Метод дисконтування. 3 страница

Зовнішній знос (економічне старіння) – втрата вартості об’єкта нерухомості, викликана зовнішніми факторами, наприклад, скороченням ділової активності в районі розміщення об’єкта, діями місцевої адміністрації в напрямку посилення податкового тиску, змінами на ринку зайнятості, незручним розташуванням щодо транспортних магістралей, комунальних служб, об’єктів торгівлі і т. ін.

Способом виміру зовнішнього зносу є аналіз парних продажів (коли на ринку нерухомості продаються два порівнянних об’єкта, один з яких має ознаки зовнішнього впливу, інший –ні). Різниця в цінах дозволяє зробити висновок про величину зовнішнього зносу об’єкта оцінки.

Іншим способом виміру зовнішнього зносу є порівняння доходу від орендної плати двох об’єктів, аналогічних оцінюваному, на один із яких здійснюється негативний вплив. Капіталізація втрат доходу від порівняння цих двох об’єктів буде характеризувати величину зовнішнього зносу.

Для визначення величини сукупного зносу в оцінній практиці використовують наступні методи:

1. метод „строку життя” полягає в припущенні, що втрати вартості об’єкта за рахунок фізичних руйнувань, функціонального старіння та різних зовнішніх факторів пропорційні його віку. У цьому зв’язку в оцінній практиці прийнято виділяти:

- термін фізичного життя об’єкта (Сфж) – період часу, протягом якого об’єкт власності реально існує (від дати введення в експлуатацію і до моменту його руйнування);

- термін економічного життя об’єкта (Сеж) – період часу, протягом якого об’єкт власності додає вартість до сукупної вартості майна, враховуючи й отримання прибутку від його використання (від дати введення в експлуатацію і до того моменту, коли поліпшення перестають додавати вартість до сукупної вартості майна);

- ефективний вік об’єкта (Веф) – вік „на скільки років виглядає об’єкт власності” з урахуванням його технічного стану, зовнішнього вигляду, дизайну й економічних факторів, що впливають на його вартість;

- термін економічного життя, що залишився (Сзал) – період часу від дати оцінки до кінця економічного життя, тобто до дати, коли внесок об’єкта у сукупну вартість стає рівним нулю внаслідок старіння).

З урахуванням перелічених періодів у процесі експлуатації об’єкта нерухомості процент сукупного зносу у відновлювальній вартості (СЗ%) розраховується за формулою:

СЗ% = Веф * 100 / Сеж

2. метод розбивки при визначенні величини сукупного зносу передбачає окремі розрахунки за всіма видами зносу: фізичного (усувного та неусувного), функціонального (усувного та неусувного), зовнішнього та підсумовування результатів.

Порівняльний підхід до оцінки нерухомості базується на порівняльному аналізі цін продажу об’єктів, подібних до об’єкта оцінки, та внесені відповідних коректувань з метою урахування відмінностей між об’єктами-аналогами й об’єктом оцінки, у результаті чого визначається вартість останнього. Даний підхід найбільш ефективний в умовах розвиненого ринку нерухомості, тому що він базується на факті наявності повної і достовірної інформації про технічні характеристики та ціни продажів аналогічних об’єктів.

Порівняльний підхід представлений двома основними методами:

- порівняння продажів;

- валового рентного мультиплікатора.

Метод порівняння продажів заснований на зіставленні й аналізі інформації про продаж аналогічних об’єктів нерухомості, як правило, за останні декілька місяців. Основним принципом методу порівняльних продажів є принцип заміщення, відповідно до якого за умов наявності на ринку декількох схожих об’єктів нерухомості раціональний інвестор не заплатить більше суми, у яку обійдеться придбання нерухомості аналогічної корисності.

Метод порівняння продажів включає такі етапи:

1. вивчення стану та тенденцій розвитку ринку нерухомості й особливо того сегмента, до якого належить об’єкт оцінки; виявлення об’єктів нерухомості, найбільш порівнянних з оцінюваним, які були продані недавно (не менш 3-5 порівнянних продажів), і збір інформації.
2. перевірка інформації про угоди. Цей етап припускає перевірку таких даних: мотивація угоди, ступінь інформованості учасників угоди, типовість умов фінансування, достатність часу експозиції об’єкта, наявність спеціальних умов продажу;
3. порівняння кожного об’єкта-аналога з об’єктом оцінки і внесення поправок у ціни продажів порівнянних об’єктів.
4. узгодження скоректованих цін об’єктів-аналогів і розрахунок остаточної величини ринкової вартості об’єкта нерухомості.

