Типологія роману

Роман.

Це великий епічний твір, увага в якому зосереджена на долі окремої особистості, формуванні її характеру, внутрішньому розвитку. Виникнення роману пов’язане із усвідомленням цінності ОСОБИСТОСТІ (у давньому епосі людина сприймалася виключно як член соціуму, колективу). Саме тому роман називають „епосом приватного життя” чи „епосом нового часу”.

Цей „книжний жанр”з’явився ще в часиантичності (в прозовій формі) – к. ІІ чи поч. І ст. до н.е. Сам термін „роман” виник значно пізніше: в епоху Середньовіччя. La conte roman (фр.) називали твори з любовним сюжетом, які були написані романською мовою, а не латиною. Пізніше назва скоротилася: прикметник став іменником.

Давньогрецькі романи („оповіді”, „книги”) змальовували випробування, через які успішно проходили юні закохані („Дафніс і Хлоя” Лонга, „Херей та Калліроя” Харитона, „Ефіопіка” Геліодора тощо); у літературі Риму виник сатуричний* роман з настановою на „незвичайність, анекдотичність, гостроту подій” [35, с.105] („Сатирикон” Петронія, „Золотий віслюк” Апулея).

В епоху Середньовіччя набули поширення лицарські романи (див. вище), які спочатку мали віршовану форму, а пізніше – прозаїчну. Наприклад, романи Кретьєна де Труа „Івейн, чи Лицар із левом”, „Ланселот, чи Лицар із візком” тощо.

У часи Ренесансу з’явився твір, задуманий як пародія на лицарські романи з їх фантастикою, – „Дон Кіхот” М. де Сервантеса: саме з розвитком його традицій (настанова на „правдоподібність”, мотив «великої дороги» і широка панорама дійсності, зосередження уваги на долі окремої особистості тощо) пов’язаний подальший розвиток цього жанру у західноєвропейській (зокрема англійській) літературі.

Значущим у цьому плані був також вплив іспанського шахрайського роману, побудованого у формі оповіді пройдисвіта (пікаро) про своє життя.

Після тимчасового „занепаду” романного жанру у літературі класицизму* XVII ст. його „нове життя” почалося у літературі Англії. Письменники-просвітники*, врахувавши досвід попередників, публіцистики, жанру „подорожі” тощо, відродили „епос приватного життя”. Д. Дефо написав „Робінзона Крузо”, а пізніше виділилися два основні різновиди західноєвропейського роману: соціально-побутовий (Г. Філдінг, Т. Смоллетт) та психологічний (С. Річардсон, Ж. Ж. Руссо, Л. Стерн, І. В. Гете).

На межі XVIII-XIX ст. в Англії виникає готичний роман („роман жахів”): твори Г. Волпола, А.Радкліф. Засновником історичного роману вважають В. Скотта.

В 1830-ті рр. почалась класична епоха соціально-психологічного роману (Стендаль, О. де Бальзак, Ч. Діккенс, В.М. Теккерей, Г. Флобер, Ш. Бронте, Джордж Еліот, Е. Троллоп).

Видатні романісти ХХ ст.: Р. Роллан, Т. Манн, М. Пруст, Дж. Джойс, Дж. Ґолсуорсі, С. Моем, В. Вулф, Дж. Оруелл, В. Голдінг тощо.

Роман є провідним жанром у літературі XVIII-XXI ст.

До питання жанрової природи роману зверталося багато дослідників.

Г.В.Ф. Гегель вважав, що роман показує життя у всій різноманітності, його основний конфлікт – між поезією серця та протиставленою їй прозою життєвих відносин.

В.Г. Бєлінський називав роман – епосом приватного життя, який показує буденне життя людини.

М.М. Бахтін* вказував, що епопея звернена до минулого, а роман – до сьогодення, його герой – не сформована особистість, а людина, яка розвивається та шукає себе. Роман продовжує формуватися й до сьогодні.

Дослідник виділив кілька типів роману за принципами побудови образу головного героя: роман-мандри, роман-випробування, роман-виховання, автобіографічний роман.

РОМАН	РОМАН-ЕПОПЕЯ, ЕПОПЕЯ ЯК ЦИКЛ РОМАНІВ
У центрі – один, рідше більше персонажів.	Складно виділити головного персонажа.
Увага зосереджується на подіях приватного життя, що мають значення лише для одного персонажа або невеликої групи персонажів (сім’ї).	Увага зосереджується на подіях, які мають значення для всього народу,відображається значний період історичного часу, великі історичні події. Широта та багатогранність художнього світу.
Може мати фантастичний зміст.	Фантастика переважно відсутня.

1. Історичний підхід: на різних етапах розвитку літературного процесу функціонували різні типи романів (античний, лицарський, шахрайський, готичний тощо).

2. Тематичний підхід: психологічний, любовний, соціальний, автобіографічний, історичний, філософський, детективний, фантастичний тощо.

Хоча роман, переважно, має прозову форму, історія західноєвропейської літератури знає й віршовані зразки цього жанру. Наприклад, середньовічні лицарські романи.

Дата добавления: 2014-12-08