Схеми заземлення та занулення

Під час роботи з електрофікованим інструментом робочий неминуче торкається до його металевого корпусу і переносного проводу, при несправності їх ізоляції може опиниться під напругою. Щоб уникнути цього використовують схеми заземлення та занулення (рис.16).

а) б)

1 – корпус обладнання;

2 – апарати захисту від струмів короткого замикання(запобіжники, автовимикачі та інше);

Ro – опір заземлення нейтралі джерела струму;

Rn – опір заземлення нульового захисного провідника;

Ік – струм к.з.;

Ін – частина струму к.з. протікає через нульовий провідник;

Iз – частина струму к.з., протікає через землю.

Рисунок 16 – Схеми заземлення та занулення: а) заземлення;

б) занулення.

4. Монтаж зовнішнього та внутрішнього контурів заземлення

До складу захисного заземлення входять два контури: внутрішній та зовнішній.

Внутрішній контур монтують шляхом прокладання шин заземлення, що закріплюються вбівкой або зварюванням, або на опорах, що закладаються в основу вмазкой. А також застосовується спосіб наклепання деталей, на яких кріпляться шини. Відстань між точками кріплення смуг заземлення 650÷1000мм. Кожен заземлювальний елемент установки під'єднують самостійно – паралельно.

Заборонено послідовне заземлення електроприймачів.

Внутрішній заземлюючий контур фарбують у чорний колір.

Зовнішній контур виконується в землі, в траншеї глибиною 0,5м й на відстані 2÷2,5м від фундаменту будівлі. Уздовж траншеї (сталеві стрижні діаметром 10÷16мм або куточки з товщиною стінки не менше 4 мм), довжина стрижнів 4÷4,5м, а куточків 0,6÷0,7м від поверхні землі.

Горизонтальні заземлювачі (кругла сталь діаметром 10мм, або смуги шириною 4мм). Застосовуються для зв'язку між собою вертикальних заземлювачів або як самостійні заземлювачі.

Поглиблені заземлювачі (матеріал той же). Укладаються на дно котловану по периметру фундаменту.

При зварюванні заземлювачів стежать за тим, щоб довжина нахлестки була в два рази більше ширини провідника, а при круглому перерізі – не менше 6 діаметрів.

Після монтажу заземлювачів складають акт огляду прихованих робіт, після чого траншеї засипають однофазним грунтом.

Заземлювальні провідники, які прокладені відкрито фарбують у зелений з жовтими смугами, шириною 15мм на відстані 150мм одна від іншої.

У силових трансформаторів з глухозаземленою нейтраллю вторинної обмотки трансформатора з'єднується з заземлювачем окремим провідником. При цьому заземлювач розташовують ближче до трансформатору.

В установках з ізольованою нейтраллю заземлення обмотки трансформатора напругу до 1кВ здійснюється через пробивний запобіжник, що забезпечує зниження напруги фаз відносно землі при міжвиткових замиканнях.

5. Загальні вимоги, норми

Опір заземлювального пристрою (Ом) призначеного для електроустановок до і вище 1кВ повинна задовольняти умові R ≤ 125/ I, де

І – найбільший струм однофазного замикання на землю (А). Відповідно до правил воно не повинно перевищувати 4Ом. Тільки при сумарній потужності джерел живлення – генераторів і трансформаторів, рівної 100кВ*А і менше в межах до10Ом.

В електроустаткуваннях напругою вище 1кВ з великими струмами замикання на землю (більше 500А), до яких відносяться електростанції і мережі з вищою напругою 100кВ та більше, опір заземлюючого пристрою не повинен перевищувати 0,5Ом. Якщо на території електроустаткування питомий опір землі більше 200 Ом*м, то згідно ПУЕ споруджують поглиблені заземлювачі, що відводять струм в нижні, більш провідні шари землі, обробляють землю сіллю з метою підвищення провідності землі; влаштовують виносні заземлювачі (до 1÷2км).

6. Контроль заземлюючих пристроїв

Кожний заземлюючий пристрій має паспорт, де вказані: схема, розрахункові дані, відомості про ремонт та заміри опору. Згідно ПТЕ (правила технічної експлуатації) опір вимірюється після монтажу в перший рік після включення в роботу, потім не рідше одного разу на 6 років в енергосистемах, один раз на 3 роки на підстанціях споживача й щорічно в цехових електроустаткуваннях. Також оглядають цілісність, вибірково розкривають грунт й оглядається пошкодження корозією та блукаючими струмами.

7. Схеми вимірювання опору заземлюючого пристрою

Метод амперметра-вольтметра заснований на вимірюванні значення струму в колі заземлювача й напруги на ньому з наступним обчисленням опору заземлювача (рис.17).

Перед вимірюванням мають бути відсутні сторонні струми. Подають живлення та за показаннями приладів визначають опір Rx = Ux / I,

I – струм в контурі заземлення.

Опір зонда: Rз = Uз / Iз,

Uз – показання вольтметра при визначенні опору зонда Rз.

