Технологічний підхід. Передбачає групування галузей, які пов’язані між собою послідовністю переробки i використання загального матеріалу та однаковим призначенням продукції

3. Відтворювальний підхід. Є визначальним у виділенні міжгалузевих комплексів на регіональному рівні. Він поєднує цільову спрямованість i технологічну послідовність переробки сировинних матеріалів. Характерним для нього є відтворювальна цілісність міжгалузевих комплексів на всіх стадіях та об’єднання підприємств i організацій виробничої та невиробничої сфер господарства.

3.2. Промисловий комплекс

Паливно-енергетичний комплекс - це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідравлічні, атомні електростанції та електростанції які працюють на нетрадиційних джерелах енергії. В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля складає майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ - 25%. Разом з тим у споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу. Вугільна промисловість України своїм розміщенням орієнтується на запаси вугілля, зосереджені в основному в Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському басейнах. В загальних запасах вугілля в Україні найвища питома вага належить Донецькому басейну - 87,0% (близько 100 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському буро-вугільному басейні - відповідно 2,0% (біля 2 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд.т). Крім того, запаси вугілля є на території Харківської i Полтавської областей - 8,7 млрд. т та 3акарпатської вугленосної площі - 0,2 млрд. т. Головним завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація потужностей, що вибули за рахунок завершення вже початого будівництва i реконструкції ряду шахт.

Нафтова i нафтопереробна промисловість України в своєму розміщенні орієнтується на родовища Передкарпаття - Долинське i Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та інші, а також нафтогазоносної провінції на території Полтавської, Сумської та Чернігівської областей, до найбільших з яких належать Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанівське, Новогригорівське та інші. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості України у повоєнні роки. Зараз основний видобуток нафти припадає на Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний регіон - 111 родовищ, запаси 785,4 млрд. м3. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Причорноморсько-Кримському нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% (17 родовищ, запаси 14,3 млрд. м3) від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній. В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) - Дрогобицький, Кременчуцький, Лисичанський, Надвірнянський, Одеський, Херсонський. У зв’язку з незначним видобутком нафти в Україні обсяги її переробки в значній мірі залежать від масштабів імпортних поставок. Найважливішим завданням розвитку нафтопереробної промисловості є забезпечення суттєвого зростання технічного рівня виробництва. В першу чергу слід підвищити глибину переробки нафти до рівня країн, що мають розвинуту нафтопереробку, тобто до 80% від загальних запасів.

Газова промисловість України орієнтується в своєму розміщенні на дев’ять нафтогазоносних областей, об’єднаних у три нафтогазоносні райони: Дніпровсько-Донецький (охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську i Чернігівську області), Карпатський (Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька i Закарпатська області) та Причорноморсько-Кримський (включає Запорізьку i Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим). 3абезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить близько 20%. Решта газу імпортується з Росії та Туркменістану. Перспективи розвитку газової промисловості України пов’язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати новітні досягнення технологій i техніки, які дозволятимуть підвищити ефективність видобутку ресурсу.

Торфова промисловість, розміщена в основному на Поліссі природно-географічній зоні для поліпшення забезпечення паливом районів місць зосередження цього виду ресурсів зберігає видобуток паливного торфу, однак повністю забезпечити потреби в ньому неможливо через невеликі його запаси. На території України загальні геологічні запаси торфу становлять 2172,6 млн. т, у тому числі 1555,0 млн. т- придатні для виробництва палива, з яких балансові запаси становлять 724,7 млн. Т. Враховуючи радіоактивну забрудненість багатьох торф’яних родовищ, запаси паливного торфу є ще більш обмеженими для використання у виробництві.

Функціонування виробничої та обслуговуючої сфер неможливе без використання електричної й теплової енергії. Енергетичною основою розвитку продуктивних сил на сучасному етапі та в перспективі є i буде електрична енергія. Сучасна електроенергетика є високомеханізованою, автоматизованою галуззю промисловості. У вартості електроенергії міститься висока частка матеріальних затрат i незначна частка живої праці.

В Україні експлуатують три типи електростанцій: теплові, гідравлічні та атомні, а також ті, які використовують енергію вітру та Сонця.

Основними регіонами розміщення підприємств з виробництва електроенергії є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська та Луганська області - на сході, Львівська та Івано-Франківська - на заході, Вінницька та Київська області - в центральній частині України.

Підприємства, які виробляють i передають споживачам теплову енергію, розташовані в усіх великих населених пунктах України.

