Запитання до поглибленого вивчення теми

ТЕСТИ

Вкажіть правильну відповідь:

1. Якість продукції це:

а) сукупність властивостей, що засвідчують ступінь придатності продукції задовольняти конкретний попит на неї;

б) сукупність її властивостей, що визначають здатність продукції задовольняти певні потреби споживачів за призначенням;

в) кількісний вираз властивостей продукції, що задовольняють певні потреби споживачів згідно з цільовим призначенням та умовами використання;

г) правильна відповідь не вказана;

д) ваш варіант відповіді.

2. Якість життя включає:

а) якість продукції(послуг);

б) якість економіки;

в) якість навколишнього середовища;

г) якість державного управління;

д) якість охорони здоров’я;

ж) якість освіти;

з) технічний рівень продукції;

і) ваш варіант відповіді.

3. Що таке ISO 9000 та 14000? Це:

а) скорочена назва українського екологічного стандарту;

б) міжнародний сертифікат якості продукції;

в) назва американської науково-дослідної програми підвищення якості продукції;

г) назва постанови Ради ЄС від 29.04.2004 № 852.

4. Вкажіть, до якої групи належать показники якості продукції, що характеризують товарний вигляд продукції (розмір, колір, тощо);

а) економічних;

б) патентно-правових;

в) транспортабельності;

г) екологічності;

д) технологічності;

ж) надійності;

з) естетичності.

5. Що означає європейська політика гармонізації в області якості товарів та послуг?

а) процес взаємного погодження правових норм країн – членів ЄС щодо якості товарів, послуг, примусових вимог до здоров’я та безпеки;

б) забезпечення безпеки життєдіяльності населення європейських країн;

в) високий рівень самосвідомості споживачів, які згодні платити за якість;

г) систему державного і суспільного захисту прав споживачів на якісну продукцію;

д) охорона навколишнього середовища країн – членів ЄС, як необхідна умова безпеки життєдіяльності.

Література:

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств.: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

3. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 355 с.

4. Про стандартизацію: Закон України від 17.05.2001 р.№ 2408-III //http//www.rada.gov.ua, // Урядовий кур′єр. – 2001. –20 червня. – №108.

5. Стандарт SA 8000 „Социальная ответственность 8000”. Некоторые комментарии к стандарту, предоставленные фирмой СЖС // Стандарты и качество. – 1999. – №5.

Тема 19. Конкуренція в аграрному секторі

Методичні поради до вивчення теми

Розпочати вивчення даної теми доцільно з її актуальності, навести значення та поняття конкуренції.

Як відомо, основу ринкової економіки становлять три кити: різні суб’єкти власності, конкурентне середовище та вільне ціноутворення. А однією з головних рушійних сил ринкової економіки є конкуренція між виробниками за право продати товар споживачу.

Основним завданням розвитку агропромислового комплексу в постприватизаційний період є формування конкурентоспроможного агропромислового виробництва, спрямованого на вирішення економічних та соціальних завдань, забезпечення продовольчої безпеки держави. У цьому контексті важливим є уточнення основних понять та положень класичної теорії конкурентної боротьби, пристосування її до конкретних умов постприватизаційного періоду розвитку вітчизняних підприємств, пошук найбільш ефективних методик визначення їх конкурентоспроможності.

Конкуренція означає наступне:

1. Присутність на ринку великої кількості незалежно діючих покупців та продавців товару.

2. Свободу для покупців та продавців виступати на тих чи інших ринках та покидати їх.

Доцільно розглянути поняття конкурентоспроможності підприємства (фірми) та продукції (товару). Важливо з’ясувати, що конкурентоспроможність продукції та підприємства співвідносяться між собою як частина і ціле. Можливість підприємства конкурувати на ринку залежить від конкурентоспроможності товару та від методів управління, які використовуються на підприємстві.

Слід звернути увагу студентів, що формування конкурентних відносин у сільському господарстві має ряд особливостей:

· воно має значний ризик у своєму розвитку, крім суспільних факторів підвищення продуктивності праці, необхідно враховувати і природні фактори.

· На відміну від несільськогосподарських галузей, де падіння цін і дохідів призводить до переливання капіталу в інші галузі і до зростання споживання, сільському господарству властивий більш сталий характер та постійний попит населення на багато видів його продукції.

