Поняття та склад потенціалу національної економіки

НАЦІОЕАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Розділ II. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Основні поняття i терміни
• Вичерпні природні ресурси;	• Нефінансові невироблені активи;
• Економічнийпотенціал;	• Нефінансові вироблені активи;
• Загальне збільшеннянаселення;	• Потенційні ресурси;
• 3агальне зменшення населення;	• Природний приріст населення;
• Людський капітал;	• Природні ресурси;
• Міжнародний поділ праці;	• Природні умови;
• Науковий потенціал;	• Природно-ресурсний потенціал;
• Національне багатство;	• Суспільне виробництво;
• Невичерпні природні ресурси;	• Трудовий потенціал;
• Непоновлювальніприродні ресурси;	• Фінансові активи.

У наш час поняття «економічний потенціал», незважаючи на досить широке розповсюдження в науковій літературі, не має однозначного тлумачення. Найбільш поширеним є наступне. Економічний потенціал країни характеризує здатність суспільства виробляти товари i послуги та забезпечувати розширене відтворення з метою задоволення потреб населення, поліпшення якості життя її громадян.

Суспільним виробництвом є процес перетворення ресурсів в продукцію необхідного обсягу i якості. У цьому плані воно у вирішальному ступені залежить від наявності i використання взаємопов’язаних i взаємозумовлених ресурсів, що визначають можливості виробництва:

· основного капіталу та інших нефінансових i фінансових активів;

· природних ресурсів;

· людських ресурсів;

· організації управління;

· інноваційного потенціалу.

Перші три елементи об’єднуються поняттям національного багатства в традиційному i розширеному розумінні. Вони визначають початкові ресурсні можливості виробництва.

Разом з тим, темпи i якість економічного зростання в сучасних умовах у вирішальній мірі визначаються розвитком науки i інноваційними перетвореннями, що забезпечують приріст виробництва, в основному за рахунок наукомістких товарів i послуг, істотне зниження ресурсномісткого виробництва, а також поліпшенням організації виробництва й управління.

Потенціал економічного розвитку складається не тільки з початкових ресурсів, але також з науково-інноваційного i управлінського потенціалів. Організація управління i науково-інноваційний потенціал тісно пов’язані з національним багатством, проте через їх сутнісні характеристики розглядаються як самостійні елементи економічного потенціалу.

Наявність i використання цих чинників виробництва, у свою чергу, пов’язані з суспільним i економічним ладом країни, зовнішньоекономічною ситуацією i економічною політикою, здатною прискорювати економічний розвиток, якщо вона націлена на довготермінове ефективне відтворення, підвищення добробуту населення, модернізацію виробничого апарату, зростання конкурентоспроможності i забезпечення економічної безпеки. Питання науково-інноваційного потенціалу, а також суспільного i економічного ладу та економічної політики є предметом розгляду в інших розділах підручника.

Найважливішою характеристикою, що визначає потенційні можливості країни з виробництва товарів i послуг, е національне багатство, що характеризує базові чинники економічного зростання, забезпечує збільшення валового національного продукту i валового національного доходу як джерел задоволення потреб суспільства.

Національне багатство є результатом діяльності попередніх поколінь людей i в той же час основою виробничої діяльності поколінь, що живуть зараз. Воно є вартістю сукупності економічних об’єктів, що забезпечують їх власникам можливість отримання економічної вигоди. національне багатство (національний капітал) в традиційному розумінні відображає величину накопичених в країні матеріальних i нематеріальних цінностей, створених для виробництва i споживання, золотовалютних запасів, боргів інших країн (за вирахуванням боргів іншим країнам) i власності даної країни в інших країнах. У цьому плані воно є реальним, речовим багатством, реальними активами національної економіки.

Разом з тим, національне багатство може бути визначене як сукупна вартість всіх економічних активів (як фінансових, так i нефінансових) в ринкових цінах, що знаходяться у власності резидентів країни, за вирахуванням їх фінансових зобов’язань нерезидентам країни. При цьому слід враховувати, що фінансові документи (акції, облігації i інші цінні папери), як правило, мають цінність лише тому, що представляють права власності на речові елементи національного багатства та доходи від них.

Складовими частинами національного капіталу є індивідуальні капітали. Відтворення індивідуальних капіталів в їх взаємозв’язку утворює єдиний процес відтворення всього капіталу суспільства. У цій складній i суперечливій єдності індивідуальні капітали формально виступають як ресурси незалежних виробників товарів i послуг. В той же час вони об’єднуються системою економічних зв’язків, зумовлених закономірностями ринкового господарства - попитом i пропозицією, конкурентними умовами, станом ринків, факторів виробництва i готової продукції i послуг, ринку позикового капіталу та ін.

