Поняття «норма» і «аномалія» у психічному розвитку дити­ни

ЛЕКЦІЯ 6. ВІДХИЛЕННЯ У ПСИХІЧНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ: СУТНІСТЬ І КЛАСИФІКАЦІЯ

План

1. Поняття «норма» і «аномалія» у психічному розвитку дитини.

2. Класифікація відхилень у розвитку і поведінці дітей.

3. Діагностика відхилень у розвитку дитини.

Поняття норми у науці вживається в трьох основних значеннях: статистична норма, функціональна норма, ідеальна норма.

Статистична норма - це явище, що знаходиться в межах серед­ньої величини, вимірюється за допомогою статистичних методів (на­приклад: коефіцієнт рівня інтелекту нижче 80 - є низьким, а вище 110-високим). Визначає місце людини в ряду інших.

Функціональна - це індивідуальна норма, що виявляється в мож­ливостях людини. Дуже важливим у навчально-виховному процесі є те, що даною нормою зазначається коло потенційних можливостей дити­ни, таким чином прогнозуючи специфічний шлях її розвитку.

Ідеальна норма - це найкращий спосіб існування особистості в оп­тимальних соціальних умовах. Така норма є зразком, ідеалом, якого досягти неможливо, а можна тільки прагнути наближення.

Отже, норма - встановлена міра, середня величина чого-небудь. Норму треба розуміти як процес самореалізації особистості в конкрет­них суспільних і природних умовах. Аномалія - відхилення від норми, від загальної закономірності, неправильність у розвитку. Аномалія мо­же розглядатися лише на тлі норми.

Існують критерії розмежування понять «норма» - «аномалія», що допомагають визначити педагогу ступінь складності порушення в пси­хічному й особистісному розвитку дитини. Різні вчені пропонують в основу критеріїв класти різні ознаки. Найбільш докладно описав крите­рії норми - аномалії англійський психіатр М. Раттер.

1. Врахування вікових особливостей і статевої приналежності дитини. Деякі особливості поведінки властиві тільки дітям певного віку. Так, хворобливе переживання розлуки з батьками властиве малятам, для дітей інших вікових груп - це сигнал для занепокоєння. Наявність ознак жіночої поведінки в хлопчиків, а чоловічої – у дівчаток є аномалі-

єю, симптомом того, що з віком у них можуть з'явитися сексуальні по­рушення в поведінці, а саме гомосексуалізм.

2. Врахування тривалості збереження розладу. Усі діти завжди знаходяться у певному стані, наприклад, пригніченість, радість, неба­жання йти до школи, страх, бажання чого-небудь або туга за ким-небудь. Це може продовжуватися від одного дня до декількох тижнів Якщо ж такий стан є характерним для особи протягом кількох місяців або років, - це ознака аномалії в розвитку.

3. Врахування життєвих обставин. Життєві обставини можуть впливати на поведінку й емоційний стан дітей: наприклад, поява в рo-дині молодшої дитини, смерть близьких, зміна школи або класу, пере­їзд тощо.

4. Врахування безпосереднього культурного середовища, у якому зростає і виховується дитина. Так, у християн і мусульман по-різному виховують дівчаток і хлопчиків. А, отже, деякі ознаки жіночої або чоло­вічої поведінки у мусульманських родинах не можна розглядати як аномальні.

5. Врахування ступеня порушення. Окремі симптоми зустрічають­ся частіше, ніж цілий комплекс симптомів. Тому важливо звертати ува­гу на множинні емоційні або поведінкові розлади, особливо якщо вони одночасно стосуються різних сторін психічного життя.

6. Врахування важкості і частоти симптомів. Для дітей в основ­ному характерні помірні, зрідка виникаючі порушення. Це норма. Ано­малія - серйозні розлади, що часто повторюються.

7. Врахування ознак, що характерні для поведінки і розвитку конк­ретної дитини. Варто уважно поставитися до проявів порушень, які важко пояснити законами нормального дозрівання і розвитку.

