Регулювання та наслідки міжнародної міграції робочої сили

Основні риси світового ринку праці.

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворились постійні ринки робочої сили.

Перший ринок - традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів. Але в міграційних потоках, які направляються в США і Канаду, знизилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які направляються в США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів.

Другий ринок - країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинуті країни - Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Голландію складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Iспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусії, а також з Iндії, Пакистану, Афганістану, В’єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок - район нафтодобувних країн Близького Сходу. Основними приймаючими країнами регіону є Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50%, а в Катарі - 85%, ОАЕ - 90%. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Iрак, Сірія, Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок - Латинська Америка. Iнтенсивними є міграційнi потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Iзраїль, Південно-Африканська Республіка, Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Основні імпортери – Японія, Гонконг, Тайвань, а також робоча сила з В’єтнаму, Індії, Лаосу, Китаю.

Існує два види важелів при регулюванні міжнародних міграційних процесів: адміністративно - правові та економічні.

Економічні важелі:

- легальне вербування іноземних робітників;

- візові ставки;

- регулювання заробітної плати мігрантів;

- запровадження різних штрафних санкцій.

Адміністративно – правові:

- встановлення міграційних квот;

- діяльність національних міграційних служб;

- встановлення правових норм міграції.

Практикується одно-, дво- і багатостороннє регулювання міжнародних міграційних процесів.

Рівні регулювання ММРС:

1. Національний рівень - сукупність заходів окремої держави із здійснення власної міграційної політики.

2. Міжнародний рівень - система заходів з регулювання міграції в різних регіонах світу.

3. Інтеграційний - заходи з регулювання ММРС в рамках інтеграційного об’єднання).

Органи регулювання:

1. На національному рівні:

· міністерство праці;

· міністерство юстиції;

· міністерство внутрішніх справ;

· маціональні міграційні служби;

· посередницькі міграційні фірми.

2. На міжнародному рівні:

· міжнародна організація праці (МОП);

· міжнародна організація міграції (МОМ).

Найбільш дієвим є двостороннє співробітництво, так як пріоритети в цьому напрямку надаються міжнаціональним відносинам.

Міжнародна організація праці (МОП) – заснована у 1919 році, а з 1946 р. є спеціальним закладом ООН. До складу МОП входять 185 держав. МОП регулює трудові відносини: сприяє забезпеченню соціальної справедливості для трудящих, розробляє трудові стандарти, регламентує питання соціального страхування тощо.

Члени МОП:

· уряди країн-учасниць;

· профспілки;

· організації підприємців.

Основні задачі МОП:

· регламентація робочого часу;

· регламентація набору робочої сили;

· боротьба з безробіттям;

· забезпечення нормальних умов життя емігрантів;

· захист робітників від професійних хвороб і нещасних випадків на виробництві;

· захист дітей, підліток і жінок;

· реформування питань соціального страхування і соціального забезпечення;

· організація професійно-технічного навчання.

Міжнародна організація міграції (МОМ) – заснована у 1949 році як Міжнародна організація зі справ біженців (МОБ), пізніше її повноваження були розширені, і з 1989 р. вона перейменована у МОМ. До неї входять 126 держав, 109 з яких – члени, 17 – спостерігачі. МОМ здійснює регулювання міжнародних процесів і захист прав мігрантів.

Основні задачі МОМ:

· розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків;

· надання допомоги з питань організації міграції;

· розвиток технічної співпраці в області міграції;

· попередження «втечі умів» і рееміграції;

· надання експортних послуг з приводу ММРС.

3. На інтеграційному рівні регулювання здійснюється шляхом виконання угод, договорів, правил, контрактів, складених в рамках інтеграційного об’єднання.

Основні задачі:

надання можливості безвізового пересування населення в рамках інтеграційного об’єднання;

створення загальних інформаційних систем з міграції робочої сили в рамках інтеграційного об’єднання;

розробка спільних заходів боротьби з нелегальною міграцією;

розробка спільних технічних вимог для здійснення контролю над емігрантами.

Міжнародна міграція на країни, які приймають робочу силу, має як позитивний (підвищення конкурентоздатності національної економіки; збільшення попиту на товари та послуги; економія коштів на освіту та кваліфікаційну підготовку; іноземні робітники служать амортизатором в разі кризи безробіття; як правило іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і на них не розповсюджується діяльність соціальних програм, крім того іммігранти покращують демографію розвинутих країн) так і негативний вплив (прояви дискримінації; додаткові проблеми, пов’язані із соціальним захистом мігрантів; відтік національної валюти; втрата спеціалістів в разі репатріації (повернення до дому).

Перевагами для країн, які експортують робочу силу є:

- суттєві надходження конвертованої валюти в країну;

- зменшення тиску надлишків робочої сили;

- підвищення кваліфікації робочої сили.

Негативними наслідками для країни експортера трудових ресурсів є:

- відтік розуму;

- додаткові витрати на освіту;

- поглиблення спаду темпів економічного росту.

Дата добавления: 2014-12-10