Соціальне замовлення

А В

Дидактична задача Технологія навчання

Рис. 3. Педагогічна система (В. Беспалько).

Умовно педагогічну систему на рис. 3 зображено прямокутником, усередині якого розміщені основні її елементи. Пунктиром прямокутник розділено на дві частини. Кожна з них містить свої логічно визначені елементи.

Ліва частина прямокутника (дидактичне завдання) та його права частина (технологія навчання) відбивають два вихідних поняття будь-якої наукової теорії: задачі й технологію їх розв'язання. Обидві частини разом складають педагогічну систему, яка має здійснювати цілеспрямований й наперед визначений педагогічний вплив на абітурієнтів відповідно до соціального замовлення з метою виховання особистостей випускників, які відповідають загальним критеріям, визначеним суспільством.

На основі представленої системи дослідник довів, що системний підхід у педагогіці представляє собою облік усіх елементів педагогічної системи окресливши можливі зміни в одному із них у відповідності до вимог соціального замовлення та науково-технічного прогресу. Кожен з елементів педагогічної системи розглядається підсистемою, що також може бути розкладеним на сукупність взаємопов’язаних елементів і які мають певне об’єктивне різноманіття.

Розглянемо докладніше місце та роль названих елементів у структурі педагогічної системи.

Учні.

Передовий педагогічний досвід початку ХХ століття дав підґрунтя для виділення учня однією із провідних діючих осіб у навчальному процесі. Дана ідея у науковій педагогічній думці остаточно сформувалась у середині ХХ століття і на сучасному етапі розвитку педагогічної науки та практиці не викликає заперечень. У той же час слід відзначити, що лише наприкінці ХХ століття педагоги-новатори (практики) активно почали звертати увагу науковців та педагогічної громадськості на принципові відмінності у якості підготовки абітурієнтів на попередніх етапах їхнього навчання, що суттєво впливало на якість їхнього включення у навчальний процес.

Абітурієнти, потрапляючи до педагогічної системи, стають її елементом – учнями. Виділення учнів окремим елементом педагогічної системи має серйозні наукові підстави і не є випадковим. Кожен учень у статусі абітурієнта володіє певною системою попередньо накопичених знань, сформованого досвіду пошуку, аналізу, засвоєння та відтворення знань. Індивідуальний комплекс навчально-дослідницьких умінь абітурієнта необхідно враховувати починаючи із моменту перетворення його на елемент педагогічної системи (учня), що дає можливість створити алгоритм послідовних обґрунтованих навчальних дій забезпечувати очікуваний педагогічний результат.

Створення навчального алгоритму відбувається на основі результатів стартової діагностики знань, умінь, пізнавальних можливостей за допомогою різних форм стартового (попереднього) контролю. Отримані дані стають відправним показником для планування видів та форм роботи з вивчення змісту освіти, а також вибору ефективних освітніх технологій.

За відсутності стартової діагностики педагогічна система перетворюється на автономне утворення, що не реагує на зміни у індивідуальному досвіді учнів і переводить їх у розряд такого елементу, що має сам пристосовуватись до умов навчання у конкретній педагогічній системі. Тисячолітній досвід розвитку систем освіти вказує на хибність зазначеного підходу й низьку його ефективність з точки зору забезпечення масової якісної освіти. Даний елемент педагогічної системи (учні) є визначальним з точки зору системного підходу та історико-педагогічного аналізу розвитку систем освіти. Він накладає відбиток на взаємодію елементів педагогічної системи і визначає окремі умови її функціонування.

У педагогіці традиційно розглядались лише цілі функціонування педагогічної системи і саме їх ототожнювали із умовами, за яких педагоги мають ефективно організувати педагогічну взаємодію. У той же час, педагогічна взаємодія передбачає спільну діяльність двох активно діючих суб’єктів, якими у навчальному процесі є вчитель і учень. Зараз цей факт став загальновизнаним, але деякі висновки слід ще конкретизувати у розрізі можливості забезпечення адаптації педагогічної системи до особистісних характеристик учня.

На користь цієї думки вказують ряд позитивних прикладів заміни традиційних підходів до організації освітнього процесу у разі виникнення специфічних цілей – навчання дітей з нетиповими психофізіологічними даними (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка олігофренопедагогіка), що практично продемонстрували можливість та доцільність налаштування педагогічної системи на окрему групу учнів з метою досягнення конкретизованого педагогічного результату.

Метою стартової діагностики за умов реалізації технологічного підходу стає вивчення наявного рівня знань, умінь, пізнавальних можливостей, інших індивідуальних властивостей, що відкриває перспективи створення сприятливого навчального середовища у відповідності до принципів особистісно-орієнтованого підходу.

Дата добавления: 2014-12-10