Етіологічне підтвердження діагнозу туберкульозу

Наявність деструкції.

ІІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ТУБЕРКУЛЬОЗНОГО ПРОЦЕСУ

Головними складовими характеристики туберкульозного процесу є: локалізація і поширеність процесу, деструкція (фаза процесу) і метод підтвердження діагнозу.

1. Локалізація ураження. При формулюванні діагнозу локалізацію ураження в легенях слід наводити за номером (назвою) сегментів, назвою часток легені, а в інших органах і системах – за анатомічною назвою місця ураження (туберкульоз верхнього сегменту правої нирки, туберкульоз маточних труб, фліктенуальний кератокон'юнктивіт правого ока та ін.).

Деструкція – це патологічний специфічний запальний процес будь-якого органу, що характеризується змертвінням і розпадом ураженої тканини під впливом МБТ. На місці деструкції рентгенологічно визначають розпад тканини з більш або менш вираженою порожниною, що формується внаслідок туберкульозного розплавлення тканини.

В наведеному діагнозі туберкульозу (Дестр+) означає наявність деструкції, (Дестр-) – її відсутність.

Факультативно можна зазначати фазу туберкульозного процесу.

- інфільтрація, розпад (відповідає Дестр+), обсіменіння;

- розсмоктування, ущільнення, рубцювання, звапнення.

Інфільтрація, розпад, засів (обсіменіння) – характеризують активність туберкульозних змін у вперше виявлених хворих, з рецидивом захворювання або хронічним його перебігом.

Розсмоктування, ущільнення, рубцювання, звапнення (кальцинація) – відображають в динаміці згасання активного туберкульозного процесу з нахилом до стабілізації. У разі наявності фази, що не завершилась, після означення “розсмоктування” або “ущільнення” в дужках можливе уточнення – “часткове” або “неповне”.

Етіологічне підтвердження туберкульозу є основою основ сучасної клінічної фтизіатрії. Існують лише 2 достовірних методи підтвердження туберкульозу – бактеріологічний і гістологічний. Звичайно, якщо результати дослідження за допомогою цих методів не дозволяють підтвердити діагноз туберкульоз, а у хворого наявні клінічні та рентгенологічні ознаки туберкульозу, то діагноз туберкульозу слід зазначати як такий, що не підтверджений результатами бактеріологічного та гістологічного дослідження. Але, щоб можна було пересвідчитися, що лікар використав всі можливості для підтвердження діагнозу туберкульозу, слід у рубриці “Метод підтвердження” повністю наводити відповідні дані.

(МБТ+) – діагноз туберкульозу підтверджений результатами бактеріологічного дослідження (шифр А15), далі розшифровується:

(М+) – позитивний результат дослідження мазка, тобто у 2-3 мазках харкотиння, зібраних 3 дні поспіль, при дослідженні за Ціль-Нільсеном виявлені кислотостійкі бактерії (КСБ).

Поряд із дослідженням 3 зразків харкотиння, взятих 3 дні поспіль, слід паралельно З дні поспіль здійснювати посів харкотиння на живильне середовище Левенштейна-Йенсена (за можливості одночасно можна здійснити посів на інші живильні середовища). Тому у разі (МБТ+) наводять 1 із 3 уточнюючих записів:

(К0) – якщо культуральне дослідження не проводили;

(К–) –якщо при культуральному дослідженні не виявили МБТ;

(К+) – якщо при культуральному дослідженні виявили МБТ.

Отже, наявність (МБТ+) можлива за (М –), але обов'язково із (К+).

Після кожного підтвердження туберкульозу результатами культурального (К+) дослідження (МБТ+: К+) слід обов'язково визначати чутливість МБТ до антимікобактеріальних препаратів І ряду: ізоніазиду (Н), рифампіцину (R), стрептоміцину (S), етамбутолу (Е), а також, у разі налагодженої методики, й до піразинаміду (Z). Водночас, за результату (МБТ+: К+), одночасно з визначенням чутливості МБТ до препаратів І ряду, досліджують чутливість збудників до основних препаратів II ряду. Це зумовлено тим, що у разі виявлення полі- й мультирезистентності МБТ не буде втрачений час на повторне 1,5-2 місячне культуральне дослідження для визначення чутливості до препаратів II ряду.

Якщо МБТ чутливі до всіх 5 препаратів І ряду, то препарати II ряду не повинні застосовуватися, але чутливість до них треба знати, бо при виявленні резистентності до препаратів І ряду може бути втрачений час для визначення чутливості до препаратів II ряду. Емпіричне застосування препаратів II ряду може призвести до суб-резистентності, тобто до полірезистентності МБТ до препаратів II ряду.

Якщо виявлена резистентність МБТ до 1 чи більше препаратів І ряду і з якихось міркувань не визначали чутливість до препаратів II ряду, то необхідно негайно провести відповідне дослідження. Результати дослідження медикаментозної резистентності МБТ слід наводити таким чином:

(Резист0) – якщо резистентність МБТ не визначали (незалежно від причини);

(Резист–) – якщо резистентність МБТ до препаратів І ряду не встановлена;

(Резист+) (R, Н, S) – якщо виявлена резистентність МБТ до рифампіцину, ізоніазиду, стрептоміцину;

У разі наявності останнього випадку слід навести результати дослідження чутливості МБТ до препаратів II ряду таким чином:

(Резист ІІ 0) – якщо резистентність МБТ до препаратів II ряду не визначали,

(Резист ІІ –) – якщо резистентність МБТ до препаратів II ряду не встановлена;

(Резист II +) (К,Сf) – виявлена резистентність МБТ до канаміцину і ципрофлоксацину

У випадку встановлення діагнозу туберкульоз, який не підтверджений результатами бактеріологічного дослідження (шифр А16) (МБТ-) можливі такі уточнення:

(М0) – мазок не досліджували незалежно від причини;

(М–) – дослідження мазка проводили, але результати дослідження 1—2 зразків із 3-х і були негативними;

(К0) – культуральне дослідження не проводили (незалежно від причини);

(К–) – негативний результат культурального дослідження — МБТ не виявлені.

У разі наявності ТБ невстановленої локалізації і (МБТ+) слід наводити вид біологічного матеріалу, котрий досліджували, наприклад, харкотиння (МБТ+), сеча (МБТ+).

Щодо гістологічного підтвердження, то його слід проводити у випадку бактеріологічно не підтвердженого діагнозу туберкульозу або паралельно із бактеріологічнимдослідженням. Цитологічне дослідження патологічного матеріалу не є гістологічнимдослідженням і не може вважатися гістологічним підтвердженням туберкульозу. Результати гістологічного дослідження для підтвердження діагнозу туберкульозу наводять таким чином:

(ГІСТ0) – якщо гістологічне дослідження не проводили (незалежно від причини);

(ГІСТ–) – діагноз туберкульозу не підтверджений результатами гістологічного дослідження (шифр А16);

(ГІСТ+) – діагноз туберкульозу підтверджений результатами гістологічного дослідження (шифрАІ5).

Результати гістологічного дослідження необхідно наводити для кожного хворого, навіть тоді, коли його не проводили. Ці дані особливо важливі у випадку (МБТ – М – К0) і або (МБТ – М – К –).

До бактеріовиділювачів відносять хворих, у яких МБТ виявлені за результатами будь-якого методу дослідження (мазок, культура), навіть одноразово, але у разі наявності клініко-рентгенологічних ознак захворювання, що свідчать про активність процесу. За відсутності явного джерела бактеріовиділення потрібне 2-разове виявлення МБТ будь-яким методом.

Дата добавления: 2014-12-10