Історична зміна предмета філософії

Функції філософського знання.

"Тож що робила філософія? Вона звільняла людську особистість від зовнішнього насильства і давала їй внутрішній зміст... Звільнила, прояснила та розвинула людину спочатку у її раціональному, потім у її матеріальному елементі... Ця звільняюча діяльність філософії... [ґрунтується] на тій найсуттєвішій та корінній властивості людської душі, в силу якої вона не зупиняється ні на яких межах, не примирюється ні з якими ззовні заданими визначеннями, ні з яким зовнішнім їх змістом... [Філософія] робить людину повністю людиною ".

(В.Соловйов)

Якою мірою ви згідні із наведеним положенням? В якому сенсі філософія може звільняти людину? Яка це функція філософії?

Спробуйте визначити, до яких історичних епох найбільше підходять перераховані нижче її характеристики, аргументуйте свої твердження.

"Філософія... називалася або життєвою мудрістю, або наукою про принципи, або вченням про абсолютне, або самопізнанням людського духу ".

(В.Вільденбанд)

Прокоментуйте:

"Кожна філософія є відображенням свого і лише свого часу... Відмінність філософських вчень полягає не в тому, що одні з них безсмертні, а інші швидкоплинні, а в тому, що одні із них були життєвими протягом певного часу, а інші ніколи не були життєвими. Вічні філософські істини - це ілюзія. Суттєві не вони, а людина, яка була відображена в них. Чим повніше це відображення людини, тим більш істинною є філософія, - в тому смислі, як ми говоримо про внутрішню істину великого витвору мистецтва, істину, яка не залежить від обґрунтованості, від відсутності суперечностей між: окремими положеннями".

(О.Шпенглер)

Основна література:

1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8,9, 10, 12, 14, 15, 16, 18, 19, 20, 21, 22, 23.

Хрестоматії, антології:

17, 20, 21, 30, 32, 33, 35, 36.

Додаткова література:

4, 17, 18, 19, 23, 27, 29, 32, 33, 47, 62, 63, 70, 74, 76, 79, 82, 90, 91, 92, 93, 94, 100, 107.

Т. 2: Антична філософія

Мета: розкрити своєрідність античної філософії, як спроби побудувати раціоналістичну картину світу, в якій відбувся перехід від «міфу до логосу». Звернути увагу на основні риси, течії та представників античної філософії. Проаналізувати філософські ідеї Сократа, Платона та Аристотеля. Визначити особливості етичних вчень елліністичних мислителів.

Основні поняття: космос, хаос, першооснова, апейрон, космоцентризм, натурфілософія, софісти, першоелемент, майєвтика, ейдос, форма, Єдине, Благо, Логос, діалектика, епохе, атомізм, метафізика, кінізм, стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм.

План лекції:

1. Загальна характеристика Античного світогляду і філософії.

2. Досократичний період античної філософії.

3. Класичний період античної філософії (Сократ, Платон, Аристотель).

4. Характерні риси елліністичної філософії.

Семінар: Філософія античного світу:

1. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.

2. Вчення про ейдоси, пізнання і людину та суспільство у Платона.

3. Вчення Аристотеля про форми, класифікацію наук, етику та державу.

4. Стоїцизм, епікуреїзм та неоплатонізм як напрями елліністичної філософії.

Методичні рекомендації до семінару:

1. Готуючись до семінарського заняття, зверніть увагу на те, що у центрі філософії Сократа вперше формуються моральна та логічна проблематика. Вислів «пізнай самого себе» означав у Сократа вимогу осягнути власну душу, піддавати випробовуванню людські знання і визначити належне людині благо. Найважливішим завданням людської душі є пізнання і прагнення до істини. В діалогах філософ намагався довести, що громадяни перебувають у полоні оманливого знання (докси), яке не витримує випробування логосом (розумом). Філософ, у суперечці з софістами, долає релятивізм, доводячи можливість пізнання істини за допомогою понять. Сократ розуміє свою філософію як майєвтику (повивальне мистецтво), він хоче бути лише помічником у досягненні розуміння та самопізнання, котрі кожен мусить здійснювати в самому собі. Зверніть увагу, що знання, якого домагається Сократ, – це практичне знання, зміст якого полягає в пізнанні добра і зла. Воно має бути спрямоване на правильне застосування на практиці.

2. Розкриваючи друге питання зазначте, що Платон, розвиваючи об’єктивний ідеалізм, розробив вчення про два світи – світ ідей (нематеріальних, вічних і незмінних сутностей-ейдосів) та матеріальних речей. Світ будується творцем світу – Деміургом з вічної матерії за праобразом вічних ідей. Будова космосу – макросвіту (божественна Душа та матеріальні речі), виступає взірцем для будови людини – мікросвіту (безсмертна душа та смертне тіло). Душа має три здатності – розумну, вольову та емоційну, які, відповідають основним чеснотам – розсудливості, мужності, поміркованості – сконцентрованих в справедливості. Вище пізнання (у Платона – пригадування) – це споглядання умоглядних ідей, можливе через раціональне обговорення та містичне осягнення.

