Фінанси європейського союзу

Європейський Союз - це багатонаціональне інтеграційне об'єднання, яке, як і окрема держава, виконує певні функції. Фінансове забезпечення виконання цих функцій здійснюється через європейський бюджет - централізований міждержавний фонд грошових коштів країн-членів ЄС, саме тому фінанси Європейського Союзу за своєю організацією та функціональним призначенням схожі на державні фінанси, але на якісно іншому, більш складному рівні організації фінансової системи. Це зумовлено рівнем поглиблення інтеграційних процесів та самою історією створення та розширення Європейського Союзу, яке пройшло кілька етапів: від Європейських Співтовариств до економічного, валютного і політичного союзу.

Початком процесу інтеграції країн Західної Європи вважається 9 травня 1950 р., коли міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн, що знайшло своє відображення в підписаному в 1951 р. Паризькому договорі про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС), яке об’єднало шість країн: Бельгію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Німеччину і Францію, так звану "європейську шістку". У подальшому процеси євроінтеграції поширилися на економіку в цілому. У 1957 р. було підписано Римський договір і створено Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом). Метою ЄЕС було створення митного союзу, усунення внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Співтовариства для забезпечення вільної торгівлі і створення спільного ринку.

У 1965 р. було підписано договір про злиття виконавчих органів трьох європейських співтовариств: ЄСВС, ЄЕС і Євратому, у результаті якого для забезпечення розвитку європейської інтеграції були створені Європейська Комісія, Рада ЄС, Європейський Парламент і Суд Європейських Співтовариств. Одночасно в 1968 р. завершилося створення митного союзу ЄС. У 1973 р. відбулося перше розширення ЄЕС у результаті приєднання Данії, Ірландії і Великобританії. У 1979 р. пройшли перші всенародні вибори в Європейський парламент, а у 1981 р. відбулося друге розширення ЄЕС за рахунок приєднання Греції. У 1985 р. відбулося підписання Шенгенської угоди про безвізовий режим. У 1986 р. відбулося приєднання Іспанії і Португалії, а у 1995 р. — Австрії, Фінляндії і Швеції. В 1986 р. було підписано. Єдиний європейський акт, що запровадив спільну політику в галузях науково-технологічного розвитку і соціальній сфері з метою охорони навколишнього середовища та створення до 1 січня 1993 р. єдиного внутрішнього ринку. По суті це була перша зміна договорів ЄС, бо процес євроінтеграції поширився не лише на економіку, а й на зовнішню політику країн-членів Європейського Союзу. У 1992 р. було підписано Маастрихтський договір про Європейський Союз, що по суті стимулювало завершення формування єдиного внутрішнього ринку та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу. У 1997 р. було укладено Шенгенську угоду про вільне пересування громадян у межах Євросоюзу. У 1999 р. в безготівковий обіг було введено єдину валюту - євро, яка з 2002 р. почала функціонувати в готівковому обігу. До введення євро в 1999 р. країни-учасниці Європейської валютної системи користувалися з березня 1979 р. регіональною міжнародною рахунковою одиницею – ЕКЮ (European Currency Unit), вартість якої визначалась середньозваженим курсом валют країн-членів.

Процес поглиблення європейської інтеграції забезпечив передумови для територіального розширення Європейських Співтовариств, а згодом — і Європейського Союзу. Це було зумовлено глобалізацією світових процесів і геополітичними та геоекономічними інтересами зміцнення позицій європейських країн на сучасному етапі. У 2004 р. до ЄС приєдналися Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, а у 2007 р. — Болгарія, Румунія. У 2007 р. лідери Італії, Іспанії і Франції оголосили про створення нової організації – Середземноморського союзу. На цей час є три атрибути приналежності до Євросоюзу – членство в ЄС, шенгенській зоні і зоні євро. Але є кілька особливостей і винятків, а саме: Великобританія й Ірландія підписали Шенгенську угоду на умовах обмеженого членства. Великобританія, Данія і Швеція не приєдналась до зони євро, а вирішили зберегти національні валюти. Норвегія, Ісландія і Швейцарія не є членами ЄС, однак входять в шенгенськую зону. Чорногорія і Косово не є ні членами ЄС, ні учасниками Шенгенської угоди, однак використовують євро як платіжний засіб на території своїх країн.

