Штраф - 5 страница

Якщо протягом строків давності, встановлених ст. 106 КК, але вже після досягнення повноліття, особа вчинить новий злочин, то строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за нього обчислюються за загальним правилом, встановленим ст. 49 КК.

Оскільки особі, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, не може бути призначене довічне позбавлення волі, то на неї не поширюється правило, встановлене ч. 4 ст. 49 КК. У будь-якому разі давність притягнення такої особи до кримінальної відповідальності не може перевищувати десять років.

Враховуючи, що кримінальна відповідальність за злочини проти миру й безпеки людства, передбачені ст.ст. 437-439, ч. 1 ст. 442 КК настає з 16-річного віку, виключна норма про незастосування давності у разі вчинення цих злочинів чи засудження за них (ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 80 КК) поширюється і на осіб, які їх вчинили до досягнення вісімнадцятирічного віку.

2. Види покарань, які застосовуються до неповнолітніх, та їх особливості.

Основні види покарання у ст. 98 КК вказані у відповідному порядку - від менш тяжких до більш тяжких. До неповнолітніх також можуть бути застосовані додаткові покарання, але тільки у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (ст. 99 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КК громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

Частина 2 ст. 100 КК передбачає, що виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб (ст. 101 КК).

Позбавлення волі на певний строк – це найбільш суворе покарання в системі покарань, які застосовуються до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, коли, на переконання суду, всі інші більш м'які покарання не дозволять досягти мети кримінального покарання. Особливості застосування покарання у вигляді позбавлення волі щодо неповнолітніх закріплені в ст. 102 КК.

Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, – більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості – на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості – на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин – на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин – на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, – на строк до п'ятнадцяти років.

3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням до неповнолітніх застосовується на тих же засадах, що й щодо дорослих (ст.ст. 75-78 КК), з урахуванням особливостей, передбачених ст. 104 КК.

КК передбачає такі підстави для звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням:

1) засудження неповнолітнього до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

2) є можливість виправлення неповнолітнього без реального відбування призначеного йому покарання.

Застосування до неповнолітнього звільнення від кримінальної відповідальності з випробуванням не обумовлюється кількістю вчинених злочинів, а також ступенем їх тяжкості.

При звільненні неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням йому встановлюється іспитовий строк від одного до двох років. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

На неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з випробуванням, можуть бути покладені ті ж обов'язки, що й на дорослих, до яких застосований аналогічний захід, які вказані у ст. 76 КК.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього та підстави скасування такого звільнення визначені у ст. 78 КК. У разі вчинення неповнолітнім протягом іспитового строку нового злочину, йому призначається покарання за правилами, передбаченими у ст.ст. 71-72 КК. При цьому мають дотримуватися також обмеження, визначені ч. 2 ст. 103 КК, тобто, остаточне покарання у всякому разі не може перевищувати 15 років позбавлення волі.

4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину (ч. 1 ст. 107 КК).

Умовним звільнення є тому, що воно здійснюється під умовою невчинення нового злочину в період, який відповідає невідбутій частині покарання.

Достроковим – тому що воно відбувається до повного закінчення строку, призначеного судом.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

Виходячи з положень ст. 107 КК, можна дійти висновку, що незалежно від тяжкості вчиненого злочину неповнолітніми, наявності у них рецидиву, кримінальний закон не робить обмежень щодо умовно-дострокового звільнення.

До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 КК (призначення покарання за сукупністю вироків) і 72 КК (правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення).

5. Погашення та зняття судимості.

Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88-91 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених ст. 108 КК.

Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

Положення ч. 5 ст. 90 КК про переривання строків погашення судимості у випадку вчинення нового злочину повністю поширюються і на осіб, які вчинили злочин до досягнення вісімнадцятирічного віку.

Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в ч. 1 ст. 91 КК, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в частині другій цієї статті.

24.2. План семінарського заняття.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх.

2. Види покарань, які застосовуються до неповнолітніх, та їх особливості.

3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

5. Погашення та зняття судимості.

24.3. Термінологічний словник.

Неповнолітні – особи, у віці від 14 до 18 років.

