Лекція 13. Показники міграції

Основне джерело зведень про міграцію населення - державна статистика, що включає поточний облік міграції і матеріали переписів населення; крім того, організуються вибіркові обстеження, ціль яким, як правило, - з'ясування мотивів переміщень. Міграція населення досліджується за допомогою системи показників, кожний з який розкриває переважно ту чи іншу сторону явища (обсяг, склад мігрантів, напрямок переміщень, їхня інтенсивність, результативність і інші).

Показники міграції - абсолютні і відносні числові характеристики міграційного процесу на різних його стадіях: потенційної міграції, переселення, приживлюваності новоселів; використовувані в аналізі міграційної ситуації на рівні країни, чи регіону поселення. Показники міграції можуть характеризувати загальний рівень рухливості населений територій, масштаби, структуру, напрямки і результативність міграційних потоків за той чи інший період. Здебільшого - це розрахункові відносні показники (коефіцієнти міграції), засновані на зіставленні абсолютних показників (прибуттів, вибутті, міграційного приросту, сальдо міграції, міграційного обороту й ін.) із середнім числом досліджуваної сукупності населення за визначений період. З метою порівнянності з показниками природного руху коефіцієнти міграції обчислюються, як правило, у розрахунку на 1000 чоловік відповідної чи території соціально-демографічної групи населення. Найменш розроблені в міграційній теорії і практиці показники потенційної міграції і приживлюваності новоселів.

Як самі загальні показники потенційної міграції можуть бути використані частки потенційних мігрантів (обличчя, що прийняли, але ще що не реалізували рішення про від'їзд із даного населеного пункту) і відповідних стабільних контингентів у складі як усієї сукупності населення, так і складових його соціально-демографічних груп (по підлозі, віку, національності, професії, утворенню і сімейному статусу, місцеві народження, що предыдут проживання й ін.). Рівень потенційної міграційної рухливості населення різних територій найчастіше оцінюється за результатами реалізації міграційних установок. Найбільш точний показник рівня міграційної рухливості -кількість переселень за весь прожитий період життя в облич визначеного чи віку населення в цілому.

Показники фактичної міграції (переселень) можуть бути підрозділені на три групи: загальні, що характеризують зведені для території міграційні процеси; спеціальні (структурні), що характеризують міграцію конкретних соціально-демографічних груп, і показники міжрайонного (межтерриториального) обміну, що характеризують міграційні зв'язки між конкретними територіями міграційного обміну. Вони включають у свій склад показники потужності, інтенсивності і результативності міграції. Масштаби і потужність міграції відбивають, по-перше, абсолютні показники - числа прибулих, вибулі чи їхні суми (міграційний оборот), по-друге, відносні показники - питомі ваги мігрантів з різних районів виходу в загальному числі мігрантів району вселення. Як відносну характеристику потужності міграції можуть виступати і коефіцієнти інтенсивності міграції. Поняття інтенсивності міграції характеризує її частоту у визначених територіально-демографічних групах і виражається правильним дробом, чисельник якого - кількість мігрантів (прибула, вибула чи їхня сума), а знаменник - середня за період чисельність населення.

Результати міграції населення характеризуються поруч абсолютних і відносних показників. Серед них - сальдо міграції, міграційний приріст, що розраховується як різниця між загальним і природним приростом населення. Його частка в загальному чи природному, чи чисельності населення, дозволяє оцінити роль міграції у формуванні населення. Результативність міграції населення характеризується також числом вибулих у розрахунку на 10000 прибулих на дану територію. Цей показник може бути розрахований і як загальний, і як міжрайонний. У першому випадку оцінюються загальні результати міграційного обміну територій, а в другому - її обмін з кожною конкретною територією.

Коефіцієнт загальної результативності міграції:

Коефіцієнт результативності міграційних зв'язків:

де - загальне число вибулих з району; - загальне число прибулих у район j; у випадку результативного обміну значення коефіцієнтів повинне бути менше 1000, і навпаки.

Показники приживлюваності. Для характеристики кінцевої стадії міграційного процесу - приживлюваності новоселів - можуть бути використані показники рухливості населення - співвідношення між чисельністю населення, що вселилося в даний район, і місцевими уродженцями, між новоселами і старожилами; розподіл приїжджого населення в залежності від часу вселення. Рівень приживлюваності вимірює частка, що залишилися до даного моменту з числа приїжджих до даного моменту з визначеного року. Приживлюваність може характеризуватися середнім числом років, прожитих новоселами в місцях уселення. У залежності від наявної інформації ці показники можуть розраховуватися для облич визначеної підлоги, віку, національності і т.д.

В даний час для Росії доцільно виділити три типи міграції:

4. власне внутрішня міграція;

5. міграційні зв'язки з колишніми союзними республіками;

6. міграція за межі колишнього СРСР.

Значним фактором міграції стали этнополитические чи конфлікти просто напруженість міжетнічних відносин. На Росії це відбилося імміграцією з зон етнічних конфліктів. Серед іммігрантів, що шукають можливість осісти в Росії, є люди різних національностей, але все-таки основний потік - це росіяни з колишніх союзних республік.

За даними Держкомстату Російської Федерації, у 1992 році з регіонів колишнього СРСР у Росію прибуло 925,7 тис. чоловік, з них 612 тисяч, чи 66%, росіян.