Металургійний комплекс України представлений підприємствам и чорної та кольорової металургії. Металургія є галуззю спеціалізації України в міжнаціональному територіальному поділі праці. Чорній металургії належить одне з провідних місць в сучасній економіці України. Великий вплив має чорна металургія на розвиток i розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинене комбінування виробництва, на її відходах працюють виробництво будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. Металургія є потужним фактором формування територіальних промислових комплексів. В місцях розміщення її основних підприємств зосереджується важке машинобудування, коксохімія, виробництво вогнетривких матеріалів, формуються крупні транспортні вузли. Розвитком i розміщенням металургія орієнтується на схід України, де сформувалися унікальні природні умови для розвитку цього комплексу. Тут знаходяться найкрупніші паливно-сировинні бази чорної металургії - Донецький кам’яновугільний, з коксівними марками вугілля, Криворізький залізорудний i Нікопольський марганцеворудний басейни, значні поклади вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким (18,7 млрд.т), Кременчуцьким 4,5 млрд.т), Білозерським (2,5 млрд.т) та Керченським (1,8 млрд.т) басейнами. В Україні із рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану (у Житомирській області) та хрому. Головні родовища нерудної сировини (вогнетривів, флюсів тощо), яка використовується в металургії, знаходяться на Донбасі i в Автономній Республіці Крим. Нині в Україні нараховується 50 основних підприємств чорної металургії, у складі яких 14 металургійних комбінатів i заводів, з феросплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничозбагачувальних комбінатів і три заводи металоконструкцій.

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т i більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь» та «Криворіжсталь». Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні. Практично весь металургійний комплекс України зосереджений в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу.

На території країни історично сформувалося три металургійних райони. Придніпровський металургійний район розташований вздовж правого i лівого берегів Дніпра - від Кременчука до півдня Дніпропетровської i Запорізької областей. За своїм значенням цей район є найбільшим виробником сталі i прокату. Донецький металургійний район охоплює металургійні підприємства Донецької i Луганської областей. Це основний підрайон по виробництву коксу i чавуну. Приазовський металургійний підрайон включає дві території: місто Маріуполь з його двома металургійними комбінатами - «Азовсталь», а також ім. Ілліча, коксохімзаводом, північну i східну частини Керченського півострова.

Кольорова металургія України розвивається на основі розробки родовищ сировинних ресурсів - алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті та інші. Алюмінієва промисловість використовує в якості сировини боксити, запаси котрих на території України незначні. Промислове значення мають родовища Смілянське (Черкаська обл.) i Високопільське (Дніпропетровська обл.). Боксити завозять з Угорщини. Дуже важливою сировиною для виробництва алюмінію є каолін. Його родовища є в багатьох областях України, а видобувається він в основному у Вінницькій, Хмельницькій, Дніпропетровській i Запорізькій областях. Головними родовищами калійно-магнієвих солей в Україні є Стебниківське i Калуське у Прикарпатті та сполук магнію - Сиваське и Криму. Виробництво нікелю орієнтується на найбільші родовища промислового значення, якими є Побузьке i Придніпровське. Найбільші родовища титанових руд знаходяться в Житомирській (Іршанське i Стремигородське) i Дніпропетровській (Самотканське). Поки ще не експлуатуються родовища хромітів в Кіровоградській i Дніпропетровській областях, тому потреба України в хромі задовольняється за рахунок імпорту з Уралу та Казахстану. Руди цирконію в Україні відкриті в Самотканському родовищі титанових руд, вони є також в Приазов’ї. В Україні є значні запаси ртуті. Основне її родовище - Микитівське, яке розташоване в межах м. Горлівки, є також родовище в Закарпатті (Вишкове). Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома основними факторами - сировинним та енергетичним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів). Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщують у місцях дешевої електроенергії, як правило поблизу потужних електростанцій. В розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні виділяється два основних райони. У Донецькому районі знаходяться Микитівський ртутний комбінат, Костянтинівський цинковий завод «Укрцинк», Артемівський завод по обробці кольорових металів, який випускає латунь, латунний i мідний прокат, а також Свердловський завод алюмінієвого прокату. В Придніпровському районі розвиток галузі орієнтується також на потужну енергетичну базу Дніпрогесу, теплових й атомних електростанцій. В Запоріжжі зосереджені титано-магнієвий та алюмінієвий заводи, у Вільногірську - Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, який працює на титано-цирконієвих рудах Самотканського родовища. У Світловодську, біля Кременчуцької ГЕС діють завод чистих металів i завод твердих сплавів. В Кіровоградській області на базі родовища нікелевої руди діє Побузький нікелевий завод. Виробництво магнію здійснюється також Калуським ВО «Хлорвініл».

Головними напрямками розвитку металургійного комплексу України є підвищення технічного рівня сталеплавильного, прокатного, трубного, i метисного виробництва для забезпечення поліпшення якісних i сортаментних показників готової металопродукції з метою задоволення потреб власних споживачів i підвищення ефективності експортного потенціалу.

Машинобудівний комплекс України значною мірою визначає не лише галузеву структуру промисловості, але й її розміщення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного та промислового розвитку країни. Визначальну роль при розміщенні конкретних машинобудівних підприємств відіграють такі чинники:

· сировинний фактор;

· споживчий чинник;

· фактор трудових ресурсів та наукоємності.