Малолітні – особи до досягнення ними 14-річного віку

Застереження – це осуд поведінки неповнолітнього від імені суду, попередженні про неприпустимість порушення закону в подальшому. При цьому роз'яснюються наслідки повторного вчинення злочину, а також ухилення від застосування до нього інших примусових заходів виховного характеру.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього – це встановлення часу, протягом якого неповнолітній повинен перебувати вдома, або не може знаходитися в громадських місцях; заборона виїжджати в іншу місцевість без дозволу тощо.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання – це встановлення контролю і посилення виховного впливу з боку тих осіб, що зобов’язані в силу сімейних, виробничих або інших відносин здійснювати на неповнолітнього вплив.

24.4. Навчальні завдання.

1. Підготуйте реферат за темою: «Кримінальне покарання і охорона дитинства».

2. Назвіть строки давності притягнення неповнолітньої особи до кримінальної відповідальності.

3. Визначте умови погашення та зняття судимості щодо неповнолітніх осіб, покажіть відміни погашення та зняття судимості щодо повнолітніх.

4. Покажіть підстави умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років.

5. Визначте, в чому полягає такий примусовий захід виховного характеру, як застереження.

6. Назвіть види звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності.

7. Вкажіть підстави та принципи кримінальної відповідальності неповнолітніх.

24.5. Завдання для перевірки знань.

1. З якого віку може застосовуватись примусові заходи виховного характеру щодо неповнолітнього?

2. Що застосовується до неповнолітнього у разі ухилення від примусових заходів виховного характеру?

3. Чи можуть застосовуватись до неповнолітнього кілька заходів виховного характеру одночасно?

4. Які види покарань можуть застосовуватись до неповнолітнього?

24.6. Нормативно-правові акти:

Конвенція про права дитини від 22 листопада 1989 р. Ратифіковано Україною 27 лютого 1991 р.

Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 р.

«Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»: Закон України від 5 лютого 1993 р. //Відомості! Верховної Ради України. – 1993, - № 16.

«Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх»: Закон України від 24 січня 1995 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №6.

«Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру»: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №21 //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь, 1998.

24.7. Рекомендована література:

Аликперов X. Освобождение от уголовной ответственности несовершеннолетних //Законность. – 1999. - №9.

Васильевский А. Возраст как условие уголовной ответственности //Законность. – 2000. - №11.

Діти, молодь і закон (Збірник документів). – 1-2 ч. – К., 1994.

Кравченко О. Питания, що виникають у судовій практиці по застосуванню до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру //Право України. – 1999. - №10.

Нечаева А. М. О правовой защищённости несовершеннолетних и путях её устранения //Сов. гос. и право. – 1990. - №5.

Яценко С.С. Інститут кримінальної відповідальності неповнолітніх: світовий досвід і питання вдосконалення українського законодавства //Правова система України: теорія і практика. – К.,1993.

Тема 25. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН.

1. Кримінальне право романо-германської сім’ї.

2. Кримінальне право Англії та США.

3. Кримінальне право Росії.

25.1. Методичні вказівки.

Студентам слід зазначити, що неможливо викласти вичерпним чином матеріал, що належить до Загальної частини кримінальних кодексів більшості іноземних країн.

1. Кримінальне право романо-германської сім’ї.

У Франції в 1791 р. з'явився перший буржуазний Кримінальний кодекс.

В 1992 р. був прийнятий новий КК Франції. КК Франції 1992 р. складається із чотирьох книг, перша з яких містить норми Загальної частини. Кодекс відображує концепцію охорони прав особи і правової держави: «немає злочину – немає покарання без встановлення його законом» В КК закріплена тричленна класифікація злочинів (злочини, проступки і порушення), відповідальність лише за виражене зовні діяння і за наявності моральної вини. КК регулює питання обмеженої осудності, відповідальності за замах (готування не карається), співучасть, містить розділ, в якому регулюються обставини, що виключають відповідальність (необхідна оборона, крайня необхідність, примус, виконання наказу та ін.). Передбачається відповідальність юридичних осіб у виді штрафу, ліквідації або тимчасового припинення їх діяльності. Смертна кара у Франції скасована. Позбавлення волі існує у виді довічного ув'язнення або на певні строки – до тридцяти років, широко передбачені застосування штрафів, додаткові покарання у виді позбавлення або заборони певних прав (наприклад, прав водія, володіння зброєю та ін.). При рецидиві покарання збільшуються, а у деяких випадках можуть подвоюватися. При призначенні покарання суд має широкі повноваження з пом'якшення покарань, застосування їх нижче нижчої межі або переходу до іншого, більш м'якого покарання.