· Для сільського господарства характерними є також особливості у зниженні витрат виробництва продукції. Якщо у промисловості це основний фактор здійснення цінової конкуренції, то у сільськогосподарському виробництві зниження витрат виробництва має серйозні обмеження.

· У промисловості конкуренція дає можливість забезпечити високоефективну економічну діяльність, здатність до виживання, в аграрному секторі цього можна домогтися лише за наявності паритету цін.

Важливо з’ясувати позитивні і негативні риси конкуренції (мал. 19.1)

Рис.19.1. Позитивні та негативні риси конкуренції

Далі доцільно розглянути види конкуренції, які відомі взагалі і, які найбільш характерні для сучасних умов, а також види конкуренції в АПК.

Відмітимо, що всі методи конкуренції у тій чи іншій мірі поділяються на цінові, (коли основним способом суперництва є зниження цін виробника на свої товари стосовно цін інших товаровиробників) та нецінові, коли ціни не змінюються.

До нецінових методів конкуренції відносять:

Ø диференціацію якості товарів за однієї й тієї ж ціни (або незначного її коливання);

Ø продаж товарів у кредит, продовження строку гарантійного обслуговування,

Ø контроль за ноу-хау та патентами на виробництво певних видів продукції;

Ø рекламу;

Ø виробництво товарів-замінників;

Ø лізинг, тощо.

На сучасному етапі розвитку аграрного сектору економіки України виникла необхідність у збереженні конкурентоспроможності національної сільськогосподарської продукції з метою недопущення втрати вітчизняними товаровиробниками своїх місць на аграрних ринках в середині країни та за її межами.

В особливо скрутному становищі опинилися сільськогосподарські підприємства зони радіаційного забруднення, які мали істотний вплив на виробництво продукції сільського господарства в Україні. Серед проблем збереження ринкових позицій для підприємств цієї зони на першому місці знаходиться проблема екологічного розвитку, оскільки це основа і гарантія збереження здоров’я та життя більшої частини населення України.

Слід відмітити, що ідеологія екологічного розвитку поступово займає важливе місце у формуванні менталітету української нації. Тільки за роки незалежності на вирішення чорнобильських проблем наша країна витратила майже 5 млрд. доларів США. Попри контрзаходи, що проводяться протягом 15 років після аварії, значно зросла кількість потерпілих внаслідок чорнобильської катастрофи, серед проживаючих на радіаційно забрудненій території здоровими визнано лише 11-15% осіб (за даними Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи). За тими ж джерелами 90-98% населення забруднених територій отримує основне дозове навантаження за рахунок внутрішнього опромінення від споживання продуктів харчування місцевого виробництва, особливо молока і м’яса.

Всі ці особливості зони радіаційного забруднення на фоні значних економічних перетворень накладають свій відбиток на методи, прийоми, заходи по збереженню та зростанню конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції постчорнобильської зони.

За класиком теорії конкурентної боротьби Майклом Портером, професором Гарвардської школи бізнесу [3] – загальні стратегії конкуренції визначають три основних напрями:

1)лідерство у зниженні витрат;

2) диференціація;

3) фокусування, або особлива увага.

Для виконання першої вимоги підприємство має утримувати витрати на більш низькому рівні порівняно з конкурентами.

Щоб забезпечити диференціацію, підприємство повинно запропонувати щось унікальне у якомусь певному аспекті, який вважається важливим для більшості потенційних споживачів.

Третій різновид стратегії заключається у виборі галузевого ринку і обслуговуванні його краще та ефективніше порівняно з конкурентами.

М. Портер виділив 5 сил конкуренції, які визначають рівень прибутку в галузі, а саме:

1. Проникнення нових конкурентів;

2. Загроза появи на ринку товарів, вироблених за інших технологій;

3. Можливості покупців;

4. Можливості постачальників;

5. Конкуренція між підприємствами, які уже працюють на ринку.

У зоні радіаційного забруднення чи іншій екологічно нестабільный території доцільно виходити із пріоритетності екологічного над економічним. В цих умовах можливі 2 варіанти економічного розвитку з позицій конкурентоспроможності:

1. Фокусувати увагу на виробництві екологічно чистої продукції, що природно і закономірно, виходячи з основних завдань розвитку цієї зони:

а) виробляти продукцію, яка не накопичує радіонукліди;

б) з допомогою спеціальних заходів зменшувати надходження радіаційних елементів в кінцеву продукцію, забезпечивши цим вміст шкідливих елементів у межах встановлених норм.

