Екологічний потенціал

На порозі нового тисячоліття в Україні, як і в усьому світі, проблеми охорони природи були такими ж важливими, як i у ХХ ст. Природа частими повенями, надзвичайної сили цунамі, посухами, закликала людей не забувати про неї, не послаблювати уваги й ретельної праці з метою її збереження й захисту. Але індустріальний розвиток та зростаюча урбанізація мали й свій зворотній бік: надмірний наступ на природу, нераціональне використання, часто й виснаження природних ресурсів задля потреб людини та виробництва. Наслідками інтенсивної виробничої діяльності людини стають глобальне потепління клімату, зміни фону радіоактивності, танення льодовиків, зміни співвідношення суші та водоймищ в окремих регіонах планети, зникнення цілого ряду рідкісних видів рослин i тварин. Екологічну кризу можна подолати, тільки сприймаючи її як питання існування життя на 3емлі, питання існування людської цивілізації. 3а даними ООН, на початку 90-х років ХХ ст. в атмосферу щорічно викидалося 150 млн. т двоокису сірки, 50 млн. т окису азоту, 300 млн. т двоокису вуглецю, 700 тис. т фреонів, 100 тис. т ртуті, 500 тис. т свинцю тощо.

Екологічна ситуація в Україні є складною. Три основні чинники вплинули на екологічну ситуацію: аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 р.), невміла меліорація земель, розвиток добувної i перероблюючої промисловості при застарілих технологіях і, пов’язана з цим, надмірна урбанізація багатьох районів (Донбас, Придніпров’я).

Чорнобильська аварія призвела до радіаційного забруднення майже всієї території України. Унаслідок того, що вся радіоактивна хмара пішла на захід, особливо сильно забрудненим стало майже все Українське Полісся - зона стародавнього заселення, господарського освоєння, специфічної матеріальної i духовної культури. Якщо враховувати, що в попередній період тут була здійснена надмірна осушна меліорація, то, зрозуміло, Полісся майже до Шацьких озер перетворилося на регіон з надзвичайно несприятливою екологічною обстановкою.

На всій території України залежно від ступеня забрудненості повітря, води i землі можна виділити наступні території: екологічного лиха, надзвичайно забруднені, дуже забруднені, забруднені, помірно забруднені i умовно чисті.

Умовно чистих територій залишилося дуже мало. До них належать майже весь північний макросхил Українських Карпат, Шацьке поозір'я, південна Волинь на межі Рівненщини i Тернопільщини, Придніпров’я на межі Черкаської i Полтавської областей, північ Сумщини i Чернігівщини, центральне Поділля i деякі ареали в гірському Криму, всього приблизно 50 тис. км2, тобто 8,3% площі України.

Помірно забруднені території заходу України (без Полісся) i майже весь північний схід держави, де забруднені i дуже забруднені території украплюються в зони дії великих i середніх міст. Помірно забруднені території складають майже 150 тис. км2, тобто приблизно 24% площі України. Таким чином, умовно чисті i помірно забруднені ареали складають разом трохи менше третини території країни. Решта двох третини це території забруднені, дуже забруднені, надзвичайно забруднені i зони екологічного лиха.

Дуже забруднені (117 тис. км2) i надзвичайно забруднені (61 тис. км2) території займають також майже третину площі країни (29,5 %). Виділяються чотири великі ареали цього забруднення: Полісся, середнє Придніпров’я, Донбас i Південь (окрім південного заходу Одещини i Запорізького Донецького Приазов’я), а також декілька середніх: Пн. Буковина (без гірської частини), південно-східне Поділля, південна Київщина i Черкащина, центральна Полтава. До малих ареалів цього ступеня забруднення відносяться багато центрів гірничодобувної промисловості по всій Україні.

Нарешті, до території екологічного лиха i екологічної катастрофи, яка складає 7,4 тис. км² (більш за один відсоток площі України), належать, окрім вже названої тридцяти кілометрової зони Чорнобильської АЕС, також причорноморські райони інтенсивного зрошування. У останніх забрудненість вод перевищує нормативну в 5,45, а грантів в 10 i більше разів. Це райони півдня Херсонської області i найбільш північної смуги Криму. Найбільші забруднювачі навколишнього середовища - об’єкти енергетики, в першу чергу ТЕС i ГЕС. Споживаючи велику кількість нафтопродуктів, газу i вугілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубічних метрів шкідливих газів аерозолів i сажі, займають сотні гектарів землі шлаком i золою.

Іншим джерелом забруднення природи України є транспорт - автомобільний (2056 тис. т шкідливих речовин у 2005 р.), повітряний, водний, залізничний (95,5 тис. т). У всіх великих містах України частина забруднення повітря від автотранспорту в останній час складає 70-90% загального рівня забруднення.