Згідно з французьким кримінальним законодавством для визнання особи осудною необхідні медичний (відсутність психічного чи нервово-психічного розладу) та психологічний (наявність здатності усвідомлювати або контролювати свої дії) критерії. Відповідно до § 20 КК ФРН без вини діє той, хто, вчинюючи діяння, внаслідок хворобливого психічного розладу, глибокого розладу свідомості, недоумства або іншого тяжкого психічного відхилення, нездатний усвідомлювати протиправність діяння чи діяти з усвідомленням його протиправності.

Замах на злочин в теорії французького кримінального права визначається як початок виконання злочинного діяння за відсутністю добровільної відмови від його виконання. За французьким правом розрізняються співучасть у вигляді підбурювання, керівництва виконавцями, надання засобів, допомоги та сприяння вчиненню злочину.

Деякі статті Загальної частини КК Франції пов'язані з питаннями боротьби з організованою злочинністю. Так, наводяться визначення банди, передумислу, злому, зброї, об'єднання злочинців, установлена відповідальність за участь у такому об'єднанні. Так, організованою бандою за КК Франції вважається будь-яка сформована група або будь-яка змова з метою підготування одного або декількох злочинних діянь.

У Німеччині діє Кримінальне уложення 1871 р. у редакції від 1 січня 1975 р. У параграфі 1 КК ФРН проголошений принцип «немає злочину без вказівки на те в законі». Злочинні діяння поділяються на злочини і проступки. Наприклад, згідно з § 12 (1) КК ФРН злочинами є протиправні діяння, за які передбачене у якості мінімального покарання позбавлення волі на строк не менше одного року або більш суворе покарання.

Підставою кримінальної відповідальності визнається склад злочину. Вина вважається необхідною умовою караності. Поняття вини як ознаки злочину відсутнє у чинному КК ФРН, хоча він і містить ряд норм, присвячених вині та її формам. Дві форми вини існують і у кримінальному законодавстві ФРН - умисел та необережність. Умисел, за цим законодавством, може бути прямим та непрямим (побічним). Прямий умисел має два різновиди: перший, коли особа усвідомлює своє діяння та його наслідки та бажає як його вчинити, так і досягти передбачуваних наслідків. Необережність за даним законодавством має місце тоді, коли особа не передбачає, що її діяння відповідає складу злочину, хоча могла це передбачати, а тому й усвідомлювати протиправність своєї поведінки.

У § 15 КК Німеччини зазначено, що карається тільки умисна дія, якщо тільки закон прямо не передбачає покарання за необережну дію. У наступному параграфі зазначається: по-перше, якщо хтось при вчиненні діяння не знає про обставину, яка має відношення до передбаченого законом складу злочину, той діє ненавмисно; по-друге, той, хто при вчиненні діяння помилково сприймає обставини, які могли б створити склад злочину, передбаченого більш м'яким законом, може бути покараним за умисне вчинення діяння саме за більш м'яким законом.

За кримінальним законодавством ФРН протиправність не включається до змісту умислу, проте необхідними його ознаками є відповідність вчинюваних дій передбаченому законом складу злочину та бажання їх вчинити або припущення щодо можливості їх вчинення, коли особа примирюється з настанням відповідного становища.

Щодо інституту співучасті, то за законодавством ФРН розрізняються лише вчинення злочину (у формі одноособового виконання, співвиконання та опосередкованого виконання) та підбурювання до скоєння злочину.

КК ФРН передбачає змішану формулу неосудності, обмежену осудність, формулює поняття помилки в ознаках складу злочину і помилки «в забороні». тобто в протиправності діяння.

У Загальній частині КК регулюється відповідальність за замах, яким вважається діяння, при якому особа безпосередньо розпочала виконання складу злочину. Добровільна відмова звільняє особу від кримінальної відповідальності. Готування до злочину не є караним, крім випадків, спеціально передбачених законом. КУ виділяє як співучасників: виконавців, підмовників і пособників, причому кожний карається згідно зі ступенем своєї вини.

Серед обставин, що виключають злочинність діяння, КК називає необхідну оборону, крайню необхідність. Так. необхідну оборону § 32 КК визначає як захист самої особи, яка обороняється, або іншої особи від наявного протиправного нападу на того. хто обороняється, або на іншу особу. Перевищення меж необхідної оборони виключає відповідальність. якщо особа, яка обороняється, діяла внаслідок помилки, страху чи переляку.

