Т. 5: Класична німецька філософія

Мета: розглянути Німецьку класичну філософію як вершину світової філософії доби модерну, її місце в історії філософської думки. З’ясувати особливості філософських поглядів І. Канта на природу і свободу, теоретичний та практичний розум, людину як "громадянина двох світів". На прикладі філософії Й.Г. Фіхте та Ф.В. Шеллінга проаналізувати філософію абсолютного суб’єкта та філософію тотожності й одкровення. Дослідити діалектичну методологію, вчення про людину, абсолютний Дух та історію Г.В.Ф. Гегеля. Опрацювати специфіку антропологічного матеріалізму Л. Фейєрбаха, його вчення про любов як основу спілкування.

Основні поняття: об’єктивний ідеалізм, суб’єктивний ідеалізм,абсолютний Дух, об’єктивний Дух, суб’єктивний Дух, антиномії розуму, практичний розум, категоричний імператив, гіпотетичний імператив, трансцендентальна філософія, академізм, діалектика, антиномії, система, прогрес, апріоризм, річ в собі, феномен, ноумен.

План лекції:

1. Характерні особливості Німецької Класичної філософії.

2. Гносеологічні та етичні погляди І. Канта.

3. Діалектика суб’єкту Й. Фіхте та натурфілософія Ф. Шеллінга.

4. Діалектичний метод та система об`єктивного ідеалізму Г. Гегеля.

Семінар: Німецька класична філософія:

1. Трансцендентальна філософія І. Канта.

2. Науковчення Й. Фіхте.

3. Філософія Ф. Шеллінга.

4. Ідеалістична теорія діалектики Г. Гегеля.

Методичні рекомендації до семінару:

1. Відповідаючи на перше запитання, необхідно розуміти, що філософія Канта намагається вирішити принаймні три питання: «Що я можу знати»? «Що я маю робити»? «На що я можу сподіватися»? В теоретичній філософії (вченні про пізнання) Кант намагається подолати конфлікт раціоналізму та емпіризму, доводячи нерозривність чуттєвого та раціонального в пізнанні. Поділяючи світ на непізнавану «річ в собі» (ноумен) та пізнавану «річ для нас» (феномен), Кант доводить, що свідомість людини фактично творить світ за допомогою чуттів, розсудку та розуму. При цьому пізнання – це єдність досвіду та апріорних (додосвідних) форм свідомості. Конструювання дійсності починається на рівні чуттів, коли чуттєві данні оформлюються за допомогою простору та часу – апріорних форм чуттєвості. Далі, за допомогою творчої уяви, чуттєвий матеріал обробляється формами розсудку (поняття, категорії) і створюється знання про чуттєвий світ. Нарешті, Кант доводить, що коли раціональне мислення, відриваючись від чуттєвого знання, намагаючись охопити світ в цілому, воно обов’язково впадає в антиномії. Звідси він робить висновок про обмеженість діяльності розуму (сферою чуттєвого досвіду) та про необхідність її долати виходячи у сферу віри. Тобто, метафізичні (філософські) раціональні знання про надчуттєву реальність неможливі. В цілому лише в творчості Кант покладає можливість поєднати чуттєве та раціональне, теоретичне і практичне. Тому людина для Канта – це, головним чином, вільна творча особистість.

2. Готуючи відповідь на друге питання, необхідно пам’ятати, що Фіхте намагався створити науковчення – філософію, що стала б методологією всіх наук. Реалізувати свій задум він вирішив на засадах суб’єктивного ідеалізму. Загальним принципом буття та побудови системи філософії для Фіхте є «Я» – чистий діяльний суб’єкт, абсолютна моральна свідомість, необмежена свобода, яка породжує себе в практичному вольовому і творчому акті. Речі є втіленням, продовженням та породженням «Я». Тобто, варто пам’ятати, що для Фіхте сутність людини полягає у вільному і творчому самотворені. В той же час варто не забувати, що розуміння «Я» філософ обмежує пізнавальним відношенням «Я – не-Я», він не створює діалогових міжлюдських відносин «Я – Ти». Нарешті саме Фіхте виступив проти крайностей індивідуалізму, створивши першу національно-патріотичну філософію в якій роль суб’єкта була підпорядкована суспільству. Звільнитися від егоїзму та самості «Я» може лише шляхом ототожнення з абсолютним, надперсональним божественним Я.