Шкідливими компонентами навколишнього середовища є також об’єкти, що генерують могутні фізичні поля - електромагнітні, радіаційні, шумові ультразвукові i інфразвукові, теплові, вібраційні (великі радіостанції, теплоцентралі, РЛС, трансформаторні підстанції, ЛЕП, ретрансляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії i установки, кібернетичні центри, АЕС).

Сучасний напружений екологічний стан більшості регіонів України (Центральне Полісся, Прикарпаття, Причорномор’я, Крим, Азовське море, Центральне Придніпров’я i Донеччина) є спадком помилкової екологічної політики впродовж останніх років: розвиток територіальних промислових комплексів, енергетики сільського господарства без урахування специфіки природних умов краю, інтересів українського народу, екологічних законів. Підприємства металургії i енергетики щорічно викидають в повітря відповідно 35% i 32% всіх забруднень від стаціонарних джерел, вони є головними забруднювачами повітря України (м. Макіївка, Маріуполь, Харцизьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ та ін.).

Металургійні підприємства оснащені очисними спорудами лише на 30-50%, яке є застарілим або не діє зовсім. У 2005 р. інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього середовища становили 1463,3 млн. грн. (81,8% до попереднього року), що значно менше за попередні роки.

Головними джерелами забруднення навколишнього середовища важкими металами, особливо сірчаною i азотною кислотами є завод "Укрцинк" (м. Константинівка), Дніпровський, Микитівський ртутний комбінати.

ТЕС виробляють в Україні понад 45% електроенергії (близько 84,7 млрд. кВт год.); майже всі вони розміщені в містах i промислових центрах i є найбільшими забруднювачами навколишнього середовища серед всіх об’єктів енергетики. Основними компонентами їх забруднень є тверді частинки палива (зола), сірчаний ангідрид, окисли азоту. Загальна кількість викидів енергетичних об’єктів складає близько 2,3-2,5 млн. т за рік. Залишок електроенергії виробляють ГЕС i АЕС. Найбільші гідроелектростанції знаходяться на Дніпрі (Київська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Запорізька, Каховська). ГЕС вважаються екологічно найбільш безпечними, але створення каскаду водосховищ на Дніпрі, які затопили близько 7 тис. км² прекрасних родючих заплавних земель i за період свого існування перетворилися на водоймища-накопичувачі відходів i забруднень з оточуючих регіонів, призвело до значних негативних екологічних змін (підтоплення 100 тис. га прибережних земель, багаторазове зниження активності процесів самоочищення Дніпра, "цвітіння" водоймищ, зниження продуктивності рибних господарств тощо).

Дуже негативною з точки зору екології є наявність на території України чотирьох діючих АЕС - Рівненської, Хмельницької, Запорізької i Південноукраїнської. 3берігаеться не тільки велика небезпека нових аварій на АЕС, але i додається дуже складна проблема поховання відходів ядерного палива і, в недалекому майбутньому, після відробітку належного ресурсу - поховання i ліквідація самих АЕС - дуже складний, небезпечний i дорогий процес.

Також загрозливою для здоров’я людей i навколишнього середовища України залишається діяльність військово-промислового комплексу. Очисні споруди на військових об’єктах, котельних, пунктах заправки ПММ або взагалі відсутні, або дуже погано забезпечують очищення промислових, побутових стоків. Найбільш небезпечний стан в причорноморських районах, особливо в Криму. Тут на протязі десятків років об’єкти i кораблі Чорноморського флоту забруднювали води Чорного моря (лише в Севастопольській бухті вміст нафтопродуктів перевищує ГДК в 180 разів). Гостро стоять проблеми використання лісів i сільськогосподарських угідь військовими під полігони, стрільбища, мисливські господарства, учбові центри (загальна площа земель перевищує 100 тис. га).

Одним з головних забруднювачів навколишнього середовища є також хімічна промисловість, об’єкти якої викидають в повітря сірчаний ангідрид, окисли азоту, вуглеводні тощо. На території України розташовано майже 1000 хімічних комбінатів. Найбільшу шкоду вони спричиняють в Прикарпатті (Ново-Роздольський сірчаний комбінат, Калуський калійний концерн), на Донбасі, в Одесі, Вінниці, Сумах, Рівно (підприємства об’єднання "Азот"), які забруднюють навколишнє середовище фосгеном, вінілхлоридом, хлористим воднем, фенолом, аміаком - дуже небезпечними токсикантами. Дуже шкодять навколишньому середовищу також хімічні підприємства, які виробляють отрутохімікати (м. Первомайськ, Калуш, Маріуполь, Дніпродзержинськ), синтетичні продукти (підприємства об’єднань "Хімволокно", "Хлорвініл", "Дніпрошина", "Укрнафтохім" та ін.). Погіршує стан також те, що майже всі підприємства хімічної промисловості мають застаріле устаткування, піднімають межі санітарно-захисних зон, не мають ефективних очисних споруд.

