Сутність, необхідність та види податків 1 страница

План викладу і засвоєння матеріалу

РОЗДІЛ 12. ПОДАТКИ І Податкова система

Ключові слова:

· податки;	· загальнодер­жавні податки;
· податкова система;	· місцеві подат­ки;
· елементи оподаткування;	· податкова політика;
· фіскальна функція податків;	· податкова реформа;
· регулююча функція податків;	· податкова робота;
· прямі податки;	· податковий менеджмент;
· непрямі податки;	· податковий кодекс

У результаті вивчення теми студенти повинні знати:

· економічний зміст та функції податків;

· принципи оподаткування, елементи та види податків;

· сутність та основні напрями податкової політики;

· склад та структуру податкової системи України;

· основи організації податкової роботи та систему органів податкового контролю.

12.1. Сутність, необхідність та види податків.

12.2. Податкова політика та податкова система України.

12.3. Організація податкової роботи та діяльність державної податкової служби

Податки як основне джерело утворення державних фінансів через вилучення у виді обов'язкових платежів частини суспільного продукту відомі з незапам'ятних часів. Причому оподатковування як елемент економічної культури властивий усім державним системам як ринкового, так і неринкового типу господарювання. У зв'язку з цим про оподатковування можна говорити як про феномен людської цивілізації, як про її невід'ємну частину.

Історія податків нараховує тисячоріччя. Вони виступили необхідною ланкою економічних відносин з моменту виникнення держави і поділу суспільства на класи. За словами англійського економіста С. Паркінсона: "Оподатковування старе, як світ, і його початкова форма виникла, коли який-небудь місцевий вождь перегороджував устя ріки, місце злиття двох рік чи гірський перевал і стягував плату за прохід з купців і мандрівників"^/

В. Пушкарьова в розвитку оподатковування виділяє три періоди, кожний з який характеризується тими чи іншими ознаками й особливостями.

Перший період розвитку оподатковування, що включає в себе господарські системи древнього світу і середніх століть, відрізняється нерозвиненістю і випадковим характером податків. Саме на цьому етапі податки і механізми їхнього стягування виникають у зародковому стані.

Виникнення податків відносять до періоду становлення перших державних утворень, коли з'являється товарне виробництво, формується державний апарат - чиновники, армія, суди. Саме необхідністю в утриманні держави і його інститутів і було обумовлене виникнення оподатковування.

Спочатку податки існували у виді безсистемних платежів, що носять переважно натуральну форму. Піддані несли повинності особистого характеру (панщина, участь у походах), а також сплачували податки продовольством, фуражем, спорядженням для армії. У Римській імперії й Афінах у мирний час податків не було і їхнє введення і стягування обумовлювалося настанням воєнного часу. По свідченнях істориків, перський цар Дарій (ІV в. до н.е.) брав податки навіть євнухами. Іншими словами, форми оподатковування визначалися суспільною потребою.

В міру розвитку і зміцнення товарно-грошових відносин податки поступово приймають майже повсюдно винятково грошову форму. Якщо колись податки стягувалися в основному на утримання палаців і армій, на зведення укріплень навколо міст, на будівництво храмів і доріг, то згодом податки стають основним джерелом доходів для грошового утримання держави.

Обов'язкові платежі древнього світу віддалено нагадували нині існуючі податки в їхньому сучасному розумінні. Це були скоріше квазиподатки поряд з іншими джерелами державних доходів: військовий видобуток, доміни (доходи від державного майна), регалії (окремі галузі виробництва і види діяльності, вилучені на користь держави). Квазиподатки являли собою перехідну ступінь до податків.

Однієї з перших організованих податкових систем, багато сторін якої знаходять висвітлення й у сучасному оподатковуванні, є податкова система Древнього Рима.