Метод валового рентного мультиплікатора.

Валовий рентний мультиплікатор – це відношення продажної ціни об’єкта до потенційного або дійсного валового доходу (ПВД), що отриманий від експлуатації об’єкта нерухомості. ВРМ = ПВД / Цаналога

Застосування методу здійснюється в такій послідовності:

1. підраховується ринковий рентний доход від об’єкта нерухомості, що оцінюється;
2. розраховується валовий рентний мультиплікатор для об’єктів-аналогів;
3. розраховується ймовірна вартість об’єкта оцінки за формулою:

Вон = ПВДон * ВРМ

Валовий рентний мультиплікатор не коректують на відмінності між об’єктом оцінки та порівнянними об’єктами, тому що в основу його розрахунку покладено фактичні орендні платежі та продажні ціни, в яких уже враховані такі відмінності.

Тема 7. Оцінка ринкової вартості машин та обладнання

1. Об’єкт, цілі та особливості оцінки машин та обладнання.
2. Класифікація й ідентифікація машин та обладнання.
3. Вплив зносу на вартість машин та обладнання.
4. Методичні особливості оцінки машин та обладнання.

1. Об’єкт, цілі та особливості оцінки машин та обладнання.

Як об’єкт оцінки, машини та обладнання являють собою рухоме майно (власність). На відміну від об’єкта нерухомості (будинків і споруд), вони не пов’язані жорстко з землею і можуть бути переміщені (відкріплені від нерухомості) без нанесення непоправної фізичної шкоди як їм самим, так і нерухомості.

Специфічною рисою машин та обладнання є їх різноманітність за функціональним призначенням, типами, марками, технічними характеристиками та конструкторськими рішеннями. Тому, приступаючи до оцінки, слід визначитися з первинним об’єктом оцінки.

Звичайно, для цього використовують інвентарний об’єкт, під яким розуміють закінчений пристрій, предмет чи комплекс предметів зі всіма пристосуваннями та приладдям, що відносяться до нього.

Залежно від цілей, мотивів і масштабів оціночних робіт первинним об’єктом оцінки можуть виступати не тільки окремі інвентарні одиниці, виявлені та взяті на облік у процесі останньої інвентаризації майна чи безпосередньо в ході так званої роздрібної оцінки (розсипом), але й тим чи іншим способом скомпоновані групи інвентарних одиниць (групова оцінка), а також виробничо-технологічні комплекси взаємопов’язаних машин та обладнання (системна оцінка).

Таким чином, об’єктом оцінки техніко-технологічного потенціалу підприємства можуть бути:

1. машинний чи верстатний парк підприємства в цілому чи його структурних підрозділів (філій, цехів. дільниць тощо);
2. технологічні комплекси (поточні й автоматичні лінії, роботизовано комплекси, гнучкі виробничі модулі тощо)
3. функціонально самостійні машини, агрегати та установки.

Оціночні роботи мають на меті розрахунок та обґрунтування ринкової вартості машин та обладнання на певну дату. В окремих випадках, коли намічені комерційні угоди з продажем, купівлею та обміном обладнання розтягнуті в часі, то його оцінка може проводитися на кілька календарних дат.

Цілі оцінки чи причини, що зумовлюють необхідність проведення експертизи, як правило, регламентуються національним законодавством. У цілому вони виникають між фізичними, юридичними особами та державою, у сфері правовідносин, пов’язаних з володінням, розповсюдженням і використанням технічних засобів.

Досвід оціночних робіт уможливлює визначення найтиповіших ситуацій, тобто конкретних обставин й умов, які спричиняють необхідність проведення оцінки машин та обладнання. До них належать:

1. продаж зайвих для виробництва машин та обладнання.

2. оформлення застави під певну частину рухомого майна з метою отримання кредитних ресурсів для реалізації комерційних угод.

3. страхування машин та обладнання як майна підприємства.

4. передача машин та обладнання в оренду, лізинг.

5. визначення бази оподаткування (у складі основних виробничих фондів) для нарахування податку на майно.

6. визначення інвестиційної вартості машин та обладнання за обґрунтування інвестиційних проектів.

7. оцінка вартості машин та обладнання, що імпортується, для нарахування мита, зборів та інших платежів.

8. оцінка вартості машин та обладнання як проміжний етап за загальної оцінки потенціалу підприємства (бізнесу).

9. передавання та оформлення як внеску до статутного фонду іншого підприємства.