Як i інші види промисловості, машинобудівна галузь тяжіє до районів розвитку металургії, сконцентрована в містах i також шкодить їх екологічному стану великими обсягами відходів, забруднень повітря i води. Так, в Дніпропетровську лише одне виробниче об’єднання "Дніпротяжмаш" щорічно скидає в води Дніпра 2365,2 тис. м^з забруднених стічних вод, завод прокатних валків - 250 тис. м^з У Запоріжжі викиди Дніпровського електродного заводу в атмосферу складають 35% загальноміських, причому 80% є канцерогенними речовинами першого класу небезпеки. До речі, понад 50% всіх викидів в атмосферу цього міста дає ПО "Запоріжсталь" (понад 150 тис. т шкідливих речовин щороку).

Електротехнічних заводів в Україні діє понад сотня. Але, не дивлячись на те, що більшість з них (а також приладобудівних i радіоелектронних) побудовані в останні десятиліття, на багатьох з них газо- i водоочищувальні споруди або несправні, або діють неефективно (одеський „Агро агрегат", миколаївський „Никояд", чернівецький металообробний, дніпропетровський „Південний машинобудівний" тощо).

Також екологічно небезпечною с цементна промисловість. Більш екологічних проблем вона створює в Донецькій, Дніпропетровській областях, забруднюючи навколишнє середовища пилом, сірчаним ангідридом i окислами азоту. Саме у цій області виробництва на підприємствах найбільш повільно виконуються природоохоронні заходи, тому перевищення вмісту пилу у викидах складає майже 5-10 ГДК, а із забрудненими стічними водами у річки щорічно скидаються сотні тон органічних речовин, солей та інших шкідливих з’єднань.

Великої шкоди рельєфу, земельним ресурсам, ґрунтовим водам наносить розробка кар’єрів будівельних матеріалів (вапняку, піску, граніту, лабрадориту) у Житомирській, Вінницькій, Дніпропетровській Кіровоградській областях.

Екологічні проблеми житлово-комунального господарства - це проблеми населених пунктів, територіальної структури виробництва, структурної пропорційності між галузями, які виробляють товари та надають послуги, виробничої структури та інфраструктурних характеристик. Вагомою причиною їх виникнення є процеси урбанізації у багатьох містах України. Перевантаження територій виробничими об’єктами обумовило зростання концентрації населення i неспроможності об’єктів ЖКГ до його обслуговування. Дались взнаки i наслідки економічної кризи, нестачі фінансових коштів, структурної незбалансованості виробництва.

Невідповідність пропорцій між комунальними i промисловими підприємствами, у яких до того ж відсутні технології очищення стічних вод нового покоління, тобто високого ступеня ефективності, призводить до того, що через систему централізованої каналізації у водойми скидаються промислові стічні води, насичені шкідливими речовинами. Це спричиняє руйнацію каналізаційних мереж, порушення технологічного регламенту очищення міських стічних вод. Крім цього, висококонцентровані стічні промислові води не видаляються в процесі біологічного очищення, тобто подальше їх використання, наприклад, у сільському господарстві стає неможливим.

Велика кількість населених пунктів не мають централізованих систем каналізації (27 міст та 499 селищ міського типу), майже у 190 міських населених пунктах каналізаційні системи застарілі та неефективні, через що у водойми щоденно скидається 4,9 млн. м3 неочищених i недостатньо очищених стічних вод. Проблему становить велика кількість осадів та мулу, які накопичуються у каналізаційних очисних спорудах i є продуктом міських та промислових стоків. Це стосується старопромислових міст із спеціалізацією на важких галузях.

Значною небезпекою вторинного забруднення природного середовища є відсутність оптимальних пропорцій між концентрацією населення i виробництв та можливостями переробки сміття, продуктів їх виробничої та споживчої діяльності. Структурно-екологічною проблемою ЖКГ залишається нагромадження сміття у фонді міст і селищ, яке перероблюється на сміттєспалювальних заводах та знешкоджується на міських звалищах. Сьогодні в Україні функціонує чотири таких заводи та 656 міських звалищ, але більшість з них не відповідають вимогам екології й охорони навколишнього середовища. Так, більше, як на 70% звалищ міського сміття відсутні засоби захисту підземних стічних вод та атмосферного повітря.