Ідеальна монархічна держава, в якій індивідуальне Платон підпорядковує загальному, складається з трьох станів: правителів-філософів, воїнів та селян. Важливо знати, що платонізм проходить червоною ниткою крізь всю історію філософії. Особливо Платон вплинув на неоплатонізм, патристику.

3. Розкриваючи наступне питання про філософію Аристотеля слід відмітити, що справжньою реальністю для Аристотеля був чуттєвий космос. Заперечуючи теорію окремого світу ідей Платона, Аристотель бачив причини (форми) буття в самих речах. Форми є сутністю, рушійною, цільовою та матеріальною причинами буття речей. Світ поділений на неживий, рослинний, тваринний, людський та ефірний. Він доцільно рухаються до своєї вищої причини – Бога (Першоформи). Аристотель перший досліджував мислення не лише з боку змісту, а й з боку форми (формальна логіка). Філософ розрізняє три душі, які відповідають трьом складовим природи: вегетативна душа; чуттєва душа; розумна душа. В етиці Аристотеля – благом для людини є діяльність відповідно до розуму, в якій вона здобуває евдемонію (блаженство). Найкращою державною формою для Аристотеля є та, яка найбільше відповідає конкретній країні і потребам її громадян. У Середні віки вчення Стагірита стало основою схоластики.

4. На передньому плані філософії доби еллінізму опиняються проблеми етики індивіда. Для всіх елліністичних філософій характерно: утворення шкільної філософії – закритих напівсектантських груп з чіткою структурою та правилами; догматизація вчень; культ вчителя та обожествлення засновника; поділ філософії на логіку, фізику, етику; посилення релігійних мотивів. Філософія все більше втрачала дослідницьких і набувала терапевтих функцій, вона стає образом життя.

Вчення про світ епікуреїзму ґрунтується на принципах атомізму та матеріалізму – вічний Всесвіт складається лише з тіл і порожнечі. Тіла є поєднанням атомів. Загальними засадами етики епікуреїзму були: етичний раціоналізм – світ пізнаваний для щастя; гедонізм – метою життя є насолода; мінімалізм та індивідуалізм – для щастя і спокою людина не потребує нічого і нікого. Розрізнюючи миттєву та постійну насолоду – відсутність болю і збентеження, для досягнення останньої необхідно контролювати пристрасті, здолати усі страхи та страждання. Для контролю потреб варто розрізняти: природні та необхідні (задоволення голоду і спраги); неприродні та не необхідні (багатство, слава, влада); природні та не необхідні (гарна їжа, модний одяг). Метою життя є досягнення атараксії – духовного спокою.

Основними принципами фізики стоїцизму є: космічний анімізм – все одухотворене і має свою душу; теовіталізм – світ наповнений іманентною божественною силою (пневмою) та пантеїзм – у всьому присутній Бог. Онтологічно благий світ керується Логосом, який усе узгоджує, визначаючи нездоланний закон буття, його «долю». Людина складається з тіла і душі, яка є фрагментом божественного духу – логосу. В логіці стоїки вперше розрізнювали звуки мови та сенс речі. Стоїчна мораль вимагала жити у згоді з розумною природою світу, а щастя бачила в безумовному прийнятті долі, примиренні із собою та іншими. Істинна мудрість, яка збігається зі свободою, полягає в добровільному узгодженні своїх волінь з тим, чого хоче Доля. Це відкриває шлях до апатії – щастя й духовного спокою.

Неоплатонізм здійснює релігійне тлумачення учення Платона, поєднане з ідеями Аристотеля на основі елліністичної думки. Згідно неоплатоників Єдине – це абсолютно трансцендентне, непізнаване божественне начало, яке поступово і з необхідністю розгортається (еманує), породжуючи три іпостасі: Ум – джерело платонівського світу ідей; Св. Душу – принцип вічної, божественного життя та космос – матеріальне втілення Бога. Матерія світу по суті є небуттям. Людина, що складається з душі та тіла, знаходиться між буттям та небуттям, тому її завданням є повернути душу до Бога, проходячи космічному еволюцію в обратному порядку. Твори неоплатоніків мали величезний вплив на філософів усіх часів, починаючи з християнських філософів Середньовіччя, доби Відродження і Нового часу і завершуючи теоретичною думкою XX ст.

Питання для самостійної роботи:

1. Натурфілософські концепції перших філософів.

2. Розкрийте філософію піфагореїзму.

3. Основні положення філософії Парменіда.

4. Філософські ідеї атомістів.

5. Філософське вчення софістів.

6. Філософський спосіб життя кініків та скептиків.