10. банкрутство підприємства і розподіл його майна в рахунок погашення боргів між кредиторами.

11. ліквідація та утилізація об’єктів унаслідок зносу, стихійного лиха і т.д.

12. примусова конфіскація засобів праці державним органом.

13. оцінка для цілей розподілу майна за розформування товариств, корпорацій тощо.

14. оцінка та вартісний аналіз техніко-технологічного потенціалу окремих виробничих підрозділів, технологічних комплексів, агрегатів та інших технічних засобів для підприємства.

15. оцінка вартості чинного машинного парку для обґрунтування варіантів проведення реструктуризації виробництва, оновлення і реконструкції технічної бази підприємства та для прийняття інших управлінських рішень щодо інтенсивнішого та ефективнішого використання наявного науково-технічного потенціалу, а також забезпечення його оптимального розвитку.

Як об’єкт оцінки, машини та обладнання характеризуються низкою особливостей, що відрізняють їх від інших елементів майнового потенціалу підприємства. До основних з них належать:

1. кількість об’єктів оцінки на підприємстві може сягати десятків тисяч різних видів обладнання, що відрізняється за призначенням, експлуатаційними і конструктивними характеристиками. Серед них зустрічаються об’єкти, що важко ідентифікувати. Вони настільки тісно пов’язані з будинками та спорудами, що можуть бути віднесені як до нерухомості, так і до обладнання. Наприклад, настінні чи настільні освітлювальні прилади, стелажі, вентиляційні та опалювальні системи в будинках по своїй суті є обладнанням, але відносяться до нерухомості. Ліфт у будинку, його кабіна, привід і система управління – це обладнання, а шахта ліфта – споруда. Крім того, оцінюються не сучасні, а зняті з виробництва машини та обладнання, аналоги яких слід шукати на вторинних ринках продажу або в застарілих прейскурантах оптових цін та номенклатурних каталогах.

2. в аналізованій предметній сфері оцінки немає таких узагальнюючих техніко-економічних показників, як вартість 1м² площі, 1м³ об’єму, 1 погонного метра довжини та інше, які широко використовуються при оцінці будинків і споруд, передавальних пристроїв та полегшують їх оцінку.

3. для швидко змінюваних поколінь машин найактуальнішою, найважчою для визначення і найбільш значимою за своїми наслідками, ніж для нерухомості, є проблема фізичного зносу, функціонального, технологічного і зовнішньоекономічного старіння засобів праці, а також пов’язаного з цим їх знецінення.

4. оцінку вартості машин та обладнання дуже ускладнює велика частка імпортного обладнання у складі машинного парку підприємства, яке, як правило, неспівставне з вітчизняними зразками не тільки за технічним рівнем та якістю, а й за вартісними (монопольно високими) параметрами.

4. Методичні особливості оцінки машин та обладнання.

1.Витратний підхід базується на принципі заміщення і при оцінці машин та обладнання передбачає розрахунок витрат на відтворення або заміщення точної копії об’єкта оцінки чи його аналога, за вирахуванням витрат від усіх видів зносу, старіння та знецінення.

Отримана на основі витратного підходу вартість може значно відрізнятися від її ринкового еквівалента, оскільки між витратами і корисністю немає прямого зв’язку. Незважаючи на це, даний підхід часто є єдино можливим при оцінці машин та обладнання спеціального призначення, унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальним замовленням, які не мають аналогів на ринку. Використання цього підходу також виправдано у випадку обчислення податків на майно, страхування транспортних та інших технічних засобів, судового розподілу майна.

1.1. Метод розрахунку за ціною однорідного об’єкта базується на припущенні, що собівартість виготовлення однорідного об’єкта, схожого за конструктивними, технологічними та іншими характеристиками і показниками на об’єкт оцінки, дорівнює його собівартості, оскільки формується під впливом загальних для таких об’єктів виробничих факторів. У процесі розрахунку вартості, виходячи з ціни однорідного аналога, визначається повна собівартість об’єкта оцінки, яка формує основу для визначення відповідного показника даного засобу праці. У разі необхідності використовуються коригуючи коефіцієнти, що пов’язані з відмінностями у масі (об’ємі) конструкцій порівнюваних об’єктів і рівнях серійності їх виробництва.

1.2. метод аналізу й індексації витрат є досить широко розповсюдженим прийомом приведення старої ціни (вартості) об’єкта до її сучасного рівня за допомогою коригуючи індексів. Для більшої точності розрахунків проводять не пряме індексування ціни об’єкта в цілому (як це відбувається при масовій переоцінці основних фондів), а індексують основні групи витрат, які формують його собівартість. У складі останніх виокремлюють матеріальні та енерговитрати, витрати на оплату праці та амортизацію. Для визначення структури витрат використовують інформацію статистичних щорічників чи консультації з підприємствами-виробниками техніки.