Безпосередньою причиною погіршення екологічної ситуації в галузі стало помітне скорочення капітальних вкладень у житлово-комунальне господарство, яке у період 1990-2000 рр. становило майже 75%.

Виникнення екологічних проблем у галузях економіки має ланцюговий характер i впливає на природно-ресурсну сферу.

Окремо слід акцентувати увагу на екологічній ролі транспорту i особливостях транспортних забруднень в Україні. Мережа транспортних шляхів в Україні досить густа, кількість i активність автотранспорту в містах висока, i шкоди навколишньому середовищу він наносить дуже значного. Основними причинами є застарілі конструкції двигунів, характер палива (нафтопродукти, а не газ або інші менш токсичні речовини) i погана організація руху, особливо у великих містах. У відпрацьованих газах, які викидаються нашими автомобілями, виявлено до 280 різних шкідливих речовин.

3алізничний транспорт екологічно чистіше, особливо електричний. Стало проблемою лише сильне забруднення полотна залізниць i самої колії. Екологічні i медичні обстеження виявили, що останнім часом, особливо в теплі періоди року, забруднення колій продуктами життєдіяльності стали причиною захворювань значної кількості пасажирів i працівників залізниць хворобами шлунку i легенів.

Досить відчутної екологічної шкоди наносить Дніпру з його водосховищами, Дунаю, Дністру, а також Чорному i Азовському морям водний транспорт, перш за все - від недотримання правил перевезення i перекачування нафтопродуктів, аварій, змивів, через шумо-вібраційні впливи, створення хвиль, які руйнують береги водосховищ тощо.

Все більшою екологічною проблемою міст України, особливо великих i курортних, є проблема очищення комунальних відходів - побутових i промислових, переробка цих відходів. Останнім часом в Україні активізувалися екзогенні геологічні процеси зрушення, сілі, змиви, ерозія, спровоковані антропогенною діяльністю (будівництвом, добуванням корисних копалин, підтопленням територій). Фахівцями в зонах активної антропогенної діяльності зафіксовано більше 15 тис. ділянок зрушень i 2,5 тис. карстово-суфозійних об’єктів.

У річки Сіверський Донець i Дністер щорічно скидається близько 200 млн. м3 перезабруднених стоків. Крім того, Дністер опинився на грані виснаження через непосильні для нього об’єми водозабору для потреб промисловості i меліорації - стік її зменшився з 6 до 3 млн. м^з на рік.

Дефіцит води в Україні сьогодні складає близько 4 млрд. м^з. Практично всі поверхневі, ґрунтові i частково підземні води забруднені промисловими, побутовими, сільськогосподарськими стоками i не відповідають за якістю навіть прийнятим на сьогодні заниженим санітарним нормам.

Понад 800 сіл України нині втратили власні джерела питної води. Особливо гостро ця проблема відчувається на Донбасі, Криворіжжі i Дніпропетровщині.

Водні ресурси характеризує потужне господарське навантаження, яке в цілому значно перевищує екоємність водоресурсних систем України. 3а розрахунками, загальний індекс навантаження на водні ресурси досяг допустимої межі i складає 0,61. 3начно погіршується стан підземних вод, що пов’язано, перш за все, з порушенням природоохоронної діяльності у сільськогосподарському виробництві, необґрунтованим використанням пестицидів i мінеральних добрив, інтоксикацією землі та водних ресурсів, перетворенням органічних добрив на забруднювачів природного середовища.

Особливістю нинішньої ситуації щодо водних ресурсів у державі є також мінералізація i підвищений вміст важких металів у воді, що значною мірою обумовлене існуванням трьох тисяч накопичувачів для очищення стічних вод.

Разом з тим, проблеми водних ресурсів також мають еколого-економічний характер i можуть вирішуватися шляхом ліквідації причин, що їх породжують. До таких слід віднести:

· незбалансовану господарську діяльність;

· структурну незбалансованість між накопиченням відходів виробництва та їх переробкою;

· незбалансованість обсягів водних ресурсів і виробництва, що призводить до їх нераціонального використання;

· штучну зміну режиму водних об’єктів, яка не завжди економічно доцільна;

· наявність високо урбанізованих i високо індустріальних територій, у структурі яких переважають галузі важкої промисловості (металургія, нафтохімія) — потужних споживачів води, на яких деградаційні процеси переважають процеси самовідновлення i самоочищення водних ресурсів;

· нестачу інвестиційних коштів для оновлення основного капіталу водозабезпечуючого та водоочисного призначення.

