Господарство)

Низький

Слабкий

Середнього

Високий

0,50

Вище

0,40

Середній

0,30

0,20

(багатогалузеве

Рис. 17.2. Рівні спеціалізації сільськогосподарських підприємств залежно від значень коефіцієнтів спеціалізації

Економічна ефективність спеціалізації визначається за наступними показниками:

– вартість валової і товарної продукції на 100 га сільськогосподарських угідь, 1 працюючого, 100 грн основних виробничих фондів, 100 грн. поточних виробничих витрат;

– отримано зернових на 100 га ріллі, м’яса і молока – на 100 га сільськогосподарських угідь;

– рівень рентабельності.

В сільському господарстві розрізняють наступні галузі – у рослинництві:

ü рільництва (зернового виробництва, буряківництва, льонарства, хмелярства, кормовиробництва тощо),

ü виноградництва,

ü садівництва тощо;

ü у тваринництві: скотарства (молочного, м’ясного),

ü свинарства,

ü птахівництва,

ü вівчарства тощо.

До головних галузей відносять ті, що мають найбільшу питому вагу у структурі товарної продукції (не менше 20 %) і характеризують виробничий напрям господарства.

Додаткові галузі мають меншу порівняно з головними частку у структурі товарної продукції і забезпечують сприятливі умови для розвитку головних галузей.

Розрізняють також підсобні галузі, які створюються, як правило, для вирішення в першу чергу проблем зайнятості населення (місцеві промисли, переробні підприємства, ремонтні майстерні тощо) та задоволення особистих потреб членів колективу у певних видах продукції (наприклад, птахівництво для використання м’яса та яєць працівниками підприємства).

Слід звернути увагу слухачів, що у зв’язку із особливостями галузі сільського господарства, а саме тією, що не вся вироблена продукція може бути товарною, важливе значення має структура валової продукції. Вона показує роль окремих галузей у виконанні виробничої програми підприємства. Наприклад, кормовиробництва немає у структурі товарної продукції, проте без цієї галузі просто неможливе виробництво тваринницької продукції.

Наступним питанням теми є інтеграція аграрних підприємств. Основні поняття цієї проблеми наведені у термінологічному словнику.

Значення агропромислової інтеграції, як процесу пояснюється розширенням та поглибленням міжгалузевих зв’язків між сільським господарством та галузями промисловості, що виробляють засоби виробництва для сільського господарства та зростанням поставок сільськогосподарської сировини для переробної промисловості. Поряд з цим, зростає роль виробничої інфраструктури, яка забезпечує нормальні умови функціонування сільськогосподарського виробництва через агротехнічне та агрохімічне, ремонтне обслуговування тощо. Одне із важливих значень агроінтеграції полягає у створенні синергетичного ефекту, тобто економічна ефективність інтегрованих галузей сільського господарства і промисловості вища порівняно з відокремленими.

Слід звернути увагу на 2 види агропромислової інтеграції: вертикальну, яка поєднує усі або тільки основні стадії агропромислового виробництва і обігу (виробництво сільськогосподарської сировини, її транспортування, зберігання, переробку та реалізацію) [1].

Другим видом інтеграції є горизонтальна, якформа міжгосподарського співробітництва, за якої досягається вищий економічний ефект і часто навіть поглиблення спеціалізації на окремих стадіях єдиного технологічного процесу, наприклад, у зерновиробництві:

елітнонасінневі репродуктивні підприємтсва → підприємства по виробництву товарного зерна; а також науково-виробничі системи (науково-дослідна установа) → сільськогосподарське підприємство [1].

Організаційною формою агропромислової інтеграції є агропромислові формування: агропромилові підприємства, агрофірми, агропромислові комбінати (відтепер не існують), агропромислові асоціації та об’єднання, агропромилова інтеграція з орендними відносинами. Останнім часом з’являються об’єднання, які мають ознаки холдингів.

З метою зміцнення своєї конкурентоспроможності агропромислові підприємства об’єднуються в асоціації, в т ч. асоціації експортерів зерна, основними завданнями яких є: розробка напрямів діяльності асоціації на всіх рівнях; взаємодія з міжнародною радою по зерну (International Grain Council - IGC); Агентством з питань продовольства і сільського господарства ООН (Food Agriculture Organization – FAO); тісна співпраця з Українською зерновою асоціацією (УЗА), зерновими союзами інших країн, науковими установами України; опрацювання прогнозів функціонування асоціації в коротко -, середньо -, і довгостроковому періодах на регіональному, національному і світовому ринках зерна; підготовка пропозицій щодо удосконалення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності асоціації; приведення митного тарифу у відповідність із потенціалом виробничої бази зернового господарства; забезпечення захисту ринкових інтересів асоціації завдяки використанню спеціальних захисних, антидемпінгових заходів щодо імпортованої продукції.

