Достовірність різниці між двома середніми величинами

Помилка середнього арифметичного

Середнє квадратичне відхилення

Середня арифметична

Проста середня арифметична величина вираховується шляхом додання всіх одержаних значень (варіант) і ділення вирахуваної суми на кількість випадків (n).

Середня арифметична вираховується за формулою:

∑V

Х = ─────, де Х – середня арифметична; ∑ - знак суми; V –

N

одержані у дослідженні значення (варіанти).

Наприклад, є 10 результатів у бігові на 100 м (12.0, 12.3, 11.9, 12.5, 11.7, 12.6, 12.1, 12.4, 12.0, 12.4) Необхідно вирахувати середній результат для даної групи спринтерів.

∑V 12.0+12.3+11.9+12.5+11.7+12.6+12.1+12.4+12.0+12.4

Х = ───── = ─────────────────────────────

N 10

Додатковою характеристикою середньої арифметичної, що показує мінливість, є середнє квадратичне відхилення (σ). Чим менше σ, тим більше однорідний варіаційний ряд (стабільні ознаки, показники і результати).

Середнє квадратичне відхилення застосовується при оцінці мінливості варіаційного ряду, вирахуванні коефіцієнта варіації, оцінці фізичного розвитку, визначенні середніх помилок і розміру вибірки.

Є елементарний спосіб визначення середнього квадратичного відхилення:

Vmax - Vmin

σ = ────────, де Vmax – найбільше значення варіанту;

K

Vmin – найменше значення варіанту, K – коефіцієнт кількості випадків.

Із наведених даних видно, що результат на 100 м кращий – 11.7 с (Vmax), а гірший – 12,6 с (Vmin). Коефіцієнт К згідно з таблицею дорівнює 3,08. Підставляємо у формулу числові дані й визначаємо середнє квадратичне відхилення (σ).

12,6 – 11,7 0,9

σ = ──────── = ──── = 0,29

3,08 3,08

Визначається за формулою:

σ

m = ± ──────;

√ n - 1

Вона свідчить про те, наскільки середня арифметична величина, одержана із вибіркової сукупності (10-20 випадків), відрізняється від істинної, яка була б одержана на генеральній сукупності (100, 200, 300 і більше випадків).

У виразі під коренем ставиться n – 1, якщо менше 30 випадків, якщо ж більше, то тільки n.

Помилка середньої арифметичної (±m) застосовується при вирахуванні довірливого коефіцієнта (t).

У педагогічній діяльності при визначенні ефективності методик виховання рухових здібностей або тренувальних засобів у різних кількісних варіантах часто доводиться порівнювати дані експериментальної і контрольної груп, відомості між якими повинні бути статистично доведеними. Для цього вираховується коефіцієнт достовірності (t).

X більш – Х менш

t = ────────────;

√ m₁² + m₂²

Якщо t > 2,0, то відмінності достовірні. При менших значеннях – не достовірні.

Достовірність відмінностей часто демонструється процентним розподілом ймовірності і позначається латинською буквою “Р” зі знаком менше “<” або “>”. Достовірні значення мають межу 95,0; 99,0; 99,9% і позначаються як р < 0,05; 0,01; 0,001.

Висновки

Логічним завершенням курсової роботи є висновки. Головна їх мета – підведення підсумків проведеної роботи. Ця заключна частина її повинна містити не тільки кінцеві положення досягнень автора, але і вказувати на подальшу перспективу розвитку досліджень даного питання.

Висновки подаються у вигляді окремих конкретних і лаконічних положень, що підсумовують одержані дані. Дуже важливо прослідити, щоб висновки відповідали поставленим завданням роботи.

Як правило, пункти висновків включають ті узагальнені цифрові дані, що містять елементи новизни і отримані безпосередньо автором.

Одним із пунктів висновків можуть бути рекомендації з теоретичної та практичної реалізації одержаних результатів.

Слово “ Висновки ” на листі розташовують посередині рядка і друкують великими літерами без крапки в кінці, не підкреслюючи.

Висновки в роботі, як правило, формулюються по пунктах, які нумеруються арабськими цифрами. Кількість пунктів не обмежується, але звичайно їх буває від 2 до 10.

Приклади висновків:

ВИСНОВКИ

1. Динаміка показників фізичної підготовленості юнаків не має значного росту від 10 до 11 класів.

