Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Система покарань




Система покарань – це вичерпний загальнообов’язковий для суду перелік видів покарань, що характеризується внутрішньою єдністю та узгодженістю.

Система покарань визначається політичним ладом суспільства, рівнем злочинності в державі, його політичним та економічним розвитком.

Ознаки системи покарань:

- система покарань встановлюється тільки законом;

- система покарань є вичерпною (ст. 51 містить перелік видів покарань);

- система покарань розташована в порядку від більш м’якого до більш суворого (в Кримінальному кодексі України 1960 p. порядок розташування покарань був навпаки: від тяжких до м’яких);

- перелік покарань, що складає систему є обов’язковим для суду;

- покарання, що входять в систему застосовується як правило до всіх засуджених (види покарань щодо неповнолітніх визначені окремо в ст. 98 КК).

По порядку призначення згідно ст. 52 КК покарання поділяються на:

- основні покарання;

- додаткові покарання;

- покарання, що можуть застосовуватися як основні так і додаткові.

Основні покарання призначаються самостійно, кожне окремо. Тобто, за один злочин може бути призначено одне самостійне покарання, не можуть призначатися в сукупності – два і більше покарання за один злочин.

До основних видів покарання відносяться (відповідно до ч. 1 ст. 52 КК):

1) громадські роботи;

2) виправні роботи;

3) службові обмеження для військовослужбовців;

4) арешт;

5) обмеження волі;

6) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

7) позбавлення волі на певний строк;

8) довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання не призначаються самостійно, а тільки в сукупності з основними, додатково до них. До додаткових видів покарання відносяться (ч. 2 ст. 52 КК):

1) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або

кваліфікаційного класу;

2) конфіскація майна.

Покарання, що можуть застосовуватися як основні так і додаткові. Як основні вони застосовуються на загальних підставах, як додаткові – в межах встановлених Особливою частиною КК. До цив. видів покарання відносяться (ч. 3 ст. 52 КК):

- штраф;

- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Особливістю покарань є також те, щоусі вони, крімпозбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, а також довічного позбавлення волі, мають встановлені законом межі, що дозволяє суду обирати не тільки вид, а й розмір покарання.

Під межами покарань слід розуміти часові (місяць, рік) або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК (ст.ст. 52-63) відповідний вид покарання може бути призначений, а також їх певні фактичні межі, встановлені у конкретній санкції.

Загальною частиною КК межі покарань визначені для:

1. штрафу – від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу (вищі розміри штрафу передбачені, наприклад, ч. ч. 1 і 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220 КК);

2. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного покарання – від двох до п'яти років, а як додаткового – від одного до трьох років;

3. громадських робіт – від шістдесяти до двохсот сорока годин;

4. виправних робіт – від шести місяців до двох років із відрахуванням у дохід держави від десяти до двадцяти відсотків заробітку засудженого;

5. службового обмеження для військовослужбовців – від шести місяців до двох років із відрахуванням у дохід держави від десяти до двадцяти відсотків суми грошового забезпечення засудженого;

6. конфіскації – від конфіскації частини майна до конфіскації всього майна, яке є власністю засудженого. Певним чином застосування конфіскації майна обмежує Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком, який є додатком до КК;

7. арешту – від одного до шести місяців;

8. обмеження волі – від одного до п'яти років;

9. тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця – від шести місяців до двох років;

10. позбавлення волі на певний строк – від одного до п'ятнадцяти років.

Деякі особливості мають межі покарань, які застосовуються до неповнолітніх (ст.ст. 99-102 КК).

За суб’єктом, до якого застосовуються покарання, вони поділяються на:

1) загальні; 2) спеціальні.

Загальні покарання поділяються на:

1. застосовані до будь-яких осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів;

2. застосуванні до певних категорій осіб.

До першої групи загальних покарань слід віднести штраф і позбавлення волі на певний строк.

Покараннями, які не можуть призначатися певним категоріям осіб, є; громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, довічне позбавлення волі. Так, громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби (ч. 3 ст. 56 КК). Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 57 КК). Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років (ч. 3 ст. 60 КК). Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи (ч. 3 ст. 61 КК). Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку (ч. 2 ст. 64 КК). Крім того, згідно зі ст. 98 КК, такий вид загального покарання як конфіскація майна не застосовується до неповнолітніх.

Спеціальними покараннями є ті, які застосовуються лише до певного кола суб'єктів. Так, покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу може бути застосоване лише до особи, яка має таке звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, а у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - до особи, яка обіймає відповідну посаду або займається відповідною діяльністю. Спеціальними покараннями є також службові обмеження для військовослужбовців (проте вони не застосовуються до військовослужбовців строкової служби) і тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (це покарання застосовується тільки до військовослужбовців строкової служби).

