Науково-технічний потенціал

Сучасний період розвитку України характеризує етап прискореного науково-технічного прогресу. Підйом розвитку національної економіки за рахунок науково-технічного прогресу (НТП) на чергову хвилю зростання базується на суттєвих досягненнях в області мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, використання нових видів енергії, біоніки, ефекту надпровідників, освоєння космічного простору. В багатьох країнах світу найбільш активним елементом відтворювального процесу є нарощування темпів НТП. У розвинених країнах світу пріоритетним напрямом економічного розвитку виступають наукоємні галузі.

Для України важливим елементом досягнення високого виробничого розвитку є реалізація моделі „випереджаючого розвитку" національної економіки. Перехід до неї може відбутися за рахунок підготовки та забезпечення технологічного „прориву", гуманізації основних факторів виробництва, масштабної інтелектуалізації людського потенціалу, прискорення НТП через призму формування нових знань, багаторазове посилення застосування новітніх інформаційних та телекомунікаційних технологій.

Науковий потенціал - це сукупність ресурсів i можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), яка дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати господарські завдання. Складовими наукового потенціалу є кадри, кошти, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Поняття «науковий потенціал» можна застосовувати щодо будь-якої сукупності наукових організацій (об’єднань у галузях господарства, міністерствах, відомствах), а також галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Тому можна говорити про науковий потенціал держави, оскільки вона об’єднує наукові організації різного підпорядкування.

Відсутність дієвого механізму впровадження технологій i технологічних рішень, скорочення кадрового потенціалу у вітчизняній науці - основні перепони на шляху зростання реальної економіки. Україну характеризує зростання віку наукових працівників, особливо з науковим ступенем, що свідчить про нарощування «вимивання умів» - відплив талановитих та працездатних наукових працівників за межі країни. Тенденції деградації НТП в Україні у найближчі роки можуть набути незворотного характеру. В цих умовах в Україні за роки становлення держави практично відсутній приріст організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи.

Основна маса організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи в Україні, зосереджена в економічно розвинутих регіонах - м. Київ (27% усіх організацій на початок 2005 р.), Харківській (15,1), Донецькій, Дніпропетровській, Львівській та Одеській областях (6,8 - 4,8%). Характерно, що майже в усіх регіонах кількість організацій дещо збільшилась порівняно з 1991 р., тоді як чисельність працюючих скоротилася майже вдвічі. Це призвело до появи невеликих i порівняно малопотужних наукових колективів. З 1995 р. починається поступове відношення наукового потенціалу країни — значно зросла кількість досліджень теоретико-прикладного характеру.

У період економічної кризи в Україні в першій половині 90-х років ХХ століття найсерйозніші руйнування відбулися в науково-технічному потенціалі країни, що є головним джерелом сучасного економічного зростання. Обсяг науково-дослідних i дослідно-конструкторських розробок скоротився більше ніж у 10 разів, що спричинило різке зниження конкурентоспроможності національної економіки i втрату значної частини потенціалу економічного зростання. Спад ВВП i зростання структурних та цінових диспропорцій у виробництві товарів i послуг відбувалися на фоні гальмуючого впливу скорочення обсягів упровадження вітчизняних науково-технічних розробок i розвитку інноваційних процесів.

Важливою складовою наукового потенціалу, від якої значною мірою залежить успішність виконання науково-дослідних i дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), є матеріально-технічна база організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи — основні фонди, що знаходяться в їх розпорядженні. Вартість основних фондів організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи, перевищує 6,6 млрд. грн., 6лизько 36,5% їх припадає на м. Київ.

Спостерігаються надзвичайно низькі темпи оновлення наукового парку. Більшість машин i устаткування, які знаходяться в користуванні організацій, що виконують НДДКР України, перебувають в експлуатації 11-20 років (11,6% всієї кількості) або й понад 20 років (26,2%).

В Україні в розрахунку на одну організацію, яка виконує наукові та науково-технічні роботи, припадає в середньому 29 розробок.

В цілому спостерігається тенденція до зменшення числа поданих заявок у Держпатент України при одночасному збільшенні ролі патентних відомств зарубіжних країн. Натомість кількість отриманих документів в обох випадках зменшується — найбільші наукові центри України (м. Київ, Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Львівська області). Однак, у перерахунку на тисячу вчених та інженерів найвищі показники були характерні переважно для західноукраїнських регіонів.

В останні роки в Україні спостерігається стійка тенденція до скорочення асигнувань на науку — нині відповідно до законодавства України питома вага асигнувань на НДДКР має бути не більше 2,7% ВВП. У 2002-2003 рр. частка витрат на науку в Зведеному бюджеті України скоротилася до 0,36-0,22%, що за абсолютними показниками поступається не тільки розвинутим країнам, а й країнам, що розвиваються. Середній вік працівників у сфері НДР загалом у 2005-2006 рр. перевищував 49 років, докторів наук — 61 рік, а кандидатів наук наближався до 53 років (рис. 2.4.1, 2.4.2.).

Рис. 2.4.1. Розподіл фахівців вищої кваліфікації за віком (доктори наук)

Чим більше уваги приділяється державою створенню науково-технічного потенціалу, тим більше коштів на НДДКР витрачають великі компанії. На сьогодні фінансування науки в Україні майже в повному обсязі здійснюється з державного бюджету, комерційні структури фактично не асигнують свої кошти, що позбавляє країну важливого джерела заощадження i нарощування наукова-технічного потенціалу.