2. Виявлено, що юнаки 10 й 11 класів мають середній рівень (61,7%), вищий за середній рівень (20,7%) і нижчий за середній рівень (17,6%).

3. Фізична підготовленість юнаків за результатами виконання державних тестів показала, що середній показник по 10 класах – 29-30 балів, по 11 класах – 26-27 балів.

4. Високого рівня з фізичної підготовленості серед юнаків 10 та 11 класів не було виявлено.

5. Низький рівень з фізичної підготовленості був виявлений в одного юнака 10 класу, що склало 2,9%.

ВИСНОВКИ

1. Активний руховий режим, в обсязі 14-20 годин на тиждень занять фізичними вправами, позитивно впливає на розумову і фізичну працездатність учнів і сприяє підвищенню успішності, збільшенню рівня фізичної підготовленості.

2. З метою підвищення рухової активності учнів загальноосвітніх шкіл необхідно:

- регулярно проводити фізкультурно-оздоровчі заходи в розпорядку навчального дня школи;

- активізувати роботу шкільних секцій, груп загальної фізичної підготовки;

- виховувати інтерес в учнів до занять фізичною культурою, до здорового способу життя.

ВИСНОВКИ

1. Показники фізичної підготовленості на початку не мали достовірної різниці між експериментальною і контрольною групами 12-13-літніх підлітків.

2. В показниках спеціально-рухової підготовленості до експерименту нами була відзначена достовірна тенденція (t = 1,2) в групі 12-літніх підлітків, в групі 13-літніх підлітків – різниця була достовірна в порівнянні з контрольною групою (t = 4,13).

3. В кінці педагогічного експерименту в обох групах показники покращились, але в експериментальній групі 12-літніх приріст достовірний був за 3 тестами, в групі 13-літніх за 5 тестами, була в контрольній групі 12-13 літніх підлітків достовірного приросту не було.

4. Методика тренувального процесу в експериментальній групі 12-13 літніх підлітків позитивно впливає на підвищення рівня фізичної і спеціально-рухової підготовленості за рахунок засобів загальної, додаткової і спеціально-фізичної підготовленості.

5. Середні показники з тестів, отримані в експерименті можуть бути використані тренерами при оцінці рівня фізичної підготовленості в групі навчальної підготовки з боксу.

6. Рекомендовані контрольні вправи також можуть бути використані боксерами всіх розрядів, вони не потребують складного обладнання і відрізняються об’єктивністю отриманих результатів.

Основні методи, що використовуються в дослідженнях студентів

У зв'язку з тим, що курсова робота передбачає необхідність проведення дослідження, вона вимагає від студента оволодіння конкретними методами наукового дослідження. Знайомс­тво з цими методами відбувається під час вивчення предметів: «Ос­нови науково-дослідної роботи», "ТМФВ», "Педагогіка», "Психоло­гія», "Спортивна медицина», "Спортивна метрологія», "Фізіологія», "Біохімія» та ін. Практичне оволодіння цими методами відбувається на лабораторних і практичних заняттях, під час педагогічної або тре­нерської практики.

Найважливішими методами, що використовуються під час вико­нання дипломних і магістерських робіт є: аналіз літературних дже­рел, аналіз документальних матеріалів, педагогічні спостереження, вивчення досвіду роботи, опитування, педагогічний експеримент, методи математичної статистики.

Робота над науковою працею, зазвичай, починається з підбору і ознайомлення з необхідною літературою, про що йшлося вище. Правильне складання переліку літератури в оптимальному обсязі має велике значення для успішної роботи студента над темою. Важливо пам'ятати і про порядок вивчення літератури. У більшості випадків починати необхідно зі знайомства з підручниками та посібниками, а пізніше переходять до джерел, де висвітлюються окремі проблеми (науково-методичні розробки, статті). Особлива увага має приділяти­ся літературним джерелам, де подаються найсучасніші досягнення науки, а також передовий досвід (автореферати дисертацій, тези нау­кових конференцій).

У бібліографічній картці літературних джерел, з якими ознайо­мився студент, треба записати такі відомості:

— прізвище та ім'я автора або авторів;

— повну і точну назву книги (статті, тощо);

— назву міста, де видана книга (збірник);

— назву видавництва;

— рік видання;

— кількість сторінок у книзі або сторінки, які використовуються, з цілої книги.

Дата добавления: 2014-12-10