3. При підготовці відповіді на третє питання варто нагадати, що філософія Шеллінга має три етапи. На першому етапі Шеллінг розвиває філософію природи (натурфілософію). Він доводить, що природа як творча система, що саморозвивається, містить паростки духу з яких виростає мислення. Природа є об’єктивованим розумом, самореалізацією Абсолюту, який проходить етапи: неживого, живого та людини. Природа – динамічний і єдиний організм, який розвивається доцільно і діалектично. В своїй філософії мистецтва Шеллінг встановлює аналогії між природою та мистецтвом. Природа знаходить своє завершення в мистецтві, а в останньому самопізнання повертається до природи. Саме через єдність свідомого та несвідомого відбувається зв’язок між природою та мистецтвом. Пантеїзм Шеллінга найкраще проявляється в філософії тотожності мислення і буття, ідеального та реального – розум розвивається в бутті, а буття є реальністю розуму. Їх єдність – це першооснова світу – динамічна і самотворча субстанція. В філософії одкровення Шеллінг далі шукає нові форми для виразу тотожності, якими виступають у нього міф та релігія. Пізнання Абсолюту можливе в умоглядній містиці, яка поєднує містичне переживання з раціональним мисленням.

4. Необхідно пояснити, що Гегель яскравий представник об’єктивного ідеалізму. В основі його системи лежать принципи: абсолютного першопочатку – Ідеї; тотожності мислення і буття; узагальненого зв’язку; розвитку. Це означає, що Абсолютна ідея є одночасно самим буттям і мисленням, єдина і всеохоплююча субстанція в якій буття, свідомість і самосвідомість тотожні. Маючи абсолютний зміст, Ідея постійно діалектично розвивається-розгортається в буття фактично породжуючи його. Такий розвиток можливий завдяки єдності і боротьбі протилежностей, що складають сутність її самої та усіх речей і процесів. Будь який процес розвитку проходить етапи: тотожність (теза) – відмінність (антитеза) – синтез. Згідно цього закону тотожна в собі абсолютна Ідея відчужує себе у свою протилежність – природне буття, а потім досягає синтезу в самопізнанні абсолютного Духу. Це означає, що Ідея проходить обов’язкові етапи діалектичного розвитку – природні процеси (механічні, фізичні, хімічні, біологічні), соціальні процеси (історія суспільства та особи), духовні процеси (логіка, релігія, естетика, право, філософія), які є лише кроками самоусвідомлення Духу. Гегель створив нову діалектичну логіку, яка містить три частини, кожна з яких в свою чергу розгортається як тріада: буття (якість-кількість-міра), сутність (суть, явище, дійсність), поняття (поняття, об’єкт, ідея). Соціальні процеси та життя людини так само розвиваються за необхідною історичною логікою. Гегель фактично створив тотальну філософію в якій незмінні закони діалектики застосував до всіх процесів, тому світ постає у нього як єдиний, динамічний процес в якому взаємодіють різні протилежності з необхідністю прямуючи до однієї мети. Недоліками системи Гегеля є: панлогізм, підпорядкування одиничного загальному, телеологізм.

Питання для самостійної роботи:

1. Головні особливості етики та естетики Канта.

2. Рушійна сила культурного та історичного прогресу згідно з Кантом.

3. Основні відмінності поглядів Шеллінга та Фіхте.

4. Вищі форми культури та сенс історії за Гегелем.

5. Особливості філософської системи Л. Фейєрбаха.

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1. Варто пам’ятати, що Кант виступив новатором не лише в теорії пізнання, але й в етиці. У практичній філософії (вченні про мораль) Кант доводить, що людина є суб’єктом автономної волі і здатна самостійно приймати моральні рішення. Він виробив нову на той час етику морального обов’язку. Ця система моралі протистоїть тим етичним вченням, які обґрунтовували можливість добрих вчинків вигодою, насолодою, страхом чи авторитетом. На думку Канта благо повинно бути безвідносним, воно має виводитися не з сфери наявного, а з сфери належного. Тобто, добро необхідно робити заради самого добра. Окрім того Кант сформулював положення про автономію людської волі. Ніщо не може примусити людину діяти проти її волі. Вільний вибір є абсолютною нормою життя. Такий підхід однозначно відкидає посилання на священний авторитет Бога чи примус суспільства. Ніхто і ніщо не може виправдати злі вчинки. Ідеалом та регулюючим принципом етики у Канта виступає категоричний імператив – закон моралі: «дій так щоб максима твоєї волі стала законом для світу». Саме дотримання цього закону робить людину вільною і моральною, адже кожен раз вільна особа має приймати відповідальне рішення в якому зважує свій намір на терезах загального морального закону. \

Естетика у Канта виконує роль інтегратора світів природи та культури, необхідності та свободи. У людини, завдяки окремій рефлектуючій здатності судження, є властивість мислити природні речі так ніби в природі можлива реалізація цілей свободи. Саме ця рефлектуюча здатність судження розглядає закони природи ніби підкореними доцільній єдності. Саме так ми розглядаємо твори мистецтва та живі організми. Естетичні оцінки, за Кантом, ґрунтуються лише на особливому задовленні, яке надають нам твори мистецтва. Саме тому естетичні оцінки є суб’єктивними і їх неможливо об’єктивно довести. Саме прекрасне у Канта відірване від практичного інтересу, ми любимо красу просто так. А найвищою формою краси є мистецтво заради мистецтва – творчість без мети. Суб’єктом мистецтва є геній – людина, яка творить взірцеві витвори не керуючись готовими взірцями.