§ до 30 n 31-40 2 41-5Q n 51-55 256-60 2 61-70 2 71 і старшому

Рис. 2.4. 2. Розподіл фахівців вищої кваліфікації за віком (кандидати наук)

У 2002-2003 рр. дещо активізувалася інноваційна діяльність промислових підприємств України. 3 початку 2003 р. інноваційною діяльністю в промисловості займалося 9,8% загальної кількості підприємств. Серед підприємств, що займалися нововведеннями, майже 80% здійснювали продуктивні інновації, 35,2% виконували інновації, спрямовані на створення i впровадження нових або значно вдосконалених виробничих процесів. На ринок України було поставлено 4,3 тис. найменувань нової продукції, а також використано 768 нових технологічних процесів, із яких 332 – маловідходні та ресурсозберігаючі. Майже кожне п’яте підприємство купувало i впроваджувало нові засоби механізації й автоматизації виробництва, кожне тринадцяте - нові технології.

У цілому економічна криза в Україні призвела до зниження науково-технологічного потенціалу: через застарілі технології у виробництві; низький рівень впровадження НДДКР для підвищення якості продукції; надзвичайно низьку частку бюджетного фінансування НДДКР, науки, освіти, охорони здоров’я; значне відставання темпів НДДКР від країн – світових економічних лідерів; загрозу перетворення країни на „технологічний смітник", „відпливу умів" за кордон; забруднення навколишнього середовища, руйнування екосистеми.

Поза сумнівом, інноваційна модель розвитку є найбільш ефективною в сучасному світі. 3а інноваційного розвитку реальної економіки використання нових знань, реалізація конкретних переваг, які полягають в НТП, та людського капіталу країни, забезпечують зростання обсягу виробництва, підвищення якості продукту, зміцнення її конкурентоспроможності.

Найбільш узагальнюючими показниками розвитку інноваційної діяльності країни є показники впровадження інновацій на промислових підприємствах. В цілому в 1998-2000 рр. інновації здійснювали лише 18,4% загальної кількості промислових підприємств України (більша частина з них розміщувалась у промислово розвинутих регіонах – Донецькій, Харківській, Львівській, Луганській, Дніпропетровській, Вінницькій та Київській областях i у м. Київ).

Упровадження нововведень на підприємствах, які реалізують інноваційну стратегію власного розвитку, надало змогу їм оновити продукцію, підвищити її технічний рівень та конкурентоспроможність, збільшити обсяги виробництва i розширити ринки реалізації, знизити матеріало- та енергомісткість продукції (рис. 2.4.3).

Інноваційні процеси конкретизуються на просторовому рівні у вигляді нових форм виробництва: регіонів високого науково-технічного розвитку, технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів. Дві перші форми найвищого рівня організації та ефективності інноваційної діяльності в Україні, на жаль, ще не сформувалися.

20000
18000
16000
14000
12000
10000
8000
6000
4000
2000

2000 2001 2002 2003 2004

О6сяг реалізованої інноваційної гіроцукціі; млн грн.

Рuc. 2.4.3. Динаміка обсягів реалізованої інноваційної продукції в Україні

Під технологічним парком розуміють науково-виробничий комплекс, до якого входять дослідний центр i компактна виробнича зона, що прилягає до нього, де на орендних чи інших умовах розташовані малі наукоємні фірми, які виконують завдання зі створення та впровадження нових розробок, виготовлення сучасного обладнання та приладів. На початок 2005 року в Україні було зареєстровано вісім технопарків, з яких працювало 4.

Під бізнес-iкyбamopoм розуміють інноваційну структуру, головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності малих ризикових фірм підприємницького середовища. В Україні налічується близько 50 бізнес-інкубаторів. Вони, як правило, виникають при реалізації програм зарубіжної технічної допомоги Україні або як реакція на власні потреби підприємницьких виробничих мереж.

Таким чином, пріоритетні напрями розвитку підприємницького сектора в Україні полягають у залученні передового світового досвіду в розбудові нових видів відносин та форм організації в його середовищі та підприємницьких виробничих мереж різного роду.

3агалом розвиток інноваційної діяльності в Україні вирізняється слабкою мірою розвитку – понад 80% промислових підприємств не виконували жодної інноваційної роботи. На його заваді стоять незначна увага держави до реалізації інноваційної стратегії розвитку її регіонів, брак коштів, дуже низька інвестиційна привабливість більшості промислових.

Основні фактори сучасного зростання реальної економіки України залишаються екстенсивними. Економічне зростання 2002-2004 років не пов’язане з підвищенням конкурентоспроможності через поліпшення технологічного рівня. Воно обумовлене прискоренням темпів зростання українського експорту через сприятливу кон’юнктуру зовнішнього ринку.

Активне пожвавлення в економіці, тривалі тенденції зростання обсягів виробництва, капіталовкладень в основний капітал, інші здобутки останніх раків у реальній економіці України не призвели до формуванні основ інноваційної моделі розвитку. Інноваційні процеси в нашій країні пов’язані з використанням науково-технічних надбань минулих років, що пов’язано з відсутністю інвестиційного підкріплення їх розвитку. В 2006 році на 17,8% знизилась частка підприємств, які впроваджували інновації.

Недостатньо ефективно функціонував Держаний банк реконструкції i розвитку - основи дієздатної системи довгострокового інвестиційного кредитування суб’єктів економіки. Не розбудовано інноваційну інфраструктуру, передбачену 3аконом „Про інноваційну діяльність" - спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань інноваційної політики та спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ у регіонах. Основними факторами зниження науково-технічного потенціалу України, яке відбулася за останній час, стали переважання застарілих технологій виробництва, низький рівень упровадження НДДКР з підвищення якості продукції, низький рівень державного фінансування НДДКР, зниження рівня людського розвитку (освіти, охорони здоров’я, соціальної активності, психологічних настроїв, значне відставання темпів HДДKР реальній економіці від країн - світових економічних лідерів та ін.

Дата добавления: 2014-11-28