Згідно системи національних рахунків (СНР), розробленої Статистичним відділом ООН, до обсягу національного багатства входять нефінансові i фінансові активи.

Нефінансові активи підрозділяються на нефінансові вироблені активи i нефінансові невироблені активи. Окремо визначається також обсяг споживчих товарів тривалого користування в домашніх господарствах i прямі іноземні інвестиції.

Нефінансові вироблені активи - це активи, що є результатом виробничої діяльності: основний капітал, запаси матеріальних оборотних коштів i цінності.

Нефінансовими невиробленими активами є активи виробництва, що не є результатом виробництва. До них відносяться матеріальні невироблені активи (земля, природні ресурси) i нематеріальні невироблені активи, що з’являються в результаті юридичних i облікових операцій (наприклад, права на певні види діяльності).

Фінансові активи - це активи, яким, як правило, протистоять фінансові зобов’язання інших господарюючих суб’єктів. Наприклад, наданий кредит є активом для того, хто надав кредит i борговим зобов’язанням для особи, що його отримала. Активи i фінансові зобов’язання між резидентами країни в основному відповідають один одному. Різниця між активами i зобов’язаннями резидентів країни у взаєминах з нерезидентами характеризує чисту вартість власного капіталу, що входить в національне багатство країни.

Особисте майно населення враховується окремо. До його складу включаються житлові i невиробничі споруди, побутові товари тривалого користування i запаси споживчого призначення. До них відносяться автомобілі, холодильники, пральні машини, телевізори, комп’ютери i інші матеріальні активи, що знаходяться в домашніх господарствах. Включення їх в окрему групу обумовлено тим, що категорія національного капіталу пов’язана з розумінням національного капіталу як сукупності економічних об’єктів, що приносять дохід.

В цілях визначення національного багатства країни складається баланс активів i пасивів. У ньому відбивається вартість нефінансових i фінансових активів країни i фінансових зобов’язань на певну дату. Визначена на цій основі величина нефінансових активів в сумі з чистими фінансовими вимогами до резидентів інших країн характеризує загальну величину національного багатства.

Наявність i ефективність використання національного багатства визначає величину виробництва ВВП в цілому i з розрахунку на одного жителя країни, його приріст, накопичення i дію цих чинників на рівень i якість життя населення. За попередніми даними міжнародних зіставлень, проведених під егідою ООН, розвинені країни у декілька разів випередили інші країни з виробництва ВВП на душу населення.

За рівнем виробництва ВВП на одного жителя Україна відстає від США в 4,5 рази, від Німеччини i Японії - більш ніж в 3 рази. Багатократні відмінності в рівні виробництва товарів i послуг є наслідком об’єктивних процесів. В останній третині ХХ ст. в результаті накопичення знань, розробки нових технологій i їх широкого розповсюдження почалося формування інформаційно-індустріального суспільства, що приходить на зміну індустріальному.

В устрої життя людства відбуваються кардинальні зміни. Нове суспільство, що розвивається, істотно відрізняється від своїх історичних попередників. Воно ґрунтується на розвитку науки i ефективних технологій, новій якості людського капіталу, зміні соціальної структури суспільства, вищому рівні управління, раціональнішому використанні ресурсів, пов’язаними з цими чинниками новими можливостями у виробництві, споживанні i зниженні питомих витрат ресурсів на випуск продукції i послуг. В сукупності ці обставини утворюють новий синергетичний ефект, що обумовлює формування нового суспільства, в якому людський капітал перетворюється на головний чинник економічного розвитку.

Людський капітал - це сума природжених здібностей, загальної i спеціальної освіти, придбаного професійного досвіду, знань, творчого потенціалу, морально-психологічного i фізичного здоров’я, що забезпечують можливість приносити дохід.

Він починає розглядатися як найважливіша частина національного багатства. Відповідно виникає нова розширена концепція національного багатства як категорії, що включає також людський капітал.

Основними сферами діяльності, що формують людський капітал, є науково-освітній комплекс, система охорони здоров’я i сфери, що безпосередньо забезпечують умови життя.

Оцінка людського капіталу як складової частини національного багатства здійснюється шляхом визначення витрат на підготовку працівника, включаючи витрати на виховання, освіту, професійну підготовку, самоосвіту i так далі (на це в сучасних умовах потрібно близько 25 років). В цілях зіставлення національного багатства різних країн проводиться його переоцінка на долари США (або іншу валюту) за паритетом купівельної спроможності валют. В той же час величина людського капіталу може визначатися виходячи з потенційного доходу, який він може приносити.

Дата добавления: 2014-11-28