2. Пріоритети надавати підвищенню економічної ефективності виробництва продукції (зменшувати витрати на її виробництво, збільшувати прибутковість), а екологічності виробництва надавати другорядне значення.

У зв’язку з вищенаведеним п’ять складових конкуренції, визначені М. Портером, набувають специфічних властивостей, пов’язаних з екологічним фактором. Тому структурна схема складових конкуренції, які визначають прибутковість галузі, чи підприємства екологічно нестабільної території приймає наступний вигляд (рис.19.2):

Рис. 19.2. П’ять складових конкуренції екологічно нестабільної території

Слід звернути увагу слухачів, що за останні роки набув популярності новий підхід до проблеми конкуренції, за яким для досягнення успіху підприємствам не потрібно конкурувати між собою, а діяти на абсолютно нових ринках, так званих „блакитних океанах”. Основними теоретиками цієї теорії є У.Чан Кім та Рене Моборн [4].

Ринковий всесвіт вони поділяють на океани: червоні і блакитні. Червоні символізують усі існуючі на даний момент галузі економіки. Це відома нам частина ринку. Блакитні океани характеризують галузі, які на сьогоднішній день не існують. Це невідомі сегменти ринку. Відмінність стратегій двох океанів наведені на рис.19.3.

Підсумовуючи, доцільно визначити фактори, що впливають на конкурентоспроможність підприємства, а саме:

Ø система та методи управління підприємством;

Ø технологічний та організаційний рівень процесу виробництва;

Ø система довгострокового планування;

Ø маркетингове дослідження ринку;

Ø інноваційний характер виробництва

Усі ці чинники визначають характеристики продукції з точки зору оптимального поєднання параметрів: ціна – якість – надійність.

Розкриваючи наступне питання теми, необхідно навести основні законодавчі акти щодо Державної програми демонополізації економіки України та розвитку конкуренції [7, 8]. Для порівняння можна використати інформацію про те, що у США вперше закон про конкуренцію був прийнятий ще у 1890 році.

Особливо важливим є останнє питання теми щодо оцінки конкурентоспроможності підприємства. Конкурентоспроможність підприємства є одним із суттєвих показників стану підприємства як господарської системи, який визначає перспективи його подальшого розвитку, можливість досягнення стратегічних цілей та завдань.

Оцінка конкурентоспроможності підприємства як правило включає:

по-перше, визначення кола підприємств-конкурентів,

по-друге – збирання інформації про їх діяльність,

по-третє – формування системи оціночних показників,

по-четверте – обробку інформації та отримання загальної оцінки стану конкурентоспроможності.

Для визначення конкурентоспроможності підприємства на ринку товарів та послуг можуть бути використані наступні методи: різниць, рангів, балів, еталону, конкурентного статусу підприємства (КСП) та інші.

Метод різниць полягає у визначенні переваг та недоліків підприємств за певними показниками. Особливості цього методу: порівнюються один з одним два підприємства – конкуренти. При цьому визначається кількісний розрив у досягнутих значеннях.

Рис.19.3. Стратегія червоного та блакитного океанів

Метод рангів складніший, він дозволяє визначити стан оцінюваного підприємства в цілому, його сильні та слабкі сторони у порівнянні з конкурентами. Підприємства-конкуренти при цьому ранжуються за показниками. Це дозволяє визначити, за якими критеріями підприємство випереджає чи відстає від конкурентів, його місце серед інших конкурентів.

За мінімальною сумою отриманих рангів кожного підприємства можна визначити найбільш конкурентоздатне, якщо найкращий рівень показника визначається як мінімальний, або за максимальною сумою набраних рангів, якщо найкращий рівень оцінюється максимальним рангом.

Основна перевага методу рангів – це його простота, можливість використання кількісних і якісних показників. Поряд з цим цей метод не дозволяє оцінити ступінь відставання підприємства від його основного конкурента.