Т – понижуючий трансформатор;

У – допоміжний заземлювач;

Х – вимірюваний заземлювач;

З – зонд, встановлений поза полем розтікання заземлювачів.

Рисунок 17 – Схема вимірювання опору кола фаза-нуль за допомогою амперметра й вольтметра

Відключається мережа від джерела живлення, вимірювальна схема підключається через понижуючий трансформатор. При вимірі: виробляється штучне замикання одного з фазних проводів на корпус споживача М. Після подачі напруги вимикачів S, вимірюється значення струму і напруги. Вимірюваний струм повинен бути не менше 10÷20А.

Результат вимірювання підсумовують з опором однієї з фаз живлення трансформатору.

Вимірювання опору металевого зв'язку корпусів електрообладнання з заземлювачем виробляють для визначення ділянки заземлювального провідника, а головне для перевірки його контактів та зварних з'єднань. Вимірювання проводиться приладом типу М-372 [1, с.214, рис.4.15в]. Для зручності використання на один кінець приладу кріпиться струбцина, яка прикріплюється до заземлювача, а до другого кінця кріпиться тригранний напилок, для зручності зачищення місця контакту з корпусом перевіряємого приймача.

8. Т ехніка безпеки

При здійсненні робіт з прокладання заземлюючих елементів використовують різні пристосування: електродрилі, лопати, дюбеля, пістолети, зварювальні апарати, сходи й т.д. Застосування техніки безпеки до кожного інструменту, індивідуальне дотримання правил техніки безпеки.

Тема 5 Монтаж освітлювальної апаратури, установок і електроланок

План:

1. Види освітлення.

2. Джерела світла, арматура освітлювальних установок.

3. Вид патронів та утримувачів, елементи штепсельних з'єднань й вимикачів.

4. Кріпильні деталі та матеріали.

5. Інструменти й пристосування.

6. Вимоги до електромереж залежно від категорії приміщень.

7. Струмові проводки.

8. Струмові навантаження на проводи.

9. Прийоми розмічальних та заготівельних робіт.

10. Проводка в трубах.

11. Обробка кабелів.

12. Техніка безпеки.

1. Види освітлення

Види освітлення:

– загальні, застосовуються для освітлення будь-якого приміщення в цілому або його частини;

– місцеве, передбачається на певних робочих місцях (наприклад, освітлення біля верстата);

– робітниче, забезпечує необхідну нормами величину освітлення та нормальні умови роботи;

– аварійне, застосовується для освітлення робочої зони під час аварії;

– переносне, ремонтне – під час огляду та ремонту обладнання, здійснюється за допомогою переносних світильників (в цьому випадку напруга від 12 до 36В);

– комбіноване, сукупність загального та місцевого освітлення.

2. Джерела світла, прилади та арматура освітлювальних установок

Освітлювальне устаткування – спеціальні світлотехнічні пристрої для освітлення приміщень, будівель, споруд й територій. Включає в себе комплекс, що складається з освітлювальної арматури та джерелом світла, магістральних та розподільчих мереж, пускорегулювальної апаратури, розподільних щитів для розподілу електроенергії між освітлювальними приладами.

Електричні джерела світла за способом перетворення електроенергії в світлове випромінювання діляться на дві основні групи: теплові (лампи розжарювання) та газорозрядні (люмінесцентні, ртутні та інші).

Світильник – прилад для освітлення, складається з лампи і освітлювальної арматури.

До складу арматури входить:

– корпус з відбивачем;

– розсіювач або захисне скло;

– патрон, лампотримач;

– пускорегулюючий апарат;

– система підвіски.

За ступенем концентрації потоку світлові прилади діляться:

– прожектори – світловий потік концентрується уздовж оптичної осі.

– світильники – потік розподіляється у великому куті [1, с.237, рис.4,18; 4,19].

Світильники для ламп розжарювання й ДРЛ конструктивно схожі.Люмінесцентні лампи складаються з металевого корпусу, в якому змонтовані лампотримачі, стартодержателі, пускорегулюючий пристрій, разсіювач й з'єднувальні дроти.

Світильники для захисту від впливу зовнішнього середовища діляться:

– відкриті;

– перекриті (з екранізованими гратами);

– бризкозахищені;

– водозахищені і ущільнені;

– вибухозахищені;

– вибухонепроникні.

За характером світлорозподілу діляться на п'ять видів: прямого, переважно прямого, розсіяного, переважно відбитого та відбитого світла.

Лампи розжарювання перетворять електроенергію в світлову за допомогою нагрівання нитки розжарювання. Випромінювання створюється ниткою розжарювання з вольфрамового дроту (2500÷3000ºС). Щоб нитка не окислювалась, створюється вакуум або колба лампи наповнюється інертним газом (технічним аргоном, криптоном).

Лампи розжарювання загального призначення включаються на стандартні напруги: 12; 36; 127; 220В.

З потужністю від 15 до 1500Вт лампи забезпечені різьбовими цоколями Е27; Е40; Е14.

