Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Місце міжнародного права в системі права України




 

Загальновідомо, що внутрішньодержавне, тобто національне, пра­во і міжнародне право — це дві різні, самостійні праві системи, що мають свої кваліфікуючі ознаки. Ці системи різняться між собою за принципами і метою існування, умовами виникнення норм права, суб'єктами, об'єктами, формами, гарантіями дії правових норм тощо.

Національне та міжна­родне право різняться тим, що:

1) вони мають різні сутність і зміст. Якщо в конституційному праві виражається суверенітет народу і держави, то у міжнародному праві виражається узгоджена воля націй і держав.

2) якщо в національному конституційному праві суб'єктами виступають народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування, то в міжнародному — держави, нації і лише в окремих випадках — інші суб'єкти.

3) система конституційного права, представлена інститутами і нормами конституційного права суттєво відрізняється від системи міжнародного права, що подана великою кількістю таких нетрадиційних для внутрішньодержавного права галузей (підгалузей) права, як право договорів, економічне, гуманітарне, космічне право тощо.

4) в конституційному праві правовідносини мають здебільшого субординаційний характер, а в міжнародному — координаційний.

5) норми національного конституційного права об'єктивізуються переважно в нормативно-правових актах, що різняться за своєю юридичною силою, тоді як міжнародно-правові норми об'єктивізуються в значно більшій кількості видів джерел — принципах, договорах, звичаях, прецедентах, доктринах тощо.

Втім найголовніша відмінність національного конституційного права від міжнародного полягає в тому, що конституційне право регулює владно-політичні правовідносини, що виникають у державі, а міжнародне право — публічні правовідносини між державами та іншими суб'єктами міжнародних правовідносин.

Водночас конституційне та міжнародне право, попри значні відмінності, взаємодіють між собою. Форми взаємодії національного конституційного і міжнародного права залежать від концепцій співвідношення внутрішньодержавних і міжнародних правових сис­тем, що втілюються в національних правових доктринах, системах національного законодавства та юридичній практиці кожної окремої держави світу.

На сьогодні спостерігається зближення національних і міжнародних правових систем, їх взаємозбагачення. Це сприяє сумісності різних за типологічними та іншими ознаками правових систем та здатності їх взаємодіяти між собою, а також сприяє скороченню відставання ряду національних правових систем від сучасних надбань і вимог правового розвитку людської цивілізації.

Взаємодія національного і міжнародного права здійснюється через певні правові механізми, одним із яких є імплементація норм міжна­родного права в національне право держав світу, тобто органічне перетворення міжнародних правових норм на внутрішньодержавні. Зокрема, наслідком інтеграційних процесів у державах Європейського Союзу стало включення до конституцій цих держав положень щодо укладення міжнародних договорів і угод, пріоритету норм міжнарод­ного права і права Європейського Союзу над нормами національного законодавства. Така сама тенденція властива й іншим країнам, зокрема країнам, що утворилися після розпаду колишнього СРСР.

Як правило, питання щодо загальновизнаних принципів і норм міжнародного права визначається в преамбулах і перших розділах конституції, що визначають основи суспільного і державного ладу. Конституція України в ст. 18 декларує здійснення зовнішньополітичної діяльності за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. При цьому Конституція вживає термін «загальновизнані принципи міжнародного права», який у міжнародному праві не має чіткого легального змісту, але і в міжнародно-правових документах він використовується доволі часто.

У науці міжнародного права вчені також по-різному ставляться до загальних принципів цієї правової системи. У вітчизняній міжнародно-правовій доктрині загаль­новизнаними вважають універсальні принципи і норми, що сприйняті всією міжнародною спільнотою як обов'язкові, імперативні, відмовитися від яких можна лише за загальною згодою шляхом заміни на нову імперативну норму. Загальновизнані норми можуть мати як звичаєво-правове, так і договірно-правове закріплення. Міжнародний правопорядок Грунтується на дотриманні загальновизнаних принципів і норм. Вичерпно окреслити їх складно, тому що навіть у доктрині немає такого повного переліку. Але і практика, і доктрина визнають певне коло міжнародно-правових норм, що, безумовно, мають характер загальновизнаних.