На основі технологічних процесів, матеріаломісткості та місця i ролі у виробничому комплексі галузі машинобудування поділяються на:

· важке;

· загальне;

· середнє;

· виробництво точних механізмів;

· виробництво приладів та інструментів;

· виробництво металевих виробів та заготовок;

· ремонт машин i устаткування.

Важке машинобудування включає виробництва металургійного, гірничо-шахтного, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Переважна більшість підприємств важкого машинобудування розміщується в Донецькому та Придніпровському економічних районах, де є взаємопоєднання сировини i споживача його продукції. Виробництво устаткування для нафто-, газовидобувної промисловості орієнтується своїм розміщенням на райони зосередження споживачів продукції - Східний, Карпатський тощо.

Енергетичне машинобудування спеціалізується на виробництві устаткування для всіх видів електростанцій, в т. ч. парових гідравлічних турбін, атомних реакторів, генераторів, котлів, дизельних моторів, електроапаратури, кабелю та іншої продукції. Найбільшим центром енергетичного машинобудування є Харків, в якому розташовані заводи: «Електроважмаш», турбінний ім. С.М.Кірова, «Електромашина» та електромеханічний (ХЕМЗ).

Стратегічну роль у машинобудуванні виконує верстатобудування. Центром виробництва важких верстатів є Краматорськ.

У структурі загального машинобудування провідне місце займають транспортне машинобудування. Підприємства ці орієнтуються в своєму розміщенні в основному на споживача готової продукції, а також на наявність металу.

В Україні розвинуте морське i річкове суднобудування. Головним чинником розміщення їх є орієнтація на морське узбережжя та внутрішні магістральні водні шляхи.

Автомобілебудування України випускає великовантажні (Кременчук), легкові (Запоріжжя, Луцьк, Сімферополь, Ужгород) автомобілі, мікроавтобуси. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД.

Літакобудування України є однією з найперспективніших галузей економіки. Його розміщення орієнтується на науково-дослідну базу та висококваліфіковані кадри. Центрами авіаційної промисловості е Київ i Харків.

Сільськогосподарське машинобудування орієнтується в своєму розміщенні в основному на райони виробництва відповідної сільськогосподарської продукції.

Трудомісткі галузі точного машинобудування орієнтуються на великі міста, наявність науково-дослідної бази i кваліфікованих кадрів.

Виведення з кризи машинобудівного комплексу України потребує відповідної програми, яка повинна охоплювати такі заходи:

· визнання пріоритетності розвитку машинобудівного комплексу на базі новітніх європейських, світових i національних технологій та розбудови його на засадах технологічної й економічної самодостатності;

· вдосконалення галузевої структури машинобудування, розширення асортименту його продукції за рахунок розвитку виробництв соціального комплексу (виробництва товарів народного споживання) на рівні сучасних вимог якості та конкурентоспроможності;

· розроблення i впровадження стратегії національної політики в галузі машинобудування, яка б забезпечувала зростання темпів випуску наукомісткої продукції високого рівня; освоєння нових конкурентоспроможних зразків техніки, підвищення якості й ефективності виробництва з орієнтацією на потреби внутрішнього ринку та збільшення експортного потенціалу; розвиток ракетно-космічної, літакобудівної, суднобудівної галузей; формування інформаційних i телекомунікаційних систем тощо.

Хімічний комплекс відзначається особливостями технологічного циклу, в яких, на відміну від інших галузей, основу складають процеси хімічних реакцій. Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв’язку з тим, що на нього впливають такі чинники:

· Екологічний чинник. Хімічна промисловість є одним з основних джерел
техногенної небезпеки й забруднювачів навколишнього середовища.

· Невисока трудомісткість. Її підприємства можна розмістити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон i фармацевтична промисловість.

· Споживчий чинник визначає в основному розміщення підприємств основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), та виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумовотехнічні вироби тощо).

У міжнаціональному поділі праці Україна займає одне з провідних місць у галузі хімічних виробництв, володіючи потужною сировинною базою для хімічної промисловості. В надрах України є запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної i калійної солей тощо. Хімічний комплекс використовує в значних обсягах як сировину, так i промислові відходи, які створюються у значних обсягах в деяких галузях промисловості (чорна та кольорова металургія, нафтопереробка, теплова електроенергетика, лісова промисловість тощо).

Провідною підгалуззю хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив - азотних фосфорних, калійних. Підприємства, які виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі i Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасах газопроводів в районах інтенсивного розвитку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) i в припортовому районі Одеси. Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів їх споживання, їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці i Одесі, Маріуполі. Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті в Калуші (Івано-Франківська обл.), Стебнику (Львівська обл.) та у Запоріжжі.

Україна спеціалізується також на виробництві сірчаної кислоти та соди. Виробництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах переробки фосфатів - у Сумах, Костянтинівці, Вінниці i Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), коксохімічних заводах Донбасу та Придніпров'я. Содове виробництво переважно сконцентроване у Донбасі (Лисичанськ i Слов’янськ), який має великі запаси кухонної солі. Потужне виробництво соди є i на Кримському содовому заводі у Красноперекопську, який працює на солях Сиваських озер. Синтетичні смоли i пластмаси виготовляються в районах зосередження покладів первинної сировини (вугілля) на Донбасі (Горлівка, Сєверодонецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, 3апоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо.