8. Врахування ситуаційної специфічності симптому. Варто звер­тати увагу на ситуацію, у якій спостерігається порушення поведінки Вирішуючи питання про «норму - аномалію» розвитку дитини, необ­хідно враховувати всі критерії. Визначення «ненормальність» слід співвідносити з тим, наскільки відхилення від норми сповільнює розви­ток. Важливо пам'ятати, що визначення «норма» - «аномалія» у кож­ному конкретному випадку - це дуже складна робота, що передбачає встановлення характеру порушення розвитку конкретної дитини.

Психічне здоров'я розглядається як вид ідеальної норми.

Психічне здоров'я - стан дійсного благополуччя, що характеризу­ється відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує адекват­ну умовам навколишнього життя регуляцію поведінки і діяльності.

Критерії психічного здоров'я:

• стан відповідності психіки (образів, думок, почуттів) відображу­ваним об'єктам;

• адекватний віку рівень пізнавальної й емоційно-вольової зрілос-

ті, що виявляється в адаптації до зовнішніх умов;

• здатність до саморегуляції поведінки;

• розумне планування життєвих цілей, підтримка активності в їх­ньому досягненні.

На практиці найбільш часто використовується статистична процеду­ра оцінки нормальності дитини: порівнюється, чи відповідає дитина да­ного віку рівню розвитку, характерному для більшості дітей цього віку.

Зазначені вище три категорії норми варто враховувати при визна­ченні норми розвитку дитини:

• рівень її розвитку відповідає рівню більшості дітей цього віку;

• дитина розвивається у відповідності зі своєю індивідуальністю (можливостями);

• поведінка відповідає вимогам суспільства.

Таким чином, норма розвитку - це не усереднений для віку показ­ник, а оптимальний, з погляду суспільства, рівень, співвіднесений з індивідуальними особливостями дитини.

Поняття "відхилення" використовується для позначення розбіжнос­ті з деякою нормою в поведінці, установках, цінностях, що розгляда­ються як прояви аномальної психіки. Якщо мова йде про нормальну психіку, то "відхилення" - це невідповідність рівня розвитку і поведінки дитини системі запропонованих їй соціальних вимог і очікувань, що не виходить за межі норми і не обумовлена органічними поразками центральної нервової системи.

Види відхилень від норми: затримка, порушення.

Затримка - це зниження темпу психічного розвитку в порівнянні з більшістю дітей даної вікової групи, що не виходить за межі вікової норми. Вона може мати тотальний або парціальний характер, в остан­ньому випадку розвиток набуває дисгармонійного характеру, переви­щуючи межі гетерохронії.

Порушення - це формування негативних особистісних комплексів, що виявляються в порушеннях поведінки, спілкування, діяльності, не сумісних із соціальними нормами.

Види відхилень у патології систематизовані В.В.Лебединським на підставі головної якості порушень.

Тотальне недорозвинення характерне для раннього дитинства, коли мозок ще незрілий. Проявляється у недостатності вищих психіч­них функцій (мислення, мовлення).

Затримка розвитку - характерне уповільнення темпу розвитку пі­знавальної й емоційної сфер. Спостерігається мозаїчність ураження, коли поряд з недостатньо розвинутими функціями є і збережені.

Ушкоджений розвиток - виникає після 2-3 років у результаті пато­логічного впливу на мозок, коли велика частина мозкових структур сформована, що веде до важкого регресу інтелекту, розладу емоційно-

особистісної сфери, порушення цілеспрямованості діяльності

Дефіцитарний розвиток - це важкі порушення окремих систем: зору, слуху, мови, опорно-рухового апарату.

Перекручений розвиток - спостерігається інша послідовність роз­питку функцій, у порівнянні з нормальним розвитком: розвиток мов­лення випереджає розвиток рухів, словесно - логічне мислення фор­мується раніше предметних навичок. При цьому функції, що розвива­ються прискорено, не активізують інших.

Дисгармонійний розвиток - особливістю є вроджена, або рано на­бута диспропорційність психіки в її емоційно-вольовій сфері.