1.3. метод по-елементного розрахунку витрат використовують для визначення вартості унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальними замовленнями, які навіть у сучасних умовах, при незначних збірних роботах, можуть бути скомпоновані з самостійних, стандартизованих вузлів, пристроїв та агрегатів (що є на ринку) у готові засоби виробництва. Характерним прикладом може слугувати офісна і комп’ютерна техніка, оціночна вартість якої при по-елементному розрахунку визначається способом підсумування витрат на придбання окремих комплектуючих, їх транспортування та складання, враховуючи прибуток. Обсяг власних витрат виробника, пов’язаних зі складальними та монтажними роботами, приймається рівним 30-40% від загальної вартості основних частин об’єкта.

1.4. метод визначення собівартості за укрупненими (збільшеними) нормативами. Технологічна схожість різних за функціональним призначенням і конструкцією машин та обладнання (ткацький верстат, пакувальна машина тощо) відкриває можливості їх оцінки на основі загального алгоритму та єдиних укрупнених нормативів виробничих витрат. Під укрупненими нормативами витрат розуміють відносні чи питомі показники витрат будь-яких виробничих ресурсів чи інших видів затрат на одиницю ключового фактора.

2. Порівняльний підхід ґрунтується на визначенні ринкової вартості машин та обладнання масового і серійного виробництва шляхом аналізу та порівняння цін недавнього продажу ідентичних чи аналогічних об’єктів. При виборі об’єктів порівняння, визначення відповідності їхніх основних характеристик об’єкта оцінки до уваги береться:

по-перше, функціональна схожість (ідентичність) основної функції, яку покликані виконувати порівнювані об’єкти;

по-друге, класифікаційна приналежність об’єкта оцінки і його аналога до одного класу (підкласу) чи виду за відповідним класифікатором об’єктів техніки;

по-третє, конструктивно-технологічна схожість, тобто подібність за конструкційною схемою, складу та однорідності елементів і в принципах технологічної дії.

2.1. метод прямого порівняння базується на співставленні продажу об’єктів, ідентичних з оцінюваним, щодо яких недавно відбулися комерційні угоди, чи відома інформація щодо ринкової ціни таких пропозицій. При ідентичності чи близькій схожості функціональних і параметричних характеристик аналізованих технічних засобів вносяться незначні поправки у вартість об’єкта оцінки, пов’язані в основному з його станом та особливостями місцезнаходження та умов ринку (умов продажу).

У випадку аналогового порівняння продажу вартість об’єкта-аналога коригується на всі відмінності від об’єкта оцінки. При цьому для визначення відновної вартості (Во) машин чи одиниці обладнання використовують наступну загальну формулу:

Во = Ван * Кмо / (1 – Кз.ан) * К₁ * К₂ * К₃ *... * К_і * Ккп + Цдоп + Цтз,

Де Ван – ціна об’єкта-аналога на момент продажу

Кмо – коефіцієнт моменту оцінки, тобто індекс зміни вартості аналога з моменту його випуску до моменту оцінки

Кз.ан – коефіцієнт фізичного зносу аналога за період експлуатації з моменту випуску до моменту оцінки

К₁, К₂, К₃,... К_і - коригуючи параметричні коефіцієнти, що враховують відмінності технічних параметрів у об’єкта оцінки та аналога, даний коефіцієнт розраховується:

- при відмінності параметрів не більше 20% за формулою Кі = Пі / Паі

- при відмінності параметрів більше ніж 20% за формулою Кі = (Пі / Паі)^п

Пі, Паі – значення і-го параметра об’єкта оцінки та аналога

П – показник степеня, що характеризує силу впливу і-го параметра на ціну об’єкта (коефіцієнт гальмування ціни)

Ккп – коефіцієнт відмінності комерційної привабливості, який характеризує співвідношення якісних властивостей у порівнюваних об’єктів (визначається експертним шляхом за допомогою балів)

Цдоп – ціна додаткових пристроїв на момент оцінки, наявність яких відрізняє порівнювані об’єкти

Цтз – ціна товарного знака.