І тільки метод балів дозволяє вирішити цю проблему. Він включає:

· складання матриці оціночних показників для порівняння підприємства з його конкурентами;

· виділення найкращого значення окремого оціночного показника з даної сукупності підприємств та присвоєння йому певного бального значення (при цьому використовується самостійно встановлена шкала) – Б_max;

· розрахунок балів (Б_ір), отриманих іншими підприємствами за даним оціночним показником шляхом порівняння їх фактичних значень з найкращими в даній сукупності:

,

де З_ір – фактичне значення і-го оцінюваного показника по р-му підприємству;

З_ін – найкраще значення і-го оцінюваного показника по даній сукупності підприємств;

Б_max – встановлений максимальний бал оцінювання окремого показника;

· Узагальнена бальна оцінка конкурентоспроможності (УЗ_р) має наступний вигляд:

, де

ЗН_і – значимість конкретного показника оцінки у загальній оцінці конкурентоспроможності.

Рівень значимості окремих показників задається експертно з урахуванням ролі кожного показника у формуванні загального висновку про ступінь конкурентоспроможності підприємства.

Перевагою цього методу є чітке визначення основних конкурентів, бальна оцінка позиції кожного. Поряд з цим використання експертної оцінки при визначенні значимості окремих показників дещо знижує рівень об’єктивності встановлення місця підприємства серед конкурентів.

Найчастіше в нашій економічній літературі використовують метод визначення конкурентного статусу підприємства (КСП). Він характеризує можливості підприємства до ведення конкурентної боротьби, досягнення підприємством визначених конкурентних переваг. Залежність позиції підприємства в конкурентній боротьбі від його конкурентного статусу трактується наступним чином: якщо

0,8<КСП<1.0 – сильна позиція,

0,5<КСП<0.7 – середня позиція,

0<КСП<0.4 – слабка позиція.

Основним недоліком наведеної методики є значна доля суб’єктивізму до визначення складових методики.

Доцільність використання того чи іншого методу повинна визначитися метою та основним завданнями, які ставляться перед дослідниками, наявністю необхідної інформації. При цьому кращим варіантом є комплексне використання наведених методів визначення конкурентоспроможності.

План семінарсько-практичного заняття

1. Поняття та значення конкуренції, її особливості у галузях АПК.

2. Види конкуренції.

3. Методи конкуренції.

4. Конкурентоспроможність підприємства та товару.

5. Особливості конкуренції в екологічно нестабільних регіонах.

6. Аналіз конкуренції за Майклом Портером та Кім Чаном.

7. Оцінка конкурентоспроможності підприємства.

Терміни та поняття

Конкуренція –         Конкурентоспроможність продукції –	у дослівному перекладі з лат. мови означає: «зіштовхування», це боротьба, суперництво між товаровиробниками, виконавцями робіт і послуг, постачальниками і споживачами товарів за найвигідніші умови їх виробництва, реалізації і споживання.   це сукупність властивостей продукції відповідати вимогам ринку у визначений момент часу. Визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати певні вагомі переваги над виробами інших товаровиробників. Характеризується споживчими властивостями, витратами споживача, кон’юнктурою ринку товарів.
Конкурентоспроможність підприємства(фірми) –     Вільна конкуренція –	це здатність виробляти і реалізовувати швидко, дешево, якісно, в достатній кількості за високого технологічного рівня обслуговування. Це результат конкурентних переваг підприємства за всіма напрямками діяльності. Критеріями конкурентоспроможності підприємства є рівень продажів та стабільне місце на ринку. Або це здатність виробляти продукцію, що користується попитом на ринку, брати участь у боротьбі за покупців та знаходити можливості збільшення своєї частки на ринку.     виникає на ринку, коли діють багато виробників і споживачів, немає особливих перепон для появи нових конкурентів, ціни вільно коливаються під дією попиту і пропозиції. Зараз цей вид конкуренції нетиповий.
Олігополія –	конкуренція декількох великих фірм, які контролюють значну частину виробництва і збуту продукції.
Внутрішньогалузева конкуренція –	це суперництво між виробниками одного виду товару, тобто в середині галузі за право продати товар.
Цінова конкуренція –	такий вид суперництва за право продати товар, коли основним способом боротьби є зниження цін виробника на свої товари порівняно з цінами на аналогічну продукцію інших виробників. В цьому випадку або свідомо ідуть на зниження прибутку або знижують витрати.
Нецінова конкуренція –	основними факторами у конкурентній боротьбі є не ціна товару, а його якість, сервісне обслуговування, репутація фірми-виробника тощо.
Реклама –	яскрава і образна інформація для певної групи споживачів, спрямована на формування відповідного ставлення до товару, послуг, які рекламуються та до рекламодавця шляхом неособистої комунікації між виробниками і споживачами.
Конкурентоспроможна продукція (товар) –	така продукція, яка на одиницю своєї вартості здатна задовольнити більше потреб та яка відповідає вищим якісним характеристикам порівняно із товарами конкурентів.
Конкурентні переваги –	характеристики і властивості товару, які створюють для підприємства певну перевагу над своїми прямими конкурентами. Тобто рівень конкурентної переваги потрібно оцінювати щодо відповідного підприємства-лідера. За умови дотримання певних вимог (ідентичність фаз життєвого циклу і т.д.) рівень конкурентної переваги можна оцінювати як відношення рівня рентабельності виробництва цього підприємства до аналогічного показника підприємства-лідера, визначеного на певну перспективу.
Внутрішні конкурентні переваги –	базуються на перевазі підприємства щодо витрат виробництва, які менші ніж у конкурентів.
Зовнішні конкурентні переваги –	базуються на відмінних від товарів конкурентів якостях продукції, які становлять цінність для покупців.