У дефектології розрізняють такі категорії аномальних дітей:

• з розладами слуху (глухі, туговухі, пізніше оглухлі);

• з розладами зору (сліпі, з поганим зором);

• з інтелектуальними розладами (розумова відсталість)'

• з важкими мовленнєвими розладами (логопати);

• з комплексними розладами (сліпоглухі);

• з порушеннями опорно-рухового апарату;

• з вираженими психопатичними формами поведінки

Недолік, порушення або ушкодження, втрата або відсутність якого-небудь органа називається дефектом.

За походженням дефекти можуть бути органічними і функціональ­ними.

Органічний дефект - це порушення, відсутність або недолік якого-небудь органа або його частини. Органічні дефекти можуть бути: гене-ралізованими (розумова відсталість) та ізольованими (затримка психі­чного розвитку, сліпота, глухота, порушення рухів і мовлення). Причи­ни: спадкові, серцево-судинні захворювання, паралічі, травми.

Функціональний дефект - це порушення функцій органу або зага­льних функцій всього організму без порушення тканини органу. При­кладом можуть слугувати неврози, психоневрози, психопатія психози порушення поведінки. Причини: порушення соціальних зв'язків індиві­да. Дефект може виявлятися й у темпі розвитку. Розрізняють два варі­анти: акселерацію - прискорений розвиток, і ретардацію (затримку) -відставання в розвитку.

Акселерація як дефект розвитку виявляється в передчасному ста­тевому дозріванні. Ретардація може виявлятися в затримці мовленнє­вого розвитку, емоційно-вольового, інтелектуального. Причинами від­ставання є: негативні особливості соціального оточення тривалі і хро­нічні захворювання дитини, внутрішніх ендогенні фактори.

У багатьох випадках буває кілька порушень і тоді говорять про ускладнений або складний дефект.

Складний дефект характеризується сполученням двох або більше порушень {розлади слуху і моторики, зору і слуху). При ускладненому

дефекті можливе виділення головного порушення і тих розладів, що його ускладнюють. Приклад: у дитини з порушеннями розумового роз­витку можуть спостерігатися нерідко виражені дефекти зору, слуху, опорно-рухового апарату, емоційні і поведінкові розлади. Може бути сполучення ушкодження і недорозвинення.

Причинами відхилень у розвитку вважають вплив на організм зов­нішніх і внутрішніх несприятливих факторів, що визначають специфіку розладу або порушення розвитку.

Мозок людини найбільш чутливий різних несприятливих факторів у критичні періоди розвитку, коли формуються найбільш важливі функці­ональні системи, спостерігається інтенсивна диференціація нервової системи. Несприятливі впливи на плід у період 3-Ю тижнів розвитку j можуть бути причинами важких порушень розвитку.

На пізніших етапах розвитку вираженість дефекту може варіювати від важкого порушення функції або її повної відсутності до легкої за­тримки темпу розвитку.

Порушення виникають у процесі внутрішньоутробного, післяполо­гового розвитку, важких пологів або в результаті спадкових факторів. В залежності від причин виникнення порушення розвитку поділяють на вроджені і набуті.

Перша група причин: патогенні фактори, що викликають захворю­вання матері в період вагітності, токсини, інтоксикації, порушення об­міну речовин, акушерська патологія (вузький таз, затяжні чи стрімкі пологи, обвиття плоду пуповиною, неправильне положення плоду), хімічні речовини (ліки), радіоактивне випромінювання.

Найбільш важкі порушення нервової системи, органів слуху, зору, фізичні, психічні бувають при токсоплазмозі {збудник проникає з орга­нізму матері в плід через плаценту).

При вродженій краснусі відзначаються різноманітні поразки зору, а також рухові порушення. Внутрішньоутробні інфекції можуть бути при­чиною мікроцефалії, гідроцефалії, паралічів.

Можливі різні ембріональні мозкові розлади внаслідок резус-несумісності крові матері і плоду. У цьому випадку страждають підкір­кові утворення, скроневі області кори і слухові нерви.