2 варіант

Во = Ван * К₁ * К₂ * К₃ *... * К_і * Іц

де Во – вартість об’єкта оцінки

Ван – вартість аналога

К₁, К₂, К₃,... К_і - поправочні коефіцієнти

Іц – індекс цін за період між датою оцінки і датою продажу аналога

Розрахунок поправочних коефіцієнтів на технічні параметри здійснюється за формулою

- якщо дана характеристика збільшує величину оціночної вартості об’єкта

Кі = Поі / Паі

- якщо дана характеристика зменшує величину оціночної вартості об’єкта

Кі = Паі / Поі

Де Паі – і-а характеристика аналога

Поі – і-а характеристика об’єкта оцінки

Загальна поправка на технічні параметри розраховується за формулою

Якщо аналогами виступають кілька об’єктів, то для кожного з них здійснюються розрахунки за формулами, а отримані результати усереднюються.

2.2.метод статистичного моделювання ціни – особливість цього методу ґрунтується на тому, що оцінюваний вид обладнання виступає в якості представника певної сукупності однорідних об’єктів (параметричного ряду, класу машин) з відомою ціною. На основі інструментарію теорії статистики, параметричної та цінової інформації про об’єкти, що формують однорідну сукупність, розробляється математична модель залежності ціни від одного чи декількох параметрів. На базі сформованої моделі розраховують середньостатистичну ціну об’єкта оцінки, до якої вносяться поправочні коригування, пов’язані з наявністю додаткових пристроїв і товарного знака.

3. Доходний підхід в оцінці машин і обладнання базується на оцінці очікувань інвестора та передбачає розрахунок поточної вартості доходів, які за прогнозами можуть бути отримані від володіння об’єктом. Застосування методів дисконтова них грошових потоків або капіталізації прибутку доцільно в тому випадку, якщо здійснюється „системна оцінка” машин і обладнання, під час якої потік доходів і витрат може бути зіставлений з об’єктом оцінки, або об’єктом оцінки виступає обладнання, за допомогою якого виконуються безпосередньо оплачувані роботи. Обмеження сфери застосування доходного підходу пов’язане з тим, що доход створюється не тільки за рахунок використання машин і обладнання, але й інших елементів виробничої системи, що складається, крім того, з будівель, споруд, передавальних пристроїв, оборотних і нематеріальних активів.

Використання методів доходного підходу передбачає здійснення розрахунків у такій послідовності:

1. розрахунок чистого операційного доходу від функціонування виробничо-технологічної системи (підприємства в цілому, цеху або ділянки).

2. визначення за допомогою методу залишку частини доходу, що може бути локалізований і співвіднесений з оцінюваними машинами й обладнанням

3. визначення вартості об’єктів машин і обладнання за допомогою методів дисконтування або капіталізації

Тема 8. Оцінка нематеріальних активів.

1. Теоретичні аспекти аналізу нематеріальних ресурсів підприємства.
2. Роль, значення та характер участі нематеріальних активів у господарській діяльності підприємства.
3. Методологія оцінки нематеріальних активів підприємства. Особливості оцінки окремих видів нематеріальних активів підприємства.

1. Теоретичні аспекти аналізу нематеріальних ресурсів підприємства.

Відповідно до П(С)БО 8 нематеріальний актив визначається як немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) і знаходиться на підприємстві у цілях використання протягом періоду більше як одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях або надання в оренду іншим особам.

Основні ознаки нематеріальних активів:

- відсутність матеріально-речової структури;

- використання протягом тривалого часу (понад один рік);

- здатність бути корисним підприємству;

- високий ступінь невизначеності розмірів можливого у майбутньому прибутку завдяки їх використанню.

Класифікація, облік та аналіз нематеріальних активів ведеться щодо кожного об’єкта за такими групами:

1. права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

2. право користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщення тощо)

3. права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);

4. права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові знаки, сорти рослин, породи тварин, «ноу-хау», захист від недобросовісної конкуренції тощо);

5. авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);

6. гудвіл (різниця між ринковою та балансовою вартостями підприємства);

7. інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Основні ситуації, в яких облік та оцінка вартості нематеріальних активів просто необхідні:

1. З метою обліку та аналізу:

- встановлення ціни на товари, що виготовляються з використанням нематеріальних активів;

- страхування об’єктів нематеріальних активів;

- розрахунок винагороди для авторів, що створили нематеріальні активи;

- аналіз ефективності роботи підприємства, яке створює чи використовує нематеріальні активи;

- визначення прибутку від вживання нематеріального активу в господарській діяльності;

- облік об’єктів нематеріального активу на балансі підприємства;

- відображення вартості нематеріальних активів у собівартості продукції;

- оцінка інвестиційних проектів.