Виробництво хімічних волокон відносять до трудомістких тому їх виготовляють у великих містах - Чернігові, Черкасах, Житомирі, Соколі (Львівської обл.). У великих містах, які мають науково-дослідні заклади, розвинена хіміко-фармацевтична промисловість, її центрами є: Київ, Житомир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості - шинний завод у Дніпропетровську i Білоцерківський завод гумовотехнічних виробів. Підприємства цієї галузі є також у Харкові, Києві, 3апоріжжі, Одесі, Бердянську тощо. Основну частину лакофарбової продукції виготовляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) i Придніпров'ї (Кривий Ріг, Дніпропетровськ). Виробництво лаків i фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Одесі, Сімферополі.

Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться у трьох районах: Придніпров'ї, Донецькому i Прикарпатті. 3начна їх концентрація спричиняє сильне забруднення довкілля хімічними речовинами, що негативно відбивається на здоров’ї людей, які живуть в цих регіонах. Необхідне проведення заходів для очищення від цих забруднень, використання маловідходних i безвідходних технологій на всіх підприємствах хімічної промисловості.

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) об'єднує підприємства, пов'язані з вирощуванням i переробкою лісової сировини. Основний продукт лісу - деревина, яку використовують переважно для виробництва засобів виробництва (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо) i предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота).

Підприємства комплексу здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хімічну обробку й переробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, целюлозно-паперову, лісохімічну, гідролізну промисловість, виробництво деревостружкових плит, тари, а також меблеву промисловість.

Лісові ресурси України забезпечують потре,и господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україна постачає переважно зпівнічних i східних районів Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготовельна промисловість. Основним споживачем ділової деревини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступної обробки деревної сировини. У тісному поєднанні з нею розвивається стандартне домобудування, виробництво меблів, фанери, деревостружкових плит тощо.

Структура i організація ЛПК. Основою ЛПК України є лісове господарство, яке займається вивченням, обліком, збереженням лісів, відтворенням та поліпшенням їхньої якості, підвищенням продуктивності.

Лісове господарство України охоплює переважно Українські Карпати, Полісся, Кримські гори, Лісостепову i частково Степову зони. Основні виробничі підприємства лісового господарства - лісгоспзаги та лісокомбінати.

Лісова промисловість України - сукупність галузей i виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю, комплексну механічну, хімічну обробку та переробку деревини. У її галузевій структурі виокремлюють лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову, лісохімічну, гідролізну промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить i сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку. Продукцією її є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному i целюлозному виробництві, будівництві, гірничодобувній промисловості, дрова (використовують як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України - Українські Карпати (Івано-Франківська i 3акарпатська обл.) i Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська обл.).

Деревообробна промисловість переробляє деревину та виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів для населення й народного господарства.

Основною галуззю деревообробної промисловості України є меблева, підприємства якої виробляють меблі для житлових, культурно-побутових, адміністративних та інших громадських приміщень. Виробництво меблів сконцентровано у 3акарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, які виготовляють їх понад 25% від загальної кількості. В інших регіонах центрами меблевого виробництва є крупні міста.

3 відходів лісової та деревообробної промисловості в Україні виробляють деревостружкові (ДСП) та деревоволокнисті (ДВП) плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість об’єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру i напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі — деревина хвойних порід та відходи її обробки, меншаю мірою — солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура i ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості використовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.

Лісохімічна промисловість охоплює пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогтекурильне виробництва. Сировиною для лісохімічної промисловості є: дрова листяних порід, з яких гідролізом одержують деревне вугілля, оцтовий порошок i кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, флутаційні масла, карбамідні смоли. Соснова живиця i пневий сосновий осмол використовують для виготовлення каніфолі, скипидару та ефірної олії; дубову кору — для дубильно-екстрактного виробництва.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідролізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін тощо. Сировиною є тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та соняшникова лузга, кукурудзяні качани, солома хлібних злаків, лляна костриця.

Перспективи розвитку лісового комплексу пов'язані передусім із зменшенням використання ділової деревини в окремих галузях народного господарства, поглибленням комплексної переробки деревини, розширенням використання замінників деревини. Необхідно збільшувати виробництво паперу, картону, деревно-стружкових плит, меблів, матиме велике соціальне значення.

3.3. Агропромисловий комплекс

Агропромисловий комплекс (АПК) — другий після індустріального виробництва структурний підрозділ господарства України. На галузі, що входять в АПК республіки (включаючи забезпечення його засобами виробництва), припадає майже 40% валового суспільного продукту, майже чверть основних виробничих фондів i чисельності зайнятих працівників.

