Розділ 4. Соціальна робота і людина: проблеми взаємодії

4.1. Адаптивно-соціалізаційна концепція соціальної роботи

Аналіз теоретичних підходів щодо соціальної роботи засвідчує її тісний зв'язок із соціалізаційними процесами. Одним із основних напрямків діяльності соціальних служб є забезпечення ефективності процесу соціалізації осіб, які опинилися з ряду причин в умовах депривації або соціальної ізоляції [Москаленко стаття]. Соціалізація, як процес формування соціальності людини в результаті входження її в суспільство через механізм діяльності, здійснюється завдяки таким агентам соціалізації як сім'я, школа, вуз, виробничий колектив. В разі ж неспрацювання традиційних агентів соціалізації внаслідок соціальної ізоляції, властивої, приміром, інвалідам, людям похилого віку та престарілим, звільненим з місць позбавлення волі та ін. (ці категорії громадян є основними клієнтами соціальних служб системи соціального захисту населення), допомогу у ресоціалізації має здійснити працівник соціальної служби [В.В. Москаленко]. Відтак, можемо говорити про те, що соціальна робота є, по суті, ще одним інститутом суспільства, що забезпечує направлену соціалізацію.

Вітчизняні вчені В.Андрущенко та М. Лукашевич (автори адаптивно-соціалізаційної концепції соціальної роботи) також пов'язують соціальну роботу з соціалізаційними процесами, вказуючи на те, що “соціальна робота – це професійна діяльність організацій, груп і окремих індивідів з метою надання допомоги у здійсненні соціалізації особам чи групам людей у випадках, коли за відсутністю належних умов або особистих вад у суспільстві їх соціалізація утруднюється або набуває зворотного напряму (десоціалізації)” [Андрущенко]. В такому розумінні соціальна робота виступає важливим чинником направленої соціалізації – “спеціально розробленої суспільством системи засобів впливу на людину з метою формування її особистості у відповідності з інтересами цього суспільства” [В.В. Москаленко].

Адаптивно-розвиваюча модель соціалізації (М.Лукашевич) на основі механізму засвоєння нових соціальних ситуацій орієнтує на наснаження (підтримку творчості, мобільності, самостійності у вирішенні проблем) клієнта, що є особливо важливим в період кардинальних змін в усіх сферах життя суспільства. Концепція розглядає соціалізацію як процес, що триває все життя людини, створює передумови для організації безперервної соціальної роботи.

Ця концепція спирається на ідею допомогти клієнту в реалізації процесу соціалізації, конкретизуючи характер і зміст цієї допомоги у відповідності з характером складної життєвої ситуації, на допомогу в адаптації до якої і буде націлена соціальна допомога. Соціальний працівник допомагає клієнту реалізувати його адаптивну потребу, яка виникає у подоланні нової складної життєвої ситуації, яка перевищує адаптивні можливості клієнта, у ході професійної взаємодії з ним.

Спрямованість професійної інтеракції у соціальній роботі на сприяння адаптації та ресоціалізації клієнта ставить нові вимоги до змісту професійної компетентності соціального працівника, адже критерії компетентності зумовлюються соціальними експектаціями, тобто можуть змінюватися в залежності від розвитку і зміни самого суспільства.

Таким чином, на сучасному етапі, у період трансформацій, суспільство очікує від соціальних служб “забезпечення ефективності процесу соціалізації осіб, які опинились з ряду причин в умовах депривації або соціальної ізоляції” [В.В. Москаленко].

Дата добавления: 2014-12-10