Для одержання 30-40 ц/га насіння

Строки і норми підживлення азотними добривами

Рекомендації щодо внесення мінеральних добрив під озимий ріпак

Очікувана врожайність, ц/га	Орієнтовна норма добрив, кг/га д.р.
N	Р2О5	К2О
20-25
25-30
30-35
35-40

Приріст маси ріпаку і його ріст у висоту розпочинається навесні дуже рано. Дуже важливо в цей час забезпечити рослини азотом. Нестача азоту навесні призводить до:

· швидшого росту навесні головного пагона;

· зменшення кількості бокових гілок;

· більш раннього цвітіння і скорочення його тривалості;

· зменшення кількості стручків;

· різкого зниження продуктивності посівів.

Тому перше підживлення азотними добривами (N_60-100) проводять якнайшвидше, найкраще по тало-мерзлому ґрунті. Найкра­щим добривом для першого підживлення є аміачна селітра. Для одержання високого врожаю норма внесення азоту повинна наближатися до N₁₀₀. Вдруге азот найкраще внести через три тижні після першого, прив'язавши його до фази початку росту стебла. Норма внесення N_40-90 у вигляді аміачної селітри.

Втретє посіви підживлюють на легких ґрунтах, де можливе швидке вимивання азоту в глибші шари, або на високоврожайних (30-40 ц/га) площах. Строк третього внесення азоту - початок цвітіння - до середини цвітіння. Використовують аміачну селітру або карбамід. Азот цього підживлення сприяє росту стручків і під­вищує масу насіння. Для формування 1 т насіння необхідно внести N_50-60. Загальна норма азоту для одержання 35-40 ц/га повинна становити приблизно N₂₀₀.

Вегетативна маса озимого ріпаку інтенсивно наростає впро­довж 2-3 тижнів після відновлення вегетації (розпочинає вегета­цію за температури 1-3°С) і в цей період потрібно найбільше азо­ту. Тому майже 80-90 % азоту вноситься в перші два підживлення. Підвищені вимоги до забезпечення азотом є також під час росту генеративних органів і формування зерна. Тому важливим є під­живлення у фазі цвітіння.

№ піджив­лення	Строки внесення	Норма внесення, кг/га	Інтервал між внесенням
І	Рано навесні по тало- мерзлому грунті	N 60-100	-
II	Початок інтенсивного росту стебла у висоту	N 40-90	через 18-28 днів після першого
III	Початок цвітіння - середина цвітіння	N 0-40	через 40-50 днів після першого

Можливе позакореневе внесення азоту восени і навесні до фази бутонізації. Ріпак менш схильний до опіків, ніж зернові. Вико­ристовують карбамід 12 % концентрації, тобто 12 кг карбаміду на 100 л води. Всього вноситься 300 л/га. Проводять два-три обприскування: на початку вегетації, за висоти рос­лин 10-15 см, у фазі бутонізації. Не рекомендується виконувати позакореневе підживлення у фазі цвітіння.

У широкій практиці значно менше уваги приділяють таким еле­ментам живлення, як магній, сірка, кальцій.

При вирощуванні ріпаку важливе значення має забезпечення магнієм. Щоб одержати 20 ц/га насіння ріпаку, необхідно 14-24 кг магнію на гектар. Особливо зростає потреба у магнії при форму­ванні врожайності вище 20 ц/га.

Магній бере безпосередню участь у синтезі АТФ - носія енер­гії в рослинах. Він виконує важливу роль у процесі фотосинтезу, оскільки входить до складу хлорофілу, відповідає за асиміляцію СО₂. Восени сприяє транспортуванню цукрів з листя до коренів, внаслідок чого формується потужніша коренева система. Підвищує вміст олії в насінні. Магній вносять у вигляді магнієвмісних калійних (калімагнезія) і вапнякових добрив. Магнієві добрива, зазвичай, вносять під оранку. Використовують такі види добрив. Часто нестача магнію пов'язана з низьким вмістом фосфору в рослині.