2. З метою аналізу прибутку від використання нематеріальних активів:

- визначення бази оподаткування;

- вибір оптимального варіанта використання нематеріального активу (власне чи реалізація ліцензії);

- фінансове забезпечення оновлення виробничих фондів;

- зменшення витрат, пов’язаних із незаконним використанням нематеріальних активів та їх експортом;

3. З метою відображення вартості нематеріальних активів у статутному фонді фірм:

- збільшення вартості статутного капіталу для підвищення шансів на отримання кредитів;

- точний облік вкладів до статутного фонду;

- правильний розподіл часток вкладів за спільне інвестування;

- переоцінка структури та розміру статутного капіталу;

- випуск акцій функціонуючими підприємствами.

4. Для зміни форми та суб’єкта власника:

- реорганізація (в тому числі приватизація), ліквідація, банкротство підприємства;

- продаж підприємства з аукціону або в конкурсному порядку;

- приватизація об’єктів науково-технічної сфери;

- купівля або продаж прав на нематеріальні активи;

- надання франшизи або здійснення лізингу;

- визначення вартості нематеріального активу, запропонованого як застава.

5. З метою вирішення організаційно-правових питань:

- обґрунтування вартості нематеріального активу в процесі судово-арбітражних суперечок, пов’язаних із незаконним його використанням;

- обґрунтування вартості нематеріальних активів під час судово-арбітражних суперечок, пов’язаних із неправильною виплатою авторської винагороди.

- виконання постанов судових органів.

1. Роль, значення та характер участі нематеріальних активів у господарській діяльності підприємства.

Як уже зазначалося, нематеріальні активи вважаються особливим видом інвестицій. Цінність нематеріальних активів зумовлена їх можливістю тривалий час бути корисними для отримання доходу чи іншої вигоди. По своїй суті вони повинні розглядатися як засоби виробництва, що не мають матеріальної форми, але мають грошову вартість.

Залучаючи той чи інший об’єкт інтелектуальної власності до господарського обороту, підприємство має врахувати:

- якісні характеристики об’єкта з позицій його корисності;

- вартість нематеріального активу з позицій незалежного оцінщика та власного уявлення про його цінність, враховуючи його вплив на вартість кінцевої продукції;

- строк корисного використання нематеріального активу з позицій споживчих якостей товару, що несе в собі позитивні якості нематеріального активу;

- ефекти використання нематеріального активу з позицій дохідності та конкурентоспроможності;

- капіталізацію об’єкта нематеріальних активів з товарних позицій. Тобто нематеріальний актив є об’єктом купівлі-продажу.

З позиції загального впливу об’єктів нематеріальних активів на діяльність підприємства в комплексі застосовується поняття «гудвіл».

1. Методологія оцінки нематеріальних активів підприємства. Особливості оцінки окремих видів нематеріальних активів підприємства.

У процесі оцінки нематеріальних активів використовують загальноприйняті підходи: доходний, витратний і порівняльний.

Вибір того чи іншого підходу до оцінки суттєво залежить від виду та характеру нематеріального активу, стабільності та природи доходу, що генерується з його допомогою, можливості його комерційного використання.

В оцінці нематеріальних активів доходному підходу належить особливе місце як такому, що найбільше вірогідно відбиває дійсну цінність нематеріальних активів і ті майбутні вигоди, що одержить власник від володіння ними.

Під майбутніми вигодами від застосування нематеріальних активів розуміють майбутні надходження чистого прибутку (грошового потоку), створюваного безпосередньо даними активами.

Методи доходного підходу щодо оцінки нематеріальних активів за математичним апаратом, що застосовується, поділяють на:

- методи дисконтова них грошових потоків

- методи прямої капіталізації прибутку.

За способом виділення економічного ефекту методи доходного підходу щодо оцінки нематеріальних активів поділяють на:

1.методи, засновані на виділенні реального економічного ефекту

2.методи, засновані на синтетичній побудові економічного ефекту.

Групування методів оцінки нематеріальних активів за способом виділення економічного ефекту ґрунтується на тому, що в процесі оцінки важливою проблемою є необхідність виділення із грошового потоку, що створюється бізнесом, тієї частини, яку дійсно можна вважати результатом використання саме нематеріального активу.

Згідно першого напрямку доцільно визначати реальний економічний ефект, що створюється завдяки використанню нематеріального активу.

Основними джерелами отримання такого ефекту можуть бути:

Дата добавления: 2014-12-10