На ранніх етапах розвитку Римської держави податкові механізми використовувалися винятково для фінансування воєнних дій. Громадяни Рима обкладалися податками у відповідності зі своїм статком на підставі заяви про свій майновий стан і родинний стан (прообраз декларації про доходи). Визначення суми податку (ценз) проводилося спеціально обраними чиновниками.

В ІV-ІІІ вв. до н.е. розвиток податкової системи привів до виникнення як загальнодержавних, так і місцевих (комунальних) податків. Однак єдиної податкової системи в той період не існувало й оподатковування окремих місцевостей визначалося лояльністю місцевого населення до метрополії, а також успіхами у військових заходах держави. У випадку переможних воєн податки знижувалися, а інколи скасовувалися зовсім і замінялися винятково контрибуцією.

У Європі XVІ-XVІІ ст. розвиті податкові системи були відсутні. Повсюдно податкові платежі мали характер разових вилучень, причому періодично парламенти держав надавали правителям повноваження, в основному надзвичайні, по стягуванню тих чи інших видів податків. Збором податків займалися так називані відкупники, що викуповували встановлені податки в держави, вносячи суму податку в скарбницю цілком. Далі, заручившись державними повноваженнями і застосовуючи примус за допомогою помічників і суботкупщиків, відкупник здійснював збір податку з населення, з врахуванням свого прибутку, який де коли досягав однієї четвертої від ціни відкупу.

Другий період розвитку оподаткування. Однак розвиток європейської державності об'єктивно вимагало заміни "випадкових" податків і інституту відкупників стрункою, раціональною й обґрунтованою системою оподатковування. Саме наприкінці XVІІ - початку XVІІІ ст. настає другий період розвитку оподатковування. У цей період податки стають ведучим джерелом дохідної частини бюджетного устрою.

У цей період відбувається формування перших податкових систем, що включають у себе прямі і непрямі податки. Особливу роль грали акцизи, стягнуті, як правило, у міських воріт із усіх ввезених і вивезених товарів, а також подушний і прибутковий податки.

Розвиток демократичних процесів у європейських країнах знайшло своє відображення в питаннях встановлення і введення податків. Так, в Англії в 1215 року в "Великій хартії вільностей" було уперше встановлене, що податки вводяться тільки за згодою нації: "Ні щитові гроші, ні посібники не повинні стягуватися в королівстві нашому інакше, як по загальній раді королівства нашого". Даний принцип був повторений і в 1648 році, а в 1689 році Білль про права остаточно закріпив за представницькими органами влади затверджувати всі державні витрати і доходи.

В Франції парламент став затверджувати бюджет і податки тільки в 1791 році після Великої французької революції.

Цікаво відзначити, що багато історичних подій починалися в результаті податкових конфліктів. За словами Н.Тургенєва: "Податки, чи, правильніше сказати, дурні системи податків, були одною з причин як видно з історії, що нідерландці зробилися незалежними від Іспанії, швейцарці від Австрії, фрісляндці від Данії, і, нарешті, козаки від Польщі..."

Крім того, боротьба північноамериканських колоній Англії за незалежність (1775-1783 р.р.) була багато в чому обумовлена прийняттям англійським парламентом закону про гербовий збір (1763 рік), що торкався інтересів майже кожного жителя колоній, тому що податками обкладалися вся комерційна діяльність, судова документація, періодичні видання і т.д. Початок безпосередніх воєнних дій повсталих, історики відносять до епізоду так називаного "Бостонського чаювання" (1773 рік), коли англійський уряд надав Ост-Індійській компанії право безмитного ввозу у північноамериканські колонії. Митні пільги фактично поставили цю компанію поза конкуренцією і завдали серйозного удару по позиціях місцевих торговців. У грудні 1773 року група колоністів проникнула на прибулі в Бостонський порт англійські кораблі і викинула в море велику партію товарів, що загострило конфлікт між метрополією і колоніями.