В АПК входять підприємства i організації, пов'язані з випуском i переробкою сільськогосподарської продукції, її зберіганням, перевезенням

i реалізацією, випуском основних виробничих фондів i ремонтом машин та устаткування, проведенням дослідницької роботи i втіленням результатів у практику землеробства i тваринництва тощо. Всі галузі, що входять до складу АПК, об’єднують в чотири сфери або групи:

1. Фондоутворюючі галузі — сільськогосподарське машинобудування i будівництво; виробництво обладнання i машин для переробних галузей АПК, торгівлі, громадського харчування; хімія мінеральних добрив; комбікормова промисловість тощо.

2. Сільське господарство — основна частина комплексу, складена з рослинництва i тваринництва.

3. Переробні галyзi - харчова, частково легка промисловість, підприємства зі зберігання i реалізації готової продукції АПК.

4. Виробнича інфраструктура (транспорт, зв'язок, енерго-, тепло-, водозабезпечення) та система спеціальних навчальних i наукових закладів.

Агропромислові умови України сприятливі для вирощування більшості сільськогосподарських культур помірного поясу i розвитку продуктивного тваринництва.

Підприємства i служби всіх чотирьох сфер взаємопов’язані між собою економічно i технологічно i утворюють складну виробничо-територіальну систему.

АПК виробляє продовольчі товари i непродовольчі, які отримують при переробці сільськогосподарської сировини. Частини АПК, які переробляють певну продукцію рослинництва чи тваринництва, називають галузевими АПК. Найважливішими серед них:

· на базі рослинництва - зернопродуктовий, бурякоцукровий, плодоавочеконсервний, льонопромисловий та інші;

· на базі тваринництва — молочнопромисловий, м’ясопромисловий, птахо промисловий тощо.

В територіальній структурі АПК виокремлюють:

· агропромисловий пункт — локальна форма АПК, яка об’єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

· агропромисловий центр — локальна форма АПК, яка здійснює в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини, а більшість населення обслуговує його виробництво;

· агропромисловий кущ — локальна форма АІІК, яка характеризується компактним розташуванням на невеликій території агропромислових пунктів i центрів з їх сировинними зонами;

· агропромисловий вузол -складне територіальне агропромислове утворення, система компактно розташованих агропромислових пунктів, центрів i кущів навколо адміністративного обласного чи районного центру.

В межах природно-кліматичних зон виділяють зональні АПК, які формуються під впливом природних умов відповідної зони. Вони розташовані у межах Полісся, Лісостепу i Степу України.

Поліська зона займає майже 19% площі України, охоплює північну частину України (північ Львівської, Рівненської, Волинської областей, Житомирську, Київську, Сумську області). Для зони характерний помірний клімат з достатньою зволоженістю, дерново-підзолистими ґрунтами.

Сільськогосподарська зона має тваринницько-льанарсько-картоплярський напрямок. Розвинуте молочно-м’ясне скотарство. У центральній i частково західній частинах зони допоміжне значення мають виробництво хмелю і свинини, у південній - цукрових буряків i зерна.

На Полісся припадає 90% виробництва льону-довгyнця, більше 40% картоплі, 20-25% молока i м'яса в Україні. Тут в основному розвиваються молокопереробні, м'ясопереробні, плодоовочеконсервні, картопляно- крохмали-спиртові, льонопереробні спеціалізовані комплекси.

Лісостепова зона займає близько 34% площі України. Охоплює значну частину Івано-Франківської, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку області, південну частину Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської, Кіровоградської областей, Черкаську, Полтавську i Харківську області.

В зоні родючі ґрунти і достатнє зволоження. Тут сформувалася тваринницько-буряко-цукрово-зернова спеціалізація сільського господарства. Переважає молочно-м'ясний напрям скотарства, у сировинних зонах - м'ясо-молочний. Допоміжне значення мас м'ясо-сальне свинарство, птахівництво.

Головною зернового культурою є озима пшениця, з технічних культур - цукрові буряки. Значні площі відведені під кукурудзу, ячмінь, гречку, просо, з технічних - коноплі, соняшник. Поширенні картопля та овочеві культури. На зону припадає більша частка товарного виробництва фруктів.

У Лісостепу виробляється майже 70% цукрових буряків, 39% зерна, 46% картоплі. Це найбільш інтенсивна сільськогосподарська зона.

Степова зона - основне джерело товарного зерна. Вирощують соняшник, льон-кучерявець, рицину, сою, арахіс, рис, лікарські, ефіроолійні; баштанні i овочеві культури. Розвинені садівництво та виноградарство. Недостатньо продуктивна кормова база стримує розвиток тваринництва. У північному i центральному степу розвинуте молочно-м'ясне, в південному - м'ясо-молочне скотарство. Додатковими галузями є свинарство, вівчарство і птахівництво.

Сільське господарство складається з двох основних галузей - рослинництва i тваринництва.