Лампи 15÷25 Вт виготовляють вакуумними, потужністю 40Вт й вище – газонаповненими.

Газорозрядні є більш економічними, в них використовують явище світіння газів або парів металів, при проходженні через них електричного розряду (люмінесцентні, дугові ртутні).

Люмінесцентна складається зі скляної колби (пряма, U образна, кільцева і т.д.) покрита люмінофором (рис.18, 19, 20, 21). З двох сторін знаходяться катоди у двох цоколях з ніжками. Наповнена чистим аргоном й невеликою кількістю ртуті (40÷90 мг).

Рисунок 18 – Схематичне зображення люмінесцентної лампи

1 – лампа

2 – стартер

3 – дросель

4 – конденсатор

5 – розрядний резистор

Рисунок 19 – Стартерна дволампова схема включення люмінесцентних ламп

Рисунок 20 – Люмінесцентна лампа ЛСПО3ВЕх

Рисунок 21 – Світильники підвісного типу

Лампи випускають різних типорозмірів, найбільш поширені: 20; 40; 80Вт.

Середня тривалість горіння 12000 годин, час запалювання до 10 секунд. Залежно від потужності й кольоровості лампи поділяються на ЛБ; ЛД; ЛТБ; ЛХБ; ЛДЦ.

Л – люмінесцентні; Д – денного; Б – білого;

ХБ – холодно-білого; ТБ – тепло-білого;

ЛЕ – для житлових та загальних приміщень;

ЛХЕ – лікувальних установ; Ц – поліпшена передача кольору;

ЛТБЦ – для житлових приміщень, барів, кафе;

ЛДЦУФ – з підвищеною часткою ультрафіолетового випромінювання.

Лампы ДРЛ – складаються з трубчатої кварцового пальнику з аргоном та ртуттю (40÷60 мг). Кварцова трубка складається з двух активованих электродів й двох підпалюючих. Пальник встановлюють в колбу, покриту люмінофором й накачану технічним аргоном. Схема включення лампи ДРЛ зображена на рисунке 22.

Рисунок 22 – Схема включення лампи ДРЛ

Залежно від призначень світильники мають умовне позначення:

П – для промислових підприємств;

Р – для рудників або шахт;

О – загального призначення;

Б – для житлових та побутових приміщень;

У – для вулиць й площ.

Наприклад: ЛКУ 06– 4х40/ с 53–01

Л – світильник з люмінесцентною лампою;

К – консольної установки;

У – вуличний;

06 – серія;

4х40 – з чотирма лампами по 40Вт;

5 – пилозахисний;

С – синусоїдальна крива сили світла;

3 – бризгозахісне;

01 – модифікація.

3. Види патронів і утримувачів. Елементи штепсельних з'єднань й вимикачів для відкритої та сирого устаткування

Для кріплення ламп розжарювання і люмінесцентних використовують різні конструкції патронів. Для ЛР до 300Вт використовують цоколь Е-27 (діаметр 27мм).

Потужність 300 й вище – Е-40. Ламп малих потужностей можуть оснащуватися цоколем Е-14. Крім гвинтових цоколів, ЛР випускаються з цоколями В-22 й ЛФ-С51-1.

Штепсельні з'єднання включають такі основні частини: розетку, яка шнуром кріпиться до дерев'яного подрезетніку та штепсельна вилка, яка кріпитися до шнура.

При прихованій проводці розетку кріплять в сталевий або пластмасовою коробці, яка встановлюється у поглибленні стіни. Вимикачі також мають конструкцію для відкритої і прихованої проводки – кріплення як у розеток.

4. Кріпильні матеріали та деталі

Анкерні деталі – міцно з'єднуються з будівельними підставами й призначені для закріплення на них обладнання.

Встановлюються залежно від монтажу:

– на вмазке за допомогою армованих складів;

– на закладних розпірних дюбелях;

– на забивання у складі цвяхових дюбелів;

– приклеюванням [1, с.240, рис.4.20].

Технологія вмазкі анкерів:

1. розмітка й пробивка отвору;

2. продувка отвору стисненим повітрям;

3. промивка водою;

4. установка анкеру, тимчасове зміцнення;

5. приготування розчину [1,с.241, табл. 4.2];

6. заповнення порожнеч між анкером та стінками отвору (для дрібних анкерів спочатку замазують отвір, а потім шляхом вдавлення встановлюють анкерну деталь).

Заставні дюбеля: ДГ – з распорной гайкою; ДК – капронові.

Кріпляться гвинтами, шурупами або болтами. Дюбель вставляється в заздалегідь у підготовлений отвір, помірно вгвинчування шурупа створює розпір, який і утримує дюбель в отворі.

Сталеві цвяхові дюбеля: роз'ємне з'єднання (для металевого підстави – ​​ДГПМ – дюбель – гвинти), нероз'ємне (в бетонних стінах – ДЦП та ДЦПМ – дюбель – цвяхи) [1, с.242, рис. 4.21].

Дата добавления: 2014-12-10