Далі необхідно зосередити увагу на понятті та значенні концентрації сільськогосподарського виробництва. Відмітити, що концентрація має об’єктивний характер і грунтується на закономірностях розвитку продуктивних сил, НТП та зростанні рівня економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції. Концентрація дозволяє впроваджувати наукові системи ведення виробництва, передові технології вирощування сільськогосподарських культур та виробництва продукції тваринництва.

Це призводить до підвищення продуктивності праці і раціонального використання трудових ресурсів, зростання прибутковості галузей та вирішення соціальних проблем села.

Основними показниками концентрації сільськогосподарського виробництва є:

ü площа сільськогосподарських угідь разом із орендованою землею;

ü авансований капітал господарства разом із орендованим майном;

ü обсяг виробництва і продажу сільськогосподарської продукції;

ü середньооблікова чисельність працівників підприємства.

Найбільш поширеними показниками концентрації окремого товарного ринку є:

1) коефіцієнт концентрації, що характеризує частку сукупних продаж певного товару, яка визначається по 4, 8, 20, 50 підприємству – лідеру (за іншим варіантом це може бути 3, 6, 10 підприємство);

2 ) коефіцієнт Херфінделя-Хіршмана, який показує відмінності між підприємствами в обсягах продажу товару і кількість підприємств як суб’єктів даного ринку. Таким чином цей коефіцієнт дозволяє встановити тенденції у концентрації товару на ринку та обгрунтувати перспективу зміцнення позицій підприємства на ринку даного виду товарів чи послуг.

Важливо також сформулювати ознаки раціональних розмірів підприємств, галузей та підрозділів, а саме таких, котрі за певного рівня спеціалізації, досягнутого рівня механізації виробництва та наявних трудових, земельних та матеріальних ресурсів забезпечують найбільшу ефективність виробництва.

Далі у наступному питанні цілком доречно розглянути суть кооперації, її значення у розвитку економіки, навести принципи її функціонування. Серед яких наступні:

– добровільність створення і співробітництва;

– науково обгрунтований підхід до вибору організаційних форм, напрямків і послідовності проведення робіт з врахуванням виробничої структури та особливостей галузі;

– збереження господарської самостійності підприємств і організацій, що входять до міжгосподарського об’єднання;

– матеріальна зацікавленість підприємств та працівників у зростанні ефективності.

Розрізняють дві форми коперації в сільському господарстві:

ü Горизонтальна: міжгосподарські підприємства, підприємства по виробництву, зберіганню сільськогосподарської продукції, по виконанню меліоративних робіт тощо.

ü Вертикальна: агропромислові підприємства, агропромислові об’єднання і комбінати, тощо.

Останнім часом поряд із спеціалізацією і концентрацією почали виділяти ще одну форму організації виробництва – диверсифікацію, коли підприємство починає займатись новими видами діяльності, в першу чергу тими, що не пов’язані з основним виробництвом. Наприклад, зосереджується увага на створенні та виробництві принципово нового виду продукції (корпоративна диверсифікафія) чи організації виробництва продукції, яку раніше постачало підприємство-партнер (вертикальна диверсифікація), або починає виробляти продукцію, що потребує змін у технології її виготовлення (горизонтальна диверсифікація), а також можливий варіант створення нової продукції на базі уже існуючого матеріально-технічного забезпечення та технологій (концентрична дивесифікація). Таким чином виділяють напрями або види диверсифікації.

Розрізняють наступні форми диверсифікації: фінансова, маркетингова і виробнича (галузева і продуктово-асортиментна).

Переваги і загрози диверсифікації виробництва наведені на рис. 17.3.

Переваги	Загрози
Важливий засіб управління фінансовими ризиками, тобто втрати прибутку по одній галузі компенсуються зростанням прибутку іншої.	Оскільки це процес, що протилежний спеціалізації та концентрації виробництва, то значить диверсифікація не дозволяє використати переваги останніх, приводить до розпорошення виробництва.
В умовах конкуренції дозволяє краще маневрувати ресурсним потенціалом, що призводить до зростання виробництва конкурентоспроможної продукції, зменшення сезонності аграрної праці.	Потрібна вища кваліфікація працівників, особливо, менеджерів, оскільки управління диверсифікованим виробництвом значно складніше, як звичайне.
Отримання синергічного ефекту, що за однакових інших умов дозволяє підвищити ефективність виробництва.

Рис. 17.3. Переваги та загрози диверсифікації аграрного

Дата добавления: 2014-12-10