Питання теми. 1. Світ як єдність об’єктивної дійсності і людських сутнісних сил

1. Світ як єдність об’єктивної дійсності і людських сутнісних сил.

2. Єдність матерії, руху, простору, часу.

3. Виникнення і природа свідомості. Поняття «свідомість» і «самосвідомість».

4. Свідомість, практика, досвід, пізнання.

5. Діалектика в історико-філософському аспекті.

6. Альтернативи діалектики.

Методичні рекомендації

При вивченні першого питання необхідно враховувати, що знання про світ – складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування людина може пізнати саму себе, свою природу, зв’язку з іншими людьми.

Поняття світ завжди має конкретно-історичний зміст, який визначається станом: культури; науки; техніки; матеріального виробництва; суспільних відносин; природи.

Необхідно враховувати, що у процесі розвитку людини змінюється уявлення про світ, воно наповнюється конкретно-історичним та чуттєво-сприйнятним змістом. Тому світ виступає як єдність природної і суспільної дійсності, зумовленої практичною діяльністю.

У такому розумінні світ означає:

- по-перше, природні, об’єктивно-матеріальні властивості;

- по-друге, особливості людського практично-діяльнісного відношення до себе і до умов свого існування.

При висвітленні другого питання необхідно підкреслити, що узагальнене визначення категорії «матерія» має базуватися на тому, що це – об’єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і безпосередньо чи опосередковано пізнане людиною. Вивчити це питання не можна без усебічного усвідомлення історичного формування філософського змісту поняття матерії, без з’ясування того, у чому полягає світоглядне і методологічне значення поняття матерії, яку роль воно відіграє в науковому пізнанні природи, суспільства, самої людини і її практичної діяльності.

Аналізуючи поняття руху потрібно визначити, що найважливіша його риса – його абсолютність і відносність. Абсолютний характер руху виражається в тому, що він вічний, нестворюваний і незнищуваний. Об’єктивний характер руху зумовлений об’єктивністю самої матерії, яка є носієм руху. Відносність руху виражається в тому, що він існує реально лише у вигляді конкретних матеріальних процесів, зовсім не вічних, а таких, що змінюють один одного; він існує також у своїх конкретних видах, що перетворюються один в одного.

Торкаючись питання про простір і час, слід загострити увагу на тому, що будь-який рух матерії можливий лише в просторі і часі. Як простір, так і час – дві основні об’єктивно реальні форми існування рухомої матерії. Кожний матеріальний предмет чи процес неодмінно має просторово-часові характеристики.

Оскільки простір і час – не прості форми, а корінні умови буття матерії, постільки поза ними ні про матерію, ні про її рух не може бути й мови. Якщо простір виражає співіснування речей, їх протяжність, порядок розташування відносно одна одної, то час виражає послідовність протікання матеріальних процесів, їх тривалість, порядок зміни одного одним. Обидві основні форми існування матерії не тільки органічно пов’язані з матерією, але й невіддільні одна від одної.

При розгляді третього питання слід звернути увагу на природничі та соціально-історичні засади свідомості. Не применшуючи значення біолого-фізичних передумов у виникненні свідомості, слід підкреслити, що здатність відображення об’єктивного світу в ідеальних образах з’явилась саме в процесі еволюції людини як суспільної істоти. На певному етапі становлення людини і її свідомості біологічна еволюція із домінуючого фактора перетворилася на другорядний, і визначальну роль стала відігравати суспільно-історична діяльність людини.

Вивчаючи питання про виникнення людини і її свідомості, необхідно виділити три основні чинники цього процесу:

- працю;

- спілкування у колективі, заснованому на трудовій діяльності;

- членороздільну мову.

Праця була тією формою пристосування до середовища, яка викликала прояву нової форми відображення – свідомості. Виникнення свідомості як соціально-культурного явища пов’язане із зародженням мови, в якій формувались та відбивалися перші свідомі уявлення людей.

Визначальним фактором свідомості є соціальність. Соціальність – це субстанція свідомості. Вона створює ту систему об’єктивних відносин, де свідомість виявляє себе, підносячись до рівня самосвідомості.

Розкриваючи відносну самосвідомість суспільної свідомості, потрібно підкреслити, що:

- вона проявляється у тому, що суспільна свідомість володіє внутрішньою логікою розвитку, підпорядковується суспільним закономірностям;

- вона активно впливає на суспільне буття;

- окремі елементи суспільної свідомості, взаємодіючі між собою, також впливають на розвиток один одного і лише остаточно визначаються суспільним буттям.