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1. Антична натурфілософія – це сукупність філософських спроб ранніх грецьких філософів тлумачити і пояснювати природу. Натурфілософи у всьому сущому шукали спільне первоначало (архé). Фалес стверджував, що єдиною першопричиною і основою речей є Вода. Окрім цього Фалес залишив слід у математиці (теорема Фалеса) і астрономії. Для Анаксімандра архе – це «апейрон» – безмежне, з якого походять усі речі. Апейрон – це інша форма буття, що породжує наш світ. Анаксімен вважав, що першопочатком є повітря, своєрідна пневма. А Емпедокл вважає за основу всього сущого чотири елементи, що приводяться в рух силами любові і ненависті: вода, земля, вогонь і повітря.

2. Для Піфагора архе полягає у числі – початку знання, міри, пропорції, законів, часу, руху, рахунку, фігур, тіл, гармонії. Згодом з теорії чисел виникає математика, нумерологія. Прагнучи все пояснити за допомогою математики, піфагорійці створюють теорію музики, яка ґрунтується на вченні про естетичну насолоду, що створена музичною гармонією Всесвіту: «Весь світ є великим музичним інструментом на якому грає Бог». Побудовані на раціональних числах, філософія і математика піфагорійців зазнали кризи коли вони відкрили ірраціональні числа. Піфагорійці створили своєрідну нумерологію – магію чисел, в якій кожному числу надавали особливе значення.

3. Варто знати, що Парменід розвиває першу теоретичну онтологію. Буття – те, що дає існування, воно всеосяжне. Буття – єдине, неподільне і нерухоме, вічне теперішнє без початку і кінця. Воно співпадає з мисленням, а так як іншого немає, то немає і небуття: «мислити і бути – одне й те саме». Позиція Парменіда дуже оптимістична, оскільки заперечує рух і саму смерть.

4. Для атомістів найменшим, неподільним, вічним, незмінним елементом речей є атоми, які в єдності з пустотою утворюють Всесвіт та речі. Форми атомів визначають властивості та належність речей до матеріальних стихій. Вогонь – пірамідальні атоми; повітря − з атомів шестикутної форми; круглі за формою атоми створюють воду; кубічні форми – землю. П’ятим елементом є ефір. Атоми існують в пустоті і утворюють не лише тіла космосу, але й душі людей.

5. Зверніть увагу, що софісти були першими, хто взявся відповісти на питання політичної практики, навчаючи молодих людей логіці, риториці, політиці, етиці та праву. Вони найчастіше вчили логічним вивертам і хитрощам, які можна було застосувати з користю, а не шукати істинної, правильної чи справедливої відповіді. В цілому софісти відстоювали наступні філософські ідеї: реальність пізнавана лише у феноменах; будь яке знання є суб’єктивним; неможливо об’єктивно встановити істину чи хибність твердження. Всім відома теза Протагора: «людина є міра усіх речей», насправді є утвердженням повного релятивізму та суб’єктивізму. На критиці позиції софістів, представлених поглядами Горгія, Продіка, Гіппія та Антисфена, формувалися вчення Сократа і Платона. Філософія софістів співпадає з положеннями сучасного постмодернізму. Вони першими започаткували філологію, розмежовували природні та суспільні закони, вчили про природні права людей.

6. У скептиків домінує принцип протиставлення чуттєвих даних про світ його розумінню. Хоча світ один, думок про нього безліч. Визначити істину неможливо, оскільки будь-яке судження про істинність чи хибність може бути і хибним і істинним. Краще постійно перебувати у стані пошуку відповіді, ніж, поспішивши, помилитися. Тим самим, скептики сповідують сумнів у можливості осягнення істини, здійсненні ідеалів. Кінічна філософія найкраще уособлює єдність філософії та життя. Киніки (циніки) провадили ексцентричний, антисуспільний образ життя, вільний від міфів, забобонів, законів та норм. Вони проповідували ідеал повернення до природної простоти. Повна свобода досягалася за рахунок обмеження біологічних потреб, відмови від культурних стандартів та етичних норм.

Питання для перевірки знань:

1. У чому, згідно з Епікуром, полягає сутність щасливого життя?

2. Що спільного в етичному ідеалі стоїків, епікурейців і скептиків?

3. Синтезом яких філософських вчень є неоплатонізм?

4. Які шляхи пізнання Єдиного згідно з Плотіном?

Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:

1. Яке значення тези Геракліта: "В одну і ту ж річку не можна ввійти двічі"?

2. Як розумів Протагор і як Ви розумієте вислів: "Людина є мірою всіх речей"?

3. Поясніть тезу Сократа: "Я знаю, що нічого не знаю"?

4. Хто правий: Платон чи Аристотель в дискусії про ідеї?

5. Чому в античній філософії основне питання філософії фор­мулюється у вигляді співвідношення „душі й тіла"? Який зв'язок між мікро та макро світами в античності?

6. Епікура вважають безпосереднім послідовником філосо­фії Демокріта. У той же час, саме Епікур є рішучим критиком примітивного механістичного детермінізму Демокріта. Як можна пояснити таку зовнішню суперечливість?

7. Філософія неоплатонізму виникає в часи кризи (соціаль­ної та духовної) рабовласницького ладу. Чи позначилася ця криза на переорієнтації класичної філософської проблематики?

Робота з першоджерелами:

Дата добавления: 2014-12-17