1. Що означає економічний термін „конкуренція”?

2. Які особливості конкуренції в аграрній сфері?

3. Чому вільна конкуренція не типова для сучасних умов?

4. Вкажіть види конкуренції, які Вам відомі.

5. Що означає ціновий і неціновий метод конкурентної боротьби?

6. Які складові нецінових методів конкуренції? Дайте їм характеристику.

7. Що означає поняття конкурентних переваг?

8. Дайте характеристику внутрішнім і зовнішнім конкурентним перевагам.

9. Дайте визначення конкурентоспроможності продукції та підприємства.

10. Поясніть, в чому полягає сутність такого методу оцінки конкурентоспроможності, як метод різниць.

11. Чим відрізняються методи рангів та балів?

12. В чому заключається суть методу визначення конкурентного статусу підприємства (КСП)?

13. Які основні законодавчі акти регулюють питання конкуренції в Україні? Коротко їх охарактеризуйте.

14. Обґрунтуйте, який вплив на конкурентну боротьбу має реклама?

15. Які види реклами Ви можете назвати?

Навчальні завдання

Завдання 19.1. Визначити конкурентоспроможність хмелепродукції підприємства – СТОВ „Укрхмільтехсервіс” у порівнянні з основними його конкурентами на українському ринку хмелю.

Вихідна інформація. Основні споживчі властивості, які привертають покупців хмелепродукції – це: її якість (вміст альфа-кислоти, гірких речовин, вологість, засміченість); ціна; види хмелепродукції (екстракт, гранули, пресований, хміль-сирець); умови та строки поставки; сорт хмелю (ароматичний чи гіркий), імідж підприємства (фірми). Відносне значення ознак у формуванні у покупця рішення про покупку (а_і) наступне:

ü за якістю – Я – 0,35;

ü за ціною – Ц – 0,30;

ü за видами хмелепродукції – В – 0,13;

ü за умовами та строками поставки – П – 0,10;

ü за сортом хмелю – С – 0,07;

ü за іміджом підприємства-виробника – І – 0,05.

Методика виконання. Для визначення конкурентоспроможності хмелепродукції скористаймося методом рангів. Окремо за кожною ключовою ознакою СТОВ „Укрхмільтехсервіс” та його основним конкурентам на українському ринку хмелю присвоюють так звані ранги.

Ранг, що рівний 1, присвоюють підприємству, якщо за цією конкурентною ознакою воно переважає усіх конкурентів, P_ij=1.

Ранг, що рівний 4, (якщо розглядаємо чотири підприємства), присвоюють виробнику, який за цією ознакою поступається усім іншим конкурентам, P_ij= 4. Усі інші підприємства, що беруть участь у ранжуванні, отримують відповідні проміжні значення рангів (2 та 3), P_ij= 2,3.

Результати розрахунків доцільно розмістити у таблиці 19.1.

Таб. 19.1. Конкурентоспроможність хмелепродукції СТОВ „Укрхмільтехсрвіс” у порівнянні з його основними конкурентами

№ п\п	Підприємства – конкуренти, фірми	Споживчі властивості і ранги	Середній ранг	Рівень конкурентоспроможності хмелепродукції
Я	Ц	В	П	С	І
	СТОВ „Укрхмільтехсервіс”
	ВАТ „Укрхміль”
	Морріс Хенбері(Великобританія)
	„Хоп’юніон” (Чехія)
	Значення ознаки, а

Далі розраховуємо середній ранг згідно споживчих властивостей за наступною формулою:

де

середній ранг;

відносне значення ознаки;

ранг підприємства (фірми) за ознакою .