При аналізі четвертого питання необхідно підкреслити, що спосіб буття людини у світі завжди передбачає наявність свідомості, яка «пронизує» людську діяльність, бо вона є необхідною умовою її організації відтворення. Свідомість як суб’єктивна реальність виступає нічим іншим, як трансформованою в ідеальний план діяльністю, узагальненим досвідом матеріально-предметного перетворення світу людиною, моментом теоретичної і практичної взаємодії, ставленням до світу, формою діяльності людства.

При аналізі п’ятого питання треба відзначити, що поняття «діалектика», якщо розглядати його в історико-філософському аспекті, має декілька визначень:

- в античній філософії поняття «діалектика» означало мистецтво суперечки, суб’єктивне вміння вести політику – вміння знайти суперечності в судженнях супротивника з метою спростування його аргументів;

- під поняттям «діалектика» розуміють стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю;

- діалектика – це теорія розвитку «абсолютної ідеї»; «абсолютного духу» (у Гегеля);

- діалектика – це вчення про зв’язки, що мають місце в суб’єктивному світі;

- діалектика – це теорія розвитку не лише «абсолютної ідеї», «абсолютного духу», як у Гегеля, а й розвитку матеріального світу, як у Маркса, яка враховує різнобічність речей, їх взаємодію, суперечності, рухливість, переходи тощо;

- діалектика – це наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання;

- діалектика – це логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мисленні розвитку і зміни об’єктивного світу, процесу пізнання істини;

- діалектика – це теорія пізнання, яка враховує його складність і суперечливість, зв’язки суб’єктивного і об’єктивного в істині, єдність абсолютного і відносного тощо;

- діалектика – це загальний метод, методологія наукового пізнання, творчості взагалі.

Діалектика як повна філософська концепція, має багато визначень, які дають уявлення про різні її сторони, зміст. Слід акцентувати увагу на «античній» та гегелівсько-марксистській діалектиці.

При аналізі шостого питання необхідно відзначити, що діалектика як певна філософська концепція має три найважливіші виміри:

- діалектика як теорія пізнання;

- діалектика як логіка;

- діалектика як теорія пізнання.

За таким алгоритмом доцільно розглянути і її антиподи:

- «негативну діалектику»;

- метафізику (з грецької після фізики);

- софістику (з грецької – міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки);

- еклектику (з грецької – вибираю);

- догматизм (з грецької – положення, що сприймається на віру, без доведення;

- релятивізм (з грецької – релятивний, відносний).

Питання для самоконтролю

1. Як формуються уявлення про світ?

2. Які особливості буття природи?

3. Які суттєві ознаки буття людини?

4. Розкрийте філософський зміст понять: матерія, простір, час, рух.

5. У чому труднощі вирішення проблеми свідомості?

6. Що означає положення про те, що свідомість не тільки відображає світ, а й створює його?

7. Як потрібно розуміти суспільно-історичну сутність свідомості?

8. Чому свідомість має класовий характер?

9. Як співвідносяться між собою свідомість, практика, досвід, пізнання?

10. Які визначення має поняття «діалектики»?

11. У чому сутність альтернативних концепцій діалектики?

12. Які існують альтернативи діалектики?

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Буття світу і людини.

2. Філософський зміст проблеми буття.

3. Теоретичні проблеми світу.

4. Визначальна роль соціальності у виникненні свідомості.

5. Співвідношення біологічного і соціального у походженні свідомості.

6. Структура свідомості, її основні рівні.

7. Діалектика як теорія розвитку.

8. Метафізика – альтернатива діалектики як теорії розвитку.

9. «Негативна» діалектика: сутність, основні положення і принципи.

10. Софістика і еклектика – альтернативи діалектики як логіки.

11. Догматизм і релятивізм – альтернативи діалектики як теорії пізнання.

Бібліографічний список

Основна література: 1, 2, 3, 5, 7, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 1, 2, 3, 5, 6, 13, 17, 19, 25, 28, 34, 35, 42, 43, 52, 59, 60, 61, 69, 73, 75.

Тема 18: Гносеологія

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

- сутність пізнавального процесу;

- структурні елементи пізнавального процесу;

- особливості практики як засобу освоєння світу;

- зміст поняття практики;

- форми і рівні практики;

- функції практики;

- логіку наукового пізнання;

- специфіку етапів наукового пізнання.

Дата добавления: 2014-12-17