Рослинництво дає 45% продукції сільського господарства. Ця велика галузь охоплює вирощування різноманітних культурних рослин, що дають продукти харчування, сировину для легкої i харчової промисловості, корми для тварин, ліки тощо.

Рослинництво за способом використання земель поділяють на такі галузі;

· рільництво (вирощування польових культур на орних землях);

· плодівництво (розведення багаторічних насаджень - садів, ягідників, виноградників);

· луківництво (використання i покращення природних лук, створення штучних сіножатей i пасовищ).

Зернове господарство охоплює вирощування продовольчих хлібних культур - пшениці i жита; продовольчих круп'яних - гречки, проса, риса; фуражних - ячменю, вівса, кукурудзи; зернобобових.

Технічними називають культури, які переважно є сировиною для промисловості (харчової, легкої). За значенням їх поділяють на волокнисті - льон-довгунець, коноплі; цукроносні - цукрові буряки; олійні - соняшник, льон-кучерявець, соя, ріпак; ефіроолійні - троянда, кмин, м'ята, шавт; тощо; лікарські - валеріана, горицвіт тощо.

Високоякісні продукти харчування дають вирощування картоплі, овочів, баштанних культур. Найбільш поширеними овочевими культурами в Україні є білокачанна капуста, помідори, огірки, цибуля, столові буряки, морква тощо. Баштанні культури є різновидністю овочів, які представлені у нас кавуном, динею, гарбузом, кабачками.

Вирощування кормових культур складає посіви багаторічник i однорічних трав, кукурудзи на силос та кормових коренеплодів. Плодівництво представлене садівництвом, ягідництвом, виноградарством.

В структурі посівів провідне місце займають зернові культури. В Україні вирощують озимі та ярі культури. Їх площі майже однакові. Сіють, як правило, більш озимих культур, бо вони дають вищі врожаї. Однак при загибелі озимих вони пересіваються ярими.

Провідне місце в структурі посівів озимих культур посідає озима пшениця (врожайність 25-38 ц/га). Основними регіонами вирощування озимини є області Степової і Лісостепової зон, де ця культура займає понад 1/4 посівів i 1/2 площ, зайнятих під зерновими.

Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Основні райони його вирощування - Полісся i західна частина України. Врожайність культури становить 15-24 ц/га.

Провідне місце в структурі посівів зернових належить ярому ячменю. Він вирощується повсюдно з найбільшою концентрацією у південних районах України. Площі ярого ячменю розширюються у ті роки, коли ним пересівають озимі.

Другою за площею ярою зерновою культурою є кукурудза. Найбільш значна територіальна концентрація кукурудзи спостерігається в північній i центральній частинах степу, на півдні Лісостепу. високими врожаями кукурудзи на зерно відзначаються Закарпатська, Чернівецька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Полтавська, Запорізька, Миколаївська i Херсонська області.

Цінною фуражною i продовольчою культурою є овес. Його вирощують в основному у північній та західній частинах України, а на півдні й у центрі республіки його часто використовують для пересіву озимини.

Значні площі в Україні відводяться під гречку – до 342 тис. га. Найбільш значні площі культура займає у Чернігівській, Житомирській, Київській та Сумській областях.

Рис сіють в Степовому Криму, на заплавних землях Дунаю i Південного Бугу. Культивують його переважно при штучному зрошенні, найчастіше з постійним затопленням поля.

В Степовій i Лісостеповій зонах вирощують просо. Значно розширюються посіви зернобобових.

Україна займає провідне місце за рівнем територіальної концентрації посівних площ технічних культур.

Провідною технічною культурою є цукровий буряк, під ним зайнято 44% площі під технічними культурами. Так як культура потребує родючих ґрунтів, достатню кількість тепла, значне зволоження тому основним районом їх вирощування є Лісостеп (понад 85% виробництва цукрових буряків), а також південь Полісся i північ Степу.

Друге місце за посівами технічних культур належить соняшнику. Культура світлолюбива, посухостійка, вимагає родючих ґрунтів. Найкращі умови вирощування соняшнику є в Степовій зоні. Найого посіви припадає 40% усієї площі під технічними культурами.

Основною волокнистою культурою є льон-довгунець, який потребує вологого нежаркого літа, тривалого світового дня. Культура добре росте у Поліссі та передгір'ях Карпат. Коноплі вирощують на сході Полісся i в Придніпров'ї, а також у Миколаївській та Одеській областях.

Лікарські та ефіроолійні культури вирощують в основному на правобережжі Лісостепу та в Криму.

Важливе значення також має хміль, тютюн та махорка.

Частка картоплі у загальній посівній площі становить близько 6%. Третина посівних площ культури знаходиться на Поліссі, близько половини - в Лісостепу. Найбільші врожаї збирають на Поліссі, оскільки тут достатня кількість вологи, супіщані ґрунти з добрим доступом повітря.

Вирощування овочів поширене на всій території країни, але найбільше в Степовій та Лісостеповій зонах.

Баштанні культури вирощують у південних районах Степу – Херсонська, Миколаївська, Одеська області.