2. Основні покарання.

Покараннями, які можуть застосовуватися лише як основні, є:

1. громадські роботи;

2. виправні роботи;

3. службові обмеження для військовослужбовців;

4. арешт;

5. обмеження волі;

6. тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

7. позбавлення волі на певний строк;

8. довічне позбавлення волі.

Громадські роботи (ст. 56 КК) полягають у виконанні у вільний від роботи чи навчання денний час безоплатних суспільно-корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Закон не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт, від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокового їх звільнення від покарання, а також заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст. ст. 75, 81, 82КК).

Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Виправні роботи (ст. 57 КК). Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

Зі змісту ст. 57 випливає, що цей вид покарання, на відміну від громадських робіт, не може застосовуватися до безробітних.

Закон (ч. 3 ст. 57 КК) передбачає можливість заміни виправних робіт штрафом щодо осіб, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, а також можливість звільнення від відбування виправних робіт з випробовуванням (ст. 75 КК) і умовно-дострокового звільнення від їх відбування (ст. 81 КК).

Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

Покарання у виді службового обмеження полягають у тому, що:

1. засуджений військовослужбовець не може бути підвищений за посадою та у військовому званні;

2. строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання;

3. із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в дохід держави.

Арешт (ст. 60 КК) полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції в арештному домі за місцем засудження (військовослужбовець - на гауптвахті). Цей вид покарання є дещо схожим із покаранням у виді позбавлення волі: відповідно до ст. 101 ВТК на засуджених до арешту поширюються правообмеження, встановлені виправно-трудовим законом для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Але умови відбування цього виду покарання певною мірою є більш суворими. Адже засудженим до арешту, на відміну від засуджених до позбавлення волі, забороняється: придбання продуктів харчування і предметів першої потреби; побачення з родичами та іншими особами, за винятком захисників; одержання грошових переказів, а також посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном. Крім того, засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю лише до однієї години (неповнолітнім – до двох годин), що наближує режим їх тримання до режиму тримання у тюрмі, право телефонної розмови з близькими родичами може бути надано їм лише за виняткових обставин, а правом на короткостроковий виїзд за межі арештного дому вони не користуються взагалі.

До засуджених, які відбувають арешт, не можуть застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням та умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст.ст. 75 і 81 КК).

Застосування арешту до військовослужбовців має також своїми правовими наслідками те, що:

а) час відбування арешту, як правило, не зараховується до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання;

б) під час відбування арешту військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищестоящу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров'я;

в) під час відбування арешту засудженому військовослужбовцю грошове забезпечення виплачується тільки у розмірі окладу за військове звання.

Покарання у виді обмеження волі (ст. 61 КК) полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

Особи, яким обмеження волі призначено у порядку заміни невідбутої частини покарання більшм'яким (ст. 82 КК), можуть відбувати це покарання у дільницях соціальної реабілітації при виправно-трудових колоніях.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах.

Відповідно до встановленого законом (ст. 1072 ВТК) режиму відбування цього виду покарання засуджені до обмеження волі мають право, зокрема: носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення – до трьох діб один раз на місяць; у певних випадках на короткочасні виїзди за межі виправного центру.

До осіб, які відбувають обмеження волі, можуть застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, а також заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст.ст. 75, 81-83 КК).

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК). Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

Військовослужбовці, що відбувають цей вид покарання, не підлягають звільненню від його відбування з випробуванням (ст. 75 КК), а також до них не застосовується заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК). Проте до них може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК).

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Такими установами на сьогодні є: виправно-трудові колонії; тюрми; виховно-трудові колонії (для неповнолітніх).

Позбавлення волі на певний строк застосовується:

1. у випадках, спеціально передбачених санкціями статей Особливої частини КК;

2. у разі, якщо санкцією статті Особливої частини КК передбачено довічне позбавлення волі, але якщо суд вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 64 КК);

3. при заміні довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк в порядку амністії чи помилування (ст.ст. 86, 87 КК).

Позбавлення волі на певний строк є найбільш поширеним видом покарання: передбачено у 510 санкціях статей Особливої частини КК із 695-ти. Санкції понад 300 статей, передбачають лише позбавлення волі.

Особа може бути звільнена від відбування цього покарання з випробуванням, якщо вона засудженана строк не більше п'яти років (ст. 75 КК), а також може бути умовно-достроково звільнена від відбування покарання (ст. 81 КК). Невідбута частина позбавлення волі може бути замінена судом більш м'яким покаранням (ст. 82 КК).

Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Особлива частина КК містить лише одинадцять санкцій, які передбачають довічне позбавлення волі (ст. 112, ч.2 ст. 115, ч. 3 ст. 258, ст.ст. 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443).

Особи, засуджені до довічного позбавлення волі, не підлягають звільненню від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), умовно-достроковому звільненню від відбування покарання (ст. 81 КК), до них не застосовується заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК). Проте актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ст. 87 КК).

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

 

3. Додаткові покарання.

Відповідно до ч. 4 ст. 52 КК до основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань.

До покарань, які можуть застосовуватися лише як додаткові, належать:

1) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

2) конфіскація майна.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) не передбачене жодною санкцією Особливої частини КК і застосовується на розсуд суду і лише при засудженні особи за особливо тяжкий чи тяжкий злочин.

Військовим є звання, яке присвоюється військовослужбовцям, що проходять службу у військових формуваннях, а також військовозобов'язаним, а спеціальними – звання, що присвоюються працівникам міліції, державної податкової адміністрації, митної служби та деяким іншим категоріям службовців. Ранги встановлені для державних службовців, дипломатів, класні чини – для працівників прокуратури, а кваліфікаційні класи – для суддів.

На підставі ст. 54 КК засудженийне може бути позбавлений державної нагороди, наукового ступеня, почесного чи вченого звання.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу може застосовуватися як додаткове покарання і в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75, 77 КК).

Конфіскація майна (ст. 59 КК). Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна за амністією (ст. 86 КК).

Повна конфіскація майна передбачена у 18 санкціях статей Особливої частини КК, конфіскація певних видів майна – у 29-ти, а поєднання повної конфіскації майна з конфіскацією певних видів майна – у 4-х.

4. Покарання, які можуть застосовуватися як основні і як додаткові.

Відповідно до ч. 3 ст. 52 КК покараннями, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові, є:

1) штраф;

2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Закон допускає застосування вказаних двох видів покарань одночасно: при цьому одне з них застосовується як основне, а друге – як додаткове.

Штраф (ст. 53) – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК.

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу.

Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК.

У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Особливістю штрафу як основного покарання є те, що при призначенні його за сукупністю злочинів і сукупністю вироків воно складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно (ч. 3 ст. 72 КК).

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК) може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне або додаткове покарання передбачене у 140 санкціях статей Особливої частини КК.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу – з моменту набрання законної сили вироком.

 

18.2. План семінарського заняття.

1. Система покарань.

2. Загальна характеристика покарань не пов’язаних з обмеженням чи позбавленням волі.

3. Основні покарання.

4. Додаткові покарання.

5. Покарання, які можуть застосовуватись як основні так і додаткові.

6. Особливості застосування довічного позбавлення волі.

 

18.3. Термінологічний словник.

Система покарань – це вичерпний загальнообов’язковий для суду перелік видів покарань, що характеризується внутрішньою єдністю та узгодженістю.

Основні види покарання – це такі покарання, які призначаються самостійно, кожне окремо.

Додаткові покарання – це покарання, які не призначаються самостійно, а тільки в сукупності з основними, додатково до них.

Межа покарання – це часові (місяць, рік) або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК відповідний вид покарання може бути призначений, а також їх певні фактичні межі, встановлені у конкретній санкції.

Спеціальні покарання – це такі покарання, які застосовуються лише до певного кола суб'єктів.

Громадські роботи – вид кримінального покарання, який полягає у виконанні у вільний від роботи чи навчання денний час безоплатних суспільно-корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Службові обмеження для військовослужбовців – вид кримінального покарання, який застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

Арешт – вид кримінального покарання, який полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції в арештному домі за місцем засудження (військовослужбовець - на гауптвахті).

Обмеження волі – вид кримінального покарання, який полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – вид кримінального покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

Позбавлення волі на певний строк - вид кримінального покарання, який полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.

Довічне позбавлення волі – вид кримінального покарання, який встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу – вид кримінального покарання, який не передбачене жодною санкцією Особливої частини КК і застосовується на розсуд суду і лише при засудженні особи за особливо тяжкий чи тяжкий злочин.

Конфіскація майна – вид кримінального покарання, який полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Штраф - вид кримінального покарання у вигляді грошового стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – вид кримінального покарання, який може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

 

17.4. Навчальні завдання.

1. Володарським районним судом Київської області за полювання в заборонений час Ревенка оштрафовано і конфісковано рушницю.

Через два тижні в Погребищенському районі Вінницької області його знову було затримано за незаконне полювання з використанням автотранспортного засобу.

Погребищенський районний суд знову оштрафував Ревенка.

Визначте юридичну природу зазначених заходів в кожному з цих випадків.