Зниження соціального статусу росіян у державах колишнього СРСР із положення представників "ведучої нації" до рівня національної меншості, а в багатьох випадках і реальне ускладнення життя породжують конфліктні ситуації й інтенсифікують міграційні процеси.

Зовнішня міграція в сучасній Росії носить досить чітко виражений етнічний характер (репатріація на історичну батьківщину). За даними ФМС, до 1 липня 1995 року в країні зареєстровано 854 тис. змушених мігрантів, з яких 739 тис. (87%) прибутку з держав-республік колишнього СРСР, а 115 тис. (13%) - з Чеченської, Інгушських республік і Республіки Північної Осетії. Найбільш істотним був обмін з Казахстаном і Узбекистаном; на ці держави довелося більш половини величини міграційного приросту.

Для міждержавних міграційних процесів у 1998 році характерне збереження тенденцій, що склалися в 1995-97 роках. Цей період відрізняє щорічне зменшення як числа прибулих у Росію, так і числа вибулих з її.

Скорочення міжнародної міграції привело до того, що в 1998 році число прибулих у Росію і число вибулих за її межі були найменшими за останні 30 років (відповідно в колишні роки ці потоки складали 1,2 - 0,6 млн. чоловік і 0,7-0,2 млн. чоловік у рік). Усього за даними ФМС Росії на I січня 1999 року в країні нараховувалося 1,1 млн. змушених переселенців і біженців. Серед них колишні жителі Казахстану складали 27,9% (319,9 тис. чоловік), 14,2% (157,6 тис.) - Узбекистану, 12,4% (137,2 тис. чоловік) - Таджикистану. Змушені мігранти розселяються по всій території Росії, включаючи райони Крайньої Півночі. Але все-таки основна частина змушених переселенців і біженців розселена на південно-заході Росії. Найвищий коефіцієнт навантаження склався в республіках Інгушетія і Північна Осетия-Алания, значна вона в Білгородської, Оренбурзький областях і Ставропольському краї, в Алтайському краї, Новгородської, Новосибірської, Курганської, Калузької, Орловської областях, а також у Липецкой, Смоленської і Тверской областях.

Починаючи з 1990 року виїзд на постійне місце проживання в країни, що знаходяться за межами колишнього СРСР, залишався на досить стабільному рівні - близько 100 тис. чоловік у рік. Переважна більшість емігрантів (більш 80%) направляються в Німеччину, Ізраїль і США. Особливістю еміграції є її виражений етнічний характер: серед усіх німців, що вибули за межі колишнього СРСР, 99,6% вибрали новим місцем проживання Німеччину. 55,1% євреїв - Ізраїль. З 1995 року збільшилася частка євреїв, що виїжджають у Німеччину, що зв'язано з програмою цієї країни по відновленню єврейського населення, утраченого за час геноциду 30 - 40-х років.

У 1998 році 36,5%, що виїхали за межі колишнього СРСР були росіянами. Тривожним явищем є т.зв. процес "відпливу умів". Тільки за перше пятилетие 90-х років емігрувало на Захід більш 600 тис. найбільш дієздатного дослідницького персоналу науки і вищої школи і висококваліфікованих інженерів, у тому числі 40% фізиків-теоретиків. З останніх курсів туди їдуть кращі, що уклали контракти з закордонними фірмами студенти й аспіранти.

Новим для Росії є процес "мігруючих наречених", вивіз наречених з Росії стає усе більш широкомасштабним.

Внутрішні міграції населення є домінуючим компонентом міграційної ситуації в регіонах країни. У загальному міграційному обороті внутріросійські пересування за період 1995-98 роки складали в середньому близько 75%. При цьому кількість щорічних переселень скоротилося за чотириліття з 3,1 млн. до 2,6 млн.

На рубежі 80-90х років відбулося корінне зрушення традиційних напрямків міжрайонних міграцій, що проіснували в Росії багато десятиліть. У першу чергу це торкнулося північних регіонів. Тільки в результаті міжрегіонального міграційного обміну населенням за 1989-1998 року Північний район утратив близько 255 тис. чоловік, Східно-Сибірський - 226, а Далекосхідний район - 602 тисячі чоловік.

Подальша динаміка міграції залежить, насамперед, від швидкості виходу Росії з кризи і від політики країн, що приймають іммігрантів з Росії.

У Концепції демографічного розвитку Російської Федерації в області міграції і розселення прийняті наступні пріоритети:

o залучення іммігрантів у Російську Федерацію, у першу чергу

o з держав - учасників СНД, а також з Латвії, Литви, Естонії;

o створення економічних умов для скорочення еміграційного відтоку і збереження науково-технічного, інтелектуального і творчого потенціалу Російської Федерації;

o проведення комплексу правових, організаційних і фінансових мір, спрямованих на легалізацію й адаптацію іммігрантів у Російській Федерації;

o удосконалювання законодавства, що стосується захисту прав змушених мігрантів і регулювання міграційних процесів.

У концепції визнається необхідність розробки нових підходів до регулювання міграційних потоків, забезпечення збереження чисельності населення у важливих у геополітичному відношенні регіонах Росії, а також розробки мір, спрямованих на підвищення територіальної мобільності робочої сили.

Дата добавления: 2014-12-16