Важлива товарна галузь плодівництва – виноградарство. В Україні вирощують майже 50 сортів винограду. Основні площі виноградників зосереджені в південній i центральній частині Степу, передгір'ях Криму i Закарпатті.

Найбільш питома вага кормових культур у південних i південно-східних областях країни, а найменша – у поліських областях та передгір'ях Карпат. Кормовими культурами засіяно понад третину орних земель. 3 них половину займають однорічні та багаторічні трави, близько 40% – кукурудза на силос i зелений корм, а решту припадає на кормові коренеплоди i кормові баштанні культури.

Тваринництво. В структурі валової продукції сільського господарства на тваринництво припадає 55%. Основні його галузі – скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. До тваринницьких галузей також відносяться ри6ництво, бджільництво, шовківництво та кліткове звірівництво.

Розвиток тваринництва залежить від рослинництва, насамперед від кормо виробництва. Сучасне кормо виробництво складається з вирощування кормових i зернофуражних культур, а також використання відходів i побічної продукції зернових, технічних та інших культур.

Промисловим виробництвом комбінованих кормів зайнята комбікормова промисловість.

Відходи підприємств харчової промисловості, громадського харчування та харчові відходи населення використовують як корм для тварин безпосередньо, без додаткової переробки.

Провідне місце у структурі тваринництва належить скотарству. Галузь поширена по всій території України. Розрізняють скотарство молочного, молочно-м'ясного та м'ясного напрямків. М'ясо-молочними вважаються такі господарства, в яких товарна продукція молока становить менш як 50% від усієї реалізації. Коли на м'ясо припадає 75% i більше від вартості продукції скотарства, то господарство належить м'ясному напрямку. Молочне скотарство розвивається переважно навколо великих міст i наПоліссі, де є достатньо соковитих трав. Для районів з потужною кормовою базою, де висока частка соковитих трав, властивий молочно-м'ясний напрям. Це характерно для Лісостепу, частково Степу, гірських районів Карпат та Криму. М'ясо-молочна спеціалізація скотарства збереглась у господарствах південно-східних частинах посушливих областей (Миколаївської, Херсонської), степового Криму. М'ясний напрям розвивається тільки у спеціалізованих на вирощування молодняка господарствах усіх зон, які виникли при цукрових, крохмале-патокових, спиртових заводах, відходи яких служать висококалорійними кормами.

Потужною галуззю продуктивного тваринництва є свинарство. Воно, як галузь скороспілого тваринництва розвивається в усіх регіонах України. У найбільших масштабах воно сконцентровано у великих вузькоспеціалізованих господарствах приміських зон більших i найбільших міст.

Вівчарство поширене головним чином у Степу, особливо південному, та в Карпатах. У Степу розвивається вовняне, переважно тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, яке дає якісну вовну. На Поліссі i в Карпатах переважає грубововняне, шубне вівчарство, що дає високоякісні, міцні, теплі овчини, з яких виготовляють кожухи.

Птахівництво розвинуте в усіх областях. Розводять курей, гусей, качок, індиків. Найбільша увага приділяється збільшенню поголів'я курей для одержання м'яса i яєць. Створено великі птахофабрики поблизу великих міст, промислових i рекреаційних центрів.

Конярство зосереджене переважно в районах Карпат, 3акарпаття та на Поділлі i Поліссі. Поголів'я коней в Україні становить не менше, ніж 1 млн.

Дедалі важливого значення набуває ставкове рибництво. Розводять переважно коропа. Товарне значення має форель, яка водиться у гірських річках.

Бджільництво поширене у всіх зонах, але найкращі умови для його розвитку на Поліссі та в Лісостепу.

Шовківництво добре розвинуте в степових i частково в лісостепових областях.

Розвивається в Україні звірівництво. 3 хутрових звірів на спеціалізованих фермах i звірогосподарствах розводять сріблясто-чорну лисицю, норку, голубого песця, нутрію.

У лісостепових i поліських областях поширене кролівництво, яке дає вдвічі більше м'яса, ніж вівчарство.

Харчова промисловість є провідною переробною ланкою аграрно-промислового виробництва. В перероблюваної сільськогосподарської продукції 85% як сировина, поступає на підприємства харчової, а 15% - у галузі легкої промисловості. Розміщення окремих галузей цього виробництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактору. У відповідності з цим виділяються три групи галузей харчової промисловості:

1. Галузі, які переробляють нетранспортабельну (або мало-транспортабельну) сировину при високих нормах її витрат i обмежених строках зберігання i виробляють транспортабельну продукцію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела відповідної сировини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, маслоробна, олійно-жирова промисловість.

2. Група галузей та виробництв, що переробляють транспортабельну сировину i випускають малотранспортабельну продукцію або продукцію з обмеженими строками її зберігання. Такі галузі розміщуються в районах споживання готової продукції. Це - хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, макаронна, молочна промисловість, виробництво безалкогольних та слабоалкогольних напоїв.

