Стисла характеристика транспорту загального користування

ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА

Транспорт як загальна складова суспільного виробництва

Поняття “Транспорт” виникло від лат. “transportare” – перевозити, переміщувати.

Транспорт – це сукупність виробничо-технологічних комплексів, організацій і підприємств, призначених для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученнях і надання інших транспортних послуг усім споживачам.

Роль і значення транспорту закріплено в ст. 1 Закону України “Про транспорт” (від 10.11.1994 р.) в якій визначено, що транспорт – одна з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовільняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях.

Для задоволення потреб у перевезенні пасажирів і вантажів необхідні транспортні засоби і комплекси, які мають бути побудовані і повинні перебувати у відповідному технічному стані, необхідне своєчасне впровадження заходів технічного переозброєння і передових методів з вдосконалення всіх ланок транспортної системи.

В Україні галузевий склад транспортного комплексу має свою організаційну структуру:

1. Наземний.

1.1. Залізничний.

1.2. Автомобільний.

1.3. Трубопровідний.

2. Водний.

2.1. Морський.

2.2. Річковий.

3. Повітряний.

4. Космічний.

Специфічною галуззю Транспортного Комплексу є міський електричний транспорт.

Виробничим процесом у транспорті є переміщення вантажів і людей. Одним з характерних показників є обсяг перевезень, тобто кількість перевезених вантажів (пасажирів) за певний проміжок часу (рік, місяць, добу). Для обчислення роботи транспорту береться до уваги й відстань перевезень. Добуток обсягу перевезень на відстань їх транспортування називається вантажно – або пасажирообігом й визначається відповідно у тонно-кілометрах і пасажиро-кілометрах.

В Україні сформована Єдина транспортна система України, яку згідно ст. 21 Закону України “Про транспорт” становлять: транспорт загального користування (залізничний, автомобільний, морський, річковий і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт та шляхи сполучення загального користування.

1. Залізничний – протяженість залізничної мережі складає приблизно 23000 км – 4 показник в світі (після США, Росії і Канади).

“+” - лідер пасажирообороту (50-70% загального обсягу перевезень);

- низька собівартість.

“-“ - низька маневреність;

– висока вартість прокладання залізниць.

2. Автомобільний – приб. 170000 км – мережа автодоріг загального користування.

“+” - висока маневреність;

– домінує у перевезеннях на короткі відстані.

3. Морський – приб. 2500 км водних шляхів.

“+” - мала собівартість транспортування;

– 95% закордонні плавання.

“-“ - невелика швидкість переміщення.

4. Річковий – виконує допоміжний характер. Внутрішні річкові судноплавні шляхи – 2,3 тис. км.

5. Авіаційний –

“+” - велика швидкість перевезень;

- найвища безпека.

“-“ - висока вартість.

6. Міський електричний транспорт - тролейбусні лінії – 4,4 тис. км; трамвайні лінії – 2,1 тис. км, метрополітенівські лінії – 99,1 км.

“+” - найбільш зручний, надійний і безпечний вид міського транспорту;

- вирішує проблему масових швидкісних перевезень пасажирів.

“-“ - характеризується великими капіталовкладеннями.

Поняття, предмет і метод транспортного права

Поняття транспортного права в юридичній літературі розглядалося ще на початку ХХ століття й виникла необхідність визначити відповідне місце у системі права. У науці з цього питання є кілька поглядів:

І. Немає підстав для відокремлення транспортного права в самостійну галузь.

По-перше – регулює не певний тип правовідносин, а сукупність різних правових норм, які регулюють різні види правовідносин (переважно майнові та управлінські), що виникають у зв’язку з діяльністю транспорту.

По-друге – не галузь права, а міжгалузевий комплекс, тому що для правового регулювання транспортної діяльності в ньому застосовується не єдиний метод правового регулювання, а методи різних галузей права.

ІІ. Транспортне право – самостійна галузь права.

Традиційно склалося відокремлення галузей права по предмету і методу правового регулювання. Розрізняють:

1. Профілюючі (фундаментальні, самостійні) – конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне.

2. Спеціальні – трудове, земельне, сімейне, фінансове.

3. Комплексні – (не пов’язані єдиним методом і механізмом регулювання; містяться в профілюючих галузях) – господарське, житлове, природоохоронне.

Яке ж місце в системі права займає транспортне право?

Транспортне право – відносно самостійна галузь права, яка регулює суспільні відносини, що складаються у зв’язку з організацією і діяльністю транспорту по забезпеченню внутрішніх і міжнародних транспортно-економічних зв’язків і потреб населення у перевезеннях.

Риси, завдяки яким можна доводити, що Транспортне право – це галузь права

1. Існує значний масив кодифікованих актів (Транспортне законодавство є найбільш кодифікованим законодавством в Україні. На всіх видах транспорту діють Кодекси, закони, Статути).

2. Наявність базового комплексного Закону України “Про Транспорт” (на що посилається Земельний Кодекс).

3. Наявність специфічних ознак у правовідносинах, що регулюються нормами транспортного права (визначаються права, обов’язки і відповідальність суб’єктів транспортних правовідносин – залізниця, водій автобуса, водій таксі).

4. Специфічні трудові відносини (імперативне регулювання відносин зверху донизу, уніформа, знаки розрізнення, атрибути влади на манір воєнізованих структур).

5. Наявність правових норм, притаманних тільки транспортному праву (промисловий залізничний транспорт, начальник порту, капітан судна, екіпаж повітряного судна).

Отже, Транспортне право в структурі права і в правовій системі України посідає місце комплексної галузі права. В залежності від переважаючих правовідносин його можна розглядати як частину Цивільного, Господарського або Адміністративного права (підгалузь Цивільного, Господарського або Адміністративного права).

Предметом правового регулювання Транспортного права виступають суспільні відносини, що виникають:

1. Між перевізниками та споживачами транспортних послуг.

2. Між перевізниками при здійсненні процесу перевезень.

3. Між органами управління транспортом і перевізниками.

Методи правового регулювання у Транспортному праві

Це поєднання (сукупність) прийомів, способів і операцій юридичного впливу на суспільні відносини.

1. Історичний (вивчення розвитку транспортно-правових явищ).

2. Аналізу (вивчення класифікації транспортно-правових явищ, їх зв’язок з іншими явищами суспільного життя).

3. Порівняльний (вивчення транспортно правових явищ порівнюючи та визначаючи їх подібність або спорідненість на різних рівнях).

4. Статистичний (обробка показників для наукових та практичних цілей).

5. Системно-функціональний (Транспортне право вивчається за допомогою та із застосуванням системно-функціонального підходу).

6. Спеціально-юридичний (аналіз змісту чинного законодавства).

6.1. Транспортному праву більш властивий адміністративно-правовий метод регулювання суспільних відносин, який використовує в основному такі єдині засоби, як приписи (див. ч. 2 ст. 2 Закону України “Про транспорт” (Норм...); ч. 1 ст. 12 Закону України “Про транспорт” (Підпр...); заборони (див. ч. 2 ст. 5 Закону України “Про транспорт” (Втручання...).

6.2. Диспозитивний (координації і рекомендації).

6.3. Цивільно-правовий.

6.4. Господарсько-правовий.

Дата добавления: 2014-12-16