Питання теми. 1. Ірраціоналістичні вчення німецьких філософів А

1. Ірраціоналістичні вчення німецьких філософів А. Шопенгауера і Ф. Ніцше.

2. Прагматизм як суб’єктивно-ідеалістичний напрямок в філософії.

Методичні рекомендації

При підготовці першого питання важливо відзначити, що у перші десятиліття ХІХ ст. Артур Шопенгауер (1788-1860) намагався протиставити своє ірраціоналістичне вчення про світову волю діалектичному вченню Г.Гегеля.

Основні напрямки його філософії:

- волюнтаризм – основа світу – воля, яка протиставляється розуму;

- світ існує тільки для суб’єкта як його уявлення, тобто як предмет свідомості;

- велика роль причинності, яка має чотири види – фізичну, логічну, математичну і моральну;

- існування двох світів, перейти від першого до другого шляхом звичайного пізнання принципово неможливо;

- людина належить до обох світів;

- тіло є нічим іншим, як об’єктивованою волею;

- у кожної людини є три найвищі блага життя – здоров’я, молодість і свобода;

- щастя – ілюзорне і тимчасове, досягнення його можливе лише окремою людиною.

- спасіння від світу суєти і печалі – тільки в мистецтві й аскетизмі;

- за кожним конкретним феноменом «світу уявлень» приховується його “ідея”, всезагальне.

Світогляд Фрідріха Ніцше (1844-1900) сформувався під впливом волюнтаризму А. Шопенгауера та дарвінізму.

Основні напрямки його філософії:

- основа життя – це воля як рушійна сила будь-яких процесів у неорганічному світі, боротьба за виживання;

- воля вище ніж розум, який виступає як засіб, інструмент життя.

- життя – постійне становлення, боріння, процес, а не предмет і субстанція;

- людина – біологічно недовершена, хвора істота, оскільки в ній тваринні інстинкти значною мірою підмінені розумом;

- виступав проти християнства, переоцінив основні християнські цінності;

- заперечував абсолютність моральних цінностей, зокрема добра;

- засуджував колективізм як стадність, різко виступав проти ідеї рівності, проповідуваної прихильниками демократії та соціалізму;

- продукував ідею надлюдини – сильної волі, яка сама задає собі моральні цінності, сама вирішує, що є добро і зло. Це людина, яка не визнає осуду інших.

При висвітленні другого питання необхідно відзначити, що прагматизм виник наприкінці ХІХ ст. у США.

Прагматизм (грецьк. pragma – справа, дія) – філософська течія, яка зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності.

Основні представники прагматизму – американські вчені і філософи:

- Чарльз Пірс Сандерс (1839-1914) – засновник прагматизму, який порвав з класичною традицією в гносеології.

Основні напрямки його філософії:

- мислення як спосіб пристосування людини до дійсності;

- пізнання трактує як пристосування до середовища, знаходження оптимальних реакцій для його контролювання, задоволення потреб людини;

- людина виробляє сукупність звичок діяти відповідно до певного середовища, і ці звички ґрунтуються на вірі;

- свідомість людини складається не з істин, а з вірувань, тобто зі звичок діяти певним чином за певних обставин;

- справжнім методом вважає науковий. (Тільки він придатний для формування спільних вірувань);

- зведення значення поняття до сукупності способів практичного застосування предмету, якого воно стосується, свідчить, що мислення виникло в процесі практичної діяльності людини і заради цієї діяльності;

- переосмислює проблему істини.

- Вільям Джемс (1842-1910) – американський вчений, філософ, надає прагматизму соціально-утилітарного забарвлення.

Основні напрямки його філософії:

- істина – не просто практичність, а насамперед корисність ідеї;

- істинними є ідеї, що мають сприятливі (очікуванні, передбачувані) наслідки, зручні, вигідні, стають у нагоді людині;

- посилив аспект корисності (утилітарності) істини, який у Ч.Пірса тільки намітився;

- прагматизм, на його думку, поєднує істину і благо;

- істинність будь-якої теорії полягає в її здатності працювати на людину, сприяти успіху;

- Джон Дьюї (1859-1952) представник інструменталізму.

- Основні напрямки його філософії:

- розглядав пізнання як пристосування людини до мінливого середовища;

- пізнання, дослідження тлумачив як засіб трансформації неконтрольованої ситуації в контрольовану;

- мислення вносить чіткість і гармонію в ситуацію, в якій панувала нечіткість і сумніви;

- значущість ідей розглядав у відношенні до проблемної ситуації;

- розум носить операційний (спрямований на розв’язання проблем і контролювання ситуації), а не споглядальний характер;

- практика – єдиний визначник цінності ідей;

- ідеї – інструменти, засоби розв’язування проблем.

Питання для самоконтролю

1. Що лежать в основі філософії А. Шопенгауера?

2. Як А. Шопенгауер розумів проблему щастя?

3. Що А. Шопенгауер кладе в основу світу?

4. У чому сутність концепції надлюдини Ф. Ніцше?

5. Як Ф. Ніцше ставився до християнства?

6. У чому особливість прагматизму?

7. Як представники прагматизму розглядали проблему пізнання і істини?

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Вчення про світову волю А. Шопенгауера.

2. Концепція переоцінки цінностей у філософії Ф. Ніцше.

3. «Філософія життя» як філософський напрямок ХІХ ст.

4. Проблема раціонального і ірраціонального у філософії ХХ ст.

Бібліографічний список

Основна література: 4, 5, 13, 16, 17.

Додаткова література: 5, 9, 11, 12, 13, 14, 15, 33, 35, 37, 55, 60, 64, 75.

Тема 17: Онтологія

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

- світ як єдність об’єктивного і суб’єктивного факторів;

- співвідношення матерії, руху, простору, часу;

- проблему діалогу людини і комп’ютерних систем;

- співвідношення понять свідомість, практика, досвід, пізнання;

- розуміння поняття діалектики в історико-філософському аспекті;

- альтернативи діалектики.

Дата добавления: 2014-12-17