Визнання загальних принципів і норм міжнародного права у внутрішньодержавному праві прямо залежить від конституційно визначеного механізму включення норм міжнародного права в національне. Особливістю джерел, що містять норми міжнародного права, є їх багатоманітність. Зокрема, у п. 1 ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН 1945 р. визначенотакі джерела міжнародного права:

а) міжнародні конвенції як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, які визнаються державами, що перебувають у суперечностях між собою;

Ь) міжнародні звичаї як доказ загальної практики, що визнана як правова норма;

с) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

сі) із застереженням, вказаним у ст. 59, судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів із публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм.

Але не всі джерела міжнародного права можуть бути включені у національну правову систему. Як правило, у внутрішньодержавне право включаються лише норми міжнародного права, що містяться у міжнародних договорах.

Поняття «міжнародний договір» має універсальний характер. Нормативні міжнародно-правові акти, що позначаються цим поняттям, можуть мати різні назви — договір, консульська конвенція чи кон­сульский договір, устав чи статут міжнародної організації. Поняття «міжнародний договір» традиційно вживається як родове поняття. В Україні це поняття отримало нормативне закріплення в ст. 9 Конституції України, Законі Ук­раїни «Про міжнародні договори України» та інших нормативно-правових актах.

Утім від міжнародно-правових договорів необхідно відрізняти інші міжнародні акти, що також можуть мати юридичне значення, але не набувають юридичної сили міжна­родного договору:

· резолюції міжнародних організацій,

· декларації,

· заяви,

· заключні

· заключні протоколи

· тощо.

Право укладати міжнародні договори є важливим елементом міжнародної правосуб'єктності, необхідним атрибутом основних суб'єктів міжнародного права, насамперед держав. Поняття міжна­родної правосуб'єктності асоціюється саме з правом укладання міжнародних договорів.

Конституція України в ч. 1 ст. 9 чітко визначила механізм включення міжнародних договорів у національне право: «Чинні міжна­родні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра­дою України, є частиною національного законодавства України». Тобто джерелами національного права можуть бути не всі міжнародні договори, а лише міжнародні договори України.

Водночас не всі міжнародні договори України можуть бути джере­лами конституційного права, тобто міжнародними джерелами кон­ституційного права. Міжнародні джерела конституційного права Ук­раїни — це чинні міжнародні договори України у сфері консти­туційного права, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра­дою України. Тобто джерела міжнародного права представлені міжна­родними договорами, що включені у чинне конституційне законодавство (пакти про громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права людини та ін.) відповідно до порядку, встановленого чинним законодавством України.

Закон України «Про міжнародні договори України» в ч. 2 ст. 7 чітко визначає коло чинних міжнародних договорів, які підлягають міжнародній ратифікації (затвердженню). Зокрема, до таких міжнародних договорів Ук­раїни, що можуть бути джерелами конституційного права, належать:

a) політичні договори (про членство у міжнародних організаціях, про колективну безпеку, про переслідування військових злочинців тощо). Зокрема, Принципи міжнародного співробітництва щодо знайдення, арешту, видачі і покарання осіб, винних у військових злочинах і злочинах проти людства 1973 р., Резолюція Генеральної Асамблеї ООН про видачу злочинців війни і зрадників 1947 р. та ін.

b) договори з питань громадянства (визначають правовий статус громадян, іноземців, апатридів і біженців). Це — Європейська Конвенція про громадянство 1997 р., Конвенція про статус біженців 1951 р., Конвенція про статус апатридів 1954 р., Декларація про територіальний притулок 1967 р., Конвенція про статус біженців 1951 р., Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 р., Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 р., Конвенція, що регулює деякі питання, пов'язані з колізією законів про громадянство 1930 р. та ін.;

c) договори, що стосуються прав і сво­бод людини і громадянина та боротьби із дискримінацією. Це — Загальна декларация прав людини 1948 р., Європейська конвенція з прав людини 1950 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Конвенція про права дитини 1989 р., Декларація про права інвалідів 1975 р., Декларація про права розумово відсталих осіб 1971 р., Міжнародна Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1969 р., Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., Конвенція про попередження злочинів геноциду і покаранні за нього 1948 р., Конвенція проти тортур й інших жорстоких, нелюдяних і таких, що принижують людську гідність, видів поводження і покарання 1984 р. та ін.

d) договори про участь у міждержавних сою­зах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки (двосторонні міжнародні договори про дружбу і співробітництво, про спільні кордони тощо). Це, наприклад, Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Республікою Македонією 2000 р.; Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Азербайджанською Ре­спублікою 2001 р.; Договір про дружбу і співробітництво між Ук­раїною і Республікою Хорватією 2004 р.; Договір між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кор­дон 2004 р.; Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини (переглянута) 2004 р. та ін.;

e) договори про історичні та культурні надбання Українського народу тощо (з культурних та інших прав національних меншин і корінних народів). Це, зокрема, Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин 1992 р. та ін.

