядом. Так, „Старша Едда” подає інформацію про богів та чудовиськ, з якими вони борються, про те, як було створено світ і перших людей тощо. В архаїчному епосі ми зустрічаємось із велетнями та чаклунами, постійно повторюваними мотивами: фатального скарбу, здобуття чарівних предметів, двобою героя з його батьком чи побратимом тощо. Його світ чітко поділяється на „своїх” („своє плем’я”, „добрі” боги та чаклуни) і „чужих” (інше плем’я, „злі” боги, чудовиська). Захисник інтересів „своїх” – відважний і сильний герой. Таким, наприклад, у сагах є Кухулін, який захищає своє плем’я (уладів) від ворожих сил.

Героїчний епос: французькі жести (Chansons de geste) – „Пісня про Роланда”, іспанська „Пісня про мого Сіда”, німецькі Heldenlied, російські билини тощо.

Тут події відбуваються все ще в умовному, але вже історичному часі, присутні інтерес до історичної долі народу (народності) та героїчна ідеалізація минулого; масштаби зображуваного – державні, національні. У центрі – ідеалізований образ героя-воїна, лицаря (Роланда, Сіда), який захищає свій народ від „чужих” (не фантастичних чудовиськ, а „поганих” язичників, загарбників) та втілює кращі риси народного характеру. Героїчний епос відображає національну самосвідомість (не міфологічну, а сформовану відповідно до християнських ідеалів).

Показовими творами перехідного періоду, в яких поєднані риси архаїчного та героїчно епосів є англосаксонський „Беовульф” та німецька „Пісня про Нібелунгів”.

Не слід ототожнювати давню епопею і роман-епопею. Роман-епопея – „епічний жанр, який структурує в собі ознаки роману та епопеї і містить настанову на всеохоплююче осмислення життя в його історичному розвиткові” [17, с.495].

Відмінність	Епопея	Роман-епопея
	Результат народної творчості.	Авторський твір.
	Виникає і функціонує у давньому світі.	Виникає значно пізніше, приблизно у ХІХ ст.
	Відображає тогочасну народну свідомість (міфологічну, християнські ідеали).	Відображає „картину світу, засновану на патріархальних цінностях (вітчизна, родина, дім тощо” [8, с.496], відсутні типові для стародавнього епосу міфологічні персонажі (боги, чудовиська), „дива”.
	В центрі –образ одного героя, який ніби втілює в собі весь народ.	Персонажів дуже багато, складно виділити головного, переважно, це звичайні люди.
Подібність	Великий обсяг, широка, всебічна панорама дійсності, настанова на об’єктивність, зображення вагомих події з життя народу, відображення його світогляду, системи цінностей.

Епопеями іноді називають також епічні цикли („Людська комедія” О. де Бальзака, „Сага про Форсайтів” Дж. Ґолсуорсі, „Жан Крістоф” Р. Ролана).

Дата добавления: 2014-12-08