Особливості організації фінансів Європейського Союзу обумовлені насамперед тим, що ЄС — це більшою мірою конфедеративне утворення суверенних держав (щоправда, зі значними елементами федерації). Як суверенні держави, країни-члени ЄС самостійно розробляють свою економічну та соціальну політику, формують національний бюджет і податкову систему, але завдяки інтеграційним процесам все більше повноважень і прав передається ними наднаціональним органам. Отже, відбувається процес поступової трансформації конфедеративного типу наднаціонального економічного угруповання у федеративний, що має безпосередній вплив як на формування єдиної фінансової політики країн ЄС, так і на реальну можливість урядів країн-учасниць безпосередньо впливати на економічну кон'юнктуру за допомогою бюджетно-податкових та грошово-кредитних інструментів. Про це свідчать такі факти.

По-перше, однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи Європейського Союзу є те, що, на відміну від інших міжнародних економічних організацій, ЄС має самостійний бюджет, який об'єднує переважну частину спільних фінансових фондів. Бюджет Євросоюзу - це фінансова основа інтеграційних заходів у межах Союзу, проте він ще не перетворився на інструмент повноцінної фінансової політики ЄС і лише частково є важелем наднаціонального регулювання економік країн-членів Євросоюзу.

Бюджет ЄС формується:

- за рахунок внесків країн-членів ЄС та доходів бюджету ЄС. Внески країн залежать від рівня їх економічного розвитку, що характеризується виробленим ВНП. Власні доходи, наявність яких є по суті специфікою бюджету ЄС, формуються, насамперед, за рахунок мита і сільськогосподарських податків, якими обкладаються товари, що імпортуються з країн - не членів ЄС, окрім мита Європейського об'єднання вугілля і сталі;

- за рахунок податку на додану вартість, який встановлений за єдиною для всіх країн ставкою щодо уніфікованої бази оподаткування. Ця ставка не повинна перевищувати 1,4%. Бюджет Європейського Союзу має ліміт, який не повинен перевищувати 1,2% загального обсягу ВНП Євросоюзу. Видаткову частину бюджету Європейського Союзу становлять такі витрати: близько 73% складають субсидії й інші витрати, що надаються сільському господарству; 5,8% - субсидії на реалізацію регіональної політики з метою фінансової підтримки менш розвинутих регіонів; 2,6% - це витрати із субсидування наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок, фінансовані кошти, що виділяються на енергетику, промисловість і транспорт; 3,8% - економічна допомога країнам, що розвиваються; 4,7% - адміністративні витрати; 8,5 % припадає на інші витрати.

Бюджетний процес у Євросоюзі кожен рік складається з певних послідовних етапів. Участь у цьому процесі беруть головним чином: Європейська комісія, яка пропонує проект бюджету; Європарламент, який протягом 45 днів розглядає його та вносить поправки; Рада ЄС, яка з Європарламентом приймає цей бюджет. Бюджетний рік у Європейському Союзі триває календарний рік з 1 січня по 31 грудня. Європейська комісія є безпосереднім виконавцем бюджету. Звіти про виконання бюджету, спрямовуються до Європейського Парламенту, Ради міністрів ЄС, інших інститутів ЄС і урядів держав - членів ЄС.

З 1980 р. Європейський Союз розпоряджається власними коштами незалежно від бюджетів країн, що входять до його складу. Цей факт надає адміністративним органам ЄС великий ступінь незалежності. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії. Процес виконання євробюджету знаходиться під контролем Європейського парламенту та Палати аудиторів, які проводять оцінку надходження доходів та фінансування видатків бюджету.