2. І. Кант визнавав можливість культурного та історичного прогресу, але в незначій мірі. Адже людський рід від природи злий і кардинально змінити його неможливо ні при яких соціальних змінах та революціях. В той же час зміни в суспільно-політичній сфері мають прямувати до все більшої свободи, справедливості та правопорядку, тому вони повинні бути еволюційними, адже неможливо дозріти до свободи, якщо людину не ввести в умови свободи. Кант визнає невід’ємні громадянські права і свободи людей: рівність перед законом, свободу. Ідеальним станом суспільства є мир, хоча в реальності люди і народи постійно ведуть боротьбу. Історія для Канта є вчителькою людей, її конфлікти мають виховну функцію. Дійти вищої суспільної мети для людського роду – загального, правового стану можна лише через подолання конфліктів, обмеження егоїзму. Зрештою поступово мають наступити «вічний мир» – загальний мир і спокій, має панувати справедливість і рівність перед законом. Але це вимушений мир, мир побудований на економічному інтересі, породжений не моральною гармонією людей, а усвідомленням невигідності війни, своєрідним розрахунком, що поганий мир краще ніж гарна війна.

8. Необхідно окреслити основні відмінності між поглядами Шеллінга та Фіхте. Останній розвивав систему суб’єктивного ідеалізму в якій поняття Я – активної творчої волі – займало центральне місце. Тоді як Шеллінг розвивав систему об’єктивного ідеалізму, яка сприймає свідомість результатом довготривалого природного процесу. Тобто, якщо відправною точкою Фіхте є вільний суб’єкт волі та розуму, то відправним пунктом раннього Шеллінга є природне буття, а пізніше Абсолютне буття. Взагалі Фіхте в своїй творчості осмислював проблематику абсолютної самосвідомості та намагався вивести з неї буття. В той час як Шеллінг намагався омислити сутність та форми буття природи, мистецтва, міфу та релігії. Тут він, на відміну від Фіхте, відійшов від послідовного раціоналізму в бік ірраціоналізму і тим самим заснував в межах німецької класичної філософії нову парадигму. Здобутки пізнього Шеллінга стали основою для розвитку філософського ірраціоналізму XX ст.

9. Сенс історії за Гегелем полягає у прогресі свободи, а ідеалом є досягнення свободи для всіх. Історія поділяється на чотири періоди: східний, античний, римський та германський. Останній, втіленням якого є Пруссія, є взірцем втілення свободи. Вищими формами культури Гегель вважає мистецтво, релігію та філософію.

10. Л. Фейєрбах увійшов в історію як розробник системи атеїстичної антропології. Досліджуючи релігію Фейєрбах знаходить абсолютну тотожність між духовністю Бога та духовним світом людини. Бог – це сутність людини, перенесена на небеса. Таким чином, необхідно створити нову релігію в які об’єктом поклоніння стане людина. Критика релігії у Фейєрбаха відобразила кризу християнського розуміння людини як творчої та вільної істоти. Фейєрбаха виступив проти ідеї безсмертя людини. Останнє для філософа можливе лише в суспільній пам’яті потомків.

Питання для перевірки знань:

1. В чому полягає “коперніканський переворот” І. Канта в філософії?

2. Які головні пізнавальні властивості людини виділяє І. Кант?

3. Що таке антиномії розуму? Назвіть чотири антиномії розуму.

4. Поясність концепцію гуманізму Л. Фейербаха.

5. Який доказ існування Бога реабілітує Кант в своїй естетиці?

Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:

1. Чи згодні Ви з тезою Канта про визначальну роль уяви в пізнанні? Чому? Яка ррль уяви в пізнанні на Вашу думку?

2. Що означає вислів Гегеля: “Свобода – це пізнана необхідність”?

3. Кантівську ідею „речей в собі" критикували і матеріалісти і й ідеалісти. Що конкретно не влаштовувало ці напрями? Як ни­нішня наука розцінює ідею про „речі в собі"?

4. Чому Кант розрізняв природну та свободну причинність? Які це має наслідки?

5. Як співвідносяться „опредметнення" та „відчуження" у системі Гегеля?

6. У кантівському розумінні „речей в собі" визначається їх незалежність від мислення суб'єкта. Чи означає ця теза матеріалі­стичну спрямованість філософії Канта?

7. У чому полягає гуманістичний зміст категоричного імпе­ративу?

8. Чи можна розглядати вчення про тотожність мислення і буття не тільки як вихідний пункт системи, але й філософії права Гегеля?

9. Як Ви розумієте вислів Л. Фейербаха, що «стан тіла визначає свідомість і психіку індивіда»?

Робота з першоджерелами:

Дата добавления: 2014-12-17