Суб'єктом злочину можуть бути тільки фізичні особи.

Правовими наслідками вчинення злочину за КК є міри покарання і заходи виправлення і безпеки. До основних покарань належать позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років або довічне ув'язнення і штраф. КК обмежує застосування короткострокового позбавлення волі. Так. позбавлення волі на строк до шести місяців призначається судом тільки за особливих обставин. Якщо санкція закону не передбачає штрафу, то позбавлення волі на строк до шести місяців може бути замінене штрафом. Призначення штрафу залежить від майнового стану суб'єкта, причому він обчислюється в спеціальній одиниці – «денний прибуток». Додатковими покараннями є позбавлення прав водія, право обіймати громадські посади, обирати і бути обраним.

У КК широко передбачене застосування «звільнення з випробуванням» при засудженні до позбавлення волі на строк не більше двох років. На такого засудженого можуть бути покладені певні обов'язки (наприклад, відшкодувати завдані збитки, пройти навчання та ін.).

2. Кримінальне право Англії та США.

Студентам слід звернути увагу, що дану правову сім'ю ще інколи називають англо-американською (або неконтинентальною) сім'єю. На відміну від континентальної Європи, вАнглії немає єдиного Кримінального кодексу, в якому були б об'єднані кримінальні закони.

Щодо поняття злочину у правових системах держав цієї правової сім'ї можна зазначити, що законодавче визначення цього поняття або зовсім відсутнє, або у кодексах викладено його формальне визначення. Так, у англійському праві визначення поняття злочину у традиційному розумінні не існує. Під ним розуміється шкода, спричинена діянням державі та суспільним інтересам. Відсутній у ньому і виключний перелік злочинів, оскільки англійське кримінальне право залишається некодифікованим.

Зазвичай поняття злочину в Англії дається у судових вироках щодо кожного окремого випадку. В більшості сучасних кримінальних кодексів штатів США, навпаки, міститься формалізоване визначення злочину - діяння, яке заборонено нормами кримінального права під загрозою покарання.

Своєрідною є і класифікація злочинів в англійському праві. Так, за процесуальною ознакою всі злочини поділяються на злочини, що переслідуються за обвинувальним актом і розглядаються в суді присяжних, та злочини, що розглядаються шляхом сумарної юрисдикції, тобто одноособове діючим магістратом (суддею). Є і діяння «змішаної юрисдикції», що можуть розглядатися в будь-якому із зазначених порядків.

Крім того, встановлена класифікація злочинів на «арештні» і «неарештні». Перші – це ті, що тягнуть за собою покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років. Відносно цих злочинів встановлені особливі правила арешту (наприклад, обмеження на звільнення заарештованого під заставу та ін.). Усі інші злочини вважаються «неарештними».

Готування до злочину, якщо воно не утворює самостійного злочину, не карається. Проте, у англо-американському праві, існують різні інститути, які дозволяють розповсюдити кримінальну відповідальність на готування до злочину («змова з метою...»). Замах, у тому числі й негідний, підлягає кримінальній відповідальності. До того ж, поняття замаху, що його містять КК багатьох американських штатів, є настільки широким, що це дозволяє судам відносити до нього цілий ряд підготовчих дій. Найбільш повне уявлення про замах за кримінальним законодавством цієї правової сім'ї можна скласти відповідно до спеціального закону Англії про замах, що карається у кримінальному порядку (1981 р.). За ним особа повинна визнаватись винною у замаху, якщо з наміром вчинити злочин вона скоює дію, яка є чимось «більшим, ніж просте готування до вчинення злочину». Проте, питання про відмежування зазначеного готування та замаху на злочин залишається питанням факту і стала практика по ньому відсутня.

Не тягнуть відповідальності не тільки необхідна оборона і крайня необхідність, а й подружнє примушування, наказ начальника та ін.

Видами покарання в Англії є позбавлення волі, випробування, штраф. Додатково можуть призначатися позбавлення прав водія, заборона на заняття певною діяльністю, а також надання безоплатних послуг суспільству на строк не менше сорока і не більше двохсот сорока часів. Смертна кара може призначатись у виняткових випадках при зраді державі та за піратство, поєднаного з насильством.