Одночасно з розвитком державного оподатковування починає формуватися наукова теорія оподатковування, основоположником якої є шотландський економіст і філософ Адам Сміт (1723-1790 р.р.). У своїй роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 рік) він уперше сформулював принципи оподатковування, дав визначення податковим платежам, позначив їхнє місце у фінансовій системі держави, а також визначив, що податки для платника є показник волі, а не рабства.

Третій період розвитку оподатковування починає свою історію в XІ ст. і відрізняється зменшенням кількості податків і великим значенням права при їхньому встановленні і стягуванні. Поступово в суспільстві поряд з розвитком фінансової науки відбувається становлення науково-теоретичних поглядів на природу, проблеми і методики оподатковування. Жодна економічна школа, жодна фінансова теорія не обійшли своєю увагою питання фіскалітета. В другій половині XІ в. багато держав почали спроби втілити наукові погляди на практиці.

Однак, як відзначає В. Пушкарьова, вінцем фінансової науки виявилися податкові реформи, проведені після Першої світової війни, цілком обґрунтовані науковими принципами оподатковування. Саме тоді була закладена конструкція сучасної податкової системи, у якій прямі податки і, насамперед, індивідуальний прибутково-прогресивний податок, зайняли ведуче місце6.

У той же час варто визнати, що людство дотепер не придумало ідеальної податкової системи. Фінансова наука і понині не може однозначно відповісти на багато податкових питань, а постійні податкові реформи практично у всіх розвитих країнах свідчать про перманентний процес створення справедливої, розмірної й обґрунтованої системи оподатковування.

Розвиток державних інститутів Рима об'єктивно привело до проведення імператором Августом Октавіаном (63 року до н.е. - 14 року н.е.) кардинальної податкової реформи, у результаті якої з'явився найперший загальний грошовий податок, так називаний "трибут". Контроль за оподатковуванням стали здійснювати спеціально створені фінансові установи. Основним податком держави виступив поземельний податок. Податками обкладалися також нерухомість, раби, худоба й інші цінності. Крім прямих з'явилися і непрямі податки, наприклад, податок з обороту - 1 %, податок з обороту при торгівлі рабами - 4 % і ін.

Вже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальну функцію, але і функцію регулятора тих чи інших економічних відносин.

Загальна ж кількість податкових платежів у Древньому Римі досягало більш 2000.

Наступні податкові системи в основному повторювали у видозміненому виді податкові системи стародавності.

В Київській Русі податки з'являються вже в перші роки виникнення цієї древньої держави. І що важливо, давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження.

Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - "диму". Тобто, "дому", селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми.

Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною.

І ще одним джерелом наповнення казни було по плужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико - князівського двору та на дипломатичні місії.

Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави.

Княгиня Ольга, розвиваючи і вдосконалюючи традиційну систему податків, збагачує їх оброками, втілює в життя рентні відносини. Останні стали важкою розплатою за смуту і нестабільність життя на Русі в ХІІ-ХІІІ ст. В епоху середньовіччя Русь сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних податей, яких нараховувалося більше 30.

З XV століття вводиться такий прямий грошовий податок як половщина. Спочатку його сплачували селяни, виходячи з кількості худоби і землі. Згодом половщину почали сплачувати всі державні категорії залежного селянства.

Понад триста років проіснував на українських землях такий натуральний податок як поштучне, запроваджений литовцями. Його сплачували селяни від кількості худоби та птиці, витканого полотна, ряден, рушників.

З XVI століття приходить в Україну так зване Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному регулюванні. Магдебурзьке право - це письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною.

Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення.

Міське населення було особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об'єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані подачки колективно.

Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років тому воно було запроваджено в Києві.

Понад півтори тисячі літ на наших землях існує такий вид податку як мито. Спочатку це була платня, яка сплачувалася грішми за перевезення товарів, прогін худоби через державні кордони чи митні застави фортець, міських брам, мостів.

За часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну одиницю товару.

Часто помірне торговельне мито органами міського управління змінялось іншими вимогами.