Чим раніше у ембріогенезі ушкоджується мозок плоду, тим більш важкими є порушення розвитку.

Друга група вроджених порушень - це спадкові генетичні розлади (геномні, генні, хромосомні). Вони можуть призвести до олігофренії, хвороби Дауна, різних видів глухоти і дефектів зору.

Негативно впливає на потомство алкоголізм і наркоманія батьків. Набуті порушення можуть бути наслідками пологових і післяпологових уражень організму дитини. Досить поширеними серед причин цієї гру­пи є асфіксія (киснева недостатність) і внутрішньочерепні родові трав-

ми (крововилив у мозок при неправильних діях акушера).

Особливу групу складають дитячі церебральні паралічі, що є наслід­ком ушкодження мозку. Рухові порушення часто сполучаються з розла­дами емоцій, затримкою фізичного і мовленнєвого розвитку, судомами.

Набуті порушення є наслідком захворювань, перенесених у ран­ньому дитячому віці. До них відносять інфекційні хвороби нервової ' системи: менінгіти, енцефаліти, поліомієліт. Менінгіт (запалення моз­кових оболонок) може призвести до гідроцефалії, глухоти, рухових розладів, затримки фізичного розвитку.

Енцефаліт (запалення головного мозку) у ранньому віці може стати причиною глибоких затримок психічного і моторного розвитку, афекти­вних спалахів, нестійкого настрою.

Поліомієліт може викликати паралічі окремих груп м'язів. Небезпе­чні також такі хвороби, як грип і кір.

Черепно-мозкові травми складають 25-45% усіх випадків ушко­джень у дитячому віці. Це можуть бути забиті місця, струси, здавлю­вання мозку. Вони можуть викликати порушення слуху, зору, пам'яті, мовлення, зниження темпу інтелектуальної діяльності.

Соціально обумовлені відхилення визначаються депривацією.

Психічна депривація - це психічний стан, що виникає при незадо­воленні основної психічної потреби в достатньому обсязі і протягом щодо тривалого часу.

Це можуть бути потреби у певній кількості стимулів: потреба в умовах навчання, потреба в спілкуванні з близькими, у соціальному функціонуванні, що дозволяє засвоїти різні соціальні ролі і цінності.

До соціально зумовлених порушень відносять різні типи патохара-ктерологічного формування особистості, її емоційно-вольової сфери, що виявляються в патологічно закріплених реакціях протесту, опозиції, відмовах. Ці порушення зумовлені тривалими несприятливими умова­ми виховання.

До негативних впливів оточення належать: педагогічна занедба­ність; відсутність стабільного спілкування; почуття невпевненості в собі; неуспішність у соціальному функціонуванні.

Аномальний розвиток - це розвиток, порушений дефектом (дизон-тогенез). "Це якісно своєрідний тип розвитку" (Л.С.Виготський).

Найбільш ґрунтовні розробки у галузі аномального розвитку були здійснені видатним російським психологом Л.С.Виготським. Вій пока­зав, що найбільш загальні закони розвитку нормальної дитини просте­жуються й у розвитку аномальних дітей. Але ці загальні закономірності знаходять своєрідне конкретне вираження в тому й іншому випадку. Там, де ми маємо справу з нормальним розвитком, ці закономірності реалізуються при одному комплексі умов. Там, де перед нами розгор­тається атиповий розвиток, що відхиляється від норми, ті ж самі зако-

незмірності за умов реалізації зовсім в іншому комплексі умов набува­ють якісно своєрідного, специфічного вираження.

Обґрунтовуючи положення про спільність законів розвитку норма­льної й аномальної дитини, Л.С. Виготський підкреслював, що загаль­ним для обох варіантів є соціальна обумовленість психічного розвитку.

Ідея соціальної обумовленості розвитку специфічно людських пси­хічних процесів і властивостей має практичну значущість, яка полягає у підкресленні важливої ролі педагогічного впливу в розвитку психіки.

Дата добавления: 2014-11-28