Процеси євроінтеграції вимагали єдиних підходів до формування бюджетів країн-членів ЄС. Тому вже на початку 1960-х років Комісія ЄС розробила Програму гармонізації національних бюджетів, що передбачала: вироблення методики гармонізації бюджетної політики і рекомендацій з уніфікації бюджетної статистики, зіставлення й аналіз бюджетів тощо. Передбачалося також запровадити єдину бюджетну класифікацію центральних і місцевих бюджетів, уніфікувати бюджетний період, скласти прогнозовані багаторічні бюджети на три — п'ять років, щоб на цій основі координувати фінансування об'єктів соціальної інфраструктури. У 80-ті роки ХХ ст. перед економікою ЄС постали нові завдання, а саме: досягнення стійких темпів економічного зростання, зниження рівня інфляції, зменшення безробіття, стабілізація платіжних балансів. Це зумовило такі основні напрями в бюджетній політиці, визначені Комісією ЄС: скорочення дефіцитів державних бюджетів країн-членів Євросоюзу, збільшення частки бюджетних коштів в інвестиції, перекваліфікація робочої сили та зниження виробничих витрат, підсилення контролю за використанням коштів на соціальні заходи. Узгодження та гармонізація бюджетної політики - це досить складний процес, що супроводжується певними внутрішніми суперечностями. З одного боку, рівень самостійності окремих держав у бюджетному регулюванні формально зменшився, бо країни зобов'язалися подавати керівництву ЄС проекти своїх бюджетів і звітів про їх виконання, інформувати органи ЄС про проведення відповідних бюджетних заходів. З іншого боку, господарські механізми країн-учасниць, незважаючи на високий рівень їх взаємозалежності, залишаються автономними, бо країни мають різний рівень економічного розвитку, індивідуальну соціально-політичну ситуацію всередині країни, що породжує суперечливість інтересів як у бюджетній, так і загалом в економічній політиці.

Однією з найбільш актуальних проблем для Європейських країн є високий рівень безробіття, зумовлений, на думку загалу, надмірним податковим тягарем. У Європі податки в середньому становлять майже 40 % ВВП, а рівень безробіття досягає 10 %.

Важливим аспектом організації фінансів Європейського Союзу є синхронізація податкових систем та гармонізація податкової політики його членів. Для податкової політики Європейського Союзу характерні такі особливості: зниження податкових ставок із одночасним зменшенням податкових пільг з метою стимулювання економіки та забезпечення ефективного розподілу ресурсів; зменшення прогресивності та перехід до пропорційного оподаткування доходів; підвищення нейтральності ролі непрямих податків; стимулювання окремих пріоритетних секторів економіки, зокрема, малого бізнесу, внутрішньо-фірмових досліджень та інноваційних розробок; регулювання зовнішніх ефектів, наприклад стимулювання споживання екологічно чистих видів палива; створення пільгових ощадних схем. Прийняті або запропоновані на розгляд Ради ЄС заходи стосуються тільки принципів системи оподаткування і податкової бази, а відсоткова ставка як гнучкій інструмент залишається у підпорядкуванні національної влади. Діяльність органів ЄС зосереджена на двох головних напрямах: гармонізації ставок ПДВ і впровадженні акцизних зборів; уніфікації податків на доходи від цінних паперів і банківських депозитів. Максимальну долю в надходженнях бюджетів у більшості країн Європи становлять особисті прибуткові податки. Податки на прибутки корпорацій становлять значно меншу частку державних доходів.

Європейські країни поділяють на три групи залежно від діючих у них систем оподаткування прибутку, які в них функціонують, що розрізняються за способом оподаткування частки, що розподіляється, і частки, яка не розподіляється (таблиця 23.6).

Таблиця 23.6

Дата добавления: 2014-12-08