2. Приходько в клубі вживав спиртні напої, брутально лаявся, ударив завідуючу клубом Гречану по обличчю рукою. Коли присутні Драч і Чарупа спробували його затримати, Приходько ножем ударив Драча в груди, чим завдав потерпілому смертельне поранення, а потім наніс Чарупі ножем тяжкі тілесні ушкодження. За скоєне винного було засуджено до довічного позбавлення волі..

Адвокат засудженого оскаржив бирок, мотивуючи тим, що його підзахисний раніше не судимий, батько двох дітей, а тому може бути виправлений шляхом застосування покарання у вигляді позбавлення волі.

Дайте юридичний аналіз цьому випадку. Назвіть мету покарання?

3. За шахрайство Гапоненка було засуджено судом до одного року виправних робіт за місцем роботи. Через два місяці, визнавши, що засуджений злісно ухиляється від відбуття покарання, суд замінив йому невідбутий строк виправних робіт позбавленням волі.

На досягнення яких цілей спрямоване дане покарання?

4. Пуська засуджено до довічного позбавлення волі за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах. Злочин вчинено в день, коли йому виповнилося 18 років.

Чи правомірний вирок суду?

5. Суд призначив Симаку і Вознюку позбавлення волі за те, що вони вчинили розкрадання державного майна, привласнивши 340 м вовняної тканини. Засуджені на момент вчинення злочину працювали у відомчій охороні. Як додаткову міру покарання суд призначив Симаку і Вознюку позбавлення права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на п'ять років.

Чи законно прийнято це рішення?

6. Суд засудив Хитрика за ч. 1 ст. 225 КК до виправних робіт. Про додаткові покарання у вироку суду не згадувалось.

Чи є тут порушення вимог закону?

7. Лейтенанта запасу Барила засуджено за порушення правил безпеки руху і експлуатацію транспорту за ч. 2 ст. 286 КК до 5 років позбавлення волі та військового звання.

Чи правильний вирок суду в частині про призначення додаткового покарання?

8. Струк, Комильова і Васильєва були засуджені до позбавлення волі за вбивство Загоруйка. Крім того, суд, призначив Комильовій і Васильєвій додаткове покарання у вигляді позбавлення батьківських прав.

Чи правильне рішення суду в частині про призначення додаткового покарання?

 

17.5. Завдання для перевірки знань.

1. Які із видів покарань можуть застосовуватись лише як основні?

Варіанти відповідей:

1. Позбавлення волі.

2. Позбавлення батьківських прав.

3. Позбавлення військового та спеціального звання.

4. Позбавлення права займати певні посади чи займатися певною

діяльністю.

5. Штраф.

6. Виправи, роботи без позбавлення волі.

7. Громадська догана.

8. Конфіскація майна.

9. Направлення до дисциплінарного батальйону.

10. Попередження

2. Які із перелічених покарань не можуть бути призначені неповнолітньому за вчинений злочин?

Варіанти відповідей:

1. Виправні роботи без позбавлення золі.

2. Конфіскація майна.

3. Позбавлення волі на певний строк

4. Довічне позбавлення волі.

5. Позбавлення права займати певні посади.

5. Громадська догана.

3. На який строк призначаються виправні роботи без позбавлення волі?

Варіанти відповідей:

1. Від одного місяця до одного року.

2. Від двох місяців до одного року.

3. Від трьох місяців до двох років.

4. Від двох місяців до двох років.

5. Від шести місяців до двох років.

6. Від одного місяця до двох років.

4. На який строк призначається позбавлення волі?

Варіанти відповідей:

1. Від трьох місяців до п'ятнадцяти років.

2. Від трьох місяців до десяти років.

3. До десяти років.

4. Від одного року до десяти років.

5. Від одного року до п’ятнадцяти років.

5. Довічне позбавлення волі не застосовується:

Варіанти відповідей:

- особам до 18 років;

- особам понад 60 років;

- особам понад 70 років;

- жінкам;

- інвалідам.

6. Службові обмеження для військовослужбовців застосовуються:

Варіанти відповідей:

- військовослужбовцям строкової служби;

- військовослужбовцям понадстрокової служби;

- особам вільного найму, які працюють на військових об’єктах.

7. Службові обмеження застосовуються на строк

Варіанти відповідей:

- до одного року;

- до шести місяців;

- до вісімнадцяти місяців;

- від шести до двадцяти чотирьох місяців;

- до двох років до трьох років.

8. Конфіскація майна встановлюється за:

Варіанти відповідей:

- злочини невеликої тяжкості;

- корисливі тяжкі злочини;

- особливо тяжкі злочини.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-10; Просмотров: 517; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.012 сек.