Наприклад: середній ранг для СТОВ ”Укрхмільтехсервіс” розраховується наступним чином:

.

Рівень конкурентоспрможності хмелепродукції визначаємо за формулою:

де

середній максимальний ранг підприємства(фірми);

ранг фірми, для якої визначають конкурентоспроможність.

Чисельник цієї формули вказує на кількість конкурентів, що залишилась позаду підприємства, а знаменник – максимальне число конкурентів, яких можна обійти.

Рівень конкурентоспроможності знаходиться у межах:

Оцінка отриманих результатів. Якщо рівень конкурентоспроможності підприємства дорівнює 1, то воно найбільш конкурентоспроможне.

Якщо рівень конкурентоспроможності дорівнює 0, то підприємство найменш конкурентоспроможне.

Далі доцільно зробити висновки щодо конкурентоспроможності хмелепродукції на українському ринку хмелю підприємств, які досліджувались.

Завдання 19.2. Використовуючи річні бухгалтерські звіти підприємства за 2 роки, визначити рівень цінової конкурентоспроможності зернових та молока.

Вихідна інформація. Необхідні дані знаходяться у формі 7-АПК річного бухгалтерського звіту.

Методика виконання. Рівень цінової конкурентоспроможності можна визначити за наступною формулою[2]:

ЦК = (СЦ - ПС): СЦ, де

ЦК – цінова конкурентоспроможність;

СЦ – середньореалізаційна ціна 1ц продукції, грн.;

ПС – повна собівартість 1 ц продукції, грн.

Середньореалізаційну ціну 1ц продукції визначаємо діленням суми грошової виручки (грн.) на кількість реалізованої продукції (в ц), тобто по зернових

(код 0010) - графа 3: графу 1 форми 7 – АПК;

по молоку (код 0370) – аналогічні графи цієї ж форми річного звіту.

Повну собівартість 1ц реалізованого зерна і молока визначаємо за тими ж кодами діленням значення графи 2 на графу 1 форми 7 – АПК.

Якщо ж дані рівня цінової конкурентоспроможності за звітний рік порівняти з базовими, отримаємо загальний індекс цінової конкурентоспроможності:

Зміна цінової конкурентоспроможності, або іншими словами зміна рентабельності продажу у звітному періоді порівняно з базовим визначається, як різниця між чисельником та знаменником вищенаведеної формули.

Загальний індекс цінової конкурентоспроможності розкладається на два часткових, які показують міру впливу середньореалізаційної ціни та повної собівартості на цінову конкурентоспроможність.

Абсолютний вплив досліджуваних факторів на цінову конкурентоспроможність визначається відніманням від чисельника знаменника відповідних індексів. Сума визначених різниць(чисельника і знаменника) повинна дорівнювати загальному кількісному виміру впливу ціни та собівартості на ступінь цінової конкурентоспроможність.

Наприклад: чисельник часткового індексу середньореалізаційної ціни () становить 0,75, а знаменник – 0,60; чисельник часткового індексу повної собівартості () – 0,43 та знаменник – 0,33, то різниці відповідно дорівнюватимуть: першого індексу – 0,15, другого – 0,10. Їх сума становитиме: 0,15+0,10=0,25.

Таке ж значення повинен мати і загальний індекс цінової конкурентоспроможності ().

Оцінка отриманих результатів. Якщо індекс цінової конкурентоспроможності більший від одиниці, то це є свідченням зростання цінової конкурентоспроможності та зміцнення ринкової позиції підприємства.

Якщо різниця між чисельниками та знаменниками обох факторів позитивні, тобто , то це є свідченням зростання цінової конкурентоспроможності за рахунок зростання ціни реалізації або зниження повної собівартості. У нашому прикладі цінова конкурентоспроможність підприємства зросла на 15% за рахунок збільшення ціни та на 10% – за рахунок зниження собівартості. Всього на 25%.

Якщо ж різниця між чисельниками та знаменниками відповідних індексів

< 0, тобто від’ємні, це означає зменшення рівня конкурентоспроможності продукції за рахунок цих факторів.

Якщо вказані різниці рівні нулю (=0), то це свідчить про незмінність рівня цінової конкурентоспроможності у звітному році відносно базисного.

Дата добавления: 2014-12-10