За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення було скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків повністю. Лише міщани і селяни платили стацію - податок на утримання війська, а також сплачували податок з промислових прибутків.

Повна руйнація українських податкових національних традицій, яка передбачала помірність і доцільність оподаткування, розпочалася з втратою Україною її незалежності і повного поневолення Московською державою.

Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та універсальністю випереджала майже усі адміністративні системи світу, Москва почала запроваджувати й "свої" податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару.

Було введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками.

Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило кількість платників податків за рахунок введення в їх число тих категорій населення, що раніше були звільнені від оподаткування: "задвірних", "ділових людей", половників та інших.

Загальну суму подвірного визначав уряд на чолі з урядником, а сільська громада чи міське управління розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження подушного, тобто до XVIII століття.

Основний прямий податок Російської імперії подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття. З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі податки.

В роки революції і громадянської війни податкова система створюється, змінюється прямим визиском, експропріацією.

Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період короткочасового НЕПу.

Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм. Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи державних доходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджет).

Проте, з появою на початку 90-х років перших елементів ринкових відносин виникла нагальна потреба створити спеціальний орган, на який покладено контроль за дотриманням податкового законодавства всіма суб'єктами підприємницької діяльності. З цією метою у складі Міністерства фінансів України було створено державну податкову службу і прийнято у грудні 1990 року Верховною Радою України Закон про неї.

Створення Головної державної податкової інспекції України викликане переходом від системи платежів у бюджет до системи оподаткування згідно з прийнятими законами. За умов податкового методу формування доходів бюджету на законодавчій основі вкрай необхідна самостійна, чітко організована міцна державна служба, яка здійснює контроль у сфері оподаткування. З метою посилення контролю за справлянням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, зміцнення виконавчої дисципліни працівників податкових органів та керуючись пунктом 15 статті 106 Конституції України, Указом Президента України від 22.08.1996 № 760/96 "Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій" проведено реорганізацію податкової служби.

Сьогодні Україна вибудовує свою податкову систему, орієнтуючись на найрозвиненіші країни світу. Адже податкова система є найважливішою основою економічної системи кожної розвиненої країни. З одного боку вона забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини.

Податки - це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально економічного стану країни. Жодна держава не може обійтись без податків, що є головним у її відносинах з суб'єктами господарювання. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. Отже, саме виникнення держави спричинило і появу платежів та внесків до державної скарбниці для фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Через податки йде перерозподіл суспільного продукту, формування фінансових ресурсів як держави в цілому, так і її адміністративно-територіальних одиниць. Отже, підсумовуючи викладене вище, можна сказати: податки — це кошти, які держава збирає для спільних потреб усіх громадян. На ці кошти утримуються дитячі садочки, школи, лікарні, виплачуються пенсії.

На сьогодення існують декілька податкових теорій, розглянемо сучасні теорії. Кейнсианська теорія, була заснована на розробках англійських економістів Джона Кейнса (1883-1946 р.р.) і його послідовників. Центральна думка цієї теорії полягала в тому, що податки є головним важелем регулювання економікою і виступають однією з доданків її успішного розвитку. На думку Дж. Кейнса, викладену їм у його книзі "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936 рік), економічний ріст залежить від грошових заощаджень тільки в умовах повної зайнятості. Однак повної зайнятості практично неможливо досягти. У цих умовах великі заощадження заважають економічному росту, оскільки вони не вкладаються у виробництво і являють собою пасивне джерело доходу. Для того щоб усунути негативні наслідки, зайві заощадження повинні вилучатися за допомогою податків.