Пошкоджені під час зимівлі рослини ріпаку швидко відроста­ють при підживленні сірчанокислим магнієм (Мg₂SO₄). Магній з Мg₂SO₄ дуже швидко проникає до клітин навіть за низької темпе­ратури. Він не токсичний для рослин, сприяє засвоєнню інших еле­ментів живлення.

Ефективним є застосування сірчанокислого магнію (5 %-ої кон­центрації) у баковій суміші з карбамідом (10-12 %-ої концентрації) і мікроелементами. Азот карбаміду покращує проникнення еле­ментів живлення до рослини; сірчанокислий магній у значній мірі захищає рослини від опіків карбамідом особливо в суху погоду; мікроелементи сприяють повнішому засвоєнню азоту, магнію та сірки. Можливі терміни внесення суміші: навесні після відновлен­ня вегетації, через 10 днів після відновлення вегетації, у фазі зеле­них бутонів.

В останні роки надходження сірки в ґрунт з атмосфери зменшилось у зв'язку з обмеженням її емісії до атмосфери. Дефіцит сірки обумовлений також зниженням обсягів внесення мінераль­них сірковмісних добрив: суперфосфату, сульфату амонію. Особливо гостро реагують на нестачу сірки рослини з родини капустяних. Тому при формуваннівисокого врожаю ріпаку зростає значення цього елементу, який може стати обмежуючим чин­ником в рості врожайності. Сірка входить до складу амінокислот, жирних кислот, вітамінів, бере участь у форму­ванні хлорофілу. За її нестачі гальмується синтез білка, спов­ільнюється ріст рослин, зменшується кількість стручків на ро­слині і насіння в стручках, погіршується якість насіння через зниження вмісту олії.

Сірка не зв'язується з частинками ґрунту і подібно до азоту може вимиватися, особливо на легких, бідних на гумус ґрунтах, що спричинює її нестачу для рослин. Удобрення сіркою про запас теж неможливе. Найбільша потреба в сірці є від початку форму­вання стебла до початку зав'язування стручків. Ріпак відносить­ся до найбільш вимогливих культур до сірки.

Найкраще застосовувати сірчані добрива при основному вне­сенні, під оранку. Норма внесення сірки - S₃₀-₈₀. Необхідно врахо­вувати те, що внесення сірки більше 60 кг/га д.р. може підвищу­вати вміст глюкозинолатів. Сульфат магнію добувають із розсолу морської води. Сір­ка дуже добре засвоюється рослинами з цього виду добрив.

Добрива, що важко розчиняються у воді, доцільно вносити під попередник (зернові).

Добрива впливають на якість насіння. Фосфор, калій і ма­гній підвищують стійкість рослин до хвороб і водного стресу. Ці елементи підвищують вміст білка і жиру. Фосфор впливає також на виповненість насіння і забезпечує рівномірніше достигання. Азот збільшує вміст білка і жиру, змінює хімічний склад жиру. Сильний вплив на якість насіння має сірка, яка підвищує вміст жиру, змінює відсоток ненасичених жирних кислот та призводить до збільшення вмісту деяких екзогенних амінокислот. Проте надмірна доза сірки може підвищити вміст глюкозинолатів.

На кислих ґрунтах ефективним є вапнування (4-6 т/га), уро­жайність від цього агрозаходу може підвищуватись на 20-25 %.

Згідно із законом Лібіха, обмежуючим чинником врожайності є той елемент, що є в мінімумі. Це означає, що система удобрення, де не вистачає магнію, чи сірки, чи мікроелементів, буде неефективною навіть за високих норм NPK, а лише збіль­шить витрати коштів, бо елементи живлення не будуть засвоюва­тись рослиною.

Ріпак добре реагує на внесення як макроелементів, так і мікроелементів: марганець, бор, молібден, цинк та ін. (табл. 39).

39. Засвоєння мікроелементів рослинами ріпаку озимого,

Дата добавления: 2014-12-17