3. Галузі, які можуть бути розміщені як в районах зосередження сировини, так i и районах споживання готової продукції (м'ясна, борошномельна). До цієї групи входять i ті галузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути територіальне відокремленими. 3окрема, в районах виробництва сировини здійснюються первинні стадії переробки сировини, а в районах споживання - стадії, що завершують процес переробки напівфабрикатів (тютюнова, виноробна галузі промисловості).

Цукрова промисловість є традиційною галуззю спеціалізації України. Україна дає до 60% цукру країн СНД. Більшість цукрових заводів розміщені в Лісостепу. До складу галузі входить 214 підприємств у тому числі 192 цукропіскові та 7 рафінадних заводів. Найбільшими виробниками цукру є Вінницька, Київська, Хмельницька, Тернопільська, Черкаська, Полтавська області.

Борошномельно-круп’яна промисловість є однією з найдавніших галузей. 3начна кількість її підприємств зосереджена як у районах сировини, так i в місцях споживання, зокрема в степових i лісостепових областях. Найбільші центри - Київ, Харків, Дніпропетровськ, 3венигородка, Миронівка, Тальне (Черкаська обл.). Основне завдання - підвищення якості продукції, виробництво борошна i круп вищих сортів.

Хлібопекарна та кондитерська промисловість. Їх об'єднує схожа сировинна база та головний фактор орієнтації - споживач. У великих та найбільших містах - Києві, Харкові, Одесі, Луганську, Львові, Житомирі, Донецьку, Дніпропетровську тощо - працюють найпотужніші хлібокомбінати i кондитерські фабрики України.

М'ясна промисловість щороку дає до 2,5 млн. тонн м’яса, яке надходить у торгівельну мережу в свіжому вигляді, як ковбаси, копченості, м'ясні консерви. Крім цього постачає іншим галузям шкіри, кістки, желатин тощо. Найбільшими виробниками м'яса є Київська, Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Вінницька, Чернігівська області та Крим. В структурі виробництва м'яса на першому місці - яловичина та телятина; свинини, м'яса птиці, баранини виробляється менше.

Молокопереробна промисловість охоплює маслоробну, сироварну, молочноконсервну галузі, а також виробництво продуктів з незбираного молока. На сировину орієнтуються маслоробні, сироварні та молочно - консервні заводи. В районах споживання розміщують підприємства, що впускають продукцію з незбираного молока. В Україні працює близька 500 підприємств молокопереробної промисловості та 10 молоко консервних заводів, всі вони розміщені в районах зосередження сировини.

Олійно-жирова промисловість виробляє олію та маргарин. Основою для її розвитку в Україні є значні посіви соняшнику. Галузь щороку дає до 1 млн. тонн олії та 200 тис. тонн маргарину. Комбінати галузі тяжіють до сировини. Найбільшими виробниками продукції є Дніпропетровська, Одеська, Запорізька, Донецька; Чернівецька, Кіровоградська області.

Підприємства плодоовочевої промисловості здійснюють усі види переробки плодів i овочів, а також їх зберігання. Найбільші підприємства галузі (консервні та овочесушильні заводи, засолювальні пункти) розміщуються в південних та західних областях України (Херсонська, Миколаївська, Одеська, Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Закарпатська, Вінницька, Тернопільська області, республіка Крим).

Виноробна промисловість як сировину використовує виноград, фрукти, ягоди. Первинне виноробство розміщене у районах виробництва сировини, а вторинне виноробство та розлив вина розміщені як у районах виробництва сировини, так i у місцях споживання. Найбільшими виробниками різних виноградних вин та коньяків є міста Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей. У Донбасі, Придніпров'ї, деяких обласних центрах лісостепової зони, де багато садків та ягідників, виробляються плодово-ягідні вина.

Спиртова промисловість, як правило, розміщується в невеликих містах, орієнтується на сировинну базу – мелясу, зерно (пшениця, жито, ячмінь.. кукурудза), картоплю тощо. Виробництво винного спирту та спирту-сирцю сконцентровано в Черкаській, Вінницькій, Київській, Чернігівській та інших областях.

Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується н основному в харчовій промисловості. Сировинний фактор є вирішальним в картопле-крохмальному виробництві, оскільки для одержання 1 тонни крохмалю необхідно майже б тонн картоплі. Найбільшими виробниками картопляного крохмалю є Чернігівська ї Житомирська області. Останнім часом виробляють крохмаль з пшениці, кукурудзи, рису. На переробці кукурудзи спеціалізується Верхньодніпровський комбінат.

Рибна промисловість розміщена у Південному економічному районі та прив'язана до портів Керчі, Бердянська, Маріуполя, Одеси, Севастополя, Очакова, Херсона, Вилкова, Ізмаїла, Кілії. Там переро6ляють i реалізують рибу, виловлену у Світовому океані. У деяких містах, віддалених від моря. переробляють рибу місцевих водоймищ.

Дата добавления: 2014-11-28