Податкова теорія монетаризма була висунута в 50-х роках професором економіки Чикагського університету Мілтоном Фрідменом і заснована на кількісній теорії грошей. На думку її автора, регулювання економікою може здійснюватися через грошовий обіг, що залежить від кількості грошей і банківських процентних ставок. При цьому податкам не приділяється така важлива роль, як у кейнсианських економічних концепціях. У даному випадку податки поряд з іншими механізмами впливають на грошовий обіг. Зокрема, через податки вилучаються зайва кількість грошей. У теорії монетаризма і кейнсіанській теорії податки зменшують несприятливі фактори розвитку економіки. Однак якщо в першому випадку цим фактором є зайві гроші, то в другому - зайві збереження.

Теорія економіки пропозиції сформульована на початку 80-х роках американськими вченими М. Бернсом, Г. Стайном і А. Леффером⁷ у більшому ступені чим кейнсіанська теорія розглядає податки в якості одного з факторів економічного розвитку і регулювання. Дана теорія виходить з того, що високе оподатковування негативне впливає на підприємницьку й інвестиційну активність, що в остаточному підсумку приводить і до зменшення податкових платежів. Тому в рамках теорії пропонується знизити ставки оподатковування і надати корпораціям усілякі пільги. Таким чином, зниження податкового тягаря, на думку авторів теорії, приводить до бурхливого економічного росту.

Одна з основних проблем оподатковування знайшла своє відображення в теорії перекладання податків. Причому питання про перекладання податків дотепер є одним з найменш розроблених питань в оподатковуванні і це з врахуванням того, що її практичне значення дуже величезне. Суть теорії перекладання заснована на тім, що розподіл податкового тягаря можливо тільки в процесі обміну, результатом якого є формування ціни. Саме через обмінні і розподільні процеси юридичний платник податку здатний перекласти податковий тягар на іншу особу - носія податку, що і буде нести весь тягар оподатковування.

Наприкінці 19ст. професор Колумбійського університету Едвін Селігмен (1861-1939 р.р.) у своїй книзі "Перекладання і падіння податків" (1892 рік) виклав основні положення перекладання податків і вказав два їхніх різновиди:

· перекладання з продавця на покупця (як правило, це відбувається при непрямому оподатковуванні)

· перекладання з покупця на продавця (непрямі податки у випадках, коли ціна на який-небудь товар неймовірно велика через високі ставки (наприклад, акцизів), що істотно обмежує попит на цей товар).

Проблема перекладання податків остаточно не вирішена дотепер. За словами сучасних американських економістів К. Макконелла і С. Брю: "Податки не завжди виходять з тих джерел, що підлягають оподатковуванню. Деякі податки можуть бути перекладені. З цієї причини необхідно точно визначити сферу можливого перекладання основних видів податків і виявити кінцеві пункти, куди податки переміщаються"⁸. На думку інших західних економістів Р. Масгрейва і Д. Мінза від 30 до 50 % податків, що сплачуються капіталістами, перекладається ними на споживачів⁹. Проблема перекладання особливо актуальна в даний момент і в Україні.

Таким чином, для точного визначення тенденцій перекладання кожного податкового платежу необхідно враховувати природу податку, а також всі економічні і політичні умови його стягування.

Початок 90-х років став також періодом відродження і формування податкових систем нових держав, які утворилися на території колишнього СРСР. Вони пішли шляхом ринкових реформ, взявши курс на приватизацію підприємств державного сектору. При цьому практично повністю припинилось управління державним сектором.

В умовах розвитку ринкової економіки податки стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Змінюються не тільки види податків і форми їх справляння, а й саме ставлення до них. За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує вади ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості.

Податок - універсальна вихідна категорія, яка виражає основні суттєві ознаки і властивості фінансів у будь-якій економічній системі ринкового типу.

Економічна теорія характеризує податок як специфічну форму економічних відносин держави з суб'єктами господарювання, різними групами населення і фактично з кожним членом суспільства. Специфіка цих відносин полягає в тому, що держава є визначальною діючою особою, а платник податку - виконавцем вимог держави. Хоча податки та механізм оподаткування будуються на певному фундаменті правових відносин, сторони не скріплюють ці відносини у формі певного договору, контракту. Стягнення податку виступає одностороннім процесом і має безвідплатний та обов'язковий характер для конкретного платника. Податкові відносини мають односторонню спрямованість - від платника до держави. Повернення переплат не можна розглядати як зворотний рух, оскільки воно пов'язане не з сутністю цих відносин, а з конкретним механізмом розрахунків з бюджетом.