Що стосується позбавлення волі, то його строки передбачені в окремих статутах, але якщо в статуті такий строк не визначений, він не може перевищувати двох років. За загальним правом строк позбавлення волі встановлюється судом. Позбавлення волі може бути призначено і на невизначений строк, а також довічно (наприклад, за умисне вбивство).

Кримінальне правоСША сформувалося і розвивалося під впливом англійського прецедентного права. Проте в американському праві відразу ж все більшого значення стали набувати акти Конгресу і законодавчих органів окремих штатів. США – федеративна держава, в якій діють федеральні кримінальні закони та кримінальні закони окремих штатів. Ці дві системи існують паралельно, причому федеральні кримінальні закони встановлюють лише відповідальність за злочини, що посягають на безпеку США (зрада, шпигунство), а також за злочини федеральних службовців та інші злочинні інтереси, що стосуються декількох або всіх штатів (торгівля і збут наркотиків, крадіжки автомобілів тощо). Переважна більшість злочинів передбачена в законодавстві окремих штатів.

У більшості штатів до сьогоднішнього часу прийняті нові кодекси. Основою для прийняття цих кодексів був Зразковий Кримінальний кодекс США (1962 р.), який розроблений інститутом американського права, а тому не має офіційного характеру. Але через те, що Зразковий КК увібрав у себе досвід розвитку американського кримінального права, він справив визначальний вплив на нову кодифікацію. І хоча кримінальні кодекси штатів мають свої особливості, основні положення Зразкового КК, сприйняті ними, дають можливість однаково тлумачити головні інститути кримінального права. Водночас норми загального (прецедентного) права продовжують грати істотну роль у тлумаченні і застосуванні кримінальних законів, залишаючись одним із джерел кримінального права.

Покараннями в США є смертна кара. позбавлення волі, пробація, штраф. Верховний суд США обмежив застосування смертної кари в окремих штатах лише вчиненням тяжкого вбивства або позбавленням життя внаслідок іншого тяжкого злочину. Смертна кара в різних штатах виконується в різні способи: електричний стілець, газова камера, введення смертельної ін'єкції, повішення, розстріл. У деяких штатах смертна кара заміняється довічним ув'язненням.

Головним видом покарання у цій правовій сім'ї залишається позбавлення волі. В Англії це тюремне ув'язнення, максимальний строк якого складає 25 років. Практикою вироблено систему певних стандартів призначення цього виду покарання за різні злочини (систему тарифів).

Позбавлення волі в США може бути призначено на різні строки, причому через систему абсолютного складання покарання за сукупністю злочинів ці строки набагато перевищують середню тривалість життя, наприклад, строк більше 120 років або засудження на два довічних ув'язнення. Це робиться заради того, щоб винна особа ні в якому разі не змогла вийти з місць позбавлення волі, навіть при застосуванні амністії та помилування.

Встановлюється можливість винесення невизначених вироків, де покарання передбачається в межах якогось строку з наданням особливим комісіям або навіть адміністрації місця позбавлення волі вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення засудженого.

Пробація полягає в залишенні засудженого на волі з обов'язковим контролем за його поведінкою. Порушення умов пробації може тягти її заміну позбавленням волі.

Штраф – міра покарання, яка призначається за менш тяжкі злочини. За тяжкі злочини можуть бути призначені величезні суми, причому не виключається одночасне застосування позбавлення волі на тривалі строки.

3. Кримінальне право Росії.

У Російській Федерації Кримінальний кодекс, прийнятий 24 травня 1996 р., набрав чинності з 1 січня 1997 р.

КК Росії висуває на перший план охорону прав і свобод людини і громадянина, формулює низку основних принципів кримінального права: законності, рівності перед законом, винної відповідальності, справедливості та гуманізму. Підставою кримінальної відповідальності КК вважає вчинення діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого в КК.

КК Росії дає визначення злочину як винного, суспільне небезпечного діяння, забороненого законом під загрозою покарання, тим самим зберігаючи матеріально-формальне поняття злочину (ст.14). КК класифікує всі злочини на чотири категорії: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі і особливо тяжкі злочини. Ця класифікація впливає на вирішення питань, пов'язаних з призначенням покарання, звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, при визначенні небезпечного і особливо небезпечного рецидиву та в інших випадках. КК визнає відповідальність лише фізичних осіб, вводить поняття обмеженої осудності (ст.22).

Дата добавления: 2014-12-10