За останні 100 років антропогенна діяльність завдала великого збитку тваринному i рослинному світові України. Лише у післявоєнні роки на Донеччині, в Криму зникло близько 40 видів рослин, у Карпатах - 20. У «Червону книгу» України сьогодні занесено більше 800 видів рослин i тварин, яким загрожує вимирання або знищення.

Але, не дивлячись на кризовий стан, екологічні проблеми поступово вирішуються. В Україні діють різні за кількістю i спрямуванням громадські екологічні організації, об’єднання, рухи. Першою національною неурядовою екологічною організацією став "Зелений світ", зареєстрований 1987 р. завдяки активній підтримці прогресивної інтелігенції - О.Гончара, Ю.Щербака, С.Плачинди та ін. "Зелений світ" організував сотні акційдемонстрацій, мітингів, пікетів, конференцій, збирання підписів i відіграє значну роль у припиненні роботи ряду екологічно небезпечних об’єктів. Найсильніші організації "Зеленого світу" діють у найбільш забруднених регіонах - на Донеччині, ІІридніпров’ї, Миколаївщини, Буковині, Тернопільщині, Хмельниччині, в Криму. Зокрема, під впливом акцій "Зеленого світу" було припинено будівництво Чигиринської, Кримської АЕС.

У 1991 р. групою відомих вчених був заснований Національний екологічний центр. Впливовими стали неурядові організації "Всеукраїнська спілка врятування від "Чорнобилів", комітет порятунку Дніпра та малих рік, Національний екологічний центр "Довкілля", Кримська асоціація "Екологія i світ", "Мама-86" (екологічна організація матерів), "Дитина i довкілля", "Екоправо" (мережа еколого-правових організацій Львова, Києва, Харкова, що здійснюють діяльність у сфері застосування юридичних норм стосовно довкілля) та багато інших.

Однією з найвпливовіших екологічних організацій України є "Грінпіс-Україна", заснована як національне відділення всесвітньо відомого "Гріипіс-Інтернешнл", що проводить кампанії із захисту природних ресурсів, за енергозбереження та альтернативну енергетику, проти ввезення на територію України шкідливих речовин. Українська філія Грінпісу звертала увагу громадськості на найгостріші екологічні проблеми, зокрема на небезпеку перетворення України у своєрідний "смітник" для більш розвинених країн Європи, куди звозять для захоронення шкідливі для здоров’я i життя людей речовини.

Значна кількість громадських природоохоронних організацій виникла після чорнобильського лиха, адже люди з біллю й тривогою сприймали екологічні проблеми України й прагнули докласти зусиль до їх розв’язання. Так, у столиці України у 1992 р. виникла міська екологічна організація "Ініціатива матерів Києва на захист дітей" (скорочено "Мама-86"). Метою цієї організації стало захистити здоров’я дітей від наслідків Чорнобиля, від техногенного навантаження великого індустріального міста, здійснювати екологічне виховання батьків та дітей, надавати допомогу в лікуванні дітей. "Мама-86" здійснює медичну діагностику київських дітей, допомагає медикаментами, сприяє оздоровленню дітей в екологічно чистих регіонах. Згодом міська громадська екологічна організація "Мама-86" здобула статус всеукраїнської, i у 2004 р. вона налічувала 19 регіональних представництв.

У 1994 р. в Україні був створений Міжнародний молодіжний фонд "Чорнобиль", що засвідчувало про намагання молоді допомогти найшвидшій ліквідації наслідків чорнобильської аварії на українській землі, при усвідомлення відповідальності за долю планети, забезпечення її екологічного здоров’я, про розв’язання існуючих проблем збереження й охорони довкілля. Ще однією ознакою значного посилення уваги українського суспільства до проблем захисту довкілля стало створення екологічної партії - Партії зелених України (ПЗУ), що була зареєстрована у травні 1991 р. Серед головних положень її партії - формування "екологічно солідарного" суспільства, в якому інтереси людини, груп громадян, кожної нації "гармонійно поєднувались би з вищими біосферними законами природи".

Таким чином, серед національних пріоритетів Української незалежної держави у 1991 - 2007 роки стояла й екологія. Соціальні та економічні труднощі не повинні заступити загрозу екологічної біди, потребу найшвидшого вилікування болісних ран Чорнобиля на українській землі. Україна робила кроки по здійсненню такої важливої функції суверенної держави, як: охорона навколишнього природного середовища, регулювання еколого-економічної діяльності, гарантування прав своїх громадян на екологічну безпеку. Ефективне вирішення проблем охорони довкілля в Україні нерозривно пов’язане з реструктуризацією економіки, утвердженням демократичних принципів розвитку суспільства, високою екологічною свідомістю людей.

Дата добавления: 2014-11-28