Вилучення державою на користь суспільства певної частини вартості ВВП у вигляді обов'язкового внеску складає суть податку. Проявляється вона в стосунках, що складаються у держави з платниками податків, які характеризуються як грошові стосунки, що виникають з приводу сплати податків, зборів і інших платежів до бюджету та державних цільових фондів.

Зі зміною ролі і значення податків в економічній системі суспільства сталася еволюція в поглядах і на саму природу податку. У XVIII ст. переважала думка про те, що податок - це плата(ціна) за послуги, що робляться державою, своїм громадянам. У XIX ст. податок вважався пожертвуванням індивідуума в інтересах держави. У XX ст. основною була точка зору про те, що податок - це примусовий внесок(збір), що стягується державою, який йде на покриття загальнодержавних потреб на основі виданого закону.

Податковий кодекс України визначає податок як "обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку ".

Розглядаючи категорію " податок" з економічної точки зору, виділити його із складу інших державних вилучень і встановити його відмінність від зборів, мит і платежів досить складно. Тому при визначенні економічної природи податку найважливішим критерієм є його суть, приналежність до фінансово-бюджетної системи суспільства. Економічна суть податків характеризується грошовими стосунками, що складаються у держави з юридичними і фізичними особами. Ці стосунки об'єктивно обумовлені і мають специфічне громадське призначення - мобілізацію грошових коштів в розпорядження держави.

Проте на практиці вирішального значення при визначенні категорії " податок" набуває саме його правова інтерпретація. Наукове тлумачення змісту категорії "податок" сприяє правильному встановленню норм і правил податкового законодавства країни, що обмежують право платника на власність, що підлягає відчуженню при оподаткуванні. Таким чином, симбіоз економічної та правової основи дозволяє визначити наступні ознаки податку:

· обов'язковість - усі платники податків повинні сплачувати законно встановлені податки і збори;

· індивідуальна безоплатність - замість сплати податку платники не отримують з боку держави які-небудь блага, що носять індивідуальний характер;

· сплата в грошовій формі - сплата податків в натуральній або іншій формі, відмінній від грошової, здійснена бути не може;

· мета стягування податку - фінансове забезпечення витрат, здійснюваних державою в процесі своєї діяльності.

Податок - категорія комплексна, яка має економічне і юридичне значення

Конкретними формами прояву категорії "податок" являються види податкових платежів, що встановлюються законодавчими органами влади. З організаційно-правового боку податок - це обов'язковий платіж, що поступає до бюджетного фонду у визначених законом розмірах і у встановлені терміни.

Нині переважає погляд на податок як на спосіб реалізації переважно фіскальних інтересів держави. Податок зазвичай розглядають як обов'язковий внесок до бюджету, що стягується відповідно до закону. Деякі автори при визначенні податку акцентують увагу на факті відчуження власності на користь держави. Схожий підхід реалізований в у Податковому кодексі України

Виходячи з вищевикладеного слід зазначити, що категорія "податок" є системою податкових стосунків, що виникають між платниками податків, з одного боку, центральними, регіональними або місцевими органами влади, з іншого боку, з приводу перерозподілу частини доходу власника.

Будучи основною формою фінансового забезпечення діяльності держави в умовах ринкового господарювання, податки стають одним з щонайпотужніших важелів в руках держави, за допомогою яких воно може здійснювати регулювання процесів і тенденцій, що відбуваються в міжбюджетних стосунках, і через систему пільг і санкцій чинити опосередковану дію на виробників товарів, робіт і послуг.

Дата добавления: 2014-12-08