Усі міжнародні договори України, що є джерелами конституційного права, також можна поділити на універсальні (укладені в рамках міжнародних організацій, членом яких є Україна (ООН, ОБСЄ, РЄ, Комісія з прав людини, МАГАТЕ, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.) та регіональні (укладені Україною із країнами, що є стратегічними партнерами нашої держави (Білорусь, Грузія, Латвія, Литва, Молдова, Польща, РФ, Румунія, Туреччина, Угорщина, Чехія та ін.).

Важливим питанням джерел конституційного права є проблема юридичного механізму включення норм міжнародних договорів у національне конституційне право.

· Міжнародні договори стають міжнародними договорами України, коли згода на їх обов'язковість надається Верховною Радою України.

· Питома частина міжнародних договорів України укладається центральними органами державної влади. Такі договори не підлягають ратифікації з боку Верховної Ради України, а відтак — не є частиною національного права і не можуть розглядатися як джерела конституційного права України.

· Ратифікація (затвердження) є остаточним затвердженням договору вищим орга­ном державної влади. Ратифікація втілюється в двох різних актах — внутрішньодержавному (в законі, указі, постанові) та міжнародно-правовому (ратифікаційній грамоті). Документом, що підтверджує ратифікацію, є ратифікаційна грамота. При укладанні двосторонніх договорів відбувається обмін ратифікаційними грамотами, а при укладанні багатосторонніх дого­ворів — ратифікаційні грамоти здаються на зберігання до депозитарію.

· В Україні єдина система реєстрації та обліку міжнародних дого­ворів знаходиться у віданні Міністерства закордонних справ України. Реєстрація Міжнародних договорів України в Секретаріаті ООН та відповідних органах інших міжнародних організацій також здійснюється Міністерством закордонних справ України.

· Міжнародні договори Ук­раїни, що потребують ратифікації, та приєднання до яких чи прийняття яких відбувається від імені України, публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», у газеті «Голос України», «Зібранні чинних міжнародних договорів України». При цьому, слід врахувати, Що дата набрання міжнародним договором чинності для України не збігається з часом надання згоди на обов'язковість такого договору. Так, Верховна Рада України 14 червня 1997 р. ратифікувала Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, а для України вона набула чинності 11 вересня 1997 р.

· Включення норм міжнародного права в чинне законодавство України, як правило, здійснюється двома шляхами:

- шляхом надання відповідної юридичної сили міжнародним договорам України у системі нормативно-правових актів України;

- шляхом запозичення відповідних нормативних положень міжнародних договорів України в чинні конституційні акти України.

· Міжнародні договори України інтегруються в систему джерел конституційного права як самостійне джерело права.

· Міжнародні дого­вори України мають нижчу юридичну силу ніж Конституція України, але вищу, ніж закони та інші нормативно-правові акти України.

· Положення міжнародних договорів Ук­раїни відображені в чинному конституційному законодавстві Ук­раїни. Наприклад, основні положення Європейської Конвенції про громадянство (ЕТ8 № 166) від 7 листопада 1997 р. були об'єктивізовані після приєднання України до цієї Конвенції у Законі України «Про громадянство України» від 18 січня 2002 р.

· «укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України». Проце­дура внесення змін до Конституиії України є доволі складною, тож до внесення змін до Кон­ституції України з метою ратифікації чинного міжнародного договору може бути здійснена лише щодо винятково важливих для нашої держави міжнародних договорів. Наприклад, міжнародних договорів, пов'язаних зі вступом України до Європейського Союзу, НАТО тощо.

· Конституційний Суд України здійснює попередній конституційний контроль щодо чинних міжна­родних договорів, щодо яких Верховна Рада України має надати згоду на їх обов'язковість.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-10; Просмотров: 5162; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.